Приборкання норовливої

Шекспір Вільям

Вільям Шекспір
Приборкання норовливої

(Переклад Юрія Лісняка)

ДІЙОВІ ОСОБИ

У ВСТУПІ:
Крістофер Пройд, лудильник.
Шинкарка в сільському шинку.
Лорд.
Лордів паж, перевдягнений на даму.
Перший ловчий
Другий ловчий
Перший слуга при лорді.
Другий слуга
Третій слуга
Перший актор
із трупи мандрівних акторів.
Другий актор
Інші ловчі, слуги та актори.
Прислуга при пажі.

В "ПРИБОРКАННІ НОРОВЛИВОЇ":

Баптіста Мінола, заможний падуанець.
Катеріна, Норовлива, старша дочка Баптісти.
Б'яика, менша дочка Баптісти.
Гремйо, багатий літній падуанець, жених Б'янкн.
Гортензіо, падуанець, жених Б'янки (згодом перебра-
ний на Ліччо, вчителя музики).
Люченцо, син Вінченцо з Пізи, закоханий у Б'янку
(згодом перебраний на Камбйо, вчителя).
Траньйо, слуга Люченцо (згодом перебраний на свого
пана).
Бйонделло, другий слуга Люченцо.
Вінченцо, багатий пізанський купець, батько Люченцо.
Учитель з Мантуї, згодом перебраний на Вінченцо
з Пізи.
Петруччо, веронець, жених Катеріни.
Грумйо, слуга Петруччо.
Кертіс
Пітер
Натаніель
слуги Петруччо в його заміському домі.
Філіп
Джозеф
Ніколас
Кравець
Галантерейник.
Удова, що виходить за Гортензіо.
Пітер, слуга Баптісти.
Інші слуги Баптісти, Люченцо та Петруччо.
Дивіться також
Місце дії — Падуя і заміський дім Петруччо.

ВСТУП

СЦЕНА 1

Входять Пройд і шинкарка.

Пройд Будеш бита, їй же богу.
Шинкарка А ти будеш у колодках, шахраю.
Пройд Ах ти, стерво! Пройди не шахраї. Заглянь-но в
літописи: ми прибули сюди ще з Річардом Завойовником. Отож
paucas palabris*, не балакай багато, хай собі буде, як буде. І від-
чепися.

Шинкарка То ти заплатиш за ті чарки, що побив, чи ні?
Пройд Ні, не заплачу. Ані пенса. Іди, хай тобі святий
Херонім, ляж у своє холодне ліжко та погрійся.
(Лягає долі)
Шинкарка Стривай, знайду на тебе раду. Покличу дозорчого.
(Виходить)
Пройд Клич хоч двох або й трьох дозорчих, я їм зумію
дати відкоша. З місця не зрушусь, ані на палець. Хай собі при-
ходить твій дозорчий, прошу дуже.
(Засинає)

Сурмлять роги. Входить лорд, що вертається з полювання; за ним його
почет.

Лорд Ти, ловчий, добре гончаків доглянь:
Кинь кров Веселому — ач, морда в піні! —
А Хапуна із Дойдою спаруй.
Ти бачив, як мій Срібний слід узяв,
Уже холодний, біля живоплоту?
Його й за двадцять фунтів не віддам.

* Коротко кажучи (перекруч. ісп).

