Б і л о ч к а
Іди сюди!
З а й ч и к спробував злізти на вербу, але не зміг — скотився вниз.
З а й ч и к
Не вмію лазить!..
Б і л о ч к а
Ну, то сховайсь в гущавині!
(Гукає, приклавши руки до рота)
Піра-ат! Піра-ат!..
З а й ч и к
Ну що?
Б і л о ч к а
Не чує!
А в тебе що, язик присох?
Допомагай!
З а й ч и к
Та… та… тремчу я!
Б і л о ч к а
Покинь тремтіти! Треба вдвох!
Б і л о ч к а й З а й ч и к (гукають щосили)
Піра-ат!!! Піра-ат!!!..
Б і л о ч к а
Почув!.. Прислухавсь!..
Помчався!..
З а й ч и к мерщій сховався в кущах, потім визирнув з них.
З а й ч и к
Білочко, поглянь,
чи не стирчать у мене вуха?
Мене не видно?
Б і л о ч к а
Ах, відстань!
Мовчи та диш!.. Ось він вже близько…
Вже розсуває очерет…
(Стиха.)
І невтямки цьому Зайчиську,
що зараз і мені — не мед!..
Тут, розсуваючи перед собою очерет, з нього вийшов пес П і р а т — у мисливському одязі, на боці — мисливська сумка.
П і р а т
Ану, кому й чого тут треба?
Хто звав мене? Ось я прийшов!
Б і л о ч к а (згори, схвильовано)
Ми — Білка й Зайчик!.. Ми до тебе!
П і р а т
А-а, Білочка! Здоров, здоров!
А де ж це Зайчик?
Б і л о ч к а
Він боїться!
В кущі сховався…
П і р а т (сміється добродушно)
Пес Пірат
Полює тільки на Лисицю,
а не на білок та зайчат!
Виходь, Стрибайчику!
З а й ч и к вийшов з кущів, але залишився осторонь, на чималій відстані.
Та й Білці
чи не спуститися б униз?
Б і л о ч к а
Мені зручніше тут, на гілці!
Я звикла так!..
П і р а т
А я б не зліз
на цю вербу, таку високу!
Але — в чім справа?
З а й ч и к і Б і л о ч к а почали наввипередки розповідати йому все.
Б і л о ч к а
В ліс прийшли
дві свійські птиці!..
З а й ч и к
Нам Сорока
сказала, що вони втекли…
Б і л о ч к а
І звістку понесла Лисиці,
аби вона впіймала їх!
З а й ч и к
Ми бачили: це — мирні птиці!..
Б і л о ч к а
І, мабуть, з родичів твоїх!
П і р а т
Ану, постій-но! Почекай-но!
Не говоріть обоє враз!
Які це птиці?
Б і л о ч к а
Незвичайні!
Таких ми бачим перший раз!
П і р а т (міркує)
Та-ак! Зрозумів: дві свійські птиці
з’явились до тутешніх місць.
Про це донесено Лисиці.
Вона впіймає їх і з’їсть…
Та тільки, може, ще не встигла?
Б і л о ч к а (хвилюючись)
Їм треба помогти в біді!
П і р а т
Авжеж! Які ж вони на вигляд?
Б і л о ч к а
Подружжя, мабуть… Молоді…
Вона така біленька з себе
і трохи меншенька на зріст,
а в нього тут — червоний гребінь!
А тут — великий гарний хвіст!
П і р а т
А-а, мабуть, Курочка та Півник!
Але ж… з такої далини
прийшли до лісу?! Дуже дивно!
Що за халепа?!
Б і л о ч к а
Та вони
тебе шукали!
П і р а т
Он як! Нащо?
Б і л о ч к а й З а й ч и к
Не знаєм…
П і р а т
Та не в цьому річ…
Знайти їх треба швидше в хащах,
ще поки не настала ніч!
А головне — ту силу вражу,
Лисицю ту мені знайти б!
Та тільки де?..
Б і л о ч к а
А ми покажем!
З а й ч и к
Поведемо в найглибший глиб
оцього лісу…
Б і л о ч к а
Там в хатинці
живе Лисиця над струмком.
П і р а т
Нарешті з нею наодинці
я побалакаю ладком!
Я ж цілий день, як в полі вітра,
шукав, ганяв туди й сюди…
Але Лисиця дуже хитра
і геть заплутала сліди!
Та швидше в путь! Біжім щодуху!
Б і л о ч к а стрибнула з дерева. П і р а т подав їй руку.
Куди нам?
Б і л о ч к а
Впрост, крізь очерет!
П і р а т
Давай-но лапку, довговухий!
