Телепортація

Валентин Чемерис

Справа не терпіла зволікань — вже минав третій місяць як командор зник безслідно і невідомо де, тож за доручену мені справу я вирішив взятися зазвичай круто. Отримавши завдання, я піднявся на дах нашого офісу, де причальний майданчик, спіймав авіатаксі, що саме пролітало мимо і за лічені хвилини вже був у Східному районі міста. Там знаходився ЦМС — Центр міжзоряних сполучень. Річ у тім, що в місті циркулювали дані (на рівні, правда, чуток), що нібито командор збирався в якусь чергову міжзоряну мандрівку. Якщо це так, то вочевидь ЦМС він обминути аж ніяк не міг.

І я не помилився. Як швидко виявиться, на самому початку своїх пошуків я попав у чорний кружок, як у таких випадках кажуть стрільці. Себто в яблучко.

Вишколений робот, ледь я переступив поріг ЦМС, запитав що пан бажає випити: чаю, каву, коньяк, тонік? Я замовив склянку холодної води і він вволивши моє прохання, десь зник. Натомість мене прийняла солідна дама бальзаківського віку — референт відділу "Телепортація". Її офіс був увішаний агітаційно-рекламними плакатиками типу "Користуйтесь послугами нашої телепортації — це вельми зручно і стовідсотково надійно!"

"Тільки у нас!.. Блискавичний спосіб переміщення в міжзоряних світах — хоч і на край Всесвіту!.." і т. д., і т. п.

"Телепортація… Телепортація… — пригадував я свої куці, ще шкільні знання з нової фізики. — Ага, це й справді блискавичне переміщення матеріальних предметів з однієї точки в іншу без видимого застосування чи участі фізичної сили…" Гм… Прямо чи не містика. Цікаво, яка ж це демонічна сила, — якщо фізична не бере участі, — переміщує тіла в міжзоряних світах?.. Гм-гм… А взагалі, це, здається, архімодно — телепортуватися бозна— куди — хоч і до чорта на кулички, як колись казали в Україні".

Проте в голос я висловив деякий сумнів:

— Але при чім тут телепортація і Хома Мак-Макогін, знаменитий командор, відомий астромандрівник і взагалі, авторитетний офіцер Космофлоту Землі, що невідомо де та ще й загадково зник?

— А чому це вас, даруйте, так схвилювало загадкове, як ви певні, зникнення командора Хоми Мак-Макогіна?

— А при тому… Між іншим, редакція популярного тижневика "НТ-Р" ("Нерозгадані таємниці розгадуймо") доручила саме мені зайнятися пропажею, яка погрожує стати пропажею віку. І за традицією нашого журналу нерозгадане — розгадати. Отже, повторюю запитання: при чому тут телепортація і зниклий добродій?

— А при тому, що, — суворо почала дама-референт, відірвавшись від мандрівки просторами Інтернету, — що… Що названа вами особа зверталася саме до нас.

— В ЦМС? — а сам подумав, що чутки підтверджуються.

— Так, у відділ "Телепортація".

— І ви…

— І ми названу вами особу три місяці тому обслужили по вищому розряду. А ви… Ви, шановний добродію, говорите так, наче його зникнення було зарані заплановано.

— Прошу пардону. Загалом я радий. Адже сходу отримав ниточку. Що, сподіваюсь, приведе мене до істини. Себто до таємниці зникнення командора. Отже, до вас звертався Хома Мак-Макогін?

— В даному разі ви мислите цілком логічно. Не виходячи з рамок здорового глузду і уникаючи дешевої сенсації. До чого, між іншим схильні ваші пишучі брати і колеги. Так, підтверджую: вище названа вами особа зверталася до нас. Командору треба було терміново дістатися в так звану Туманність Андромеди. Терміново, ясна річ… Хоча взагалі ця справа дещо… е-е… туманна — із Туманністю Андромеди. Даруйте за тавтологію. Добродій командор квапився на якусь дуже важливу міжзоряну нараду, що відбувалася саме на Андромеді. Хоч Андромеда — найближче до нас зоряне сузір’я, але навіть зі швидкістю 300 000 км на секунду — швидкість світла, найбільша на сьогодні швидкість, яку здатна досягати наша техніка, — все одне до Андромеди доведеться летіти два мільйони років. Рівно стільки, скільки до Андромеди летить світло.

— Ясно, що така тривалість польоту…

— Ви мислите абсолютно логічно!…

— … не влаштовувала командора.

— І ми запропонували йому інший вид транспорту. Що є сьогодні найновішим досягненням нашої науки. А саме — телепортацію. Квантову телепортацію. — Передихнула, сапнула нову порцію повітря. — Звичайно, можна було запропонувати йому і діркову телепортацію.

— А що це таке?

— Мене вражає ваша дрімуча… Але… Пардон, пардон. Пояснюю не тямковитому панові. Проколіть в різних кінцях аркуша паперу дві дірки. Тепер зігніть лист так, щоб дірки співпали. Якщо раніше відстань між дірками була великою, то тепер, у нашому прикладі її зовсім немає.

— Геніально!

— Авжеж, але за умови, якщо навчитися згинати простір, як паперовий аркуш. Тільки тоді дві точки у Всесвіті співпадуть і відстань між ними зникне. Все! Летіти нікуди й не треба. Просто треба перейти з однієї дірки в іншу і ви опинитеся за тридев’ятий простір Космосу. Але… Діркова телепортація ще не опрацьована до кінця. Ми ще не навчилися згибати простір, як аркуш паперу.

— Ах, який дріб’язок!

— Не іронізуйте. Наука над цією проблемою б’ється-мордується. Тому ми своїм клієнтам з благословління Фізико-технологічного інституту пропонуємо квантову телепортацію. Що таке квант, ви хочете запитати? Пригадайте свої, безперечно вже призабуті шкільні знання. Де частка — носій властивостей якого-небудь фізичного поля.