1-й ловчий Та ні, не гірший, пане, і Дзвінок:
Він теж залився над холодним слідом
І двічі нині відшукав його.
Повірте, це у вас найкращий пес.
Лорд Дурний! Якби Лунай прудкіший був,
За нього б дав я десятьох таких.
Ти нагодуй як слід їх та доглянь!
Бо взавтра полюватиму я знов.
1-й ловчий Вельможний пане, все зроблю.
Лорд
(побачивши Пройда)
Це що? Чи мрець, чи п'яний? Він живий?
2-й ловчий Ще, пане, дихає. Якби не був
Він підігрітий пивом, то йому б
Холодною постеля ця здалась.
Лорд Тварюка, бач, розлігся, мов свиня.
Який бридкий твій образ, люта смерте!
Ось жарт я з цим п'янюгою утну.
А що, якби перенести його
У свіжу постіль, пишно одягти,
Внизати пальці перснями й подать
Йому до ліжка пресмачний обід,
1 щоб його збудили служники
В лівреях гарних,— то скажіть мені:
Чи не забуде злидень, хто він є?
1-й ловчий Авжеж забуде, пане, далебі!
2-й ловчий Прокинувшись, оторопіє він.
Лорд Подумає, що це приємний сон
Або пуста мана. Візьміть його,
Перенесіть в найкращий мій покій,
Повісьте всі сласні картини там,
Чуприну змийте у пахкій воді,
В кімнаті накуріте ялівцем,
Напоготові хай музики ждуть —
Тонами неземними ніжних струн
Його побавить, як проспиться він.
А заговорить — зразу підступіть
З низьким уклоном — і спитайте так:
"Що нам накаже наш вельможний пан?"
Один хай срібну миску піднесе,
Де плавають трояндні пелюстки,
Той — дзбан з водою, третій — рушника,
З словами: "Звольте руки остудить!"
Четвертий пишне вбрання хай подасть,
Спитавши, що він хоче надягти,
А ще котрийсь — розкаже про собак,
Про коней, а насамперед про те,
Як тужить пані, що слабує пан.
Втовчіть йому, що він безумним був,
А відповість, що марить він тепер,-
Запевніть ви, що обмар вже минув,
Що він — вельможний лорд. Ну, молодці,
Коли обачно все оце вдасте,
То кращої розваги й не знайти.
1-й ловчий Не бійтесь, пане, так ми все втнемо,
Так тонко розіграємо, що він
Повірить в теє лордство хоч-не-хоч.
Лорд Ну, в ліжко бережно його вкладіть,
А потім — буть напоготові всім.

Пройда виносять. Лунає сурма.

Йди, хлопче, подивися, хто це там.

Один слуга виходить.

Якийсь, напевне, подорожній пан
Спочить у мене в домі забажав.

Входить слуга.

Ну що? Хто там?
Слуга Актори мандрівні
Вам пропонують послуги свої.
Лорд Хай зайдуть.

Входять актори.

Прошу, хлопці, прошу в дім.
Актори Вельможний пане, дякуємо вам.
Лорд Ви хочете сьогодні грати тут?
1-й актор Як буде ваша ласка нас прийняти.
Лорд Та залюбки! Цього ось бачив я:
Синка орендаря колись він грав,
Що до панянки сватавсь. Я забув,
Як звуть тебе, одначе роль така
Тобі пасує, й грав чудово ти.
2-й актор Вельможний пане, то я Сото грав.
Лорд Так, так, і грав чудово, я кажу.
Ну що ж, з'явились дуже вчасно ви,
Бо хочу я тут жарт один утнуть,
І ви б могли мені допомогти.
Сьогодні буде в вас один глядач
Вельможний; та не певен я, чи ви
Спроможетесь потамувати сміх,
Побачивши, який чудний той пан.
Він у театрі зроду не бував,
І посмішка розсердила б його.
1-й актор Не бійтесь, пане, стримаємось ми,
Хоч би який химерник з нього був.
Лорд
(до слуги)
Ну, хлопче, заведи в їдальню їх
Та нагодуй вечерею як слід.
Що є в господі, все давай на стіл.

Слуга з акторами виходять.

І пажа розшукай — Бартолом'ю,
Нехай як даму приберуть його,
А потім до п'янюги відведуть.
Та звіть його з шанобою: "мадам",-
А він, як хоче догодить мені,
Достойно й чемно хай себе поводить.
Адже він бачив, як шляхетні дами
Своїм мужам і годять, і коряться.
То хай же і п'яниці так він годить,
До нього лагідно й уклінно мовить:
"Скажіть мені, владарю мій, у чім
Дружина ваша може вам явить
Свою покору і свою любов?"
Обніме ніжно, поцілує палко,
1 схилить голову йому на груди,
І сльози ллє, немовби дуже рада,
Що вичуняв її вельможний муж,
Хоч він себе уже сім років мав
За вбогого й гидкого жебрака.
А не по хлопцеві жіночий хист —
Присилувать себе до зливи сліз,-
На поміч цибулину треба взять
І до очей в серветці піднести,
То хоч-не-хоч, а потече сльоза.
Біжи й хутчіше це перекажи,
А що робити далі, дам я знати.

Слуга виходить.

Я знаю: паж зуміє добре вдать
Вельможну даму — й голос, і ходу,
І всі манери. Ох, кортить почути,
Як він п'янюгу "мужем" назове,
І сміх душитиме всіх слуг моїх,
Як слугувати будуть мужлаєві.
Піду туди — поради їм давати,-
І при мені, я думаю, вони
Той сміх здолають стримати в собі.
(Виходить)

СЦЕНА 2

На балкон над сценою виступають Пройд зі слугами — декотрі несуть
убрання, глек із водою, миску для вмивання та інші речі — і лорд.

