А якщо добровільно — будь ласка!.. Крига-дрига-холодрига! Вуха-завірюха! Віхола-поїхала! Жжух-х-х!..
І вмить зникли і Кося Вухань, і Колько Колючка, і сам лютий пан Крижан.
Розділ 9
Яшка стає повнолітнім
— Ой! Що я накоїла?! — у розпачі вигукнула Дюдя. — Нащо я сказала, що зривається Новий рік?!. Яшко!.. Яшко!.. Де ти?
— Я тут! — почулося з-за хати.
— Іди сюди швиденько! Треба щось робити. Загинуть же хлопці! Ну, чого ти ховаєшся?!
З-за хати вийшов загадковий Яшка.
— Чого ховаюсь? Ти ж бачиш, який я… — він похилив голову.
Дюдя уважно глянула на нього:
— Ну який… Звичайний. Симпатичний навіть…
— Я ні на кого не схожий. Ні на людину, ні на звірину. Опудало якесь…
— І не опудало зовсім! Та й чого це треба обов’язково бути на когось схожим?.. Ти тому й ховався від лісових школярів?
— Так, — зітхнув Яшка.
— Хотілося з ними гратися, а ти соромився?
— Соромився… — знову зітхнув Яшка.
— А ти взагалі хто?
— Барабашка я. Яшка-барабашка.
— Барабашка? Так барабашки ж невидимі, по-моєму. І безсловесні, німі.
— То повнолітні барабашки невидимі й безсловесні. А неповнолітніх можуть бачити й чути. Правда, лише діти. Дорослі — ні.
— Здається, ви вмієте чаклувати, робити різні неймовірні дива.
— Дорослі — вміють. А неповнолітні вчаться. Правда, в мене вже трішечки виходить. Я сьогодні навіть твою Бабу Морозиху… зачаклував. Сказав "замри", і вона завмерла, ворухнутися не могла. Це коли ми з Косею і Кольком у сніжки гралися.
— Яшечко! Спробуй! Зроби що-небудь, щоб врятувати хлопців. Вони ж замерзнуть. Гаяти не можна ні хвилини!
— Пана Крижана може перемогти тільки дорослий барабашка. Правда, як дуже захотіти, я можу стати дорослим… Але тоді… — Яшка зітхнув і раптом зник.
— Ой! — вигукнула Дюдя. — Де ти? Яшко! Яшечко! Озовися!
Але ніхто їй не відповів. Дюдя розгублено озиралася на всі боки…
Аж тут у небі з’явилася біла снігова хмарка. Стала швидко наближатися. Опустилася. Сніг опав. І на обійсті з’явилися Дід Мороз, Баба Морозиха, Снігуронька, Кося Вухань і Колько Колючка.
— Ой! Це ви! — радісно скрикнула Дюдя.
— Нічого не розумію! — розвів руками Дід Мороз. — Сидимо з Бабою і Снігуронькою у буцегарні за трьома крижаними замками. І раптом замки падають, розчиняються двері, входить пан Крижан із Косею і Кольком і каже: "Забирайте їх швиденько і поганяйте звідси, щоб я вас не бачив".
— Дивина та й годі! — підхопила Баба Морозиха.
— Ніяка не дивина, а Яшка-барабашка! — вигукнула Дюдя. — Це він вас усіх визволив!
І вона розповіла про все, що сталося.
— А де ж він? Де? Ми так його побачити хочемо, подякувати йому!.. Яшко! Яшко! Де ти?
Але Яшка не з’являвся і не озивався.
— Я знаю, — тихо мовила Дюдя. — Він не з’явиться і не озоветься більше ніколи. Щоб перемогти Крижана і врятувати вас, він розпрощався з дитинством і став дорослим — невидимим і німим барабашкою…
Усі вражено примовкли.
— Він хотів з нами гратися, а ми не розуміли… — тихо проказав Кося.
— Спасибі! Спасибі тобі, Яшко! — загукав Колько.
— Він не говорить, але ж, мабуть, чує, — сказав Кося. — Дякуємо тобі, Яшко! Пробач нам, будь ласка!
— Раз він став дорослим і вміє чаклувати, то, може, він зробить так, щоб Дюдя і Снігуронька подивилися весною на квіти, на зелені дерева, на траву, на метеликів… І послухали соловейка… — мрійливо сказав Колько.
— Агов, Яшко! — вигукнув Кося. — Чуєш?!
Ніхто не відповів, але кожному здалося, що хтось лагідно дихнув йому в обличчя.
