Мурашва на ранчо

Чемерис Валентин

Тієї ночі перша леді країни з’явилася у їхній спільній подружній спальні (у кожного з них були ще й окремі спальні, але тієї ночі захотілося їй поніжитися під теплим боком чоловіка) десь близько третьої.

За кілька хвилин до дзвінка помічника президента з питань національної безпеки, що його вона потім називатиме фатальним.

Президент мирно посопував на широчезному подружньому ложі, чомусь посміхався уві сні, безпечно і якось по-дитячому — щасливець!

Біля нього, біля його голови на приставному столику — тільки руку простягни, — полискував у світлі нічника телефонний апарат з вельможним державним гербом — для екстрених нічних дзвінків.

Глянула на апарат з державним гербом з неприязню — своїми аж ніяк несподіваними і не передбачуваними дзвінками, здебільшого терміновими, він завжди ніс сум’яття і тому вона терпіти його не могла, але й вдіяти теж нічого не могла — апарат для нічного зв’язку в надзвичайних ситуаціях мав стояти в узголів’ї президента і все тут, державна справа.

Розстебнувши ґудзики, перша леді ворухнула плечем, халатик легко зсунувся і впав під ноги. Струнка й довгонога, на мить помилувавшись своїм ще молодим, звабним тілом, вона переступила через халат (лінь було нахилятися, аби підібрати його), щось замуркотівши кішечкою шмигнула під ковдру і почала миттєво провалюватися в солодкий сон. Правда, перед внутрішнім зором, як тільки-но вона заплющила очі, ще якийсь час золотим казковим сяйвом світився красень місяченько, що його вона, використовуючи безхмарну ніч, майже до третьої години розглядала в телескоп своєї домашньої обсерваторії у Білій вежі ранчо — було в неї таке хобі.

До дзвінка помічника президента з питань національної безпеки, залишалися лічені хвилини.

— Минула нічка варта того, аби бути записаною на скрижалях — чи де там? — історії, — дещо хвастаючи, казатиме він, як уже все вляжеться. — Що й буде, сподіваюсь, зроблено. Але колись, як знімуть гриф секретності. А сьогодні це державна таємниця.

— Навіть для мене? — подивувалась вона.

— Навіть для тебе, — розвів він руками. — Сім’я й держава у нас мають бути на різних полюсах. Хоча гаразд, порушимо суворі інструкції. Запитуй.

— Як все почалося?

— Історія з пришельцями? Якби я знав коли…

— … виникла їхня база на Місяці, якщо вона там виникла?

— Це вже друге запитання, на яке ми теж поки що не маємо відповіді. — Помовчавши, додав: — І не швидко будемо її мати. Як не знаємо де саме, в якому районі нашого нічного світила їхня база. А вона там точно є. Наші астронавти під час відвідання Місяця навіть візуально бачили їхній корабель… А щодо вчорашнього випадку, то все, як ти знаєш, почалося з екстраординарного дзвінка мого помічника з питань національної безпеки, А втім, ти спала в мене під боком, як він подзвонив. Принаймні, встигла лягти до кого дзвінка.

— І все одно, — вередливо скривила вона пишні губки, — розкажи як все відбулося. Раптом я колись писатиму мемуари "Мій чоловік — президент", згодиться…

… Коли помічник президента з питань національної безпеки після термінового дзвінка до нього начальника штабу об’єднаних штабів, вмить від почутого проснувшись, схопив трубку, тремтячими руками набрав номер спочивальні президента (він знав, що той — найголовніший нічний апарат стоїть у президента біля подушки в узголів’ї і по ньому дзвонити мали право лише кілька осіб і то — в най-найкритичніших ситуаціях, що не терпіли зволікань до ранку, була третя година ночі.

Власне, вже початок четвертої і помічник знав, що Глава держави ліг пізно, але все одне після почутого від начальника штабу об’єднаних штабів не зґвалтувати президента не міг, тож кваплячись, набрав номер, будучи певним: його дзвінок вже належить історії.

Президенту снився лагідний сон, у якому він бачив себе то підлітком, то вже юнаком… Після таких снів у нього потім весь день був гарний настрій і він замріяно казатиме своїм помічникам: "Цієї ночі я впадав у щасливе дитинство… Господи, невже я колись був дитиною?.."

Помічник знав, що коли президент був хлопчиком (та й пізніше, як вже навчатиметься в коледжі, потім в університеті і вже коли служитиме у військово-повітряних силах), він над усе захоплювався фантастикою і перечитав, здається, все, що на той час з’являлося друком в цьому жанрі. Особливо любив твори про пришельців, іншопланетян та їхні, — бодай і на папері, бодай і в художніх творах, — контакти з землянами. Чи землян з ними, ("Машина часу" Уелса, звісно, займала почесне місце в тім списку), і навіть сам тоді пробував писати на улюблену тему — про зустрічі землян з представниками позаземного розуму. (Він твердо вірив — принаймні, тоді, — що позаземні брати по розуму у Всесвіті неодмінно є).

— Джек, — сонно пробурмотів у трубку президент, — ти хоч знаєш, що ти натворив своїм недоречним дзвінком?.. Так, так, вирвав мене із солодких обіймів Морфея, — він завади вдавався до лірики, коли був незадоволений чимось. — А який сон мені снився! Ніби я маленький, маленький хлопчик, яким, уяви, колись був.

— Сер, — посмів його перебити помічник з питань національної безпеки (тому й посмів, що займав такий пост, а справа стосувалася якраз питань його компетенції й посади, себто національної безпеки країни), — за даними Служби контролю за космосом, до орбіти планети Земля…

— Я поки що, слава Богу, відповідаю не за всю планету, а конкретно лише за ввірену мені державу. Та гаразд. Що там наближається до орбіти планети Земля?

