Суєта

Іван Карпенко-Карий

Сторінка 11 з 12

— Акіла Акілович, гості! (Акіла у дверях.)

Акіла. Єрунда!

Михайло, бере генерала під руку. Зараз одкриється кумпанія на зеленім полі; присоглашаю, як воєнного посредника!

Ґенерал. Ха, ха, ха! Ну, брат, признайся, що без посредника й тобі було погано!

Михайло. А як же, замісць пороху, запахло житним хлібом!

Обидва сміють ся й виходять.

ЯВА XI.

Виходить Акіла, йде до зали, загляда у двері.

Акіла. П’ять утроб! Директор, баронеса і ще один, два, три, — так, п’ять! Єрунда! (Йде до дверей). П’ять стаканів! (По хвилі офіціянт несе на підносі: чай, сухарі і другі, потрібні до чаю, приправи.) А ром? Дарина! Ром! От, єрунда! (Дарина подає, установляють на підносі.) Взяв і забув! Директор любить із ромом. (Дзвінок; заглядає у двері.) Ще три... Наші вчителі — єрунда, підождуть. (Офіціянт вертається.) Три ще. (Дзвінок; загляда.) Один. (До офіціянта.) Наливай чотирі. (Дзвінок.) Підожди, щоб разом... От, єрунда, як розходились! Ну, несіть чай із Дашею, — я приймусь готовити десерт.

Пішов. Часто дзвонять. Ходять у залу: то Даша, то офіціянт; туди несуть чай, — назад порожні стакани. [Пізніше, по хвилі, дружній сміх трьох-чотирьох голосів "Я його не люблю!" "Грати, так грати, нічого постоли морщити!" "Хто ж із ренонса ходить? Бабський ход! By, грач!"] Появляється Акіла, подивився у двері. Двацять два чоловіка. [Крик: "Козиря, козиря!" "Чим же крити?"] Директор уже кричить! Входить Михайло.

ЯВА XII.

Акіла й Михайло, потім Наташа.

Михайло. Спасибі вам, Акіла Акілович! У вас знаменитий порядок...

Акіла. Порядок і дисципліна, решта єрунда! Думаю подати десерт, є гулящі дами, нехай гризуть і їдять, ніколи буде гризти ближніх!

Михайло. Ха, ха, ха!

Акіла. Єрунда! (Пішов. Із зали входить Наташа.)

Михайло. І ти покинула гостей?

Наташа. Там ніколи вгору глянути: Марія Петровна і Ґляфіра Афеноґеновна розбірають родословну Зімича; Катерина Александровна і Михалина Купир’яновна завели спір про оперу: одній Фіґнер до серця припав, а другій Собінов [10]: решта слуха. Така розмова затягнеться довго; а я запримітила, що ти вийшов, і собі... Милий, ти не сердишся ?

Михайло. О, ні, ні! Я, знаєш, сам тривожусь на щот приїзда батьків!... Бачиш, то, що ти говорила про мене, — дитяче непорозуміння з фактом; але, справді, ввести батька й маму в наше коло, де розбірають родословну Зімича, і знову баронеса... прямо таки страшно... За чоловіка страшно.

Наташа. Ах, ах! Не говори! У мене голова болить!

Михайло. Ти краще подумай, що робити! Власне кажучи, все єрунда, як говорить Акіла; а от нема смілости ввести своїх батьків, одягнених у селянську одежу в залу. Чорт-зна що. Це халуйство, — я розумію, і от за всім тим мучусь: що скаже баронеса! Ще хоч би одежа друга, знаєш, загальна... Мама й тато дуже розумні люде, лишнього не скажуть... але одежа... одежа! Особливо, жіноча... А!

Наташа. Миша, я твою маму переодягну в чорне плаття моєї покійної мами!

Михайло. Ангеле мій, чудова ідея! А як не зійдеться? Моя мама, — жінка, знаєш, огрядні...

Наташа. А шнурівка на що ? Ми з Дариною добре її зашнуруємо, і прийдеться.

Михайло. Ідея, ідея! Ангел мій! (Цілує її.) Добре придумано!... Ти ж маму вмовиш сама, вона податлива і згодиться для тебе все зробити, а от батько!... Ну, батько нічого: ориґінал поміщик, ходить у національній одежі! Чудово, чудово! (Дивиться на часи.) А знаєш, уже час, як харківський поїзд прийшов. Сьогодні їх не буде! Воно і краще — без маскараду; ну, а завтра хоч і приїдуть, байдуже, аби без гостей.

