"Були в мене старостоньки, я пила горівку".
Не хвалися, дівчинонько, не вчися брехати,
Бо пес летів, хвостом вертів коло твої хати.
Хвалилася дівчинонька, що полотен бочка,
А прийшлося віддавати — по пупець сорочка.
Хвалилася дівчинонька перед парубками,
Що буде сі віддавати з двома подушками.
Не слухайте, парубочки, вона єдну має,
І тота їй надоїла — комин затикає.
Парубочок, як дубочок, дівчина тоненька;
На сім сажень поясина, та й ще коротенька.
Коби-с мені, моя мамко, локоть докупила,
А вже би ня поясина вколо обходила.
Ой у Хими перед хатов та виросла сосна,
Ой у Хими така дівка, як свиня поросна.
Ти казала-с, дівчинонько, що-с пані велика,
Ти не варта воду пити з мого черевика.
Чому хлопці не співають? Гаразду не мають,
Як в грудях їх задушило, та й не віддихають.
Ой чиї ви, парубочки, чи не стиганецькі?
Ой голови, як макітри, животи, як нецьки.
Угринівські парубки сіяли й орали,
А ямницькі репухаті гарбузи закрали.
Ой коби-то гарбузи, а то гарбузині,
Ой нездалі парубоньки, як удуті міхи,
Лише ними доставляти до міста оріхи.
В інших селах парубоньки — сміття та полова,
В Івацівцях парубоньки — милая розмова.
Нагуївські парубочки мід, горілку пили,
Ясеницькі ґелевари на чиру сі били.
Нагуївські парубочки дрібні листи пишуть,
Ясеницькі ґелевари копили колишуть.
Нагуївські парубочки в коршмі наливали,
Ясеницькі ґелевари гарбузи закрали.
Нагуївські парубочки, а де ваша цнота?
Коло коршми при дорозі прип'ята до плота.
Костенівські парубочки від мази, від мази,
Їден сліпий, другий кривий, третій ледве лазить.
Ай ганицькі леґіники подобні, подобні,
Черева в них, як корита, голови, як довбні.
Та й до води, сиві коні, до води, до води,
Нема хлопців в нашім селі, самі діловоди.
Біда мені, біда мені з тими парубками:
Та ще курці до коліна — ходять за дівками.
Який тепер світ настав з тими парубками —
Сякий-такий панталач біжить за-дівками.
Який тепер світ настав, шапочки-рогачки —
Сякий-такий панталач біжить до багачки.
Ой не співай, парубочку, бо сі не належить,
Сховай голос у кишеню, най ти сі улежить.
Ой не співай, парубочку, бо ти сі не личить.
Сховай голос до кишені, най сі угниличить.
Ой не співай, парубочку, бо не знаєш як, як,
Візьми жабу за лапоньку та по писку хляп, хляп.
Візьми жабу за лапочку та й до неї зівай.
Тече вода з-під города на білий півмисок,
Їде дурень дорогою, задирає писок.
Із гонорним леґіником ніщо говорити,
Обернеться в другий бік та стане курити.
Ой зацвіла синя цвітка та на тім Сереті;
Я казала, же в сердуті, він прийшов в вереті.
Я казала, же в вереті, а він прийшов в мішку,
Я ся назад оглядаю, а він їсть лемішку.
Убрав Василь чорний сірак, чорні рукавиці
Та й пішов сі вишкіряти межи молодиці.
Ти си мислиш, Івануню, що нема над тебе,
А в Бориса свиня лиса ще краща від тебе.
Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,
Сидить гуся над водою, витріщило очі.
А він крикнув "гиля, гиля", воно полетіло,
Якби була не палиця, було би го з'їло.
Ой Василю, Василику, мені з тебе дивно,
Мені тече вода з чола, тобі в ноги зимно.
Ой мала я хлопця, хлопця, Андруха, Андруха,
Посадила над водою, вхопила го муха.
Сидить котик на полиці та витріщив очі;
Віддай, Грицю, паляницю, що-с украв уночі.
Попід гору високую три брати ходило:
Один Стефай, другий Іван, а третій — Гаврило.
Іван любить погуляти, Стефан заспівати,
А Гаврило задре рило, коби лише спати.
