Як стати щасливим (збірка)

Валентин Чемерис

Сторінка 8 з 33

Та нічого, — заспокоїв він сам себе, — у мене ще добрий резерв є. Поздаю порожні пляшки та куплю собі лісапета, то ми тоді, куме, хіба ж так всім носи повтираємо!..

Як Савка Грицай мислив провести таку грандіозну операцію по втиранню усіх носів у Цвілянах, лишилося загадкою, бо в цей час "Жигулі", вискочивши з бічної вулички на центральну, якраз біля хати Олени Завізної негадано вплуталися в череду...


Розділ другий, або що таке обов'язок автолюбителя та як Савка Грицай використовував знання, одержані колись на незакінчених фельдшерських курсах

Павло Чорнуха з несподіванки розгубився: корови ревуть, пил стовбом, нічого не второпаєш, а шоферського досвіду, звісно, як кіт наплакав... Да-а... Йому б спинитися, почекати, доки череда пройде собі, але Павло побоявся, щоб яка несвідома худобина не "заляпала" бува його новенькі, пральним порошком вимиті "Жигулі", рвонув у бік і...

І в куряві збив корову.

Мовби не дуже її вдарив, здається, бампером тільки посунув роззяву, а корова, певно, з переляку — беркиць на бік!

І ратиці задрала.

Всі чотири.

І — що гірше — затихла.

— Амінь! — злякано вигукнув Савка Грицай і тремтячою рукою перехрестився. — За замах на життя великої рогатої худоби міліція може запросто права — тю-тю-у...

— А-а... що ж робити? — в першу мить розгубився Павло Чорнуха, бо самі розумієте, чоловік вперше у житті зробив так званий (і, на жаль, дуже поширений) наїзд.

— Допомога потерпілому — святий обов'язок кожного автолюбителя! — трохи оговтавшись, вже бадьоріше вигукнув Грицай. — Жертву дорожно-транспортної пригоди треба негайно відвезти у лікарню. То їсть, у даній ситуації, до ветеринара.

— Авжеж, на заднє сидіння ту жертву посаджу, — сердито буркнув Чорнуха і вискочив із машини. За ним, озираючись, насторожено вибрався і Савка Грицай, готовий у будь-яку мить шпарко дременути подалі від гріха. Але подумавши, що не він корову збив і не його машина, трохи оговтався. Чуже лихо воно, звісно, не страшне. І Савка враз осмілів.

— Да-а... картина, — невідь чому захоплено протягнув він, киваючи на чотири коров'ячі ноги, що були задрані перед ним. — Кіно, можна сказати...

— Вона що... с-серйозно? — перепитав Чорнуха.

— А це ми зараз по медицині перевіримо.

Савка вчасно згадав, що колись, ще в далекій своїй молодості, він трохи навчався на фельдшерських курсах, а тому, енергійно засукавши рукава, заходився смикати потерпілу за хвоста.

— Амба! — поставив він діагноз після хвилинного смикання. — Ніяких ознак жизні!

Але Чорнуха вже прийшов у себе і на кума накотився:

— Чого ти її за хвоста смикаєш? Хіба там ознаки жизні шукають? Ех ти... А ще на фельдшара до війни учився!..

— Дак скільки я там учився? — виправдовував свою некомпетентність Грицай. — Щитай три дні, а на четвертий прилив курси і розігнав усіх викладачів... Ну мене й той... На п'ятий день попросили геть..

— Помовчи, базіко!.. — Чорнуха опустився на коліна, припав вухом до коров'ячих грудей і враз схопився. — Ще трохи дихає. Треба її до тями привести. Може, встане та к чорту піде? І ніхто й не замітить. Ну... давай!..

І почали-вони потерпілу до тями приводити. Грицай передні ноги корові до грудей згинає. Чорнуха задні до живота.

— Р-раз-два-а!..

— Р-раз-два-а!..

Коли це раптом...

А втім, див.


Розділ третій, у якому пояснюється, що Грицай та Чорнуха робили потерпілій

— Людо-о-о-ньки-и-и!!! — як закричить зненацька хтось на всю вулицю. — Ма-а-аньку-у мою ду-уша-ать!!!