Помічник випалив одним духом, як з кручі кинувся в холодну воду.

— Об’єкт позаземної цивілізації, сер!..

Президент позіхнув, але швидше всього це була захисна реакція, чи нервовий струс.

— Корабель позаземної цивілізації? Чи мені вчулося? Якщо мені це не сниться і твій дзвінок, Джек, теж не з розряду снів, виходить ми, люди планети Земля не одинокі у Всесвіті, якщо до нас летить корабель іншої, позаземної цивілізації?

— Виходить, сер. Саме так, сер. Я це й хотів вам доповісти, сер.

— І ми першими матимемо — чи вже маємо? — шанс зустрічати представників позаземної цивілізації?

— Виходить, сер, саме так, сер, Я це й хотів…

— Стривай, Джек. Дай мені спершу отямитись… Я так пізно ліг, а тут ти зі своїм позаземним кораблем… Можливо це просто… просто оптичний — чи який там? — ефект? Ілюзія чи міраж? Зрештою, збій в системі протиракетної оборони — що тільки не з’являється час од часу на екранах їхніх радарів, га? Але не відходь від апарата. До речі, хто тобі повідомив цю сенсаційну новину?

— Оперативний черговий Служби контролю за космічним простором підняв на ноги начальника штабу об’єднаних штабів, а вже він — мене.

— Гм… Так об’єкт позаземної цивілізації?

— Так, сер.

— І, звичайно ж, невпізнаний?

— Так, сер.

— Точнісінько, як у фантастичних творах, якими я захоплювався в юності. Там пришельці прибувають до нас як по графіку. І всі, між іншим знають нашу мову і чудово на ній розмовляють.

Помічник не знав що й сказати, лише сторожко дихав у трубку.

— Отож, НЛО?

— Так, сер. Виходить, сер.

— Але я не уфолог. Не спеціаліст з невпізнаних літальних об’єктів. Судячи з нашої преси, яка в погоні за сенсацією що тільки не пише, НЛО чи не щодня відвідують Землю. Принаймні, за оглядову історію зафіксовано біля двох мільйонів — десь я читав, — спостережень цього загадкового явища, але ще ніхто й ніколи — на достовірному рівні, — не контактував з пришельцями.

— Зафіксовано біля двох тисяч контактів з НЛО, сер, — посмів вставити помічним.

— Гаразд… Дві тисячі — то й дві тисячі. Хто на даний момент знає про візит непрошених гостей?

— Оперативний черговий Служби контролю за космосом, — заторохтів помічник, — командуючий протиракетною обороною країни, астроном, який першим зафіксував появу чужого корабля, керівник обсерваторії космічного агентства, військовий міністр, державний секретар, помічник президента і ось тепер президент країни.

— Всіх вище названих тобою осіб запросити до мене. Негайно. Місце зустрічі — секретний кабінет мого офісу. Час — п’ять нуль— нуль ранку. Заодно викличе і мою секретарку.

— Слухаю, сер. Всі названі вами офіційні особи будуть в секретному кабінеті вашого офіса о п’ятій нуль— нуль ранку.

— А зараз… Зарай гелікоптер на дах ранчо. Сніданок в повітрі.

— Слухаю, сер…

— Ти — радий? — як він поклав трубку екстреного зв’язку і безпомічно кліпав якось білявими віями.

— Від чого маю радіти?

— Що збулася твоя дитячо-юнацька мрія?

Він довго мовчав.

— Боюсь, — зрештою озвався, — що це може бути… може бути так.

— Ти говориш наче з жалем, наче про якесь нещастя.

— Боюсь, що це може бути саме так. Одна справа зустріч з позаземним розумом у мріях юнака, який начитався фантастики, інша — в реальності.

Якщо тільки це й справді реальність, а не все таж фантастика.

— Ти — перший президент першої країни, яка зустрічатиме на планеті Земля іншопланетян, — дружина в захопленні покотилася їхнім широким подружнім ложем, що нагадувало майданчик для вертольота й опинившись біля нього, цмокнула його в щоку. — Вітаю, дорогий. Справді, те, що відбулося сеї ночі вже належить історії. Я негайно замовлю собі нове плаття, адже поруч з тобою зустрічатиму позаземних гостей — чи не правда? Бодай заради протоколу.

— В цьому випадку протоколу ще немає, адже ще жоден президент до мене не зустрічав представників позаземної цивілізації.

— Тоді ти заведеш такий протокол — зустріч братів по розуму, їх має президент зустрічати разом зі своєю дружиною, першою леді країни. Ти не проти?

Але тут нетерпеливо задзвонив телефон, президент зітхнув і обережно, — як наче б вона була з отруйним жалом, — взяв трубку.

— Все, спати цієї ночі більше не доведеться.

— Сподіваюсь, ти виділиш мені енну суму на новий наряд з такої нагоди? — запитала перша леді, як він поклав трубку.

— Коли Хрущов, — раптом сказав він дивлячись кудись у стіну спочивальні й думаючи про щось своє, — відвідував нашу країну і дружина тодішнього нашого президента запитала високопоставленого гостя чи думає він купити своїй дружині норкову шубу, Хрущов спалахнув (він взагалі був грубуватий): норкову шубу? З якої нагоди? На честь приїзду до вашої країни? А за які гроші ви радите мені купити цю річ? Я отримую як і всі командировочні. До речі, 16 доларів на день.

— Пхе, — скривилась перша леді, — а хто такий цей… мм…

— Хрущов? Колишній лідер — вельми колоритний, — СРСР — була колись така більшовицька імперія, яку один з моїх попередників назвав "виплодом пекла".

1 2 3