За двома зайцями

Михайло Старицький

Сторінка 6 з 13

Одну б!

П р о н я. Бо це не шинок.

С е к л и т а. Хіба в шинку тільки й п'ють?

П р о н я. Раз у раз у шинку, а в образованних домах тільки до обіду! (Бере пляшку й чарку).

С е к л и т а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!

П р о н я. Не діждете!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?

С е к л и т а. Руки не одпали б!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Після пенціона?!

(П р о н я аж тремтить од злості.)

П р о к і п С в и р и д о в и ч (до Проні). Дай мені пляшку й чарку; я замкну. (Бере, на ходу п'є дві чарки і замика в шафі).

С е к л и т а. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!

П р о н я. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!

С е к л и т а. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!

П р о н я. Оту й товчіть, а мене вже вчено!

С е к л и т а. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Не вашого, сестро, розуму діло!

П р о н я (до матері). Та попросіть її на виступці!

П р о к і п С в и р и д о в и ч (вертаючись). Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!

С е к л и т а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м'яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум'яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (Б'є кулаком об кулак).

П р о н я. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!

С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!

П р о н я (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, засмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (Затика вуха).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого це ти здумала дорікать "мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!

С е к л и т а. Як у чаплі!

П р о н я. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. То в твоєї дочки ніс, як ,картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!

С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Яке я хамло?

П р о н я. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!

С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимаху гнати? Ах ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику, як цуциків, а вони й губи розвішали!

П р о н я. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте зхати!

С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш ричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!

П р о н я (обступивши). Химко, Химко! Жени її, оцю п'яну!

С е к л и т а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! (Береться в боки).

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо од неї станеться!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи ти при умі?!

П р о н я. Вон, вон! Мужва немита!

С е к л и т а (дає Проні дулю). На з'їж, чорногузе! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!

ВИХІД IX

(Ті ж без Секлити.)

П р о н я (плачучи). Ось який ваш рід!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сестра матері...

П р о н я. То й цілуйтесь з нею!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Стидно, доню!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й гріх-таки!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

П р о н я. Баба з воза — кобилі легше!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . А як стане вас по Подолу славити?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Щоб вам не дісталося!

П р о н я. Ой боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвастов одкинеться, бо й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч . Оце, боже мій!

П р о н я (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

(Старі повернулись виходити.)

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

ВИХІД X

(Ті ж і X и м к а.)

Х и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!

П р о н я. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!

Х и м к а. Там тітка С е к л и т а іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!

(Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.)

П р о н я (схоплюється). Ач, вона, каторжна!

Я в д о к і я П и л и п і в н а (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!

X и м к а. А я винна?

П р о н я. І наймичок таких дурних держите!

X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула... Чи пускати?

П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!

X и м к а. Хто його зна! Тітка С е к л и т а кричала на всю вулицю!

П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та хто там, що ти лементуєш?

П р о н я. Та він, жених мій... Голохвастов...

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ой матінко! Проси ж його до господи!

П р о н я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті... От шкандаль! Прибирайте, мамо!

(Всі кидаються прибирати; П р о н я — до дзеркала, поправляє волосся,щипа щоки.)

Килима, килима дайте сюди... того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.

П р о к і п С в и р и д о в и ч (силується). О-о! Важке у ката... Ледве й зсунеш!

Я в д о к і я П и л и п і в н а (з килимом). Оцей, доню?

П р о н я. Та цей; стеліть же швидче!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Засапалась і не нагнусь!

П р о н я. Христа ради швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!

X и м к а. Та й приберу... мов пожар... почека!

П р о н я. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей! (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).

П р о н я (до батька). Ай, ай! Ви без чобота?!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ой лихо! Це каторжна X и м к а взяла до самоваря та й не принесла!

П р о н я. Та скиньте мені зараз той драний халат!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!

П р о н я. І того не хочете для дочки зробити?!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та іду вже, іду...

П р о н я (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!

X и м к а. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!

П р о н я. Кади! Кади!

X и м к а. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! (Пішла у кухню).

ВИХІД XI

(П р о н я сама.)

П р о н я (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна X и м к а до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!

X и м к а. Чого просити?

П р о н я. Панича клич!

X и м к а. Так би й казали! (Пішла).

ВИХІД XII

(Г о л о х в о с т и й і П р о н я.)

Г о л о х в о с т и й (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

(П р о н я мовчить.)

Нікого нєту! Ні, П р о н я Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу...

П р о н я (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли... Мамонька, папонька, господин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

Г о л о х в о с т и й. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!

П р о н я. Авжеж.

ВИХІД XIII

(Ті ж, старі Сірки й X и м к а.)

(Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко в довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.)

П р о н я. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.

Г о л о х в о с т и й (кланяється з пристуком).

Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, П р о н я Прокоповна... Дуже раді, просимо!

Г о л о х в о с т и й. П р о н я Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (До Прокопа Свиридовича). Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Дуже, дуже радий, що бачу і розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте! П р о н я (тонно). От кресло; прошу, мусью!

(Всі сідають; Г о л о х в о с т и й на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. X и м к а визира з пекарні; яка хвилина — тихо.)

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за Канаваю?

П р о н я. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

Г о л о х в о с т и й.

1 2 3 4 5 6 7