Славних друзів ти забув?
Я про них слівця не чув.
От чого ніхто і досі
Не побіг із вас до лося?
І до кізок, до зайців,
До синичок, до щиглів?
Кажуть, силу ломить сила,
Тож берись мерщій за діло.
Воювать, так воювать —
Дружно бити вовчу рать!.."
Ранній ранок, тіні сірі,
Скоро, скоро вже чотири.
Войовнича в лісі рать
Жде наказу воювать.
Всі зібрались біля дуба,
Всі паюють вже Рахубу,
Бо в жилавого Рябка
Якість м'яса не така.
"Шерсть в Рахуби дуже гарна,
Не змісіть її намарно, —
Попередив всіх кабан, —
З шерсті я зроблю жупан,
Ще й свині я помаленьку
Витчу кофту і сукенку.
Наведе свиня ажур
І полізе до баюр".
"Шерсть згодилась би й лисиці!"
"Не лисиці, а вовчиці!" —
Так гарикнув люто вовк,
Що відразу лис замовк.
Лиш ведмідь годинник слуха —
Приладнав його до вуха:
Як ударить перший дзвін,
То останнім стане він
Для Рябка і для Рахуби.
От і дзвін ударив любо,
Та здригнувсь ведмідь чогось.
В лісі трапилося щось!
Тупіт, гук, лементування,
Спів страшний, страшне гарчання
Лось поблизу вже кричить:
"Де ведмідь! А де ведмідь?"
Хтось злетів над деревами:
"Він під нами! Він під нами!"
Кулемет озвавсь: "Так-так!
Бийте, бийте розбишак!"
"Хай ведмідь іде на м'ясо!"
"З кабана ж будуть ковбаси!"
"Так-так-так! Так-так-так!"
З переляку вовк закляк.
"Військо йде на нас велике —
Скільки зброї, скільки крику!
Не витримує земля". —
Та й гайнув з лісів в поля.
А ведмідь махнув на дуба.
З переляку нову шубу
На гілляках розідрав,
Ще й годинник з вуха впав.
Хто ж йому оплатить втрати?
Нащо біг він воювати?..
Це б провчить вовчицю слід,
Бо зведуть жінки ведмежий рід.
Де ж подітись кабанові?
Є торішній лист в діброві.
От забравсь кабан у лист —
Тільки з листу видно хвіст, —
І тремтить, щоб на ковбаси
Не пішли його запаси.
В нього ж сала пудів з п'ять —
Нащо дурню воювать?!
А хитрющий лис Микита
Так й не знає, що робити,
То заліз у бурелом,
Вкривши голову хвостом.
Лису теж тепер не з медом.
Нащо він зв'язавсь з ведмедем?..
Щоб не стратити свій вік,
Перейти б на другий бік?!
А на галяву до дуба
Вже ідуть Рябко, Рахуба,
Мурчик, півень, качур теж.
"За ведмедем, нівню, стеж!"
"Та шукайте курохвата,
Щоб не ціливсь на ягнята,
Щоб костями ворог ліг,
Я вгачу у нього ріг!"
У цей час комар носатий,
Що уміє тільки ссати,
Кабана шпигнув у хвіст,
Ворухнувся хвіст і лист.
Зміркував наш кіт, що в листі
Сірі миші завелися,
Та й схопив у зуби хвіст,
А кабан у крик, у виск,
Бо здалося бідоласі,
Що піде він на ковбаси.
Та й гайнув кабан у ліс,
Осипає з сала лист.
З переляку Мурчик любий
Опинивсь за мить на дубі.
Як злякається ведмідь, —
По гілляках вниз летить
Та на лиса обірвався.
Лис подумав, що впіймався,
Завищав, що він не він,
Що прийшов він на поклін
В славний табір перемоги.
Так ведмідь його за ногу —
Й за собою поволік:
"Вкорочу тобі я вік…"
А друзяки наші щирі
Посміялися у міру
Та й гарненько, любо, миром
Подались до лісника…
От історія яка!