Наташа. Миша, а ти попросиш у них грошей на Рівієру?

Михайло. Попрошу, і дадуть! Батько чоловік багатий, дуже багатий, а мама — віск! Дадуть, дадуть, тільки треба приняти ніжно, ласкаво!

Наташа. Дадуть? Милі мої мужички, ах, як я люблю їх! А щодо прийому, то я їх зачарую... (Входить Дарина.) Нікого нема?

Дарина. Нікого. Тільки там на кухні знову йде колот: повар п’яний і кухарка, здається, під шефе!

Михайло. А щоб їх чорт узяв! І Паша випила?

Дарина. Щось на те похоже.

Михайло. Акіла Акілович. (Акіла на дверях.) Тарабанов п’яний!

Акіла. Треба зараз вигнати.

Михайло. Ради Бога, навідайтесь, що там!

Акіла, йде. — От єрунда! Дарино, подавайте Десерт. (Вийшов.)

Наташа. Я на хвилину, і зараз назад. (Вийшла.)

Михайло. А я підожду Акілу Акіловича. (Дарина й офіціянт несуть десерт і скоро вертаються.) Баронесі, потім директорові, предсідателеві...

Офіціянт. Десерт просто ставиться на столі, так і Акіла Акілович веліли!

Михайло. Ага, на столі ?... Гаразд, гаразд! Поставте на столі!... (Пішов.) Так краще, не буде очевидно, кого більше шанують. (Дарина, що вернулася однести десерт, — на дверях.)

Дарина. Там якісь мужики питають вас.

Михайло, про себе. — Це батько й мати... До Дарини: Нехай ідуть. (Дарина зникає.) Якісь мужики!... Навіть для Дарини батько й мати мужики! I все подла одежа робить.

Входить Тетяна й Макар, одягнені празниково: Макар у новій, з чорного, тонкого сукна чумачці без пояса; Тетяна в червоних чоботах, роскішній плахті, зав’язана по очіпку чорною хусткою й тонкою наміткою; зверху темна керсетка з рукавами.

ЯВА XIII.

Ті ж, Макар і Тетяна, потім Наташа.

Тетяна. Сину мій! (Кидається Михайлові на шию й цілує його). Дитино моя дорога! Що ж це ти нас відцурався?

Михайло. Мамочко! (Цілує її). Ніколи... Служба... Збірався... їй! І не міг... Тату! (Цілується.) Як же вас Бог милує?

Макар. Помалу, сину! (Мати держиться за Михайла й заглядає йому в вічі.) На превелику силу тебе знайшли. Заїхав у ґімназію, заплатив сторожеві карбованця за те, що провів.

Тетяна. А де ж жінка... Наташа.

Михайло. Вона зараз... у мене гості.

Тетяна. Ти ж іменинник. (Цілує його.) Пошли тобі, Боже, щастя!

Михайло. І іменинник, і статський совітник, і інспектор!

Макар, із трівогою. Он як!... Нехай тебе... Господь благословить! (Цілує.) Бач, стара, де йому приїздить до нас, коли треба служить. Не дурно ж стільки заслуг має. (Утирає сльози. Входить один із гостей на дверях.)

Гість. Михаїл Макарович, ви вступающий ?

Михайло. Я Ісходящий! (Гість зникає, входить Наташа.) Наташа! От мама, тато!..

Наташа. Мамочко! (Цілує її.)

Тетяна. Яка ж гарненька, як янголятко! Зірко моя! Дай же, я тебе ще поцілую. (Цілує її.)

Макар. Як королівна! (Цілує її.)

Наташа, набік. — Фу, як житним хлібом запахло!

Михайло. Наташа, поведи маму до себе! Шанже ля роб! [11]

Наташа. Ходім до мене, мамочко.

Тетяна. Ходім. Ходім, моя королівно! (Пішли.)

Макар. Там, сину, я зоставив дівці жарене порося, гиндичку, пів пуда масла. Тепер у тебе гості, якраз пригодиться.

Михайло. Гаразд! Сідайте, тату! (Входить Акіла.) Ну що?

Акіла. Єрунда! Пропала вся вечеря!

Михайло. Як?

Акіла. Повар п’яний, Паша п’яна... Ну, драка, і все полетіло в помийницю, а що було на плиті — в вогонь!

Михайло. Скандал!!

Акіла. Єрунда! Я достану в ресторані. Давайте грошей!