— А тепер усі — на новорічну ялинку! — весело вигукнув Дід Мороз.
— Дарма, чи що, Колько порядок порушував! — засміялася Снігуронька.
Десь далеко ударив дзвін і заграла музика.
Починався Новий рік.
Сонячний зайчик і сонячний вовк
Розділ 1
У похмурому підземному палаці перед каміном, де ледь жевріло темно-синє вогнище, сидів Начальник Канцелярії Нічних Кошмарів Пан Морок. На ньому був чорний оксамитовий плащ з каптуром, що закривав обличчя. Якби не плащ і не синє полум’я в каміні, ми б з вами пана Морока просто не побачили. Бо весь він був із темряви. Саме про це він і співав, перебираючи струни чорної гітари. От послухайте:
Зроблений із темної
Темряви підземної,
Сили я не маю,
Та всіх перемагаю,
Бо всіх-усіх лякаю!
Бо всіх-усіх лякаю!
Я — Начальник Всяких Страхів
І Нічних Кошмарних Жахів!
Морок я! І, як захочу,
Будь-кого я заморочу,
Заморочу-заморочу,
Як захочу!..
Коли у пана Морока був гарний настрій, він любив поспівати під гітару.
Аж тут згори до палацу провалилися схвильовані Баба Яга та її молодший брат Бабай. Обтрусившись від землі, Баба Яга вигукнула:
— Ваша Темність! Неприємність!
— Н-неприємність, В-ваша Т-темність! — заїкаючись, підхопив Бабай.
— Що таке? — скривився пан Морок. — От псуєте мені настрій! Завжди ви панікуєте! Замість того, щоб інших лякати, самі лякаєтесь.
— Н-не п-панікуємо, В-ваша Т-темність! — вдарив себе в груди Бабай. — К-кажи, сестро, б-бо я, б-бачиш, з-заїка-юсь… від х-хвилювання.
— Ваша Темність, на Великій Галявині Казкового Лісу відкрилася спеціалізована лісова школа з ведмежою мовою викладання! — одним духом випалила Баба Яга.
— Ну то й що? Хочете туди вступити? Щоб я рекомендацію написав? — глузливо усміхнувся пан Морок.
— Ой, не жартуйте, Ваша Темність! Освіта! Знання! Це ж найбільша для нас небезпека! — вигукнула Баба Яга. — Освічені й розумні в нас же не вірять! Ми для них просто не існуємо!
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Мда-а… — почухав потилицю пан Морок. — Мабуть, таки так. Найбільше нас бояться темні й неосвічені. Чим більше знань, тим менше страху. Правильно!.. Отже, починаємо кампанію по залякуванню школярів! Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться!..
— Хай не вчаться, не вчаться, не вчаться! Хай до школи ходити бояться! — підхопили Баба Яга і Бабай.
Розділ 2
Зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка після уроків ішли лісом додому.
— Цікаво у школі, правда? — сказав Кося.
— Авжеж! Кожного дня про щось нове дізнаємося, — відгукнувся Колько.
— Якби тільки не оця дорога додому через темні хащі… — зітхнув Кося, озираючись на чагарі.
— І чого це темнота завжди так лякає? — здвигнув плечима Колько.
— Бо завжди здається, що там хтось є, хтось ховається… — знову зітхнув Кося.
І тут зненацька з-під землі вигулькнули пан Морок, Баба Яга і Бабай. Баба Яга в одній руці тримала ступу, в другій мітлу. А Бабай — барабан, на якому були намальовані череп і кістки.
Темноти боїшся ти?
Темноти боїшся й ти?
Я і є страшна ота Темнота-а! —
жахним голосом загорлав пан Морок.
А я Баба Яга — кістяная нога!
Кого захочу, вмить провчу —
На порох в ступі потовчу! —
загорлала Баба Яга.
М-мною ж в-всіх д-дітей лякають
І від мене всі т-тікають.
Я на всіх наводжу страх,
Бо Бабай я! Ах! Ах! Ах! —
і Бабай вдарив у свій страшний барабан.
Усі втрьох вони затанцювали навколо Косі і Колька.
Їжачок і зайчик аж поприсідали з переляку і дрібно зацокотіли зубами.
— Рятуйте-е! Рятуйточки-и! — ледь чутно пропищали вони.
Розділ 3
І тут згори, з неба, стрімко зіскочив сонячний зайчик — з вушками, з лапками, з куцим хвостиком. Він тримав напереваги сліпучий промінь-спис і кинувся з ним на лиходіїв, дзвінко-дзвінко співаючи:
Хто ображає тут малят,
Маленьких лісових звірят?!
