Ось вам "Атлантик" – 82 метри, 80 чоловік, 45 тонн риби, ось вам "Суператлантик" – 102 метри, 91 чоловік, 50 тонн. А ось вам – плавбаза "Восток", більша за авіаносець "Ентерпрайз", 225 метрів довжиною, 610 чоловік екіпажу (половина з них – жінки), 188 тонн мороженої риби і 150 тисяч банок консервів за добу вистрілює. На цій, останній, навіть власні відділ кадрів і вертоліт є. І коли вона в Іллічівському порту стоїть, вахтову команду в Одесу окремим трамваєм возять прямо до залізничного вокзалу, без пересадки. Тільки ось де на цих всіх монстрів риби у світовому океані напасешся?
Ні, це формена гігантоманія: цих же 600 ротів іще й годувати треба – щодня чотири рази, а поки на переході до районів промислу, місяць а то й більше, – задарма спалити сотні тонн палива! Це конструктор Сичов зразу зрозумів. Сів рахувати економіку. Три-чотири райони у світовому океані всього такий "урожай" риби забезпечити можуть, і ловимо там не тільки ми, але й іноземці, ще проштовхнися між ними. Та й самі ж уже сотні і сотні траулерів наклепали, третій риболовний флот у світі після Японії та Перу – де на всіх риби знайдеш?
На фоні тих гігантів СРТМ із пропонованими 12 тоннами денної заморозки, 32 чоловіками екіпажу й автономністю 28 діб і справді здавався малопотужним малюком. А ще ж треба було вписатися в ті 54 метри 80 сантиметрів габаритів... Досі можна дивуватися, як Борис Сичов вирішив цю конструкторську головоломку. Тобто ось бачиш готове рішення – поставити тралову лебідку на самому носі, сховавши від хвилі за високим напівбаком, а троси пропустити через коридор ваєрів просто... крізь рубки, прямо під капітанським містком. Розумієш, що рішення – в біса гарне і несподіване, красу конструкторських рішень теж можна оцінювати, як несподівані свіжі рими в поезії, тільки вчитися віршувати треба за іншими підручниками. Але й тоді незмога уявити, як цей конструктор Сичов до такого рішення додумався! Бувають же такі люди – яким дано. Глянув на них, і одразу ясно – поет. І байдуже, словами чи кількатонними залізяками той поет римує.
Але в міністерстві вважали інакше. 12 тонн. Не смішіть людей. Та наші орли-тралмайстри зараз за одне тралення стільки на палубу піднімають. Це що, один трал уранці поставити, а потім весь день лежати в дрейфі обробляти? Не смішіть. І не підписали проект. Підписали натомість отой "Восток", більший за авіаносець "Ентерпрайз". Учіться ось у колег. Цій плавбазі взагалі ніякі промрайони не потрібні. Стане посеред океану на якорі, опустить насоси до самого дна, воду скаламутить, підніме поживний намул на поверхню – і дурна риба сама з усього океану до нього просто під борт збіжиться. А трали тягати можна катерами, які він сам на борту на промисел і привезе, – ботами-добувачами. Протягне трал, передасть його на плавбазу, а вже "Восток" його на борт витягне й обробить. А на рибу наводити – з вертольотів. Оце – політ наукової думки. Оце – державний підхід. Учіться, хохли. Такий точно в Києві не побудуєш і Дніпром під мостами не проведеш. Тільки в місті на Неві. Там мости – розвідні.
— То що ж тепер, закривати верф?
— Треба буде – закриємо або перепрофілюємо на випуск пилососів. Мисліть державно!
Але якщо людина вже будувала кораблі, вона навіть збирання "мерседесів" вважатиме пониженням у посаді. Директор суднобудівного заводу, мабуть, теж не хотів збирати пилососи чи трактори, тож на свій страх і ризик, без жодного міністерського замовлення і цільових коштів, таємно заклав нове судно в цеху на Рибальському півострові.
— Дивися, Борисе, тепер або пан, або пропав. Справдяться твої розрахунки – груди в хрестах. Помилився десь – голови в кущах. І не за такі витівки люди партквитки на стіл клали і відправлялися, куди Макар телят не ганяв.
— Та не хвилюйтеся, партком у кресленнях ні бельмемса не тямить, – приречено усміхався конструктор. – Тільки б якнайпізніше допетрали, коли вже добудувати буде легше, ніж на металобрухт порізати.
Втім, усе обійшлося. Партком, мабуть, дійсно готувався до звітно-перевиборної партконференції або навіть про все знав, але теж не хотів "закривати верф" – так ще й до парторга колгоспу якогось докотишся. А не проти ночі згаданий капітаном Ватаманюком ОБХСС тоді боровся з підпільними виробниками запальничок та пластикових кліпсів та з "усушкою" на плодоовочевих базах, і грандіозність задуму – побудувати цілий неврахований пароплав – стала запорукою його непідсудності. Отож через півроку новоспечений траулер "Желєзняков" уже спустили на воду і в доку відтягли до Херсона на добудову. Конструктор знову поїхав до міністерства – вже запрошувати приймальну комісію. От же ж настирний, подумали в Москві, і включили в прийомщики одного калінінградського орла-тралмайстра, який, лише глянувши на креслення, самовпевнено заявив, що працювати ця схема не буде. Ви навіть трал не поставите. Ніколи. Ні за яких обставин.
— Ніколи?
— Ніколи!
— Ні за яких?
— Нізащо!
— А самі, заводським екіпажем, вийдемо в море і трал поставимо, і риби наловимо, тоді якої заспіваєш?
— Хотів би я це побачити!