З а й ч и к
Ні, я помчуся наперед!
Зайчик відскочив і хутко побіг у вказаному Білочкою напрямку. П і р а т і Б і л о ч к а поспішають за ним услід.
П і р а т і Б і л о ч к а
Скоріше! В лисяче кубло
ми швидко знайдем шлях,
щоб більш розбою не було,
не гинув мирний птах!
На поміч друзям та братам
ми сміливо йдемо
і панувати хижакам
нізащо не дамо!
( З а в і с а )
Картина третя
В іншому місці того ж лісу, біля струмка під дубком, примостилася Лисиччина хатка. Л и с и ц я в розбійницькому одязі, в крислатому капелюсі з півнячим пером, з ножем біля пояса, вийшла з хатки і стала роздратовано походжати взад-вперед по двору.
Л и с и ц я
Сорока щойно принесла
мені від кума вість,
що здобич бажана прийшла
сама до наших місць:
що Півник з Курочкою десь
тут бродять… Так-то так,
але сьогодні в лісі пес,
що нас ловить мастак!
І через те з свого двора
боюсь я виткнуть ніс,
хоча давно мені пора
піймати тих гульвіс…
Раптом вона щось почула, прислухалась, вдивилася в лісову гущавину і дуже зраділа.
Хтось ніби йде?.. Вони!.. Ха-ха!
Ну що ж, мені щастить!
На те Лисичка не плоха,
щоб Півня обдурить!
Лисиця швидко наділа поверх розбійницького одягу широкий білий фартушок, скинула капелюха і запнулася білосніжною хустинкою. Одразу набравши вигляду доброчесної господарки, вона оглянула себе в дзеркальце і, хитро підморгнувши, сховалася в хатці. Увійшли П і в н и к та К у р о ч к а.
П і в н и к
Ну от, ти бідкалася марно,
що ми зайшли в страшенну глуш, —
а тут, бач, хатка дуже гарна!
Постукаю!
К у р о ч к а
Ой, ні! Не руш!..
Бо, може, й тут сердиті звірі
на нас нагримають, як ті…
П і в н и к
Всього боятися без міри
не можна у своїм житті!
К у р о ч к а знесилено сіла на краєчок ґанку, а П і в н и к рішуче зійшов на ґанок і постукав у двері. Двері одразу відчинилися, і з хатки вийшла Л и с и ц я, ласкава й привітна, з солоденькою усмішкою.
Л и с и ц я
Ах, прошу, прошу, любі гості!
Прийміть вітаннячко моє!
Чому ж ти сіла на помості,
коли у хаті місце є?
Заходьте, відпочиньте трішки…
Напевно, здалека йдете?
У вас болять, я бачу, ніжки,
а в мене є м’якенькі ліжка,
смачне насіння та горішки —
то й поїсте, і заснете…
К у р о ч к а зраділо схопилася з місця. З-за кущів, ніким не помічена, визирнула С о р о к а — і зникла.
К у р о ч к а
Ах, ах, спасибі! Дуже рада
у вас побути…
П і в н и к (спиняє її)
Що це ти?!
Ми лиш попросимо поради,
бо треба швидше далі йти!
К у р о ч к а
Я так стомилась! Хоч хвилинку
спочити б!..
Л и с и ц я
Я благаю вас!
Невже ж не можна у хатинку
зайти хоч на недовгий час?
П і в н и к
Ні, дякуємо! Тільки слово
від вас почуть я був би рад:
чи десь у лісі випадково
вам не стрічався пес Пірат?
Л и с и ц я
Як? Пес Пірат? Та це ж мій родич!
Його знайду я жартома!..
А ви заходьте до господи,
чого ж вам бігати дарма?
Та не вагайтесь! Прошу, прошу,
давайте ваші рюкзаки!..
(Забирає у Курочки рюкзак і допомагає їй зійти на сходи.)
Є в мене яблучка хороші,
млинці й гарячі пиріжки…
К у р о ч к а
Ах, ах, яка ж ви люба й мила!
Ходім же, Півнику!
П і в н и к (вагаючись)
Ну що ж…
Звичайно, Курочка стомилась…
Признаться, й я стомивсь також!
Коли така вже ваша ласка
самій знайти Пірата-пса…
К у р о ч к а (заходячи до хатки)
Хатинка ваша — просто казка!
Така затишність і краса!..
П і в н и к услід за К у р о ч к о ю зайшов до хати. Лисиця, хитро посміхнувшись і ласо облизнувшись, пішла за ними. В цей час з лісу вибіг захеканий З а й ч и к і зразу ж приховався за кущик, прислухаючись — що тут діється. З хати вийшла Л и с и ц я і спинилася на порозі.