— В принципі я уявляю, що це за спосіб пересування, адже про нього стільки останнім часом пишуть.

— Телепортація — геніальний винахід наших фізиків!

— Зрозуміло. Але в деталях я ще не уявляю цей процес.

Я безпомічно закліпав. Дама— референт зжалилася над моїм дрімучим невіглаством.

— Телепортація, — тоном шкільного педагога, який втокмачує очевидні істини безнадійному учневі, — це коли людина чи об’єкт зникає. Ясно що в одному місці. Наприклад, на нашій Землі. А в другому, наприклад, в Туманності Андромеди…

— З’являється?

— Але не сам об’єкт вигулькує чи людський індивідуум, а його копія. Точна при тому.

— ???

— Бачите, оригінал в точці відправлення сканується. Себто фіксуються всі дані про нього, потім інформація блискавично переноситься в потрібне місце.

— Щось я не второпаю, шановна пані, що переноситься? — в цей час робот служка приніс мені склянку холодної води, але я подумав, що треба було б випити чогось міцнішого в даній ситуації. — Сам об’єкт чи його копія?

— А ще розгадуєте таємниці для часопису "НТ-Р", — дорікнула мені хоч і сувора, але всезнаюча дама. — Переноситься, себто телепортується не сам об’єкт, а точна інформація про нього. А вже в потрібному місці по ній "будується" об’єкт. Точніше, його копія. Не з речовини оригіналу, а з інших тотожних атомів.

— Гм… Виходить, в Туманність Андромеди було послано не самого командора у плоті, не Хому Мак-Макогіна, а лише його копію?

— Ви попали нарешті в точку, шановний добродію. Копію Хоми Мак-Макогіна ми й послали туди, куди він забажав — в галактику Андромеди на якусь дуже важливу міжзоряну конференцію чи симпозіум. Рівно через мить… А мить, як ви знаєте, дуже короткий проміжок часу, момент. Якась частка секунди. Пху і все! Так ось, через мить — раз і два! — він уже був за вказаною адресою. За мільярди мільярди кілометрів в Туманності Андромеди. Це і є так звана квантова телепортація. В чому її суть? — запитала мене дама-референт.

Але про це я запитав її, тож вона змушена була мені розжувати:

— Припустимо, в іншій галактиці треба створити вашу подобу. Для цього вас треба досконало вивчити, щоби досьє на вас було грубезним. Від і до. А вже тоді повний опис вашої сутності неповторної та фізіології і послати туди, куди й треба — в іншу Галактику.

— А там…

— Правильно, там відновлять вашу точну копію. На основі надісланих нами даних про вас. Себто, повторюю: ми телепортуємо не сам об’єкт, а лише його стан. Оскільки ж атомні частинки з яких ми складаємося, тотожні і всюди одинакові, хоч у нас, хоч в інших світах, там створять точно такий об’єкт. Себто в Туманності Андромеди, отримавши дані про Хому Мак-Макогіна і заходилися створювати його точно копію.

Дама-референт майже весело на мене дивилася, виявившись, між іншим, ще й нічогенькою особою розпрекрасної жіночої статі. "Ось що таке жіночка посмішка" — мигцем подумав я. — Сувора на вигляд дама, а посміхнулася і нате вам — просто чарівне жіноче створіння…" Але моя лірика миттєво і зникла, як дама-референт, погасивши посмішку, знову стала суворо-офіційною. З її подальшої розповіді я збагнув нарешті жахливу річ і відчув, як у мене на лобі виступив піт. Чомусь холодний.

— І ви… ви командора Хому Мак-Макогіна перед телепортацією його копії, розіклали на Землі? На елементарні частинки?

— Звичайно, — спокійно — надто спокійно! — відповіла сувора дама. — Але що вас, я не розумію, так схвилювало? Це миттєва операція — розкладання людини на елементарні частинки. Заведуть об’єкт, тобто людину, в апаратну, натиснуть відповідну кнопку — бух, бах, б-ба-абах! Лясь, торох!.. Спалах світла і ваш комендор, якого ви розшукуєте, вже матеріалізувався в Туманності Андромеди, Куди світло, повторюю, летить аж цілих два мільйони років. А в нас — бух, б-бах…

— … лясь, торох? І — все? І подорож завершена?

— Саме так.

Я з трудом перевів подих. А перевівши, по-простому, по-народному, як то робили мої далекі предки, — незважаючи на присутність дами, рукавом витер з лоба холодний піт. І хоч витер мовби ж культурно, дотримуючись народної традиції, освяченої віками, але вихована дама аж зморщилась — мабуть мій вчинок видався її взірцем мого безкультур’я.

— Стривайте, стривайте… Я починаю здогадуватися. Хоче повірити в це мені чомусь не хочеться. Отже, командора Хому Мак-Макогіна ви розіклали на елементарні частинки…

— Ви мислите цілком логічно, — сувора дама змушена таки була похвалити мій розумовий потенціал.

— Послали його копію в Туманність Андромеди, вона мить — фуррр! — і там. Це ясно. Не ясно лише одне: де подівся сам оригінал? Себто Хома Мак-Макогін.

— На жаль… Я дещо… гм-гм… перехвалила ваш розумовий потенціал. Як і вашу тямовитість. Ви, даруйте, дещо нетямущий. Де подівся Хома Мак-Макогін при телепортації? А… ніде. Він… Річ у тім… Візьміть себе в руки. Вихідний матеріал при телепортації просто… просто руйнується.

— Я-ак? Натурально?

— А як же інакше? Звичайно, тільки натурально. Ми, — аж губи ображено закопилила, — працюємо без браку.

1 2 3