Вірші у перекладі Михайла Ореста

Шіллер Фрідріх

Фрідріх Шіллер
Вірші у перекладі Михайла Ореста

Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади — К.: Основи, 1995

Рукавичка

Ждучи на грища і забави,
В звіринці своїм величаво
Король Франціск сидів;
Тіснились вельможі при троні,
А кругом, на високім балконі
Дам барвистий вінок процвів.

Король дав знак рукою —
I з грат сторожкою стопою
Виходить лев;
Але не лунає рев:
Пустелі друг
Зором німим обводить круг
Арени —
I випростав з позіхом члени,
I гривою стряс густою,
I ліг самотою.

I знову владар маше рукою —
На знак царський
Тигр жаський
З клітки рине тісної
Скоком потужним;
Лева він бачить і виє,
Напружує шию,
Кола страшні вибиває хвостом
I лиже рот язиком;
I кроком несміло-пружним
Лева обходить він
I, волі невольний син,
Повнить арену риком
Хрипким і диким.-
Погас його рев луною,
I осторонь хижий ліг.

I знову владар маше рукою —
I зіво дверей вивертає їх:
Двох леопардів прудких;
В буянні мужнього палу
Тигра вони напали;
Той лапою б'є їх тяжкою,
I вже підводиться лев;
Його могутній рев
Прогримів — і став спокій;
I, не давши волі злобі рвачкій,
Люті лягли по короткім бою.

Нової жде битви вельможне гроно.
I раптом упала з балкона
Дивіться також
Рукавичка красної дами
Між хижаками.

I мовить лицарю юна
Кунігунда, глузлива красуня:
"Щодня, щогодини, лицарю мій,
Присягаєтесь ви в любові своїй —
Принести рукавичку прошу я вас!"

I лицар Делорж поспішає і враз
Збігає наниз безстрашно,
I кроком твердим
Ступає між звіром тим,
I бере рукавичку відважно.

I, повні подиву й жаху німого,
Лицарі й дами глядять на нього,
А він, спокійний, назад іде —
I гомін безмежний навколо росте
На честь його перемоги.
Кунігунда героя очима вітає —
Той погляд щастя йому обіцяє —
Але, зійшовши під крики бучні,
Він рукавичку в лице їй кинув:
"Подяки, дамо, не треба мені!" —
Сказав і її покинув.

Діва з чужини

Під перші жайворонків співи,
Щорік, з теплом погожих днів
З'являлась дивна красна діва
В долину вбогих пастухів.

З якого краю, неназванна,
Приходила, ніхто не знав;
Прощалась діва осіянна —
I слід за нею пропадав.

Вона щасливила ласкаво,
Блаженством повнила серця,
Але бентежив величавий
I чистий блиск її лиця.

Плоди пахучі, розбуялі
I пишний цвіт несла вона,
Що в світлі іншому зростали,
Де інша, ліпша сторона.

Вона між людом їх ділила,
Тому плоди, тому квітки;
Юнак, і муж, і дід похилий —
Всі мали дар її руки.

I всім уміла догодити,-
Та юна пара надійшла,
I їй вона найкращі квіти,
Дар найрозкішніший дала.

Вечір (За однією картиною)

Боже світлий, спустись! Бо спраглі ниви
Рос освіжливих ждуть, томліють люди,
Біг свій стишують коні —
Вниз колісницю жени!

Глянь, чий усміх з пучин прозорих моря
Любо манить тебе? Спитайся серця!
Біг прискорюють коні,
Манить Тетіда тебе.

Зскочив бистро їздець, в її обійми
Він схилився, узду бере Купідон,
Біг спиняють свій коні,
П'ють животворну струю.

Сходить кроком легким на твердь небесну
Ніч п'янка, і любов іде за нею.
Ви, любіть і спочиньте!
Люблячий Феб опочив.

Надія

Говорять люди і бачать сни
Про кращі часи потомні;
До щасної, злотної цілі вони
Біжать і спішать, невтомні.
Світ старіє, знов молодіє світ,
А людина надіється — з роду в рід.