Л и с и ц я
До столу, Курочко, сідай-но!
Влаштовуйсь, Півничку, і ти!
Я вас покину, щоб негайно
сюди Пірата привести…
Лисиця зачинила за собою двері, дістала великий замок і обережно, щоб не грюкнути, навісила його на двері й замкнула. Потім зловтішно посміхнулася і стала скидати з себе фартушок і хустинку.
Хай наїдаються дурні
та виспляться як слід
і будуть ситі та смачні
на завтрашній обід!
А зараз — скину фартушок
і… на пташиний двір!
Невже ж поїсть усіх качок
отой жаднюга — Тхір?!
Він хоче, щоб усе — йому…
Та ні! — дурних нема!
Нехай мене, свою куму,
в компанію прийма!..
Знайду я стежку потайну
через байрак та бір
і пса Пірата обмину
та ще до ночі прослизну
на той пташиний двір!..
Скинувши фартушок та хустинку, Лисиця напнула капелюха з півнячим пером, узяла торбу на плече, прислухалася — що там у хаті, і навшпиньках побігла з двору. Коли вона зникла, з-за кущів вискочив З а й ч и к.
З а й ч и к
Ура, ура! Я все підслухав!
Вона не встигла з’їсти їх!..
Я так спішив, я біг щодуху,
не чувши під собою ніг.
Я й через річечку глибоку
перемахнув одним стрибком!..
Негарно, може, з мого боку,
що я покинув Білку з псом?
Та я боявся!.. Добре Білці:
вона хоч зблизька, хоч здаля
сидить собі вгорі на гілці
і з псом, як з рівним, розмовля!
Зате сюди прибіг я швидко
і все підслухав! (Стукає у віконце)
Друзі, гей!
Чи ви поснули? Вас не видко!
Та підійдіть же до дверей,
прокиньтесь!
У віконце виглянула К у р о ч к а.
К у р о ч к а
Півнику, послухай —
нас кличуть з двору… Глянь лишень,
це ж той сердитий довговухий,
що нас прогнав сьогодні вдень!
У віконці з’явився П і в н и к.
П і в н и к (сухо)
Ну що таке? Яка там справа?
З а й ч и к
Вам треба звідсіля втекти!
П і в н и к
Чому ж? Гостинна та ласкава
хозяйка тут, не те, що ти!
З а й ч и к
Ні, ні! Вона сердита, хижа!
К у р о ч к а
Яка брехня!
П і в н и к (суворо)
Це — наговір.
Вона дала нам добру їжу
й побігла…
З а й ч и к
…на пташиний двір!
П і в н и к
А от і ні! Вона побігла,
щоб друга нашого знайти.
Невже ж це я такий невіглас —
повірю в те, що кажеш ти?!
Я бачу, зовсім нас прогнати
надумав ти із ваших місць…
З а й ч и к (у розпачі)
Ах!.. Як тебе переконати,
що вас Лисиця завтра з’їсть!
К у р о ч к а (злякано)
Яка Лисиця?
П і в н и к
Годі, годі!
Лисиці тут не бачив я.
З а й ч и к
А хто ж хазяйка в цій господі?!
Лисиця — це ж її ім’я!
П і в н и к і К у р о ч к а
Не може бути!!!
З а й ч и к
Хитра, спритна,
на всякі вигадки метка…
К у р о ч к а (плаче)
Вона ж була така привітна!
З а й ч и к
Ото ж то й є, вона така!
П і в н и к (зніяковіло)
Ще досі я лисиць у вічі
не бачив… Отже, й не збагнув…
К у р о ч к а
Але ж тікати треба швидше!
П і в н и к (торкає двері зсередини)
Ого! А хто ж це нас замкнув?!
З а й ч и к
Нічого! Камінь можна взяти
і збити…
Зайчик схопив камінець, заходився збивати замок, але нічого не виходить!
К у р о ч к а (з віконця)
Лапки вже в крові!..
З а й ч и к
Замок міцненький, що й казати!..
У цю мить прожогом прибігли Б і л о ч к а й П і р а т. Побачивши Півника та Курочку, вони радо сплеснули руками.
Б і л о ч к а
Вони живі?!
П і в н и к і К у р о ч к а
Живі!.. Живі!..
П і р а т (підходить до Зайчика)
Давай свій камінь!
(Одним ударом збиває замок.)
Тільки й діла!..
Двері розчахнулися, з хатки вибігли П і в н и к та К у р о ч к а й кинулися обіймати П і р а т а.