Диво калинове (збірка)

Дмитро Білоус

Сторінка 3 з 5
що я буду говорить?"

У дворі Тарасика зустріла:
— Що робити? — А Тарасик їй:
— Дам посібник. З мовознавства. Діло? —
Шмиг додому — і несе мерщій.

Люда дома книжку розгорнула —
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.

Низку слів докинула їй мама,
що з'явилися не так давно:
холодильник, кінопанорама,
телевізор, стереокіно...

І коли гурток зібрався знову —
інша справа! — Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:

— Я читала, — повідає Люда
стишеній цікавій дітворі, —
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.

Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.

А якісь слова обов'язково
тільки змінює життя живе.
То й буває, що відоме слово,
але значення його — нове.

В нашем побуті така новинка
для старих людей звучить невклад:
каблуки – шпильки, вид мебли – стінка,
а портфель квадратний – дипломат.

і якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двірник –
не людина, як вони вважали,
а на склі машини очисник!

Учні тепло, дружно засміялись
і незчулись, як настав кінець.
Люда щиро: —— Ой, я так боялась! –
А Марійка: —— Що ти? Молодець!

Вчитель каже: —— Клас тебе заслухавсь, —-
Кращого й чекати я не міг. –
Люда ж знов: —— Це не моя заслуга, —-
це мени Тарасик допоміг!

ПЕРШЕ – СНІП ПО ОБМОЛОТІ

Шарада

Перше — сніп по обмолоті
на покрівлю хати,
друге — жінка, ще точніше —
материна мати.

А коли в одному слові
поєднаєш те і те —
буде квітка, що весною
жовтим цвітом зацвіте.

Що це таке?

(Кульбаба)

ЯК ЦАР ПОВЕЛІВ

Доводилось чути мені:
"Навіщо ті коми дурні? —
Казав п'ятикласник-хлопчак. —
Зі слів зрозуміло і так!"
На це я казав у одвіт:
є притча старезна, як світ,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.,
Слузі він диктує в ту мить:
"Карати не можна простить".
Той пише, як цар повелів,
а коми не ставить між слів.
І ось на майдані для страт —
бунтар у кайданах. І кат,
що мав за царя відомстить.
"Карати, не можна простить",-
слуга об'явля рішенець.
Аж руку підносить мудрець
(усі шанували його):
— Не так прочитав ти, слуго. —
Бо встиг зазирнуть тайкомл,
що коми у тексті нема.
Взяв вирок, поправив умить:
"Карати не можна, простить".
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!

МОЖЛИВОСТІ ПРЕФІКСА

Загадка

Префікса можливості безмежні.
Пари слів, що змістом протилежні,
префікс може в значеннях зрівняти.
Але що там довго мізкувати?
Префікса до слів додаймо з вами —
різні стануть означать те саме;

Що це за префікс?

Напів… (напівправда – напівбрехня, напівсвітлий – напівтемний, напівсолодкий – напівгіркий і т.п.)

ВЕСЕЛЕ СЛОВО

Добре слово настрій, дух підносить;
забувати, друже мій, не варто,
що для настрою і жарту досить
просто теплого людського жарту.

Як народ веселе слово творить?
Ось по кризі йде дідок бровастий,
зустрічає дядька і говорить:
— Де б оце його отут упасти?

Дядько теж боїться посковзнутись,
але йти йому уже певніше.
Не минув нагоди усміхнутись:
— Та вже падайте, де вам зручніше...

І обидва розсміялись гучно:
ковзанку пройшли благополучно.

Ось улітку (квіти на газонах),
сміючись, біжать дівчата юні,
будівельниці в комбінезонах,
крейдою оббризкані красуні.

І за мить уже шпаркі дівчата
вносять козли крізь скляні дверини.
Й тут же Мотря, дівчина завзята,
блиснула очима в бік Марини:

— Як би це розбити шибок зо три?
Ти заходь, Марино, звідсіля ось... —
А Марина їй: — Та бачиш, Мотре,
я ж оце й сама вже націляюсь.

І обидві розсміялись гучно:
козли пронесли благополучно...

Ти звертав увагу, друже милий,
що таке в житті веселе слово?
Гумор надає людині сили,
коли в серці сяє веселкове.

