Два сонети

Кеведо-і-Вільєгас Франсіско де

Франсіско де Кеведо-і-Вільєгас
Два сонети

Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995

* * *

На мури батьківщини я глядів;
Колись, міцні, вони дались руїні,
Стомили роки їх, в бігу невпинні,
I час їх доблесть давню знепліднив.

Я не побачив на полях струмків:
Їх сонце випило. Черід в долині
Я чув жалі, що ліс, простерши тіні,
Украв їм сяєво липневих днів.

Я в дім ввійшов. Це був лише побляклий
Уламок давніх пробувань моїх;
Скривився посох мій і став закляклий.

I час — відчув я — меч мій переміг,
I кожна річ, знайома і прив'яла,
Мені про смерть німотно нагадала.

* * *

Як вислизаєш ти! Ні, не схопити
Тебе, мій віку! I яке уперте
Твоє ступання, о холодна смерте!
Ти прагнеш стерти все і спопелити.

Як люто юнь дереться на граніти
Крихкі! Але крило уже простерте
Дня крайнього для лету — і, розжерте
Жданням, крила не може серце зріти.

Буття земне! Призначення суворе!
Чому до завтра я не можу жити,
Щоб без оплати смерть свою купити!

I кожна людська мить — це тільки страта,
Щораз нова, що повторяти рада,
Яке життя хистке, даремне, хворе.