Оповідання про славне Військо Запорозьке низове

Адріан Кащенко

Сторінка 7 з 94

Князь Острозький не мав війська, з яким би міг іти на Запорожжя, та й не хотів це робити; від ординців запорожці вміли й самі боронитися. Ловити січовиків у степах Дикого Поля, як називали поляки запорозькі степи, та у Великому Лузі було все одно, що ловити "вітра в полі". Та й сам Стефан Баторій не думав зовсім знищувати козацтво, бо й у війні з Московщиною запорожці були дуже потрібні. Він лише хотів прибрати козацтво до своїх рук, щоб спрямовувати його на тих, кого мав за свого ворога, а не виключно на бусурманів.

З такою метою року 1581-го Баторій звелів князю Михайлові Вишневецькому скласти з тих козаків, що найбільше вислужилися в московській війні, полк із 600 душ. Цих козаків він звільнив од податків, дав права на власність, і за те вони мали служити польській короні із власним конем, одягом і зброєю. За це одержували й жалування, і ніхто не мав права судити їх, окрім їхнього старшого, призначеного королем. Осідком козаччини був призначений Трахтемирів, де стояв стародавній Зарубський монастир, а при ньому був уряджений шпиталь для покалічених козаків.

Відібравши 600 козаків, Вишневецький звелів записати їх у реєстр, призначив до них старшим Яна Оришковсько-го; всім же козакам, що лишилися поза реєстром, наказано було розійтися по своїх оселях і до своїх панів; на Низ же, себто на Запорожжя, ні в якому разі не дозволялося ходити.

Ця одміна Баторія в устрої козаччини мала великий вплив на подальше її життя та розвиток. Давши права незначній частині козаків, вона залишила решту без будь-яких прав, поклавши тим початок непорозуміння між реєстровими й нереєстровими козаками. Опріч того, це викликало незадоволення серед сили безправних козаків, які відтоді почали домагатися побільшення козацького реєстру, бо, ясна річ, ніхто з них не хотів вертатися до панів, а всяк намагався здобути права реєстрового козацтва.

Попервах протест козацької маси виявився в тому, що, рятуючись од панів, вона посунула з України на Січ... А там уже була своя воля: не хотіли визнавати за гетьмана ставленика поляків Оришковського і щоразу, вибираючись у похід, обирали гетьмана з-поміж себе вільними голосами.

Не минуло й року після цих заходів короля Баторія, а вже запорожці знову напали на турецькі міста Ягорлик і Тягиню та поруйнували їх. Захопивши між іншою здобиччю дванадцять турецьких гармат, козаки хотіли перевезти їх на Запорожжя, щоб ними рихтувати Січ, але король, довідавшись про те, послав своє військо з наказом наздогнати запорожців і, відібравши в них гармати, повернути їх султанові; козакам же, які ходили на Тягиню, — постинати голови.

Все-таки заходи короля не зовсім йому вдалися: запорожці, довідавшись, що їх наздоганяє польське військо, потопили гармати в річці, а самі, розпродавши свою здобич на ярмарках, повернули з України на південь і зникли в безмежних степах Запорожжя.

САМІЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ

Під час війни короля Стефана Баторія з московським царем Іваном Грозним на Запорожжя прибув знатного роду шляхтич Самійло Зборовський. Року 1583-го, щоб вислужитись у короля, він почав зноситись із запорожцями, підмовляючи їх іти з ним на південні московські міста. Козакам Зборовський був відомий як добрий вояка, і вони покликали його на Січ.

Зборовський нічого доброго й славного на Запорожжі не вчинив, і про нього не варто було б і згадувати, коли б те перебування на Січі не описали його польські приятелі, які освітили й нам життя запорозьких козаків у ті часи.