Пройд Заради бога, дзбан легкого пива.
1-й слуга А може, пане, доброго вина?
2-й слуга Не зволите варення скуштувати?
3-й слуга Котрий убір надінете сьогодні?
Пройд Я Крістофер Пройд, не називайте мене паном,
Я зроду не пив вина, і не варення мені дайте, а вареного м'яса.
Не питайте, котрий убір я хочу надягти сьогодні, бо в мене стіль-
ки сорочок, скільки й спин, стільки панчіх, скільки й ніг, та й чере-
виків не більше — ба ні, часом у мене більше ніг, ніж черевиків.
А то ще, бува, з моїх черевиків пальці надвір визирають.
Лорд Хоч би вже зняв господь з вас цю ману!
Такий вельможний пан, значного роду,
Такий багатий, у такій пошані —
И таким нікчемним духом одержимий!
Пройд Ви що, хочете звести мене з глузду? Хіба я не
Крістофер Пройд, син старого Пройда з Бертон-Гіта, з роду роз-
иосник, з науки гребінник, з нагоди ведмедник, а за нинішнім
фахом — лудильник? Поспитайте Маріанну Гекіт, оту гладку він-
котську шинкарку, чи вона мене не знає! Коли не скаже, що я в
неї випив доброго пива аж на чотирнадцять пенсів наборг, то
назвіть мене брехуном, найпослідущим на весь християнський світ.
Овва! Я ще не сказився! О, а це що?..
3-й слуга Оце ж від того й тужить ваша пані.
2-й слуга Оце ж тому сумує ваша челядь.
Лорд Тому минають родичі ваш дім:
Відстрашує їх ваше божевілля.
Вельможний пане, о, згадай, хто ти,
Верни з вигнання давній розум твій
І прожени огидну маячню.
Диви, як годять слуги всі тобі,
Стоять, наказу ждуть — лише кивни.
Ти хочеш музики? Ось — грає Аполлон.

Чути музику.

В клітках співають двадцять солов'їв.
Спочити хочеш? Постіль жде тебе
М'якіша й запашніша, ніж було
Семіраміди ложе пресласне.
Чи прогулятися? Посиплемо стежини.
Чи верхи їздить? Коні вже стоять,
І збруя в злоті, в перлах дорогих.
Чи полювати? Соколи твої
Від жайворонка вище залетять,
А гончаки такі вже заливні,
Що аж від хмар відіб'ється луна
Й земля, мов бубон, нею загуде.
1-й слуга Зайців цькувати? То тзої хорти
Прудкі, як дужий олень чи як лань.
2-й слуга Картини любиш? Враз принесемо
Адоніса над бистрим ручаєм,
Кіпріду, що таїться в комиші,
І він під подихом її тремтить,
Немов під вітром осока тонка.
Лорд Покажем Іо, діву непорочну,
Як Зевс її заскочив і умкнув,-
Змальовано усе, немов живе.
3-й слуга Чи Дафну — як біжить через терни,
І ноги всі подряпані, в крові,
Заплаче сумно й Феб, узрівши те,-
Отак майстерно вдано сльози й кров.
Лорд Ти — лорд, і квит! Будь певен — ти є лорд!
Твоя жона — предивної краси,
Якої не знайти ніде сьогодні.

1-й слуга І поки сльози, що вона за вас,
Мій пане, пролила, тієї вроди
Ще не зв'ялили заздрісно, ніде
їй рівної на світі не було.
Вона й тепер від жодної не гірша.

Пройд Я — лорд? І маю отаку жону?
Чи я не сню? Чи, може, досі снив?
Не сплю я! Чую, бачу, говорю,
Солодкий дух вдихаю і лежу
В м'якій постелі. Далебі, я лорд —
А не лудильник, не Крістофер Пройд.
Ну що ж, ведіть мою жону сюди —
Та дзбан легкого пива принесіть.
Лорд виходить.
2-й слуга
(підносячи миску)
Вельможний пане, звольте руки мить.
Які ж ми раді, що ваш ум вернувсь,
Що знов ви, пане, тямите себе!
Проснили ви п'ятнадцять довгих літ,
Коли й не спали — марили неначе.
Пройд П'ятнадцять літ! Нівроку, ну й поспав!
Невже промовчав я увесь цей час?
1-й слуга Та ні, мій пане, не мовчали ви,
Але слова у вас були пусті.
Хоч ви лежали на постелі тут,
І все казали — витурено вас,
І лаяли шинкарку, і її
Заскаржити погрожували в суд,
Що пиво вам у кухлі подавала,
А треба — в запечатаних пляшках.
І Сесі Гекіт кликали не раз.
Пройд Еге ж, так зветься наймичка в шинку.
3-м слуга Яка там наймичка! Який шинок!
І люди ті, що згадували ви,-
Як Стівен Слай, старий Джон Непе із Гріса,
І Пітер Терф, і Генрі Пімпернел,
І ще душ двадцять отаких,— ніхто
Ніколи їх не бачив і не знав.
Пройд Ну, слава ж богу, що одужав я!
Усі Амінь!