На ходові випробування траулер вийшов до Тендрівської коси. Заводська команда, з інженерами замість тралмайстрів і зварювальниками замість матросів, не без заморочок, але поставила трал. Перше тралення ще й принесло центнер делікатесної камбали, занесеної в Червону книгу. Не за борт же її викидати? Наварили юшки. Тралмайстер відтанув.
— Не вірю очам своїм! – не здавався орел-тралмайстер, але акт прийомки, нема куди подітися, підписав. І що тепер міністерству з цим пароплавом-байстрюком робити? Ось він уже є, готовий. Назад у метал під пресом не розкатаєш. А передати його в Керч у дослідну контору, нехай вони з ним розбираються, як на такому тягни-штовхаї рибу ловити. Але в серію пускати – це вже дудки! Марно, виходить, старалися? Закриють верф?
Аж тут і приїхав до Києва один падишах. Чи шахиншах. З Ірану. Не сам шах, звичайно. Але його міністр рибного господарства. Шукати, щоб його такого прикупити для свого міністерства, для Каспію. Йому добрі люди казали, у Києві щось таке є. Ну, інші добрі люди дзвонять конструкторові в Херсон: готуй зустріч на найвищому рівні, завтра припруться. Він тільки й устиг буксир, приписаний до заводу, до Каховки на коньячний завод зганяти за бочечкою коньяку. Сам же змотався на базар, сам купив м'яса, щоб, не дай Боже, не свинина, власноручно замаринував у вині, огірків-помідорів на салат накришив і наказав стіл під скатертиною прямо на траловій палубі накрити. І ось дзвонять від прохідної:
— Їдуть!
І конструктор наказує увімкнути на судні всі лебідки, брашпиль, усі конвеєри для риби, усі антени радарів і дзвінки – все крутиться, все дзвенить, блищить свіжою фарбою на сонці, падишах іще з чорної "Волги" не вийшов, а вже кричить: "Хочу!"
А його одразу на екскурсію по судну. Ось тут рибний цех. 12 тонн заморозки на добу. А це машина – тисяча кінських сил, муха ще не сиділа. 28 днів крейсерським ходом без дозаправки. А це – штурманська рубка, усе блимає циферблатами, ехолоти, гідролокатори, рибу просто під причалом шукають, радар береги малює... За штурвал не бажаєте потриматися? А штурвал справжній, з дерев'яними краспицями, як на вітрильниках. Капітан командує віддати швартови, падишах сам стернує й гудить у тифон. Красота! А тут іще й шашлички якраз підоспіли, запрошують падишаха на тралову палубу пригоститись, чим Бог послав. А судно йде собі плавнями дніпровськими в лиман, комиші й осока за бортом пролітають, як на гірській річці, вах! Це в морі швидкість 12 вузлів – здається, ледве чапаєш, а коли по річці, та серед комишів – як на торпедному катері летиш. Шашлик відмінний, коньяк ще кращий, до повернення в Херсон падишах навчився співати "Несе Галя воду".
— Одного мало! – розходився. – Купуємо у вас одразу п'ять пароплавів! Він же каспійську кільку в томатному соусі ловити зможе?
Так, попри всі вибрики долі й міністерства, пішов пароплав у серію. А коли ще "Желєзняков" з першого піврічного рейсу в Індійський океан повернувся, і виявилося, що недарма конструктор економіку рахував, а не тонни й метри, бо пароплав за ці півроку, за один рейс, повністю окупився, тут і міністерство схаменулося. Замовлення посипалися, що куди там "верф закривати" – розширяти треба, як би оце десь на Оболоні ще якийсь заводський цех приткнути?
А виявилось що? Що СРТМ – і швець, і жнець, і на дуді гравець. А в океані не тільки оселедці та скумбрія водяться. Кого на каракатицю в Аденську затоку послати? СРТМ. Кого на лангуста під Сокотрою поставити? Його ж. А не тралом, а ярусом кликача під Південною Георгією ловити? Золота рибка той кликач, 800 доларів тонна. А ярус – то кілька кілометрів тросиків та волосіні з гачками, його з великого судна і не поставиш, палуба високо. Ну дик. А кальмара на джигер? А тунця на вудочки з дощувальною установкою? А сардину кошільковим неводом? Тонн по 100 за один замет? Він і це може. Бо все це конструктор ще на етапі проектування передбачив і можливості такі в свій проект заклав. Тиждень на переобладнання в порту – і йди, лови хоч чорта лисого, відповідна технологічна лінія на лисих чортів уже в рибцеху.
Особливо конструкторові зігріло душу, коли отой найбільший у світі "Восток", у якого нічого з тими ботами-добувачами, які моряки одразу ж прозвали "мильницями", так і не вийшло, у наступний рейс пішов з цілою флотилією, аж з шістьма СРТМ-ами. Їх так і називали потім моряки – востоківські СРТМ-и. Ну, так, у кабінеті та на моделях ті боти-мильниці краще виглядали. А в морі хвилі іноді трапляються. І навіть настільки іноді, що повсякчасно. І риба не такою дурною виявилася, щоб на якісь насоси замість холодних течій з Антарктиди купитися. Проігнорувала експеримент повністю.
І ось років через десять, коли СРТМів наклепали вже чи не з сотню, усі моряки зрозуміли, що то за пароплави і за щастя вважали на нього потрапити (спокійніше ж працювати на судні, яке не тоне, що не кажи), а грошей вони державі заробили – вагон і маленький возик – і все самими сторублівками! А головне – забулося, що перший пароплав був підпільним байстрюком, конструктора нарешті нагородили премією Ленінського комсомолу і дозволили на неї без черги придбати собі автомобіль "Волга".