Благословення

Бодлер Шарль

Шарль Бодлер

Благословення

Перекладач: І.Драч

Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко — X.: Торсінг, 2002

Благословення

Коли верховних сил незбагненим велінням

З'являється поет у злі, сумні роки,

То мати в розпачі, з прокляттям і тремтінням,

До Бога простира сердито кулаки:

"Бодай зродила б я клубок гадюк у хащі,

Ніж годувати глум цей — виродка в журбі!

Будь, ноче, проклята — утіхи всі пропащі,

Покуту за гріхи я зачала в собі!

Чому я обрана, і за яку провину

Страшна відраза я для мужа? Та з жалю

Я покруча цього у полум'я не кину,

Його, як вісточку любовну, не спалю,

Ні, я проллю твій шал, твоє отруйне мрево

На проклятий стократ цей злючий сповиток.

Так вправно я скручу оце нужденне древо —

Не випустить воно зачумлених бруньок!"

Отак вона ковта прокльонів хижу піну,

Не тямлячи крутих верховних повелінь.

В геєні огняній за матірню провину

Вона сама собі роздмухує жарінь.

Та ангельська над ним простерлася десниця

I сонцем п'яне це занедбане дитя;

Амброзія богів йому в усьому сниться,

Вода йому — нектар, нектар — усе життя;

Він грає з вітром, він — із хмарою в розмові,

Він славить гімнами сп'яніло хресний шлях,

I дух, що йде за ним слідом журби й любові,

Поета впізнає безжурного, мов птах.

Дивіться також

Та жахом повні ті, кого любить він хоче,

Хоч серця злагоду несе назустріч всім,

Та любі їм лише його скорботні очі —

Всі трутизну свою випробують на нім.

В питво домішують золи та каламуті,

На хліб його плюють — скажена слина в них.

Чого торкнеться він, сахаються у люті,

Бояться, як чуми, стежок його прямих.

На людних торжищах його дружини мова:

"Коли для нього я гарніша від усіх,

Буть ідолом його я все життя готова,

Пишатись в золоті — од голови до ніг;

Я прагну розкошів, і мирри, й фіміаму,

Колінопреклонінь, і м'яса, і вина,

Так — узурпую я закохану нестяму

I висмію в душі — ядуча ж бо вона!

А як відчую бридь по цім блюзнірськім грищі,

То не схибне моя міцна й тонка рука —

Тендітні нігтики, мов гарпій пазурища,

Вона йому нехай у серце запуска!

Немов пташа з гнізда в оцій земній юдолі,

Червоне серце враз я видеру — і тут

Улюблений мій звір насититься ним долі,

Куди жбурну цей шмат бридливо я у бруд!"

Та що йому цей ґвалт! До неба — очі й вуха:

Побожні руки він здіймає у блакить.

В сліпучих блискавках його ясного духу

Розгніваний народ кипить і клекотить:

"Благословенний будь, мій Боже, що страждання

Мов ліки очисні, даруєш щедро нам;

Вони для душ міцних — небесні пожадання,

Вони для праведних — божественний бальзам!

Я знаю — бережеш ти місце і поету,

Де воїнства твого щаслива височінь,

Запрошуєш його до горнього бенкету

Престолів, доброчесть, верховних володінь.

Я знаю, тільки біль — ота шляхетна цнота,

Якої не страшать моря пекельних скрут,

Хай у вінку моїм горить одна скорбота —

Усіх світів і літ один містичний жмут.

Що перед тим вінком сяйні скарби Пальміри

З усіх морських глибин затаєним вогнем;

Що перед ним ясні перлини і сапфіри —

Перед найвищою з сліпучих діадем;

Бо ж буде творена в твоїм благословінні

З первісних променів — не з золота-срібла,

А очі смертнії в прекрасному тремтінні

Для неї лиш сліпі і тьмяні дзеркала!"