Ясні зорі

Грінченко Борис

Драма на п'ять дій
Моїй дорогій Марусі

ЛЮДИ
Алі-Баша — багатий пан турецький.
Аміна — улюблена його жінка, молода.
Фатима — служебка в Аміни, літня.
Дмитро — невільник з України, молодий козак.
Олена — Дмитрова жінка.
Панас — старий невільник з України.
Xаліль — ага біля баші, його родич.
Доглядач над невільниками.
Невільники.
Слуги.


Діється в турецькому місті Азові року 167...


ПЕРША ДІЯ
Великий панський сад. Посередині водограй, коло його квітник, змережаний стежками. Ззаду, крізь дерева й понад деревами, видко палац турецький.
ВИХІД І
Невільники-вкраїнці, чоловіка з десять, старших і молодших. Чорна, драна, полатана одежа, хто босий, а хто в постолах. Потомлені бліді обличчя, неголені бороди. В руках лопати. Серед гурту висока постать — сивий, кремезний дід Панас.
Вони робили тут у саду: але доглядач кудись пішов, то тепер, самі собі зоставшися, почали співати, свою неволю згадуючи.
Невільники
(співають)
В Цареграді на риночку
Ой п'є Байда мед-горілочку.
Прийшов до нього цар турецький:
"Здоров, здоров, Байдо молодецький!
Покинь, Байдо, байдувати,
Бери мою дочку та йди царювати!"
— Твоя дочка поганая,
Гей, а твоя віра, віра проклятая! —
Ой як крикне цар турецький
Та на свої слуги, слуги молодецькі:
"Візьміть Байду, із'яжіте
Та й за ребро гаком, гаком зачепіте!"
Взяли Байду...1
ВИХІД ІI
Доглядач
(гукає спершу здалека, а потім увіходить).
А, ви ізнов пісні!.. От я вам дам!..
Я вас навчу цим канчуком, трекляті!
(Увіходить, за ним слуга веде невільника Дмитра.)
Ідіть сюди ви всі!.. До Панаса. А ти не йди,
Зостанься тут!.. Тобі, старий собако,
Ще пса привів,— новенького купив
Сьогодні я... Дак ти йому що треба
Робити тут,— усе і покажи.
Панас
Лопата ж де? Тут зайвої нема.
Доглядач
Лопата — ось!
(Слуга дає Дмитрові лопату.)
Ну, чуєш ти, роби,
Та не лінуйсь, гляди, бо буде лихо!
А ви сюди за мною йдіть усі!
Виходить, за ним слуга й невільники всі опріче Панаса й Дмитpa.
ВИХІД ІII
Панас
Ну вже й народ! Нема йому того,
Щоб як сказать по-людському до тебе,-
Ні, він "старий собако" зараз каже!
Не вилає тебе, то й не дихне! Людці!..
А ти, козаче, звідки взявся?
Дмитро
З базару взявсь.
Панас
А звідки на базар?
Дмитро
З турецької тюрми.
Панас
А в тій тюрязі?
Дмитро
Та й у тюрму з базару привели.
Хіба ще де взялась би товарина?
Ми ж тут товар: ми — коні, чи воли!
Панас
Ох, правда це!.. Впеклась мені неволя!..
А я її вже вдруге зазнаю!..
Я вперше втік,— тепер же утікати,
Постарівшись, не здужаю ніяк...
Скажи, а ти давно, козаче, з дому?
Дмитро
Вже рік минув.
Панас
Що ж діялося там
У нас тоді? Чи й досі на Вкраїні
Той Іванець,2 гидка підлиза та,
Чи він іще і досі гетьманує?
Дмитро
Не стерпівши, давно вже розірвав
Його народ за зрадництво погане.
Панас
Туди к чортам! Добувсь таки свого!..
Хто ж гетьманом тепера? Дорошенко?3
Дмитро
На лихо все ще двоє гетьманів:
По наш бік, тут — ще Дорошенко й досі,
По той бік, там — Демко.
Панас
Який Демко? Дмитро
Не знаєте? Та — Многогрішний.4
Панас
Он хто!
Дмитро
Колотиться увесь безщасний край:
Нема ладу, бо голови немає...
І голова б Петро, та ба!..
Доглядачів голос
(іздалека)
Гей ви!..
Нероби ви, собаки, джаври кляті!
Вже й кинули робити? Я вам дам!..
Панас
Берись, а то ще прибіжить і бити!
Роблять удвох
Уже пішов. Ти тихше гомони.
Воно й робить, і розмовляти можна.
Та як же звуть тебе?
Дмитро
Дмитром. А вас?
Панас
