Дуже добре

Олександр Копиленко

Сторінка 3 з 45

Отже в їхніх розмовах була якась недоговореність, що спричинялась до недовір'я і суму.

Кіра любила теплі руки матері, миле молоде лице, її пестощі.

Ось зараз — підійти до матері, що йде попереду, і несподівано обняти її! Але хіба це можна зробити в присутності Бубиря? Сергій Іванович похмуро набундючиться.

— Тримайся!—підбадьорила сама себе Кіра.— Будемо спостерігати далі...

Тихо посміхнулась Кіра і пішла за ними. Мати ніби трохи сутулиться, але намагається йти рівно і гордо несе свою красиву голову в скромному капелюсі.

Кіра запримітила одразу, що мати й досі ходить у тому старенькому пальті, яке носила й три роки тому. Пальто перелицьоване, і капелюшок перероблений з старого... Значить, правду казав Марко про свого батька, що він скупий. Зайвої копійки в нього не дістанеш. Зате для себе нічого не жаліє. Взагалі дивна людина цей Бубир,— на людях, у гостях Сергій Іванович завжди веселий, дотепний. Любить випити, потанцювати, розважити всіх. А дома вічно похмурий і незадоволенні Все йому не подобається, все його нервує і все йому заважає жити. Той ходить не так, той слово невчасно сказав... Дружину лає, сина гонить, щоб і на очі не з'являвся. Старшу сестру свою Ліду, яка живе в нього, буквально тероризує.

Дивна людина! Раніше було прийде до них Бубир — повна хата сміху, жартів. Кожному знайде ласкаве, дотепне слово, комплімент або дошкульне зауваження. Кірі навіть цукерок приносив. Спочатку Кіра думала, що Сергій Іванович тільки іноді буває сердитий. Потім здалося, що вона його нервує, відвідуючи матір. Сказала Маркові про свої спостереження. Одвертий хлопець досить безцеремонно охарактеризував батька. Виявилося, що Сергій Іванович дома завжди такий. Кіра похвастала:

— А в мене татко хороший... Ми як почнемо з ним — все летить шкереберть, а баба не знає, якому святому молитись.

Кіра не зводила з матері очей... Здається, мати трохи схудла, і пальто на ній звисає. Навіщо вона силкується йти з ним в ногу? Бубир робить такі великі кроки,— хіба поспієш?.. Мама дістає Бубирю вершечком капелюха до половини голови. Високий, як телеграфний стовп! Пальто шикарне носить і в рукавичках — ніжні руки, подумаєш! Черевики на гумовій підошві, а в мами каблук на лівій нозі зовсім збитий.

"От коли б можна знатй, про що мама думає!" Сергій Іванович сказав кілька слів і пильно подивився на матір. Чого він так на неї дивиться гордо і презирливо? О, тепер вона теж відповіла і одвернулась. Потім злякано відхилила голову.

Мати плентається, сумно похиливши голову. Голова, очевидно, обважніла від думок. А він іде твердо, оглядаючи вулицю, людей, будинки з височини своєї пихи. Шия рожева і товста, важкі плечі, загребущі довгі руки. У всій постаті — впевненість і самовдоволення.

Кірі здавалося, що сутула спина у матері, повна протесту, зараз розправиться. Мати заломить болісно руки і закричить.

Замислившись, Кіра не зводила очей з тихої постаті матері.

Підійти б, обняти за плечі і забрати з собою безпомічну маму, сказати, що Кіра помітила біль, якого не можна приховати.

Ні, мати ще образиться... А може, це помилка? Може, тільки так здається Кірі? Чому люди не вигадали способу дізнаватись на відстані про переживання дру* гої людини, щоб ніколи не помилятись!..

Ось знову Сергій Іванович нагнувся до вуха матері і говорить, задоволено посміхаючись,— йому подобаються власні дотепи.

Але мати вирвала свою руку, щось коротко сказала. Хутко пішла вперед, не звертаючи уваги ні на кого...

Боязко, ніяково Бубир озирнувся навколо себе — чи помітили прохожі цю сцену і чи немає близько знайомих? Він же охороняє свою репутацію привабливої, культурної людини. Тому намагається замазати жартом несподіваний конфлікт.

Підкреслено вишуканою, впідстрибочку, ходою Бубир наздогнав матір, цокнув каблуками і хотів знову взяти її під руку... Ледве він доторкнувся до руки, жартівливо вклонився матері і щось весело їй сказав, як вона знову вирвала руку. Крикнула йому щось образливе і кинулась до трамвая, що рушив уже після коротенької зупинки.

Незважаючи на небезпеку, мати чіплялась за людей, що нависли на східцях переповненого вагона. Хтось подав їй руку, але вона не встигла схопитись... Спіткнулась, потім швидко стрибнула на передню підніжку заднього вагона і сховалася в дверях.

Все сталося так швидко, що Кіра не встигла побігти матері на допомогу... Минули перші хвилини переляку за матір, Кіра тихо сказала:

— Мамусько, ти мені подобаєшся... Добре стрибаєш на ходу в трамвай, ніби вчилася в кращих майстрів з нашої школи. А штраф доведеться заплатити...

Повернулась до Бубиря. Він стояв з недоброю посмішкою на обличчі, намагаючись приховати хвилювання від несподіваного вчинку матері. Щоб і цю сцену повернути на жарт, Сергій Іванович махав рукою вслід трамваєві, який вже далеченько від'їхав. Повернути голову вбік Сергій Іванович не наважувався.

Кіра швидко пройшла повз Бубиря і помітила, що в нього зблідли вуха і шия. Але вона все ж таки встигла показати йому ззаду "носа", перебігла на другий бік вулиці і стрибнула в трамвай.