Входять паж, перевдягнений на даму, слуги і лорд, що несе кухоль пива.

Пройд
(бере пиво)
Ну, дякую. Не пропаде за мною.
Паж Як почувається мій любий пан?
Пройд О, далебі, так, як пиріг у маслі.
А де моя дружина?
Паж Я тут, мій пане. Що ви звелите?
Пройд Чого ж не кличеш мужем ти мене?
Для слуг я — пан, для тебе — чоловік.
Паж І чоловік, і пан, і пан, і муж,
А я для вас — покірлива жона.
Пройд Та знаю. Як же звать мені тебе?
Лорд Мадам.
Пройд Мадам Аліса чи мадам Дженет?
Лорд Мадам, і все. Так лорди звугь дружин.
Пройд Мадам дружино, кажуть ось вони,
Що я проснив п'ятнадцять літ підряд.
Паж Авжеж. Мені здались вони за тридцять,
Відлученій від ложа від твого.
Пройд Це довго. Слуги, нас лишіть самих.

Лорд і слуги виходять.

Ну, роздягайся та ходи сюди.
Паж Мій любий пане, дуже вас прошу:
Ще потерпіть ніч-дві, а чи бодай
До вечора. Бо ваші лікарі,
Щоб неміч не вернулася до вас,
Суворо приписали уникати
Мені обіймів ваших до пори.
Отак-то справа, пане мій, стоїть.
Пройд Е, потерпіть! Тут так кортить, що годі дочекатись
вечора. Але ж і в маячню знов запасти не хочеться, тож почекаю
всупереч плоті й крові.
Входить лорд як посланець.

Лорд Актори ваші, пане мій, почувши,
Що ви одужали, прийшли сюди
Веселу вам комедію зіграти.
Бо й ваші лікарі такої думки,
Що кров у вас загусла від журби,
А смуток живить ваше божевілля.
Тому вони гадають, що для вас
Корисно гарну п'єсу подивитись:
Це вас настроїть на веселий лад,
Розвіє тугу і життя подовжить.
Пройд Що ж, подивлюся. Нехай зіграють. А це не та
кумедія, що на різдво виставляють чи коли ото витівають усякі
штуки та через голову перекидаються?
Паж Ні, мій любий пане, це діло цікавіше.
Пройд Діло? Цебто якась робота?
Паж Та ні, це така собі історія.
Пройд Ну гаразд, побачимо, йдіть сюди, мадам дружи-
ро, сядьте біля мене, і хай собі буде, як буде. Молодість не вер-
тається.
Сідають.

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Сурми. На сцену виходять Люченцо і його слуга Траньйо.

Люченцо Так, Траньйо. Із великої охоти
Побачить Падую, наук колиску,
Приїхав я в Ломбардію родючу —
Квітучий сад Італії всієї.
Погодився на це мій любий тато,
Благословив мене і дав тебе —
Надійного і вірного слугу.
Спочиньмо ж трохи, а тоді берімось
Освіту набувати і ученість.
Уславилось шановними людьми
Те місто, Піза, де вродився я
І батько мій, відомий добре в світі
Купець Вінченцо з роду Бентівольїв.
Тепер мені, як синові його,
В Флоренції здобувши виховання,
Годиться вчинками надію справдить,
Що доброчесність увінча багатство.
Отож, мій Траньйо, я почну вивчати
Із філософії частини ті,
Котрі навчають, як нажить чесноту
Та як чеснотою здобути щастя.
А ти що скажеш? Я ж прибув із Пізи
Сюди до Падуї, немов калюжу
Мілку лишив і кинувся у море,
Щоб спрагу до кінця угамувать.
Траньйо Мі pardonato *, мій ласкавий пане,
Я думаю достоту так, як ви,
І тішуся, що ви постановили
Пить філософії солодкий сік.
Та, милий пане, люблячи науку
Чесноти і звичаю, все ж не будьмо
Як стоїки чи стояки дубові:
Не тільки Арістотеля шануймо,
Овідія не зневажаймо теж.
Хай логіка вам в товаристві служить,
Риторика — у повсякденній мові,
Хай музика й поезія вас тішать,
За математику тоді беріться
Й за метафізику, коли є смак,
Бо без утіхи й користі нема.
Вивчайте ж те, що більше надить вас.
Люченцо Спасибі, Траньйо,— слушно радиш ти.
Якби сюди Бйонделло вже прибув,
То зразу б ми до діла узялись
І найняли житло, де можна друзів
Приймать, яких ми тут заведемо.
Входять Баптіста з двома дочками — Катеріною і Б'янкою, хи-
мерний стариган Гремйо і Гортензіо, жених Б'янки.
Але стривай: це що за люди йдуть?