Та це ж Яга, противна Баба,
І нечупара, і незграба!
А це Бабай — від слова "баба",
Він боягуз, але нахаба!
Не може в дзеркало дивиться,
Бо сам себе Бабай боїться!
А ти, пан Морок, роздягайся!
Скидай свій плащ мерщій! Не гайся!
Його надів ти недарма,
Бо без плаща тебе ж нема!
Ти ж безтілесна порожнеча
І порожнісінька пітьма!..
Ну й компанія лиха!
Ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха!..
Баба Яга і Бабай відчайдушно заверещали, а пан Морок заволав, відмахуючись від сліпучого променя-списа:
Не смій! Не смій! Не смій! Не смій
Чіпати плащ чарівний мій!
Плаща, зайчиську, не чіпай!
Рятуйте, Бабо і Бабай!
Я ж безтілесний! Ай! Ай! Ай!
Але Баба Яга і Бабай панічно зарепетували:
— Тікаєм ми, і ти тікай!
І вмить провалилися під землю. Пан Морок не став чекати і теж провалився.
— Ну от! А ви боялися! — засміявся сонячний зайчик.
— Ой! Зайчик! — здивовано мовив Кося Вухань.
— Схожий на тебе, тільки жовтий, сонячний. З промінців! — сказав Колько Колючка.
— Авжеж! Я — Терентій! З Країни Сонячних Зайчиків!
— А є така Країна? — вражено перезирнулися Кося і Колько.
— Є! По той бік чарівного озера-дзеркала. Звідти ми розбігаємося по землі вранці, коли сходить сонце.
— Диви! Зайчик, а не побоявся тих страховиськ, — з повагою сказав Кося.
— А чого мені боятися? Вони з темряви, вража сила, а я — сонячний!.. І взагалі — не треба нічого боятися! — і сонячний зайчик Терентій заспівав:
Страх — це "Ах! Ах! Ах!"
Сміх — це "Ха! Ха! Ха!"
Літери ті ж самі — а яка різниця!
Той, хто весело сміється, той ніколи не боїться!
Якщо страшно, ти зморгни
Й літери переверни!
Замість "Ах! Ах! Ах!",
Буде "Ха! Ха! Ха!".
Замість страху буде втіха,
Буде втіха! Ха! Ха! Ха!..
Веселіше, друзі, смійтесь
І нічого ви не бійтесь!
А тепер ходімо, я вас проведу додому, поки ви не навчилися переборювати свій страх.
І вони пішли лісом.
Розділ 4
А у підземному палаці відхекувались пан Морок, Баба Яга і Бабай.
— Н-ну, к-клятий Т-терентій! — сварився кулаком угору Бабай.
— Просто неможливо працювати, як він з’являється! — вигукнула Баба Яга.
— І ви теж хороші! — лайнувся пан Морок. — Я кричу: "Рятуйте, Бабо і Бабай! Я ж безтілесний!" А вони: "Тікаєм ми, і ти тікай!" Ще й на "ти", іродове плем’я! Наче я з вами свиней пас! Забагато дозволяєте собі! Познімаю з роботи!
— Пробачте, Ваша Темність! — жалібно скривилася Баба Яга.
— З п-переляку! — промимрив Бабай. — Н-нічого ж його н-не б-бере!
— Ні зловити, ні вхопити, ні втопити, ні вдавити! — розвела руками Баба Яга.
— Треба, треба щось зробити! — вів далі пан Морок. — Кого зайці найбільше бояться?
— Вовків! — сказала Баба Яга.
— О-однозначно! — підтвердив Бабай.
— От і треба на нього напустити вовка! Сонячного! — сказав пан Морок.
— Якби ж то були сонячні вовки! — зітхнула Баба Яга.
— Не були — так будуть! — рішуче вигукнув пан Морок. — Сонячних зайчиків чим пускають? Дзеркальцем. От і для сонячного вовка потрібне дзеркальце. Тільки особливе, чорне, чарівне. І таке дзеркальце є! У Снігової Королеви. Уламок чарівного дзеркала лихого троля. Забули?
— Ну, Ваша Темність, ви — геній! — вигукнула Баба Яга.
— О-однозначно! — підхопив Бабай.
— Це ж треба! Сонячний вовк! У жодній казці такого не було! — захоплено сплескувала руками Баба Яга.
— Терентію він, звичайно, великої шкоди не завдасть.