СКОРО ВЖЕ КАНІКУЛИ

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.

Жовтень каже: — Дощ я висію
й чисте небо вам готове!
Ми ж на свята у Киргизію
і — в похід на Алатоо...

Землю білою нам дратвою
Дід Мороз прошив на славу.
В ці ж канікули ми в Латвію
гайнемо на Даугаву!

Травень каже: — Повзеленюю
буйним зіллям кожну хату.
Ми ж на свята — у Вірменію,
до підніжжя Арарату!

По дощах земля стужавіє —
здійсним літні мри давні:
в червні їдемо в Молдавію,
до Дністра, в зелені плавні!

А з Молдавії у Грузію
нам дорога недалека.
З усіма своїми друзями
ми знайомі ще з Артека.

Про кіно, було, там споримо
чи про книжку, що читаєм.
Вам цікаво, як говоримо,
коли мов усіх не знаєм?

Хто грузинською, марійською...
Коли ж разом братнім клубом
всі говоримо російською,
бо її, як рідну, любим.

Нам гулять, звичайно, ніколи,
в школі все для нас цікаве.
Але скоро вже канікули —
нас нові чекають справи.

ДВІ КРАЇНИ

Шарада

До умови шаради простої
тут ми Африку мусимо вставити;
в ній до назви країни жаркої
Бо попереду мусим добавити —
й принесуть нам у кліматі зміну
дивовижні словесні химери ці,
і потрапим ми в іншу країну,
що вже буде в Південній Америці.

Які це країни?

(Лівія й Болівія)

ПРИЧАРОВАНА

Раїсі Карагезян [4]

Сквером жінка миловидна
йде зі школи з дітками:
східний тип (з обличчя видно),
порівнялись швидко ми.

Усміхається: — Так пряжить
тижнями останніми,
що мої малята кажуть —
наче в Єревані ми!

Взагалі ми з Зангезура
свій вірменський рід ведем.
В нас, як каже ваш Сосюра,
щастя зоряний едем.

Що не слово, то такою
мовою співучою!
Ідемо попід густою
липою квітучою.

— Як, — питаю, — ви, вірменка,
нашу мову вивчили?
— А читаючи Шевченка!
Мабуть, це пришвидшило!

"Кобзаря" читала в вузі,
час у ночі крадучи.
"Стажувалася" в бабусі
у селі Безрадичі.

Як співали молодички
"Продай, милий, сиві бички",
часом підпрягалася, —
від душі сміялася...

— Що ж найперше стало вабить?
б ж якась основина?
— Українська пісня, мабуть, —
нею причарована!

АББАС І МИКОЛА [5]

Два гарні поети відомі у нас —
киянин Микола й бакинець Аббас.

Як з'їдуться разом ці двоє братів,
подовгу смакують красу рідних слів.

Миколу хвилює розмова жива,
Аббаса питає про їхні слова:

— Чечек у вас — квітка, як чічка у нас.
— І кюль у нас — квітка, — говорить Аббас.

— То й наша кульбаба іде звідсіля?
— Так, — каже Аббас, — луки й вам звеселя.

Микола русалок згадав на Дніпрі.
— Цікаво: русалка у вас — су пері!

— Тут, бачиш, два слова, бо су — це. вода,
а з неї русалка — пері — вигляда.

Жартує Аббас, бо русалок не раз
стрічав у Шевченкових творах Аббас.

Смакують, до суті доходять самі.
Микола напам'ять чита Насімі.

Рядків переклали не сотню, не дві, —
це чічки духмяні, це квіти живі!

Киянин Микола й бакинець Аббас
прозорістю слів милувались не раз:

— Ах, чудо-слова: чи Десна, чи Басань!
— А ваші дива: Сумгаїт, Ленкорань!

Аббасові сниться безмежжя Дніпра,
Миколі завжди — білопінна Кура.

Тому про них друзі говорять у нас:
бакинець Микола-й киянин Аббас.

СТАЮТЬ У ПРИГОДІ

Загадка

Коли твір якийсь готую,
різні речення пишу,
щось, буває, я цитую,
мову вводячи чужу.
Але, любий мій читачу,
як для вас її позначу?
Тут уже не допоможуть
ані коми, ні крапки,
у пригоді стати можуть —
здогадались ви?