Михайло. Грошей! (Шукає.) Треба до Наташі!... Тату, дайте, будь ласка, поки Наташа, двацять п’ять рублів.

Акіла. Єрунда! Найменше сорок!

Михайло. Невже?

Акіла. Двацять п’ять персон, по два блюда, — в кращім ресторані.

Макар, достає й дає гроші. — Та там же, сину, велике порося, сите... гиндичка годована, — може б обійшлися?

Акіла. Порося й гиндичка:— єрунда, хіба так, на підмогу, як холодна закуска. Ну, я йду! (Виходить.) От, єрунда!

Макар. Клопоти, сину, великі в тебе клопоти, — нелегко ті чини достаються!

Bбігaє Паша, а слідом всовується Тарабанов.

ЯВА XIV.

Т і ж, Паша й Тарабанов.

Паша. Розчитайте мене!

Тарабанов, показує на Пашу.

Вот в воінственнім азарті

Воєвода Пальмерстон,

Поражає Русь на карті

Указательним перстом!

Михайло, гнівно, задавленим голосом. Убірайся! Босяк! Що ти наробив з провізією? Все пропало... Пріч, п’яниця!

Тарабанов. Горький, ваше превосходительство! Одначе простіть, я не виноват. (Пада на коліна.) Як лист перед травою! (Показує на Пашу.) Неприятель вискочив на позицію і все повалив у помиї.

Паша. Брешеш, босяк, ти повалив!

Тарабанов, встає. — Кухарка, руки по швам: з тобою говорить повар барона Корфа!

Михайло. Пішли вон обоє! Я вас, тварі, в участок.

Тарабанов. Ваше превосходительство, перемініть гнів на милость! Я все поправлю: витягну провізію з помий, вимию уксусом, і на плиту. Я не раз так робив. Усі повари так роблять, а господа їдять і хвалять.

Макар. Ідіть, люде добрі, коли честю просять.

Тарабанов. Мужичок, не твоє діло!

Михайло. Убірайся, говорю!

Тарабанов. Ваше превосходительство, дозвольте остаться одному й доказать свій талант. А Пашу я в потилицю!

Паша. Ах ти, босяк морожений! Ти мене будеш гнать У потилицю? (Засукує рукава.)

Тарабанов, робить прийом на руку. — Ударю в штики! З нами Бог. (Грає на губах наступ, не переміняючи пози. Входить — Акіла, хапає обох за коміри й виводить, Тарабанов не перестає грати і в той мент, коли його веде Акіла.)

ЯВА XV.

Михайло, Макар, потім один із гостей і Акіла.

Михайло. Ху ти, Господи! (Сідає у крісло й обмахується ґазетою.)

Макар. Спочинь, сину, спочинь! Цур йому, яка морока! Ох, нелегко ті чини достаються!

Входить один із гостей.

Гість. Михайле Макаровичу, ідіть сюди.

Михайло. Простіть, я не маю часу.

Входить Акіла.

Гість. З директором, Федором Івановичем, удар!

Михайло, зіскакує. — Що? Боже мій! (Біжить у залу.)

Акіла. От, єрунда! (Теж пішов у залу.)

Макар. Хто ж це осмілився його вдарить ? От тобі і благородна кумпанія.

Входить Наташа й Тетяна, одягнена в чорне плаття, в чепчику. Макар не пізнає жінки, почтиво піднімається і кланяється.

— Це, мабуть, ваша мама? Доброго здоровля, свахо! Привів Бог поріднитись.

Тетяна. Та що ти, старий, — це я! Це так невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей! Тілько я не можу ходити... Як спутана, і під груди підпирає! Ой, не можу дихать! (Хоче сісти.) І сісти не можна!

Наташа. То з непривички, мамо; воно пройде, обійдеться; а за те як вам гарно! Прямо — баронеса! Жаль, що ви не захотіли припудритись!

Макар. Чи ти не здуріла стара? Як ти могла дозволить такий глум зробить над собою ?

Тетяна. Коли ж Наташа так просила, так просила, що я не змогла одмовити й мусіла одягатись... Ой, яка тісна супоня, не можу дихать! Ой, дочко, розпережи мене, бо я задавлюсь.

Макар. І ти, дурочко стара, дозволила зробить зі себе малпу? Іди зараз переодягнися! Не вгодні ми такими, як є, — не треба! Прощайте, Бог з вами! Ще чого доброго, вимажете нас сажею й будете показувати для сміху своїм гостям.

Наташа.

6 7 8 9 10 11 12