* Пробачте мені (it.).

Траньйо То місто нас вітає, пане мій.

Люченцо і Траньйо стають осторонь.

Баптіста Не докучайте більш мені, панове,
Бо твердо я собі постановив
Не віддавати меншої дочки,
Допоки старшій мужа не знайду.
Обох я вас і знаю, і люблю.
Коли котрий з вас любить Катеріну,
То може сватати її та й брати.

Гремйо Волів би драти. Надто вже шорстка.
Гортензіо, ви хочете женитись?
Катеріна
(до Баптісти)
Панотче, та невже ж це ваша воля —
Мене їм накидать, немов продажну?
Гортензіо Овва, продажну! Лиш купця не буде,
Аж поки лагіднішою не станеш.
Катеріна Цього вам, пане, нічого боятись:
Душа моя таких не прагне змін.
А хоч би й так, то будьте певні: я
Чуприну б вашу дрюком розчесала
Й під блазня пику вам розмалювала.
Гортензіо Хай бог боронить від таких чортяк!
Гремйо Хай бог боронить і мене.
Траньйо
(вбік, до Люченцо)
Ну, бачу, тут надивимося дива:
Скажена панна ця чи норовлива.
Люченцо
(вбік, до Траньйо)
Зате вже друга, та, котра мовчить,
Чеснот дівочих хоч яку навчить!
Нум тихо!
Траньйо
(вбік, до Люченцо)
Правда, пане, надивляйтесь.

Баптіста Панове, знайте: в мене слово з ділом
Не розминеться. Б'янко, йди додому,
Та не журись, моя дитино мила,
Бо я тебе люблю, як і любив.
Катеріна Мазухо татова! Потри лиш очі
Та й зареви, хоча нема причини.
Б'янка Потішся, сестро, прикрістю моєю.
Панотче, вашій волі я корюсь.
Мене розважать музика й книжки:
На самоті читати буду й грати.
Люченцо
(вбік)
Ти чуєш, Траньйо? Це ж Мінерви мова.
Гортензіо Такий суворий ви, синьйор Баптісто?
Як жаль, що з наших щирих почуттів
Для Б'янки вийшла прикрість.
Гремйо Та невже
У клітку ви посадите її,
Мов сокола, через оцю змію
І Б'янка за її лихий язик
Нестиме кару?
Баптіста Буде так, панове,
Як я сказав. Іди додому, Б'янко.
Б'янка виходить.

