Поезії

Браунінг Роберт

Роберт Браунінг
Поезії

Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995

Нічне побачення

Море, все сіре, і чорна стяга берегів,
I жовтий півмісяць над нею — великий, низький,
I злякані хвильки, яким перервано сни:
В кучерях барви вогню стрибають вони,
Коли я причалюю човен в бухті малій,
I спіх його гасять в тугості мокрих пісків.

Рушити пляжем, що моря розточує пах,
Три поля пройти, і потім — фармерський дім;
Стукіт у шибу, шерехи бистрі, рука
Мигнула в імлі, блакитний приск сірника
I голос, що радість і страх заплелися в нім,
Тихіший, ніж зови взаємні в обох серцях!

* * *

Від мене втекти?
Ні, в жаден час,
Кохана моя!
Допоки я є я, а ти є ти,
Допоки в світі нам судилось жити,
Мені, що любить, і тобі, любити
Не згідній, мчатиму в твої сліди.
Моє життя — мов помилка; воно
На фатум надто схоже; бо чиню я
Найкраще — успіху, проте, не чую;
Мета далеко — нині, як давно.
Лишається сміятись при падінні,
Сушити сльози, гартувати кров,
Підводитись і починати знов,-
Всі дні згорять в гонитві цій незмінній.
Але поглянь на мене ти хоч раз
З своєї далі: я — в пилу і пітьмі,
Стара надія никне в хмурім ритмі,
Нову той самий зве дороговказ.
Себе формую я,
Всякчас
Далекий від мети.
Дивіться також

* * *

Чи в порі нічній вони туди надійдуть,
Де він спочиває, сам,
Смертю твердо скутий (так безумні мислять),
Хто тебе любив, кого ти так любила,-
З співчуттям?

Люблячого, люблячи, вони не знали!
Що я мав на світі цім
Між блідих, лінивих, боязких робити?
Я казав пусте, безцільне, безпорадне,
Бувши ким?

Тим, хто простував, не сумнівався, відав:
Зникнуть хмари кам'яні;
Хоч добро в ярмі, не буде зла; що впасти
Треба, щоб піднятись; що ява розбудить
Нас по сні.

Ні, в суєтах дня незримому подай ти
Схвальний і лункий салют!
Шли його вперед, кричи: "Цвіти, борися!
Поспішай і пробивайся — так, як завжди,
Так, як тут!"

Prospice*

Боятися смерті? — хрипіння в горлі відчути
I мли на лиці покров,
Коли сніговія і вітру бурхання люте
Є знак, що я надійшов
До місця, де ніч — у потузі своїй невситимій,
Де табір ворожий жде,
Де він стоїть, Архі-Страх у формі зримій;
Міцна людина, проте,
Повинна іти, бо впали всі перешкоди,
Досягнено всіх вершин,
Хоч треба ще бій вчинити: за все нагороди
Мені подарує він.
Був завжди боєць я; о битво остання, зухвала,
Найкращою будеш ти!
Не хочу, щоб очі смерть мені зав'язала
I мимо сказала повзти.
Ні, цілості хай заживу — і удар цей знесу я
Героєм давніх сказань,
I вмить за всю радість життя борги заплачу я
Співмірою тьми і страждань.
Бо смілому раптом найгірше найкращим стане,
Понура хвилина спливе,
Погасне виття, стихій лютування п'яне
Обернеться в світло живе
I миром стане воно, і нестиме онову,
I стане твоїми грудьми.
Моєї душі душе! Обійму тебе знову,
І — з Богом! — мовимо ми.

-------------------------------
* Дивися вперед (латин.).

З драматичної поеми "Парацельс"

фрагмент

Колишеться вогонь земних глибин —
Земля міняється, мов людський вид;
Б'є вгору межи скель руда рідка,
Пронизує до серця камінь, в надрах
Галузиться яскраво, ложа рік
Неплідні заливає, на пісок
Тонкий розкришується; на піску
Нігується проміння — Бог радіє
У нім. Лямує люті хвилі моря
Рухлива піна біла, мов губа
Закушена зненависті; тим часом
В пустелі зносяться чудні гурти
Вулканів юних; схожі на циклопів,
Навколо розглядаються вони
Огненними очима — має Бог
Утіху з їх незграбної гордині.
Потому — тиша. Як зимова брила,
Лежить земля. Але весняний вітер,
Немов танцююча псальтриса, йде
Понад її грудьми і будить їх:
Рістня, немов усмішка, на яку
Лице, все в зморшках, хоче спромогтись,
Броститься ніжно між сухим корінням,
На грубих і безформних кучугурах
I в тріщинах, які прорив мороз;
Трава яріє, набрякає віття
Квітками, що, мов лялечки, в повітря
Ввійти жадні; клопочуться хрущі
Блискучокрилі, бігають жуки
Вздовж борозен, мурашки метушаться:
Веселих птиць рої літають; жайвір
То вниз, то вгору мчиться і тремтить
У щирій радості; а там, далеко
Спить океан; чайки шугають білі
Над берегом пурпурним, повним мушель
Гніздоподібних; дикі сотворіння
На рівняві і в пралісі шукають
Кохань своїх — і поновляє Бог
Свій давній захват.