Прощання з Мезою
Перекладач: Микола Зеров
Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990
"О Мезо, прощавай, з дитячих днів ласкава,
Ти зостаєшся тут, де тихий луг дріма.
О Мезо, прощавай, прийшла моя виправа
До краю іншого, де хвиль твоїх нема.
До краю іншого лежить моя дорога,
Я маю ріками незнаними брести;
Повинна взятися до наміру нового,
Нових завдань вагу я маю понести.
А ти турбот моїх не знатимеш, ласкава,
Розлого несучи прозорий свій потік
В долині затишній, де проростають трави,
О Мезо дорога, невичерпана вік.
(Пауза).
Ти пропливатимеш у затишній долині;
Ти й завтра будеш тут, де пропливаєш нині
Забудеш дівчину в поході бойовім,
Що бавилась дитям на березі твоїм,
Ямки копаючи у набережній ріні.
Пастушка відійшла від любих їй отар,
І пряля відійшла від вовни й веретена.
Покинула вона свій моріжок зелений,
Покинула вона родинний свій димар.
Не знаєш, Мезо, ти про людський біль кривавий
Незмінна, лагідна в дитячих ти серцях,
Не знаєш хвилювань розлуки і виправи
I котиш хвилі все ти по своїх лугах —
Оподаль наших бід і нашої неправди,
О Мезо лагідна, о Мезо дорога.
(Пауза)
Коли візьму до рук я знане веретено?
Коли побачу знов ці луки заливні?
Коли ми стрінемось? Чи стрінемось іще ми?
Дивіться також
(Велика пауза).
Домочку батьківський, що я там пряла вовну,
Де взимку коминок вечірній не згасав,
Де пісню чула я стару, солодкомовну —
Вже розлучитись нам суворий час настав.
Віднині нaдвечір щораз в новій оселі
Почую я пісень, не знаних ще мені,
Віднині надвечір в турботі невеселій
Піду я в дім новий, не знаний ще мені.
(Пауза).
Домочку з каменю, де всі, усі небавом
Почують про від'їзд і темну лжу мою,
Що віддалася я трудам новим, кривавим,
I всі тужитимуть, кого я так люблю,-
I згасне коминок у пустці невимовній.
Чи зможу я коли удома прясти вовну?
Чи зможу слухати лоренські я пісні?
Чи зможу я колись у закутку своєму
Молитись, мріяти в солодкім тихім сні?
Коли ми стрінемось? Чи стрінемось іще ми,
Осадо кинута і дорога мені?"