(Лапки)

МАЛЕНЬКІ ПОСЕСТРИ

Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.

Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже: — Доброго ранку!

— Лабас рітас! — Олянка їй.
Давай умиватись мерщій.
Воркують собі дівчатка,
завжди нерозлучні, в парі.

У Агне — сині очатка,
в Олянки — очиці карі.
Беруть газету в кіоску
(на вулиці повно люду):

— Я буду вивчать литовську!
— А я — українську буду!
Злетів шпачок на полянку,
примчав на траву, на попас.

— Он шпак! — зраділа Олянка.
І Агне зраділа: — Шпокас!

А ген ріка недалеко.
І Агне: — Он гандрас бродить!
Олянка: — А в нас — лелека!
Не схожі слова, виходить.

Олянка хотіла б нині
буть з Агне в Києві в парі.
У Агне — очата сині,
в Олянки — очиці карі.

Вже й вечір. А рута пахне.
Та ніч насуває з-над плес.
— Добраніч! — говорить Агне.
Олянка: — Лабос нактьєс!

ПІДПРИЄМСТВО І ЗАТОКА

Загадка

Двоскладове наше слово —
підприємство промислове,
а знак м'якшення додай —
буде вже частина річки
чи затока невеличка.

Що за слово? Відгадай.

Власне, два тут слова (з різним
наголосом навіть).
Хочеш — підкажу тобі я:

це —

(завод і заводь)

СІМ'Я

Ти чув таке: сім'я — держави ланка?
Я розкажу, яка в нас є сім'я:
Дід — українець, баба — росіянка,
онук — туркмен. (І їхній родич — я.)

Ніде не приймуть хлопця за чужого;
куди не киньте — скрізь його рідня.
І Київ свій для нього, і Чарджоу [6],
і він про всіх турбується щодня.

Чорнявий хлопчик: в маму а чи в тата?
Батьки ж бо — українка і туркмен.
Яка ця хата мовами багата,
ще й славна розмаїтістю імен.

Олекса — діда звали. Баба — Люся.
Батьки — Рахман і Ольга, син — Мурад.
І мови — тата, мами і бабусі —
звучать, як спів, і їм хлопчина рад.

А якщо мама хоче супу з гречки,
бабуся — щі, а татко любить плов?

Тоді пораду проти суперечки
дає їм Котляревський знов і знов:

"Де згода в сімействі,
де мир і тишина,
щасливі там люди,
блаженна сторона..."

Тоді всміхаються батьки і діти,
як всі щасливі люди на землі.

В оселі їх витають заповіти
Шевченка, Пушкіна й Махтумкулі.

СЛОВЕЧКО ПІДВЕЛО

Яка чудесна кожна мова!
Але слова мотай на вус.
Як не уважний ти до слова,
то може трапитись конфуз.

Бо є омоніми міжмовні,
відомі вченим з давнини:
слова однакові назовні,
та різні значенням вони.

І дуже легко помилиться —
суцільні рифи навкруги:
болгарське булка — молодиця,
вонявка в Чехії — духи,
а білоруське бульба — й зроду
картопля... Он які діла!

Та розкажу я вам пригоду,
яка в Молдавії була.

До піонерського будинку
край мальовничого села
у табір праці й відпочинку
юнь з України прибула.

Знайомляться загони, класи:
гука вожатий і своїм,
і гостям теж: — Интр-ац-ла-каса!
що значить: "Просим вас у дім!"

Наш хлопець, до дурнички ласий,
Не знав, що каса в них — це дім.
— Ще й не робив, а вже до каси! —
гукнув, пожвавившись: — Ходім!

Нічого дивного немає,
що збоку смішно всім було.
Подумати — і то ж буває:
отак словечко підвело!

ДО ПОЕЗІЇ ЛЮБОВ

Є на київській околиці
восьмирічка в Крюківщйні.
Знаєш, чим відома школа ця
всій великій Батьківщині?

Слідопитами завзятими
(йдуть на пошук знов і знов).
Їхні будні робить святами
до поезії любов.

А музей! Хлоп'я з указкою
вірш читає...
1 2 3 4 5