Перш за все із тих описів ми знаємо, що Січ року 1583-го містилася на острові Буцький, що тепер зветься Томаківським. Він лежить на Дніпрі проти устя річки То-маківки на межі Великого Лугу та Лугу Базавлугу. Від правого берега острів Буцький відмежовується протокою Дніпра Ревуном, двома озерами та Чернишівським лиманом, а з півдня ж його миє Дніпрова протока Річище й широкий, на десять верстов, луг або, по-теперішньому, плавня. Середина острова здіймається високою горою, що до берегів сходить помалу й тільки побіля Річища спадає кручами.

На острові був добрий степ, де можливо було випасати чималі табуни коней; його ж байраки та береги ще в XIX столітті рясно вкривали дуб, груша та кислиця. Січ Запорозька стояла на південному боці, біля Річища, де січові окопи збереглися й до наших часів.

Доступитися до Запорозької Січі на Бучацькому було нелегко, бо протока Ревун доволі широка й перейти її оружною рукою було б неможливо. Гармати хоча й могли дістати острова, та, як видно з плану, Січ ховалася за високою горою й могилами. Підійти ж до Січі з боку Річища годі було й думати, бо там на цілу милю слалися непролазні пущі плавнів.

Запорожці зустріли Зборовського аж у порогах і провели до себе на Січ та, зібравши за кілька днів раду, привітали його урочистими промовами, вихваляли його лицарство та завзяття й, обравши гетьманом, почали лагодитися до походу на Молдову.

Чутки про заходи Зборовського невдовзі дійшли до кримського хана та до молдавського господаря, й обидва вони, боячись, щоб запорожці не розгромили їх, прислали на Січ своїх посланців. Господар пообіцяв подарувати Зборовському 500 коней, аби він одмовився від цього походу; кримський же хан відступав йому Молдову, аби запорожці не воювали з татарами.

Зборовський запевнив посланців, що не думає йти ні на Молдову, ні на Крим, і, разом з тим, просив татарської допомоги в поході на Московщину. Та ханські посланці відповіли на це, що вони не можуть на це пристати, бо з наказу султана хан має виступати проти персів, і він був би дуже радий, коли б і Зборовський пішов на перську землю спільно з ордою.

Далекий од ідей козацтва і охочий до авантюр, знатний польський шляхтич, не спитавши волі січового товариства, згодився на спілку з ханом. Та це порушення звичаїв Запорозького Війська, де воля була вища за владу гетьмана, не минулося Зборовському марно: козаки, довідавшись про його вчинок, скликали раду й почали дорікати гетьманові за спілку з бусурманами, що мучать у неволі сотні тисяч їхніх братів; коли ж гоноровитий шляхтич став погрожувати, що примусом поведе запорожців на персів, то козаки вхопили його в свої дужі руки, насипали в пазуху піску й хотіли кинути в Дніпро. Але Зборовський зумів якось одпроситися і, скорившись волі ради, зрікся спілки із ханом.

Тим часом війна Польщі з Московщиною скінчилася, і Зборовський, не знаючи, що робити на Запорожжі, вирядив 2500 козаків у верхів'я Бузького лиману, куди молдавський господар обіцяв вислати йому коней, а сам із частиною війська на кількох десятках байдаків виплив Дніпром у Прогної. Минаючи Аслам-город, Зборовський запевнив турків, що не буде воювати проти татар, і ті пустили козаків далі без перешкоди.

Зборовський справді не міг зачіпати татар і турків, бо мав уже від своїх приятелів листи про те, що король дуже гнівається на нього за цей похід; але бути із запорожцями біля татар і не зчепитися з ними — було неможливо, бо січовики не мали сили спокійно дивитися на них. Через те сталося так, що комонні козаки, йдучи до Бугу, зразу ж, по шляху, почали бити випадкових турків і тим збентежили Очаків.

Не відаючи про те, Зборовський набрав у Прогноях декілька байдаків солі й вирядив їх на Січ; сам же з іншими поплив лиманом до місця, куди мало підійти комонне військо. Та тільки тут сталася пригода. Сподіваючись на лихо від походу козаків, турки вже підстерігали їх у Бузькому лимані з десятьма галерами та кількома десятками сандалів і, побачивши своїх запеклих ворогів, зразу ж почали громити запорозькі чайки з гармат.

