Сонети
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995
* * *
В моїй душі стоїть обличчя ваше
I все, що хочу я про вас писати —
Вписали ви, я маю лиш читати:
Мене навіки доля з вами в'яже.
Корюся їй. Добро високе княже
Ви несете в собі — і забагате
Воно, щоб міг його я все пізнати;
На нього покладусь: так віра каже.
Родився я на те, щоб вас любити,
I образ ваш душа моя різьбила,
I ви ж одіння їй дали, я знаю.
Все вам завдячую — цього не скрити!
Для вас моє життя, мій труд і сила,
Я задля вас умру, для вас конаю.
* * *
Мій біль стає ослаблим і повільним.
Не те, щоб був близьким він до затрати,
Але не маю чим його вчувати:
Бо від ума волів я бути вільним.
Не божевілля — бути божевільним!
Я навіть гордий людям це сказати
I на безумство радий я страждати,
А ні — то буду в мисленні безсильним.
Здоровий ум чи безум — все це путо:
Ум у моєму посіданні гине,
А безум, власність краща, нищить люто.
I люди скажуть суд свій: як негоже
Хвалитись тим, що погубити може!
Але для мене щастя це єдине.
* * *
Ви, німфи, що під водами німими,
В своїх оселях живете, щасливі,
Споруджених у кам'янім масиві,
Підтриманих колонами скляними,
Хай співчуття до мене вас обніме!
Якщо тчете ви ткані мерехтливі
Чи про свої кохання ви примхливі
Гомоните, о племено незриме,
Лишіте все, щоб голови підняти!
Погляньте: чую я таку скорботу,
Що пильно буде вам ухвалу взяти:
Або вам слухати не стане сили,
Або, як з горя обернусь на воду,
Потішення мені дасте ви миле.