І Павло Чорнуха відчув, що зараз доведеться його самого рятувати, бо галасувала господарка збитої корови Олена Завізна.

— Тсссс!!! — зашипів до неї Грицай. — Не душимо твою Маньку, а дихання їй робимо.

— Я-яке?.. — сторопіла Олена.

— Штучне.

Олена об поли руками і знову на всю вулицю:

— Ой, людоньки-и-и!!! То моя Манька вже не дихає?!!

— Та дихає, дихає, — поспішив заспокоїти її Чорнуха. — Тільки ще не дуже... Бо ненароком стукнулась об мої "Жигулі", ну і... шок у неї...

— Який це ще ш-шок?

— Нервенний, — пояснив Грицай, щосили налягаючи грудьми на заляпані кізяками коров'ячі ноги. — По-науковому кажучи, — стрес. Бо вперше у житті твоя Манька "Жигулі" збила з ніг... То їсть, з коліс. От і злякалася нещасна...

— А-а-а... — на високій ноті затягла було Олена, та Манька раптом так дриґнула ногами, що Грицай відлетів у один бік, а Чорнуха в інший, схопилась (чи штучне дихання подіяло, чи сама отямилась?) й, ображено мукаючи, пошкутильгала до свого двору, щоправда на прощання не забувши ляснути Грицая хвостом по щоці.

— А мені за віщо у пику? — закричав Грицай услід потерпілій. — Я, можна сказати, пасажиром у льохковій був. З мене спрос малий. Я навіть у свою майстерню щодня піхтурою чешу!..

Олена руки в круті боки:

— А-а-а!!! Льохкові купляєте та корів з ніг збиваєте?!! У міліцію заявлю!!!


Розділ четвертий, у якому розповідається про тупу сокиру та про дуже нервове потрясіння Маньки

Днів зо два після тієї історії Павло Чорнуха місця собі не знаходив.

"А раптом Олена і справді заявить у міліцію? — терзався подумки. — Заберуть у мене права, ох, заберуть..."

Забігав на розвідку кум Грицай.

— Ну як?.. Тебе ще не посадили? Та не дрейф, куме, не дрейф. Коли треба посадити — посадять, а треба стружку зняти — знімуть. Всьому свій час, — і, підбадьоривши так Чорнуху, ляскав себе по кишені. — У мене тут дещо цілюще є. Може, смикнемо?.. Зігрієш душечку свою.

— А ну тебе!.. Тут і так пече...

— Як хочеш, я на своє добро двічі не запрошую. Гайну до кума Середи, той не відмовиться. — І вже крикнув з вулиці: — А ти свою "Жигулю" чого посеред двору виставив? Доки Олена не вгамується, не мозоль їй машиною очей!

Чорнуха подумав і загнав машину в сарай, ще й двері на замок запер.

— Доїздився, — тільки й мовив дружині. — Чорті що тепер, а не машини випускають. Раз за ворота виїхав і готово!

— А ти жалобу на них, бракоробів, у міліцію напиши! — порадила Степанида.

— Ось не згадуй краще про міліцію!..

Степанида почала було перемивати кісточки "отим, що негодящі льохкові роблять", та Павло не став її слухати, а гайнув до Олени Завізної.

"Відкупне треба дати, — міркував дорогою. — Може, й не заявить тоді в міліцію..."

Олена саме у дворі дрова рубала.

На Чорнуху навіть не глянула, цюкала сокирою сухе паліччя.

"Що то жінці без хазяїна", — бригадир потупцявся, зітхнув і таки зважився:

— Я той... хотів запитати, як здоров'я Маньки?

— Нервенна дуже, — Олена випросталась і закинула за спину довгу та товсту (як у дівчини) косу. — Зовсім молока не дає... "Не дам, — каже, — і краплини, як мене з ніг на вулиці збивають..."

