До берега рукою подати, а така глибочінь, – переливаючи молоко у слоїк, бубоніла сама до себе Софія. – Дід Михайло розповідав, як у війну в озері рвалися снаряди. Нечисте місце, якщо постійно затягує.
Надвечір'я пахло юшкою й печеною рибою. Рибальські мудрували над стравами, вкладаючи бажання нарешті примирити хлопців. Вони запросили сусідів на вечерю, сподіваючись і на прихід Володі. Зраділи всі, коли побачили, як задерикуватий підійшов до рятівника-кандидата й подаючи руку промовив: "Мир?"
Богдан, потискуючи правицю, відповів: "Мир і дружба. Згоден?". Володя згідливо кивнув головою й запропонував: "Запрошую по гриби! Як тільки вилізуть – перший урожай наш!".
Гості сиділи допізна. Старші згадували, співали. Богдан, Софійка й Володя знаходили спільні теми для обговорення, ділилися планами на літо.
Розійшлися, коли місяць вийшов на полювання.
Богдан ніяк не міг зімкнути очей. Стільки всього відбулося за день! Найважливіше, що наладився місточок між хлопцями. До кімнати заглянула бабуся.
– Не спиш, Мізинчику? – поцікавилася, присівши на ліжко.
Богдан, зморений враженнями, посміхаючись крізь сон пробурмотів: "По гриби!".
По сусідству не зімкнув очей до ранку Володька. Він згадував прожитий день і дивувався, як можна легко налагодити взаємини, взявши в напарники підтримку, розуміння; як легко зробити крок назустріч, позбувшись зверхності, самовпевненості.
Випадок.
Кінець ознайомчого фрагменту