А знаючи, як до вподоби їй
Поезія, і музика, і співи,
Візьму я в дім умілих вчителів
її навчати. Може, вам, Гортензіо,
Чи вам, синьйоре Гремйо, хтось відомий
З таких людей? Пошліть його до мене.
Людину вправну я прийму ласкаво,
Не поскуплюся для своїх дочок,
Для виховання їх. Бувайте ж, друзі.
Ти, Катеріно, можеш тут лишитись,
Я дещо маю Б'янці ще сказати.
(Виходить)
Катеріна Гадаю, можна і мені піти?
Чи вже за розкладом я маю жить,
Немов сама не знаю, що й коли?
Ет!
(Виходить)
Гремйо Ну й іди — хоч і к дідьчій матері, бо ти така
люба та мила, що тебе ніхто тут не затримуватиме. Овва! Не
така вже сила в коханні, Гортензіо, щоб вонб нам не дозволило
бути добрими товаришами в нещасті й достойно витерпіти цей
піст. Ми обидва вхопили шилом патоки*. Прощавайте ж. Але я з
любові до моєї чарівної Б'янки спробую знайти вчителя, щоб на-
вчав її того, що їй до серця, і пошлю його до Баптісти.
Гортензіо І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще
слівце. Хоч сама природа нашого суперництва не дозволяла від-
вертої розмови, але тепер, поміркувавши, я збагнув: щоб знов ді-
стати доступ до нашої богині й стати щасливими суперниками в
коханні до Б'янки, нам треба залагодити одну річ.
Гремйо Яку ж, коли ваша ласка?
Гортензіо Дуже просту, добродію: знайти чоловіка її сестрі.
Гремйо Чоловіка? Дідька лисогоі
Гортензіо А я кажу — чоловіка.
Гремйо А я кажу — дідька! Невже ти, Гортензіо, гада-
єш, що як її батько великий багатій, то знайдеться такий йолоп,
що візьме за себе оту зміюку?
Гортензіо Пхе, Гремйо! Хоч ні вам, ні мені не стало б
терпцю витримувати її безнастанне гиркання, та коли як слід по-
шукати, то знайдуться на світі й такі зухи, що візьмуть її з усіма
вадами, аби лиш за нею дали досить грошей.
Гремйо Не знаю. Я б волів, щоб мене за той посаг що-
ранку шмагали на ринку, ніж із такою жити.
Гортензіо Воно, звісно, правда: чи в камінь головою, чи
каменем у голову. Та коли вже Баптістина умова зробила нас то-
варишами, то зоставаймось ними, поки, напитавши старшій дочці
чоловіка, дамо меншій волю для заміжжя, а тоді знову — хто кого.
Мила Б'янка! Щасливий той буде, котрий її здобуде! Хто перший
добіжить, тому з нею й жить. А ви як скажете, синьйоре Гремйо?
Гремйо Я згоден з вами, і я залюбки подарував би най-
кращого в Падуї коня тому, хто б згодився посватати Катеріну,
аби лише поквапився, та швидше її взяв, і в шлюбне ліжко вклав,
і з дому геть забрав. Ходімо.
Гремйо й Гортензіо виходять.
Траньйо Скажіть, мій пане, чи можлива річ,
Щоб так кохання захопило вмить?
Люченцо Ох, Траньйо, поки на собі не взнав,
Що правда це, не йняв я віри й сам.
Вона ж неначе квітка, та, що зветься
"Люби-мене",— ну, от я й полюбив.
Тепер тобі по правді признаюсь —
Ти в мене відданий і щирий друг,
Як Анна у цариці Карфагена:
Я млію, Траньйо, я палаю, в'яну,
Я згину, як не матиму її.
Порадь же, Траньйо,— ти, я знаю, можеш,
І поможи — бо ти, я знаю, хочеш.
Траньйо Мій пане, ганить вас тепер не час,
Кохання лайкою не проженеш.
Як сталось так, лишається одно:
Redime te captum, quam queas minimo.*
Люченцо Спасибі, хлопче. Славно ти почав,
Кажи ж і далі, потішай мене.
Твоя порада, бачу, не дурна.
Траньйо Ви не спускали з дівчини очей,
Тож, мабуть, не розчули усього.
Люченцо О так, я тільки й бачив те лице.
Яка краса! Колись була така
Хіба лиш Агенорова дочка:
Сам Зевс схилився до її колін,
Коли на крітський берег вийшов він.
Траньйо І більш нічого? И вам не впало в очі,
Як розходилась тут її сестра?
Так лаялась, що аж лящало в вухах.
Люченцо Я бачив лиш губів коралі й чув
Лиш пахощі від подихів її.
Усе було в ній любе та святе.
Траньйо Ні, треба конче цей дурман розвіять.
Прокиньтесь, пане. Любите її —
То треба думать, як її здобути.
Сестра її така сварлива й клята,
Що батько заміж випхати її
Жадає, а тому кохану вашу,
Мов соколицю в клітці, він замкнув,
Щоб їй не докучали женихи.
Люченцо Який же він жорстокий батько, Траньйо!
Та ти казав — він нібито шукає
Учителів для неї дуже вмілих?
Траньйо Так, я казав — і вже придумав, пане!
Люченцо Я, Траньйо, теж.
Траньйо І я ладен закластись,
Що в нас обох одна й та сама думка.

* Викупися з полону якнайдешевше (лат.).

Люченцо Кажи свою.
Траньйо Ви будете учитель
І найметеся дівчину навчать.
Оце ваш задум.
Люченцо Так. Чи вдасться він?
Траньйо Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?
Хто буде жити в Падуї за сина
Вінченцо з Пізи, і держати дім,
І вчитися, і друзів пригощати,
І земляків навідувать своїх?
Люченцо Ну, basta, годі. Я вже все збагнув.
Адже нас тут іще ніхто не знає
Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,
А хто слуга. Тому зробімо так:
Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,
І дім держатимеш, і слуг, мов я,
А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,
Чи неаполітанцем, чи пізанцем
Простого роду. Не барімось, Траньйо,
Перевдягаймось. Ось мій капелюх
І плащ. Бйонделло буде твій слуга,
Та спершу треба вмовити його,
Щоб він мовчав.
Траньйо Так, ваша правда, треба.
Міняються одягом.