Ай Михайло-ропухайло хотів ся женити,
Одну жінку хотів печи, а другу варити.
Ой Михайле-придибайле, міхом зашпилений.
Так ся гониш за дівками, як той пес шалений.
Ой дощ іде, роса паде на Юркову хату,
А ти, Юрку, скубай курку та й пошивай хату.
Не йди, Юрку, не йди, Юрку, в нашу мандибурку,
Бо там дівки воли пасуть та й здоймлять ярмурку.
Ти, Андруху, гони муху, а ти, Грицю, кицю,
Ти, Іване, тарабани файну молодицю.
А Микола робив кола, а Микита — сани,
А Микола їздив кіньми, а Микита — псами.
До сусіди решета, до сусіди сита,
Бо в сусіди такий хлопець, як качка розбита.
До сусіди решета, до сусіди нецок,
Бо в сусіди такий хлопець, як розбитий клецок.
До сусіди решета, до сусіди ножа,
Бо в сусіди дівчинонька, як розцвіла рожа.
Сколотили гуси воду, не хоче кінь пити,
Не подоба шмаркачеві дівчини любити.
А той ми ся, посеструню, парубок сподобав,
Що го кури не доїли, когут не додзьобав.
Ой не сідай коло мене, бо ми буде стидно,
Я дівчина, як калина, а ти— як страшидло.
Ти горбачу, ти шмаркачу, в червонім поясі,
А ти мене не чіпай, до мене ти засі.
Ой ти мене не зачіпай, бо я бондарівна,
Ти горбатий, череватий, а я всюди рівна.
Ходив бузьок понад воду та й сі заталапав,
Ото дурень, не парубок, що за дівков плакав.
Ой що тото за парубок, що так заходився,
А борода, як у цапа, сім літ не голився.
Що то мені за зілечко в лісі — павутиця,
Що то мені за кавалір, що, як пес, леститься?
Що то мені за зілечко — перекотиполе,
Що то мені за кавалір, що бородов коле?
З лисим добре панувати, з лисим добре жити,
Бо як сяде до вечері — не треба світити.
Чи так у вас, як і у нас, — мороз у петрівку?
Заморозив парубочок під кожухом дівку!
Сів си дурень коло мене та й си не вважає,
Що він мою спідничину ходаком валяє.
Сів сц дурень коло мене та й гадки не має,
Та сам мене не цілує і другим не дає.
Я посію жменю вівса, а жменю полови,
Сесе такі леґіники — лиш пасти корови.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Наставила-м на ворота, та й ворона вкрала.
Парубочок, як дубочок, парубоцька міна,
Та як возьме дівку в танець, — дівці по коліна.
Сякий-такий парубчина, набакир шапчина,
В писку люлька, з носа булька, на бороді слина.
Чи ти, хлопче, такий дурний, чи ти біснуватий,
Що ти ходив на ярмарок дівку купувати?
Де той, каже, парубочок, що я за ним гину?
Запряг його дідько в тачку та й возить ним глину.
Тече вода з-під города, звиваєся клубком,
Вже ся дідько закосичив моїм першим любком.
Ой мала я миленького та штири неділі,
Пішов сіно громадити, комарі го з'їли.
Коби я ся та й діждала свого миленького,
Я би йому не сказала словечка терпкого.
Я би йому не сказала, я би го любила.
До підпори присилила, кропивов жалила.
До підпори присилила, запрягла до ярма,
Ори, ори, мій миленький, не їж хліба дарма.
Ой коли б я мужа мала, я би шанувала,
До колика прив'язала, кропиви давала.
Ой я тобі не казала, ой любку мій, любку,
Продай з себе черевики та купи си люльку.
Ой я тобі не казала дурний, невирослий,
Коли-сь продав черевики, гуляй з люльков босий.
Ой мала я миленького з чорними очима,
А щоби був ще файніший, то го намочила.
Мокни, мокни, козаченьку, три дні і три ночі,
Бодай тобі викапали чорненькії очі.
Ой мій милий-чорнобривий жупана не має,
А як прийде до корчмоньки, дівки обіймає.