В життя її вводить надії рука,
Надія над хлопцем має,
Предивним сяйвом манить юнака
I старцем вона не вмирає:
Бо старець, кінчаючи путь трудну,
Надії зерно кладе в труну.

Вона не пуста, лестива мана,
Що в безумній душі зароїлась;
Лунає в серці вість голосна:
Для кращого ми народились;
То голос пророчить наших глибин —
I душі сподівань не обманить він.

Іоаніти

Вас окриває погрозлива броня хреста, коли Родос
Обороняєте ви, леви в кривавих боях,
Супровід свій даєте пілігримам в сірійській пустелі
I з херувимським мечем охороняєте Гріб.
Але ще краще оздоба, фартух милосердного брата,
Вас обгортає, коли, леви в боях і сини
Родів шляхетних, ви служите хворому і християнських
Душ обов'язок низький лагідно чините цим.
Сила й смиренність — в єдинім вінці, і вплітаєш у нього
Пальму подвійну лиш ти, віро святого хреста!

Сіяч

Повний надії, землі сповіряєш ти злотне насіння
I навесні молодих ждеш, веселіючи, врун.
Думай, щоб тільки у борозну часу діла свої класти,
Мудрості сів, щоб вони в вічності тихо цвіли.

Одіссей

Води безкраї обплив Одіссей, шукавши отчизни,
Вила Харібда йому, Сцілла лякала його,
Жаху зазнав він на морі і жаху зазнав на сухому,
Навіть в Аїд заведе путь невблаганна його.
Сонного, доля нарешті прибила його до Ітаки;
В тузі, проснувшися, він краю батьків не впізнав.

З циклу "Присвятні таблиці"

Теперішнє покоління

Так було завжди? Свого покоління не можу збагнути:
Старість лише молода, юнь же — о горе! — стара.

Друг і ворог

Друга ціню, але й ворог користен: показує друг мій,
Те, що я можу, а що мушу я, ворог навчить.

Дилетант

Вірш як удався тобі в мові тонкій, що за тебе
Творить і мислить, невже віриш, що ти є поет?

Астрономічні питання

Неоміренне єси, безконечно величне, о небо!
Але дух малості вниз навіть і небо стягнув.

Наглядач

Строго, як совість моя, помилки ти мої помічаєш;
Так, як і совість мою, вірно тебе я люблю.

Ключ

Хочеш себе зрозуміти, поглянь на людей і діла їх;
Хочеш спізнати людей, в серце до себе заглянь.

Обов'язок для кожного

В цілість прямуй повсякчас! I як нею не можеш ти стати,
То як слугуючий член в цілість себе ти включи!

Моя віра

Віру яку визнаю я? Жодну з усіх, що назвати
Можеш мені.— А чому жодну? — Бо вірую я.

Ідеальна свобода

Перед тобою з життя стоять дві дороги відкриті;
До ідеалу веде перша, а друга — у смерть.
Тож уважай, щоби вчасно на першу свобідно ступити:
Перше, ніж Парка тебе владно на другій порве.

Дитя в колисці

Щасне дитя! Ще є світом безкраїм для тебе колиска.
Будеш ти муж — і весь світ стане для тебе тісним.

Теофанія

Бачу щасливого я — і небесних богів забуваю;
Чую я знов їх, коли бачу стражденного я.

Безсмертя

Страх перед смертю ти чуєш? I жити жадаєш безсмертно?
В цілім живи! Ти умреш, ціле ж — лишиться воно.

Геній з оберненим факелом

Як виглядає принадно він з смолоскипом погаслим!
Але, панове, така смерть естетична не є.

Дожидання і здійснення

З сотнями щогол рушає юнак в океан неозорий;
Тихо, побитим човном в гавань вертається дід.

Наука

Чиста небесна богиня вона для одних, а для других —
Сита корова лише: тільки б їм масло було!

Кант і його коментатори

Боже, щоб стільки жебрущих один міг багач годувати!
Цар як будує, то труд мають і смітникарі.

Інші твори цього автора: