Рей Бредбері
Інтерв'ю Плейбоя
(c) Bradbury, Ray. 1996, Playboy, № 5. http://www.raybradbury.com/articles_playboy.html
(c) Снiгур, Сергiй. 2001, переклад (з незначними скороченнями).
Переклад виконано в рамках проекту "Перекладацька Майстерня 2000-2001". Лiтературний редактор М.Габлевич.
Вперше надруковано в: Альманах Перекладацької Майстерні 2000-2001. Том 1. / Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Центр гуманітарних досліджень. — Львів-Дрогобич: Коло, 2002. — С. 114-139.
------------------------------------------------------------------------------------------
Відверта розмова з видатним майстром наукової фантастики про майбутнє космічних подорожей, комп'ютерне шахрайство, політичну коректність і про те, чому він завжди має рацію.
Навіть у його 75 років є щось хлопчаче в Реї Бредбері. Він аж променить від надміру енергії, майже завжди ходить в шортах, а у його домівках повно іграшок — від статечної фігури Булвінкля на цокольному поверсі його лос-анджелеського будинку, до триметрового динозавра, що розташувався на його власному ліжку в його заміській схованці.
Бредбері кохається також і в більших іграшках. Наприклад, космічних кораблях (справжніх) і марсіянах (уявних). Його сивина й усміхнене, рум'яне обличчя заважають сприймати його серйозно. Аж ось він заговорює, і ти розумієш, що перед тобою — великий допитливий розум, який охоплює всю галактику. Його твори подібним чином збивають людей з пантелику. Ранню творчість Рея Бредбері просто не помітили — зрештою, це була наукова фантастика і тому до неї ставилися зневажливо, як і до коміксів або любовних романів.
Марсіанські хроніки, Кульбабове вино, 451° за Фаренгейтом, Ілюстрована людина та інші твори Бредбері вийшли в часи, коли наукова фантастика вважалась заняттям для дешевих писак з претензією на письменників, які марнують час, занудно фантазуючи про всякі технічні штукенції і причандали. Проте Бредбері — не зануда. Його проза підноситься до рівня справжньої літератури; він заселяє свої розповіді привабливими персонажами і хитрими вигадками. До того ж, він започаткував полемічні теми і першим поставив в науковій фантастиці складні запитання, які раніше були в межах компетенції лише серйозних новелістів.
Сьогодні, в епоху Зоряних подорожей та Х файлів, важко уявити життя без Бредбері. На додачу до своїх книжок, він написав понад 500 оповідань і створив сотні телепостановок, а також театральні вистави, опери, есеї, документалістику і сценарій до фільму Мобі Дік. Він читає по 50 лекцій на рік і цікавиться найрізноманітнішими сферами знання — від науки про космос до міського управління. Не знаєте, як покласти край масовому переселенню мешканців свого міста? Бредбері може запропонувати швидке вирішення проблеми. Ваш торгівельний комплекс перестають відвідувати покупці? Бредбері навчить, як повернути їх назад. Дісней при створенні Іпкоту1 звертався до нього за допомогою, а НАСА2 запрошувала на мис Канаверал, читати лекції космонавтам.
Проте твори Бредбері не часто обговорюються в часописах Нью-Йорк Таймс, Нью-Йоркер, Атлантік або в якомусь іншому інтелігентському виданні. Пуристи від наукової фантастики глузують з його поетичних спроб і метафоричної уяви. Але щоранку, прокинувшись, він безстрашно прямує до друкарської машинки (комп'ютери, скаржиться він, працюють занадто тихо); ця звичка бере свій початок з часів, коли він підлітком жив у Лос-Анджелесі. В 1934 році через Велику депресію батько Бредбері став безробітним і переїхав з сім'єю з Вокеґана, що в штаті Іллінойс, до Лос-Анджелеса, де знайшов постійну роботу і помешкання в самісінькому Голлівуді. Це було чарівне літо для чотирнадцятирічного Рея, який на роликах їздив циганити автографи у кінозірок, на прем'єри фільмів і на прохідні кіностудій.
Він був рішуче налаштований увірватися в шоу бізнес і чіплявся до Джорджа Бьорнса3 так настирливо, що той врешті використав дещо з його писань у віньєтках — коротеньких оповідках, якими завершувались радіопередачі "Бьорнс та Ален". Грошей для навчання в коледжі він не мав і три роки після закінчення школи продавав газети, кожну вільну хвилину проводячи в бібліотеці або продивляючись книжки в місцевих книгарнях. А ще він брав уроки красного письма і опублікував перше оповідання (за нього він отримав 13 доларів 75 центів). Власний творчий стиль він знайшов у двадцять два роки, коли написав оповідання "Озеро", — це додало йому впевненості, щоб цілком віддатися творчості. Під час іншого такого приступу впевненості, він запросив на каву молоденьку продавщицю з книгарні. Окрім Меґґі він більше ні з ким не зустрічався і 1947 року вони одружилися (вони й досі разом і мають чотирьох дорослих доньок). Декілька років поспіль він животів на гонорари за оповідання, опубліковані в часописах, поки марсіанською темою не влучив у десятку.
Його перший роман, Марсіанські хроніки, вийшов 1950 року4 (він і досі користується попитом) і був високо оцінений у впливовому огляді маститого Крістофера Ішервуда5 за метафоричність і відсутність традиційних технологічних подробиць, властивих більшості науково-фантастичних творів.
Незважаючи на похвалу Ішервуда, Марсіанські хроніки створили Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучивши його до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і Артура Кларка, котрі намагалися привнести в цей жанр фантазію і респектабельність.
Наступна книжка зробила його популярним письменником — Ілюстрована людина (1951) є похмурим зображенням буквально вивернутого навиворіт чоловіка. 1953 року він видав свій, на думку багатьох, найцікавіший роман, 451° за Фаренгейтом6. Назва пов'язана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівською історією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Роман став своєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила США. (Коли Голлівудська Десятка потрапила до в'язниці за відмову дати свідчення перед Комітетом Конгресу з антиамериканської діяльності7, Бредбері був серед тих небагатьох сценаристів, хто підняв голос проти присяги на вірність, якої вимагали від членів Гільдії .)
Бредбері пережив "найгірші шість місяців в житті" після того, як погодився написати для Джона Г'юстона8 сценарій Мобі Діка. Про це тяжке випробування він докладно розповідає в спогадах під назвою Зелені тіні, білий кит, що вийшли 1992 року.
Після його вельми невдалої спроби переробити 451° за Фаренгейтом для театральної постановки з Чарлзом Лафтоном9, Франсуа Трюффо зробив за цим романом кінофільм, що став і художньою, і комерційною невдачею. Проте Бредбері створив власний фільм, Це прийшло із космосу, який серед усіх науково-фантастичних фільмів вважається одним із найавторитетніших. Жовтневий край — це збірка оповідань, від яких робиться моторошно, в той час, як Кульбабове вино10 є спогадами про його юначі прозріння.
Популярність Бредбері різко зросла в час буму на наукову фантастику після пуску першого штучного супутника; а коли в 1976 році на Марс сів Вікінг, запущений НАСА, Бредбері проголосили пророком космічної ери. Разом із цьогорічною збіркою двадцяти нових оповідань, Швидше за погляд (решта 500 чекають доопрацювання для перевидання), на його рахунку загалом є 29 виданих книжок і два томи есеїв; але сьогодні він працює більше, аніж будь-коли. До того ж, він пише більшість сценаріїв для півгодинних серій щотижневого "Театру Рея Бредбері" на телеканалі наукової фантастики.
Редакція Плейбоя відправила письменника Кена Келлі, який вже брав для часопису інтерв'ю в Артура Кларка, поговорити з Реєм Бредбері в його лос-анджелеському помешканні. Ось що розповідає Келлі:
— Коли я під'їхав до цього невеличкого будинку, побудованого сорок років тому у відлюдному лос-анджелеському передмісті, Бредбері стояв на веранді, лементуючи, що вчора ввечері вкрали новісінький автомобіль його дружини, який стояв "просто перед домом!". Бредбері — один із нечисленних мешканців Лос-Анджелеса, який ніколи не водив автомобіля. Дружина Меґґі зазначила, що автомобіль застрахований, а коли й це його не заспокоїло, підсунула йому повну миску кукурудзяних баранців — першу з черги. Це спрацювало, і незабаром він перетворився на чудового оповідача.
Під час наших щоденних розмов протягом тижня з полудня до сутінок, спокійні спогади перемежалися несподіваними емоційними вибухами, коли розмова торкалася котрогось з його болючих мозолів — Лос-Анджелеса, політики, цензури, освітян, бюрократів чи автомобілів. Він завжди висловлюється різко і часто є політично некоректним, але, незважаючи на можливу непопулярність своїх поглядів, він нечасто відмовляється від них. Коли він згадував про логічні рішення, що їх він пропонував у численних есеях і лекціях, я міг би пояснити його популярність — він настільки щиро захоплюється, що нагадує непосидючу дитину — великого, перерослого хлопчака, в якому багато залишилося від тих часів, коли він на роликах під'їхав до Олівера Гарді за автографом. Він сяяв, коли підписував мій зачитаний примірник Кульбабового вина із загнутими сторінками, який я маю з десяти років.
PLAYBOY: Багато хто не сприймає наукову фантастику всерйоз, проте ви все таки стверджуєте, що вона є головною літературою сучасності. Чому ви так вважаєте?
БРЕДБЕРІ: Наукова фантастика — це мрія. Для того, щоб заселити космос, перебудувати наші, такі далекі від ідеалу міста, розв'язати будь які проблеми, ми повинні вигадувати майбутнє і відповідні технології.
PLAYBOY: Але більшість людей не вважає, що наукова фантастика належить до справжньої літератури.
БРЕДБЕРІ: Вона не належить до справжньої літератури — вона і є справжньою літературою. Такою вона стала від часів першого штучного супутника Землі. І буде такою ще десять тисяч років.
PLAYBOY: Що ж змінив супутник?
БРЕДБЕРІ: Люди, передовсім діти, захопилися фантастикою після того, як перший штучний супутник осяяв небеса. Наступного ранку на столі у вчителя в якості гостинця замість яблука лежала книжка Азімова. Вперше в історії освіта здійснювалася знизу — діти навчали своїх вчителів.
PLAYBOY: Чому діти відгукуються на наукову фантастику краще ніж дорослі?
БРЕДБЕРІ: Очевидно, дитячу уяву збуджує прихований зміст фантастичної літератури.