Як був малий — Панасом мати звала,
Січовики ж товариші мене
Ще й Вершглягом прозвали, бо у мене
Такий кулак ще замолоду був,
Що як піду я навкулачки биться,
Та вдарю раз, то тут тобі і смерть.
А ти здобувсь там прізвища якого?
Дмитро
Та Квіткою прозвали козаки.
Панас
Туди к чортам!.. Козак, а зветься Квітка!.
За віщо ж це тобі таке мення?
Хіба за те, що вдався уродливий?..
А як же ти в неволю вскочив? га?
Дмитро
Та як дурний!.. На мене серед степу
Наскочила хижацька татарва...
Додому я вертавсь!.. У мене дома
Дружина й син манюсінький... Чогось
Мені тоді додому заманулось...
Поїхав сам із Січі, їхав так
Безпечно все, і не було і в гадці,
Що лихо жде... Кругом широкий степ,
Співочії пташки, високе небо
Блакитнеє та сонце золоте...
Ту бачивши красу, про все забувся
І думав я про Грецію, про Рим...
Панас
Про що?
Дмитро
Про Рим, про Грецію,— держави
Були такі... І думав я собі:
Як гарно їх описують поети,
Що добре там, що там краса яка!..
А в нас хіба чи не краса, не пишна —
В степах, гаях, на небі й на землі?
Чому ж ніхто і нашої не спише?
Якби списав,— ще ліпше це було б,
Ніж у того Вергілія, чи в кого...
Та тільки що нема кому списать…
Панас
Мабуть, учивсь ти по великих школах?
Дмитро
Еге, я вчивсь у Києві... Ото ж
І їхав так, про ворогів забувши,
Аж гульк — ураз набігла татарва!
Я до пуття не встиг і боронитись:
Передньому із однії зробив
Дві голові, а далі вже й несила:
Як облягло дряпіжне вороння,
То й не рухнеш рукою... Збили зараз
Мене з коня, зв'язали й потягли...
Вночі втекти хотів,— не пощастило.
Панас
Ну, вже й козак! Замисливсь про пташки
І вскочив сам у пута!.. От роззява!..
Ну, далі що? Розказуй по ряду!
Дмитро
Дак потягли мене у кляту Кафу,
Ненаситну ту прірву, що жере
Невільників безщасних тисячами,
І мов вола якого продали.
Отам було мені погано дуже:
Вночі сиди у тій гнилій тюрмі,
А вдень роби їм на важкій роботі.
Цвілий сухарь, нечистая вода —
Ото і ввесь невільницький пожиток,-
На закуску — турецькі нагаї.
Панас
Тут краще нам: годують трохи ліпше,
Робота вся в саду, то й волі більш.
А ти давно вже козакуєш, хлопче?
Дмитро
Ні, в Січі раз недовго я побув,
Тоді вернувсь та одружився дома,
А далі знов до Січі потягло,-
Воно бо Січ така принадна з дому!..
А як побув,— домівка у думках...
В один похід пішов та ще у другий,
А там уже й скортіло до своїх.
и з їми ще коли побачусь я —
З Оленою-голубкою та з сином?
Ой, Боже мій!..
Панас
А козакові так
Журитися не личить! Ще й до того
За бабою!.. Я вік увесь прожив.
А не женивсь і за бабами зроду
Я не журивсь,— це не козацька річ.
Дмитро
Того ж ви так і кажете: ніколи
Не знали ви — що в світі та краса,
Не відали — що в світі є кохання.
А я це знав!.. Я мав!.. І тяжко те
Утратити, що мав!.. Моя Олена —
Це не така, як іншії жінки:
Мов січовик,сміла, і розумна,
Письменна ще, бо батько піп навчив
Її письма, як дома ще жила...
ВИХІД ІV
Алі-Баша з Аміною йдуть дуже тихо, за їми трохи позаду, служебка Фатима.
Баша
Як гарно тут!.. Тобі, мій райський квіте,
Я се зробив. Ти, гуріє моя,
У захистку сама схотіла жити —
І маєш сей палац і пишний сад.
Чи ж догодив тобі я цим хоч трохи?
Аміна
Так, догодив.,. Спасибі.., гарно тут...
Баша
То радий я, душі моєї світе,
Що догодив. Я сам іду сюди
Як у Едем, щоб раювать з тобою,
О квіточко найкраща у саду Аллаховім!
Ти — пахощі солодкі Всіх дум моїх...
Найбільша втіха се —
Схилитися до пишних уст рожевих,..