— Так і каже? — розгубився Чорнуха, а про себе чомусь відзначив, що Олена ще зовсім молода і гарна бісова молодиця — щоки он аж полум'яніють. А очі, а коса... Мда-а... Сокира в неї тільки зовсім тупа. Ну та це не біда, сокиру завжди можна погострити...

— Прямо не каже. — Олена кашлянула ніяково й чомусь свою довгу косу на пишні груди перекинула, — але по ній видно. І машин тепер дуже боїться, як де побачить льохкову, аж тіпається, бідна. А про молоко так і не нагадуй їй, — і на Павла чорними та блискучими, як спілий чорнослив, очима глянула. — Доведеться в міліцію йти... Думаєте, як я самотня беззащитна жінка, так уже й можна мою корову з ніг збивати?

— Не можна, — покірно згодився Чорнуха. — А сокира у вас, Олено, між іншим, зовсім тупа. Коли не заперечуєте, то я вам її той...


Розділ п'ятий, або що таке жіноча коса та як її вирощують

Олена не заперечила.

Чорнуха приніс під вечір її сокиру невпізнанною: лезо, як дзеркало, сяяло.

— Не струмент, а — бритва, — похвастав. — Коли ви, Олено, не заперечуєте, то я вам зараз дровець нарубаю.

Олена не перечила.

Чорнуха того вечора порубав у Олени все, що було з дрів.

— Досить, досить, Павле, — сміялась господарка, — бо ви ще й паркан на дрова порубаєте. Мене ці дрова всю зиму зогріватимуть.

Олена примружено дивилась на Павла, і бригадир відчув, що зовсім губиться під її поглядом. От чортова молодиця! І де вона взялася зі своєю Манькою?

— Так я той... Що треба — кажіть... Я поможу. А Манька як?

— Потроху в себе приходить, — молодиця все так же примружено дивиться на бригадира і на губах її була терпка усмішка. — Тільки молока не дає. А вона ж у мене така молошниця...

— То ви вже зла на мене, Олено, не майте, — Чорнуха потупцявся. — Я вашу втрату молока своїм компенсую.

— Яким це — "своїм"? — пирхнула Олена.

Чорнуха й собі посміхнувся.

— Та корова ж у мене є. От і буду вам літрів по три щодень носити, доки ваша Манька у себе не прийде, — і так обережно до Олениної коси доторкнувся. — А скажіть-но, Олено, як це вам вдалося таку косу виростить?

— Виростить? — гмикнула Олена. — Хіба ж коса — то сільськогосподарська культура? — та змилостивилась і "відкрила" Чорнусі секрети по вирощуванню кіс. — Завдяки найновішим і найпередовішим агрономічним заходам, — і показала білі зуби. — Ви ж знаєте, Павле, я колись агрокурси кінчала. І досить успішно. А про молоко не забудьте...

— Та я... — Павло був радий, що все так мирно і тихо скінчилося і головне — він познайомився з Оленою, — все для вас зроблю. В однім селі з вами, Олено, живемо, бачив вас замалим не щодня; а доки вашу Маньку не збив, навіть не підозрівав, що ви... що ви така...

— Яка це — така? — перепитала Олена, розплітаючи і знову заплітаючи косу.

— А така... Одне слово, здорово, що я вашу Маньку збив!..

І Чорнуха радісно посміхнувся.

Автор, звичайно, поки що нічого хорошого не бачить, і тим більше радісного та щасливого у збиванні з ніг корів, але...

А втім, що тут хорошого, див.


Розділ шостий, у якому Степанида геть чисто розкритикувала завод, котрий на її біду випускає "Жигулі"

Запитайте в будь-якого шофера чи зрештою в автоінспектора, і вони підтвердять, що так звані дорожно-транспортні пригоди ще нікого до добра не доводили і, звичайно ж, не доведуть.

Та що там автоінспектори чи шоферська братія!

Он Степанида вам краще за них розповість.

— І скажу! Ваші машини — тьху! — Степанида сердито сплюнула. — Нікудишні тепер льохкові випускають, от що я вам скажу! Такі льохкові тільки сім'ї й розбивають...

5 6 7 8 9 10 11