Онде мій везе гній поза окописька,
Заталапав вуса в гній: "Дай, Марисько, писка".
Видзьобали воробці пшеницю до зерна,
Якась твоя, Марисуню, співанка мізерна.
Ой не співай, негіднице, нікому навкори,
Бо ти виб'ю тоті зуби коням на підкови.
Ой не смійся, дівчинонько, з мого капелюха,
Я ся з тебе не смію, що ти клаповуха.
Не смійтеся, дівки, з мене, бо то не подоба,
Хоч я буду свині пасти, то й тото худоба.
Не умію ні косити,, ані копи класти,
Лише з гаю зазираю, де би дівку вкрасти.
Я не вмію зарядити, господарювати,
Лише вмію полюбити, дівча цілувати.
А я з гори на долину черемшину ріжу,
Як догляну файну любку, на колінах лізу.
А чи я був та не леґінь, і не мож казати,
До півночі — за дівками, до полудня — спати.
Ой косити, сіно гребти — тото біда моя,
А дівчата обіймати — тото душа моя.
Наварила мама чиру у малім горщаті,
А я видів, що то мало, зачав верещати.
А я пішов до криниці та й води напився,
Залетіла муха в писок, мало не вдавився.
Аби-с знала, дівчинонько, який я драбуга,
Та я пропив за горівку залізо від плуга.
А я, хлопець молоденький, в свого батька вдався,
Мене взяли повісили, а я відірвався.
Мене взяли повісили догори ногами,
А я таки відірвався, пішов за дівками.
Я Микола й ти Микола, оба-смо Миколи,
Тебе били коло церкви, мене коло школи.
Тебе били коло церкви, що ти пив горівку,
Мене били коло школи, що-м полюбив дівку.
Закувала зозулиця на дроті, на дроті,
Чому дівки не співають, чи їм пір'я в роті?
Чому дівки не співають, голосу не мають?
Наїлися мандибурки, ледве віддихають.
Ой чого ся р'озкричали у болоті жаби?
Чом дівчата не співають, лишень старі баби?
Ой не співай, дівчинонько, не маєш подяки,
Бо в нас такі під ратушом продавали фляки.
Ішли дівки на весілля, розсолом ся мили,
Помелом ся утирали, вби червені били.
Ой сей ночі опівночі і в третій годині
Їхав чортик за дівками в короткій свитині.
Чи так у вас, як у нас, гори побіліли?
Чи так у вас, як у нас, дівки подуріли?
Чи так у вас, як у нас, плоти городжені?
Чи так у вас, як у нас, дівки навіжені?
Летять кури з-під фігури, самі сорокаті,
В нашім селі дівчатонька самі череваті.
Летять кури з-під фігури, самі чорнокрилі,
В нашім селі дівчатонька самі чорнобриві.
В Іванівцях добре бути, бо село на ямі,
А йванівські дівчатонька, як намальовані.
В других селах тілько дівок — вигатив би ринок
Та й ще би сі зіставило свиням на будинок.
Ой був же я в Путилові, та не пив горівки,
Не бачив я в Путилові хорошої дівки.
А як прийшов я на Жаб'є, напив-єм си пива,
Там як мала, так велика — кожна чорнобрива.
Ой у Тухлі дівки спухлі, в Гребенові босі,
Ходім, брате, у Коростів, бо там жовтокосі.
Ой Майдани файне село на горбі, на горбі,
А майданські такі дівки, як козарі в торбі.
У Майдані нема хліба, лише половуха,
У Майдані єдна дівка, та й тота безвуха.
Ей у Апші дівки слабші, у Лузі недужі,
Ідім, брате, до Бичкова, там дівки, як ружі.
А в Турадах добре бути, село при долині,
А в Турадах дівчатонька, як погнилі дині.
В Викторові й в Комарові короткі загони,
В Комарові такі дівки, як два макогони.
А з Батятич на Зубівміст котяться гарбузи,
Зубівмістські дівчатонька самі драпогузи.
З Зубівмосту до Батятич котяться ґрейцари,
Батятицькі пару бойки самі господарі.
Жени мене, моя нене, ой жени мя, мамко,
Озьми за мя файне дівча — попову Маланку.