гадаєш,— враз станеш комаром! Може, це тобі придасться, бо комар куди завгодно пролізе!
Вітек дбайливо загорнув у хустку все, що дістав од звірів, відпочив і вже не так журився, бо знав, що тепер перебереться через море.
Подивився він на перо, згадав орла, і відразу ж одяг його перетворився на пір'я, на ногах виросли гострі кігті, замість рук затріпотіли крила, замість носа виріс дзьоб, і раптом Вітек легко піднісся в повітря, ніби по воді плив. Довго летів Вітек через море і зрештою помітив далеко попереду, на пустельному березі, маленький будиночок.
Коли ж підлетів ближче, то побачив, що це — величезний замок з баштами, високими мурами і глибокими ровами. Навколо замку ріс ліс. Вітек опустився на старий дуб і спочинув, потім перелетів високі стіни й глибокі рови і потрапив до замку, але скрізь було порожньо і безлюдно.
Посеред двору стояла величезна башта, викладена з тесаного каменю. Вели до неї одні залізні двері, а вгорі у башті було єдине віконечко. Вітек перекинувся з орла на людину, обережно розгорнув хустку, згадав про комара, подивився на його ніжку і враз сам зробився комаром. Проліз він крізь замкову щілину у тих залізних дверях, піднявся в башту, потім проліз іще через одну замкову щілину до кімнати. Там на простій лаві сиділа його принцеса, бліда й змучена. Комар спершу облетів кімнату, оглянув усі куточки, і коли пересвідчився, що більше тут нікого немає, перетворився на людину. Принцеса трохи не зомліла, коли Вітек упав перед нею навколішки, не могла й словечка мовити, а тільки плакала. Обнялися вони, поцілувалися, але принцеса прошепотіла:
— Тікай звідси! Чаклун може повернутися кожної миті, і як знайде тебе — обом нам смерть!
Вітек перекинувся на комара і заліз у шпаринку в підлозі. За хвилину прилетів чаклун і, ледве зайшов до кімнати, вигукнув:
— Хто тут є? Я людський дух чую!
— Хіба не бачиш, що нікого немає? — спокійно мовила принцеса.
— Зараз немає, але раніше був! — ревів чаклун, бігав по кімнаті і придивлявся до кожного кутка.
— Не гнівайся! — заспокоювала його принцеса.— Хіба ж людина може сюди дістатися?
— Та знаю, що не може,— гордо сказав чаклун,— але все одно людський дух чую!
— Це ти, мабуть, приніс той дух із собою в одежі. Просякла людським духом у світі, то й пахтить,— сказала принцеса.
Чаклун промовчав і за хвилину наказав:
— Дай мені їсти!
Принцеса принесла йому накришеного заліза, чаклун узявся його гризти, аж із його потворного рота посипалися іскри, а коли з'їв до крихти — упав на ліжко і незабаром захропів.
Принцеса поприбирала, приготувала чаклунові сніданок із кришеного заліза, а потім лягла й собі, але всю ніч навіть очей не склепила. Вітек-комарик сидів у шпарині і чекав, що буде далі. Чаклун устав рано-вранці, проковтнув своє залізо і полетів у білий світ. Ледве він зник удалині, як комар виліз, перекинувся на людину, привітався з принцесою і розповів їй про свої мандри.
— Вітечку,— плакала принцеса,— я знаю, що ти мене кохаєш, але хіба це нам допоможе?! Мабуть, мені судилося страждати тут до смерті.
— Я вб'ю чаклуна! — вигукнув Вітек.
— Що це ти надумав?! — зітхнула принцеса.— Йому не вадить ані криця, ані отрута, ані вода, ані вогонь!
— Але ж він не безсмертний,— мовив Вітек.— Ми мусимо дізнатися, як його спровадити зі світу! Коли чаклун повернеться, поспитай його, може, він викаже свою таємницю!
Потім Вітек знову перекинувся на комара і заліз у шпарину, а принцеса взялася готувати обід.
Опівдні прилетів чаклун і ледве пройшовся кімнатою, як заревів:
— Тут хтось таки е! Я чую людський дух!
— Що тобі влізло в голову? — засміялася принцеса.— Ти ж сам казав, що до нас ніхто не добереться! Чи, може, ти боїшся когось із людей?
— Ні, не боюсь, тому що людська сила мені не зашкодить!
— Авжеж, хто б тобі зашкодив, коли ти безсмертний!
— Я не безсмертний, але небагато мені до того бракує,— запишався чаклун.
Принцеса довго в нього випитувала, аж доки він сказав:
— Бачиш, ондечки посеред лісу росте дуб? На ньому любить сидіти біла ворона.
Якщо її хтось застрелить, упаде ворона на землю і перекинеться на чорну курку; якщо й курку хтось уб'є, перекинеться вона на мишу, а миша — на мідну кульку.
Оту кульку треба комусь узяти, зарядити нею рушницю, що стоїть отут у кутку, і
вистрелити в мене — отоді вже нічого мені не допоможе! Он воно як! — гордо закінчив чаклун.— Тому я й не боюся нікого!
Принцеса принесла йому обід, чаклун наївся і полетів. Тим часом Вітек зробився людиною, і принцеса показала йому той дуб. Потім він зробився комаром, виліз із башти, надворі перетворився в орла і полетів до лісу. Піднявся високо-високо над лісом і побачив на старому дубі білу ворону. Каменем упав він на неї, вхопив у пазурі і розірвав, але в ту ж мить зробилася з неї чорна курка, опустилася вона на землю і зникла у гущавині. З орла вродився лис, винюхав курку і зразу ж її придушив, але курка перекинулася в мишу і забігла у високу траву. Тоді лис зробився котом, учепився в мишу і з неї випала мідна кулька. Вітек із кота перекинувся орлом, узяв кульку в дзьоб і полетів до замку. Комаром проліз у кімнату, знову перекинувся на людину, набив рушницю, став проти дверей і почав чекати.