Коли у вас таке бажання, пане,
А я в усьому вам коритись маю,
Бо тато ваш, прощаючись, велів:
"Слугуй же вірно синові", (Щоправда,
Він, мабуть, інше на увазі мав),-
То що ж, нехай побуду я Люченцо,
Бо дуже я люблю того Люченцо.
Люченцо Побудь, бо той Люченцо закохався,
А я рабом побуду, щоб скорить
Ту дівчину, чиє лице зненацька
Мій зір вразило й узяло в полон.
Входить Бйонделло.

А, ось він! Де це ти, поганцю, був?
Бйонделло Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне,
чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали йрго
вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві,
в чому річ?
Люченцо Іди сюди. Не час тепер для жартів,
Отож поводься, як годиться, й слухай.
Ось Траньйо, щоб мене порятувать,
Одежею зі мною помінявся,
Бо я, сюди прибувши, посваривсь
Тут із одним і вбив його в двобої.
Тепер слугуй йому, немов мені,
А я світ за очі тікати мушу.
Ти зрозумів?
Бйонделло Я, пане? Ані крихти.
Люченцо Забудь, що Траньйо звуть його. Ти чуєш?
Тепер Люченцо він.
Бйонделло Ото щасливий!
Якби й мені таке добро припало!
Траньйо Ну, а я б собі, їй-богу, ще одного побажав:
Щоб Люченцо таки справді Баптістину меншу
взяв.
Та гляди — не ради мене, для хазяїна твого
Обережний будь на людях і слівцем не зрадь
його.
Як зі мною наодинці — мене Траньйо називай,
Між людьми десь — я Люченцо, твій хазяїн,
пам'ятай!
Люченцо Ходімо, Траньйо.
Іще одне зробити маєш ти:
До неї теж посвататись. Навіщо?
Будь певен: так потрібно, й не розпитуй.
Виходять.
Глядачі на балконі розмовляють.

Лорд Мій пане, ви куняєте? Вам нудно?
Пройд
(пробуркавшись)
Та ні, їй-богу, я дивлюся. Ловка вистава, нічого
не скажеш. А довго ще вона йтиме?
Паж Тільки почалась, мій пане.
Пройд Штукенція на славу, мадамо жінко, тільки вже
скоріше б кінчалась!
Дивляться далі.

СЦЕНА 2

Входять Петруччо і його слуга Грумйо.

Петруччо 3 Верони я до Падуї приїхав
Провідати своїх тутешніх друзів.
А найлюбіший з них і найвірніший —
Гортензіо. Це дім його, здається.
Ану-бо, стукни, Грумйо. Стукни, чуєш?
Грумйо Стукнути, пане? Кого це я маю стукнути? Хто
тут знедоважив вашу милість?
Петруччо Гей, лобуряко, я кажу— стукни мені тут як слід.
Грумйо Стукнути вас тут, пане? Та хто ж я такий, щоб
вас тут, пане, стукати!
Петруччо Байстрюче, стукни, я кажу тобі,
А то по лобі схопиш, далебі!
Грумйо Я бачу, вам побитися кортить!
Я стукну — і мені ж за це влетить.
Петруччо То стукнеш ти чи ні?
Не хочеш стукнути — то я скубну,
Тоді ти заспіваєш так, що ну!
(Скубе його за вуха)
Грумйо Рятуйте, панове! Мій хазяїн сказився!
Петруччо Отож стукай, коли тобі звелено, поганцю!
Входить Гортензіо.

Гортензіо Ти диви, що це тут робиться? Мій давній прия-
тель Грумйо і мій щирий друг Петруччо! Як ви ся маєте там,
у Вероні?
Петруччо Синьйоре, ви прийшли розборонити нас?
Con tutto il cuore ben trovato.* Саме час.
Гортензіо Alia nostra casa ben venuto,
Molto honorato signor mio Petruchio.**
Встань, Грумйо, зараз вас я помирю.
Грумйо Ет, що мені з вашої латини! Ну скажіть самі,
добродію, чи це не законна причина для мене покинути службу

* Від усього серця можу сказати: це дуже доречно (іт.).
** Ласкаво просимо в нашу господу, вельмишановний наш
синьйоре Петруччо (Jr.).