Тікати запорожцям було нікуди. В запалі вони кинулися, було, штурмувати галери, але турецькі сандали чинили їм перешкоди, а галери своєю пальбою знищували козаків і навіть топили їхні чайки.

Побачивши, що скрута, запорожці примчали до берега і, поховавши чайки в шелюгах, позалягали на кручах у ямах, що їх повиривали вепрі.

Радіючи з того, що зненацька застали запорожців, турки хотіли всіх їх захопити в полон і з тим висадили частину війська на берег, та козаки не далися до рук туркам, а вдаривши на них, як один, багатьох повбивали, а решту ж загнали назад на галери.

Відбившись од турків, запорожці пішли понад лиманом угору, гадаючи сполучитися зі своїм комонним полком, аж тут знову лихо: зі степу набігло чимало татар і давай закидати стрілами; до того ж із лиману зненацька вдарили турецькі гармати.

Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночі; коли ж стемніло, вони повернулися до своїх чайок, позносили на них поранених товаришів і, спустивши човни на воду, почали потай обминати турецькі галери. Та й цього разу не пощастило запорожцям: більшу частину військових чайок турки захопили і, перебивши чимало товариства, забрали решту в неволю. Врятувалося тільки вісім чайок із Зборовським, і вони піднялися до устя Бугу, де й з'єдналися з кіннотою, що нічого не знала про пригоди свого невдалого гетьмана.

Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланців, але, не знайшовши нікого, мусив понад Бугом вертати на Україну, тяжко бідуючи на безхліб'ї. Незадоволені Зборовським, який погубив стільки товариства, запорожці скинули його з гетьманства й, обшарпані та голодні, пішли на Січ; Зборовського ж із наказу короля 1584 року було схоплено, привезено до Кракова й там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.

БОГДАН МИКОШИНСЬКИЙ

Розраївшись із Зборовським і повернувшись до Січі, запорожці зараз же обрали гетьманом Богдана Микошинського і, посідавши на чайки, попливли на лиман ловити турецькі галери та визволяти товаришів із неволі. На цей раз похід був далеко щасливіший, і козаки, застукавши турецький флот біля Очакова, напали на нього зовсім несподівано й, добувши майже всі галери штурмом, повизволяли своїх товаришів, а самі галери попалили.

З походу Богдана Микошинського видно, що Аслам-Кермень, стоячи на острові Тавань, не міг забезпечити турків од козацьких походів на лимани та Чорне море. Запорожці вміли його обминати в темні ночі. Далеко трудніше було їм повертатися назад, бо турки вже знали про них і підстерігали на всіх Дніпрових протоках. Іноді, щоб вернутися на Січ, запорожцям доводилося пробиватися крізь турецькі засади силою і втрачати частину товариства; іноді вони витягали чайки на берег, переносили їх на плечах, обходячи Аслам-город суходолом, а часом було й так, що топили свої чайки нижче Асламу і йшли пішки на Січ, кидаючи в Дніпро чимало важкої здобичі.

Після нападу Богдана Микошинського турецький султан того ж таки 1584 року, поскаржившись у листі до короля, що запорожці попалили його галери, вимагав, щоб той приборкав козаків.

Щоб заспокоїти султана, Стефан Баторій наступного року (1585-го) послав на Січ шляхтича Глембицького вгамувати запорожців, а непокірних привести на волость, та козаки пустили того посланця "у Дніпр води пити", себто втопили, самі ж того ж таки року аж двічі ходили на татар степами.

ГЕТЬМАН МИХАЙЛО РУЖИНСЬКИЙ

Останні походи відбулися вже під проводом князя Михайла Ружинського, бо Микошинський через те, що дозволив утопити королівського посланця, мусив поступитися гетьманством.

1 2 3 4 5 6 7