Незабаром загуділо-зашуміло, і чаклун зайшов до кімнати. Та тільки став він на порозі, як Вітек вистрілив у нього, і чаклун мертвий упав на підлогу. В ту ж мить усі мури розсипалися, двері до башти самі собою відімкнулися, і Вітек вільно вийшов разом із принцесою аж на берег моря. Там перетворив він себе й принцесу в орлів, піднеслися вони аж до неба і перелетіли через море. На тому березі перепочили й полетіли щодуху до замку, де були інші принцеси і Вітекові брати.
Перед замком обернулися вони на людей і побачили, що замість мурів і ровів скрізь ростуть пишні сади, замість дикого лісу розкинулись поля, села і міста, скрізь повно людей, веселих, щасливих.
— Вітечку,— зраділа принцеса,— сестри, мабуть, уже визволені, ходімо до них!
— Зайшли вони до замку, і там привітали їх одинадцять принцес — білих, мов свіжий сніг. Усі дякували Вітекові, що він їх урятував, і вклонилися йому як королю.
— А де ж мої брати? — спитав Вітек.
Принцеси заплакали і повели його до спальні, де серед чудових квітів лежало одинадцять камінних брил.
— Невже їм не можна допомогти? — зажурено спитав Вітек.
Та принцеси тільки мовчки похитали головами.
Вітек вийшов із спальні смутний і невеселий, але в цю мить набігли придворні, щоб привітати свого короля, поздоровити його і попросити вийти до народу.
Так Вітек став королем. Наказав він, щоб улаштували велике свято, а потім справив весілля з найменшою принцесою. За рік народився у них гарний синок, знову одгриміло свято, всі веселилися, тільки сестри молодої королеви були сумні, й люди не знали, чому вони журяться.
Маленький королевич ріс як із води, батьки були щасливі, та однієї ночі радість обернулась на печаль. Молодій королеві приснилося, що до неї прийшли Вітекові брати і сказали, що вони оживуть, якщо король потре їхні скам'янілі тіла кров'ю свого синочка. Королева серед ночі прокинулася і вранці не могла навіть глянути на свою дитину. Нікому не сказала вона й слова і замкнулася у своїй кімнаті.
Вітек теж був чогось зажурений і зранку поїхав у ліс полювати.
На другу ніч приснився королеві той самий сон, і рано-вранці стало їй так страшно, що хотіла вона піти до Вітека і розповісти, що їй снилося. Але Вітек був хворий, замкнувся у своїй кімнаті й звелів, щоб до нього нікого не пускали.
Коли страшний сон повторився і третьої ночі, королева скочила з ліжка, щоб бігти до короля, та в цю мить двері відчинилися і зайшов Вітек, увесь блідий і наляканий.
— Що з тобою? — спитав він у королеви.
— Мені снився страшний сон,— прошепотіла вона.
— Мені теж,— признався Вітек,— сьогодні вже третю ніч!
Розповіли вони одне одному, що їм снилося. Вітек обняв королеву і сказав:
— Думаю, що це віщий сон, мабуть, нам судилася така жертва!
Підскочив він до колиски, розрізав синові руку, вмочив хустку у кров і побіг до спальні, де лежало одинадцять брил. Потер їх кров'ю, і в ту ж мить один за одним повставали брати, ніби прокинулися з міцного сну. Обняли вони Вітека і від щирого серця подякували йому. За хвилину прибігли принцеси, а потім прийшла і молода королева. Привітала вона діверів і плачучи побігла у спальню до своєї дитини, боячись, що знайде його мертвим. Та де там! Хлопчик сидів у колисці й весело усміхався до неї.
Отоді вже почалися в усьому королівстві справжні веселощі! Вітек влаштовував бенкет за бенкетом, накликав гостей і справив одинадцять весіль одразу. Всі були щасливі й вдоволені. Вітек хотів поділити королівство між братами, та вони попросили, щоб він сам лишився королем, бо виявився серед них найрозумнішим.
Незабаром поїхали всі дванадцятеро братів зі своїми дружинами до того короля, у якого вони раніше служили. Король їх зустрів радісно, гарно пригостив, а потім усі гуртом заїхали у Вітекове село до батьків. Посадовили батька і матір у карету і з гучною славою повезли у Вітекове королівство, де всі разом спокійно і щасливо жили аж до смерті.
ЛИСИЦЯ І ЯСТРУБ Шотландська народна казка
Сів якось яструб на березі річки і задрімав на теплому від сонця камені.
Підбігла до яструба хитра лисиця і вхопила його своїми гострими зубами.
— Ой, не їж мене! — заблагав її яструб.— Відпусти мене на волю, а я за те знесу тобі яйце завбільшки з твою голову.
"Ох, і пощастило ж мені! — подумала лисиця.— Такого птаха впіймати!
Справжнісінький скарб!" Розтулила вона зуби і випустила яструба.
А яструб сів на гілці дерева і почав дражнити дурну лисицю.
— Не знесу я тобі яйця завбільшки з твою голову,— сказав він.— Не знесу через те, що не можу. Зате дам тобі три поради. Ось вони. Перша порада: ніколи не вір абикому. Друга порада: не засмучуйся через дрібниці. І третя порада...— Тут яструб подивився на голодну лисицю й помовчав.— Третя порада така: що впіймала, те тримай міцно.
Домой! Назад на Детская кладовая