Казка
Завітала зима, стара біла бабуся, щоби струджену, змучену пекучим сонцем і :зисш"ену літом землю заколисати до відпочинку, підкласти під голову м'яку подушку і охоронити перед своїм лютим сином-морозом білим пуховим покривалом.
Вона і людей перед ним хоронила. Несла спокій в теплу хатину, одягала в тепле одіння, вогнем розгрівала скостенілі руки.
За кожний раз віталася з ними, як з добрими знайомими, і все заставала по-давньому...
Психологічний ескіз
— Отеє наш молодий, недавно наданий сотрудник о. Урба-нович,— презентувала Савина пані Євгенії молодого, найбільше — двадцяти шести літ чоловіка в духовнім вбранні.
Він був невеликого росту й утлої будови тіла. Хороший не був, та було в його особі щось дуже принадне, особливо звертали увагу його великі, чорні, розумні очі.
— Пані добродійка прибули, здається, на літній сезон...
— Тетяно! Тетяно! Бійся бога, забери діти та йди де трохи з ними. Дитина не давала мені спати цілу ніч; тепер хотіла я продріматися, та діти так пустують, що не мож ока зажмурити.
У дверях появилася п'ятдесятилітня жінка невеличкого росту, у синій спідниці, білій сорочці, червоній хустці з довгими тороками і густими рядами ціток на шиї, від яких відбивало гарно її смагле лице з палаючими очима.
— Тихо, діти!..
Казка народна
Тихо та й темно на світі божому. Ніч лягла на землю та й вкрилась великою чорною плахтою, з-під котрої виставали якісь страшні, темні мари. Одні пнуться високо, неба досягають, другі зігнулися удвоє або причакли до землі, як би на кого засідали, інші знов ніби зібралися на тайну нараду та й хильцем розбігались.
За днини вони виглядали інакше. То були хати, стодоли, стоси, обороги, сади, верби, тополі та й придорожні хрести невеличкого подільського сільця...