Проходять усі троє.
ВИХІД V
Дмитро
Хто це пішов?
Панас
А це наш пан, баша Із жінкою...
Це, кажть, найлюбіша,
Така, що він їй стежку проміта...
Дак у гурті із іншими жінками
Не хоче жить, то він їй цей палац
Побудував... А ті — по той бік саду...
Подейкують, немов би ця з Волині,
Та за оці розкоші продалась,
Потурчилась, стоптала хрест під ноги...
Ненавидна!..
ВИХІД VI
Доглядач
(увіходить)
Агов, ідіте, джаври,
Сюди мерщій! Підняти поможіть!
Усі виходять.
ВИХІД VII
Аміна з Фатимою вертаються.
Аміна
От саме як чіпляється до мене,-
Такий гидкий мені тоді стає!
(Сідає на ослінчику, біля стежки.)
Фатима
А ти ж колись його таки любила.
Аміна
Любила? Ні! Здавалось тільки так...
То був туман... А справді, то нікого
Ніколи я ще не кохала... ні!..
Так як могло це статися в нудному,
В огидному гаремі, в цій тюрмі?
Як з іншими жила укупі,— сварки
Та заздрощі та брехні повсякчас –
Аж гидко все те згадувати!.. Правда,
Тепер уже впокійно, та за те
І нудно так: вставати та лягати,
Дивитися на мертві мури, сад...
Щодня одно, щодня без переміни,
Аж сон бере!..
Фатима
Чого ж тобі іще?
В розкошах ти втопаєш: що схотіла,-
Все зараз є, велике і мале.
Аміна
І все мені докучило без міри!
Навіщо все воно мені здалось,
Коли його так легко добувати?
Так нудно це!.. (Змовка.) Хоч би уже гроза
Ударила отут та запалила!..
То все було б хоч подивиться що!
Фатима
Хіба ж отак годиться говорити?
Вигадуєш ти щось таке страшне.
Аміна
А що мені до того, чи годиться,
Коли мене нудьга бере, нудьга?!
Коли я ще ніколи не кохала!..
А хочеться кохати... Боже мій!
Як хочеться кохати-раювати!..
Уся душа до того лине, рветься,
Що в світі цім найкраще за усе,
До одного, що можна звати щастям
Єдиним тут, до раю на землі
Оцій нудній без міри,— до кохання!
Скажи мені, зазнала ти цього?
Фатима
Хто, я? Чого?
Аміна
І мріється, неначе...
Вітає мов тут коло мене хтось...
То любий, він, він, дорогий, коханий!..
Фатима
Хто — він?
Аміна
Хто він? Коханий мій.
Фатима
Який?
Аміна
А той, кого я маю покохати.
Фатима
А що сказав би нам про це баша?
Аміна
Хай каже він, що хоче! Що до того?
І що б же він сказати міг мені?
Не може він однять кохання в мене.
Фатима
Але життя відняти може він.
Аміна
Життя? То що? Це річ така, кохання,
Що дати варт за його і життя.
Фатима
Коли тобі не страшно, то я знаю
Такого тут, що за тобою він
Уже давно з кохання пропадає: Халіль-ага...
Аміна
Що? Геть із ним, гидка,
Коли мене не хочеш ти гнівити?
(Встає і йде ближче до квітника.)
Чому отут не саджено квіток?
Фатима
Посаджено ж...
Аміна
Отут, кажу, ще хочу!..
Невільників гукни!
Фатима
А ось ідуть.
Скажи сама, де хочеш посадити.
ВИХІД VIII
Дмитро з Панасом вертаються.
Аміна
(До Дмитра.)
Чому отут не саджено квіток?
Тут посадить пахущих, пишних треба!
Дмитро мовчки стоїть, не зводячи з неї очей.
Чого ж стоїш та дивишся, глухий?
(До Фатими.)
Ти стала знов? Та ну, ходім же далі!
Чи думаєш до ночі бути тут?
Фатима
Та ти скажи, яких квіток садити,
А то ізнов тобі не догодять.
Аміна
А що мені? Хай садить сам, що хоче,
А хоч нехай і зовсім він не садить!..
Ходімо ж бо!.. Чого спинилась знов?
ВИХІД IX
Панас
(беручись за лопату)
От вигадки!.. Дивись!.. якісь квітки!
Які і де у чорта їх садити?
Чи чуєш бо?.. Ти остовпів, чи що?
Дмитро
Яка краса!.. такої зроду я
Не бачив ще, та і ніхто запевне...
Ані у нас, ані в землі чужій
Пишнішої за цю немає квітки!
Панас
Туди к чортам!..
1 2 3 4 5 6 7