Поезії

Браунінг Елізабет Баррет

Елізабет Баррет Браунінг
Поезії

Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995

* * *

Твоє покликання — осяяні палати,
Поете грації і после висоти!
Танцівники свій крок сповільнять, щоб могти
Твої уста, плідні піснями, споглядати.

Чи не забідний мій замок, щоб привітати
Рук доторки твоїх? I як допустиш ти,
Щоб музика твоя в яскрінні повноти
Пливла на мій поріг і слала аромати?

Поглянь! Вікно вгорі розбите; на старім
Горищі кажани і діти сплять совині.
Лиш мій цвіркун твоїй вторує мандоліні.

Тихіше! В іспиті спустошення гіркім
Луни не викликай. Є голос в домі цім.
Тобі — пісні, йому — ридання в самотині.

* * *

Про Теокрітові я думала пісні,
Про ним оспівані жадані, любі роки,
Що кожен з них — як друг, і кожен світлоокий,
Для смертних всіх несе дари в руці святні.

I я побачила крізь сльози самітнi
Прожитих мною днів нерадісні потоки,
Мого життя сумні, меланхолійні роки;
Всі кинули вони по черзі тінь мені

На душу. I нараз за спиною відчула
Містичну постать я. Назад вона рвонула
Моє волосся. Весь мій подих охолов.

I владний голос — він спитав: "Чия це сила?
Вгадай, хто держить?" — "Смерть",— рекла я. Продзвеніла,
Мов срібло, відповідь мені: "Не смерть. Любов".
Дивіться також

* * *

Якщо судилося тобі мене любити,
Задля любові лиш хай буде так. Не мов:
"Люблю за посмішку її, за чар розмов,
Що він свіжить мене, за погляд і привіти,

За мислі хід її, що здатен полонити
Своєю схожістю з моїм щораз і знов";
Це — речі нетривкі; поставши з них, любов
Не вистоїть твоя і може спопеліти

При зміні їх. I теж ти не люби мене,
Що плач мій жалістю своєю ти спокоїв:
Забуде плакати істота, що загоїв

Ти біль її — тоді твоя любов мине.
Люби саму любов без спаду і віднови,
Щоб ти любив мене і в вічності любови.