Виглянула у вікно трамвая, скорчившись від сміху. Бубиря вже не було. Добре, що не помітив її. Але як він остовпів після втечі матері, ціби несподівано одержав "незадовільно" за поведінку!

З

Мати й дочка роз'їхалися в різні кінці. Кіра поспішала в школу. Ганна Дмитрівна сама не знала, куди їде. Знала тільки одно — треба негайно тікати від Бубиря. Вже багато разів про це думала.

Трамвай гарчить і брязкає залізом. Люди терпляче позирають в сірі, запітнілі вікна. Ганна Дмитрівна боїться одірвати руку від ремінного кільця, щоб безсило не схилитись на кого-небудь. Куди їхати?.. Поглянула на стрілки маленького годинника, подарованого колись Максимом, але не помітила часу... Годинник завжди нагадував їй про Максима Коваля, до якого щоразу звертаються думки.

Хтось із пасажирів спитав Ганну Дмитрівну, чи вона виходить зараз. Протискуючись, поспішаючи, Ганна Дмитрівна вийшла з трамвая. На тротуарі спинилась. З далекого степу у провулки ліз липкий, як розведене водою молоко, туман... До Кіри! Мати зраділа — там вона знайде втіху.

Можна б і все сказати Кірі, але чи зрозуміє дитина?

Ганна Дмитрівна поспішала, майже бігла. Мерехтів мокрий брук, і ковзалися ноги... Глянула ще раз на годинник і тепер помітила стрілки. Кіра, напевне, в школі. Одарка Іванівна зустрічає завжди холодно і сухо.

Спинившись у нерішучості, Ганна Дмитрівна постояла хвилину, повернулась і пішла додому...

Яка ненависна та квартира Бубиря! Але зараз немає нікого дома — Сергій Іванович на роботі, Марко в школі, а на Ліду можна не звертати уваги, хоч вона й робить капості за спиною. Лише недавно Ганна Дмитрівна зрозуміла, що Марка проти неї підбурювала Ліда.

З першого дня Марко зустрів Ганну Дмитрівну вороже. Свою ненависть красивий нервовий хлопець виявляв з жорстокою послідовністю. Ганна Дмитрівна не знала, чим привернути до себе хлопця. Марко дивився спідлоба і глузливо посміхався, немов відчував її безсилля. Наважилась якось погладити його по голові — Марко здригнувся, різко сіпнув головою і крикнув:

— Не чіпайте!

В присутності батька хлопець тримався обережніше й навіть інколи називав її тіткою. Марко боявся батька, бо той ніколи не розмовляв з ним, терпів присутність покірного хлопця і за кожну малу чи велику провину бив його. Таке виховання розвивало в дитини теж жорстокість і ненависть. Марко став замкненим. Ніколи нічого не розповідав дома, завжди був похмурий і мовчазний. Зате на вулиці і в школі показав себе на всю широчінь: серед порушників дисципліни Марко був першим, хоч і мав добрі здібності і виняткову пам'ять.

Часом Ганна Дмитрівна ловила себе на тому, що вона ніби підлещується до Марка, з метою привернути його до себе, Марко в таких випадках здебільшого викривлявся і тікав. Пробувала Ганна Дмитрівна приносити йому подарунки. Марко ніколи не відмовлявся, дякував. Деякий час жили мирно, а потім знов починалося те саме, бо Ліда знаходила причину і засіб нацькувати Марка на Ганну Дмитрівну.

Дедалі ускладнялося життя Ганни Дмитрівни в новій родині. Доводилося обмірковувати кожен крок і слово. До цього вона не звикла, живучи з Ковалем. Максим Семенович часом бував різким і сухим, але одвертість його походила від простоти і щирості. Він ніколи не хитрив і не займався дріб'язковою родинною дипломатією, яку тепер зненавиділа Ганна Дмитрівна.

Перший рік життя в новій родині минув досить спокійно. Ганна Дмитрівна глибоко вірила, що з Марком вони помиряться і навіть стануть друзями, для цього треба тільки більше часу і хоча б раз одверто поговорити з хлопцем. Страшно стало їй, коли з'явилося підозріння, що Сергій Іванович з великим хистом обманює її.

Тепер частіше записе саму себе, як воно все сталося?.. Це питання буквально переслідує Ганну Дмитрівну.

З Сергієм Івановичем познайомилася випадково на вечірці у друзів. Ганна Дмитрівна привернула до себе увагу Бубиря. І він несподівано став співучасником її життя і мрій.

4

Надто слухняний став Вова. Це найбільше й стурбувало матір. Щодня по кілька разів доводилося нагадувати найменшому синові, а то й нагримати на нього, доки неохоче піде і принесе води з будки, що стоїть за квартал від будинку. А от вже днів з п'ять підряд Вова, почувши материне прохання, зразу бере відро і біжить по воду. Звичайно, і жаль посилати хлопця, та самій важкувато тягати повні відра.

Вова приніс воду, зайшов у кімнату сестри Полі, мимохідь взяв кілька акордів на піаніно і пішов у майстерню. Все робив сьогодні мимохідь. Навіть над книжками сидів неуважно. Марія Петрівна з тривогою стежила за сином.

Залишалася майже година до початку уроків, але Вова схопив книжки й побіг. Старші класи працюють У другу зміну, що починається о першій годині тридцять хвилин.

Спостережлива, розумна мати, Марія Петрівна відразу помітила зміни, що сталися з її наймолодшим сином. Вовка чогось недоговорював, ходив стривожений, нервовий. Починався, видимо, той період в житті дитини, коли між батьками й дітьми на деякий час зникає одвертість, коли діти самі намагаються вирішувати особисті справи. Марія Петрівна і Вова — дуже близькі друзі. Секретів від матері у Вови не було, бо він завжди знаходив у неї співчуття й підтримку.

1 2 3 4 5 6 7