в нього? Він мені наказував, щоб я отут стукнув його як слід.
Подумайте: чи то годиться слузі так поводитися з хазяїном, хай
навіть, як я бачу, в нього в голові перебір — не двадцять одно
очко, а двадцять два?
Ну, стукну я, раз так йому кортить,
А потім — чи не Грумйо ж і влетить?
Петруччо Безмозкий пень! Гортензіо, мій друже,
Таж я сказав йому, щоб він постукав
До тебе в браму! Ну, а він — нізащо!
Грумйо У браму? О господи! Чи ж ви не сказали достоту
оцими словами: "Стукни мене отут, та стукни як слід!" А тепер
балакаєте про якусь браму...
Петруччо Йди геть або мовчи — добром кажу!
Гортензіо Петруччо, цить! За Грумйо я ручусь.
Яка-бо прикра сталася незгода
У тебе з давнім, відданим слугою!
Але скажи, який щасливий вітер
Заніс тебе до Падуї з Верони?
Петруччо Той вітер, що жене всіх юнаків
Шукати щастя по світах, не вдома,
Бо там багатий досвід не росте.
Коротше, друже мій, діла такі:
Антоніо, мій батько, відійшов
У кращий світ, і я подався в мандри,
Щоб одружитись і на тім розжитись.
Гаман мій повний, дома теж достаток,
Отож і рушив я побачить світа.
Гортензіо Дозволь, я говоритиму відверто,
Хоча навряд чи заслужу подяки:
Тут є одна відданиця багата,
Ще й дуже, тільки норовлива й клята.
Та ні, своєму щирому друзяці
Не зичу я цю відьму за дружину.

Петруччо Синьйоре, поміж друзями такими,
Як ми, дві слові досить. Тож коли
Ти знаєш дівчину, багату вельми,
Яка б мені годилась за дружину
(Адже для мене музика весільна —
То брязкіт грошей), то нехай вона
Бридка, немов Флоренцієва любка,
Стара, немов Сивіла, норовлива
І клята, як Сократова Ксантіппа,
Чи й гірша, це мене не відстрашить
І не притлумить у мені жадання.
її жадаю я, хоч би вона
Була немов Ядранське море в бурю.
Шукаю жінку в Падуї багату
І щастя іншого не хочу знати.
Грумйо От бачте, добродію, він вам каже відверто, що
в нього на думці. Йому аби досить грошей, то він вам одружить-
ся хоч би й з лялькою, чи з олов'яною фігуркою, чи з беззубою
старою відьмою, хай навіть у неї хвороб за п'ятдесят дві шкапи.
Йому всяка годиться, аби з грішми.
Гортензіо Ну що ж, Петруччо, вже коли зайшла
Така в нас мова, слухай до кінця
Те, що почав я в жарт. Я б міг тобі
Знайти дружину — молоду, вродливу,
й багату вельми, й виховану добре,
Так, як годиться благородній панні.
Одна у неї вада, та зате
Велика, страх велика, бо вона
Без міри норовлива, клята, зла,
. І сам би я, хоч був би злидарем,
За гору золота б її не взяв.
Петруччо Пусте. Іще не знаєш ти, яка
Є сила в золоті. Скажи мені,
Як батька звуть, і все; я враз почну
За нею упадать, хоч би гриміла
Вона, як грім у горобину ніч.
Гортензіо Баптістою Мінолою зовуть
Його. Він ґречний і достойний пан.
Та Катеріна — так зовуть дочку —
Всій Падуї відома як яга.
Петруччо Про батька я чував, та й він також
Мого небіжчика татуся знав.
Гортензіо, я не засну, аж доки
Дочки тієї врешті не побачу.
Отож даруй, що зараз я тебе
Покину і мерщій піду туди —
Коли ж ти хочеш, то ходім удвох.
Грумйо Прошу вас, добродію, нехай він іде, поки в тако-
му гуморі. їй же богу, коли б вона знала його так, як я, то збагну-
ла б, що лайкою з ним багато не втнеш. Ну, узве там його разів
з десяток пройдисвітом чи хамлом. Велике діло. От він як почне,
то лаятиметься й поміж куплю-ментами. А хай-но вона спробує
огризнутись — він її такими словами вгризне, що їй з тої гризоти
білий світ ув очах потемніє. Ви його ще не знаєте!
Гортензіо Стривай, Петруччо, я піду з тобою —
Баптіста-бо заховує ревниво
Мій скарб великий, донечку молодшу,
Чарівну Б'янку: він її тримає
Подалі від зальотників настирних —
Бід мене і суперників моїх.
Вважає він за неможливу річ,
Щоб хтось посватав старшу — через вади,
Які тобі я щойно змалював.
Отож Баптіста й вирішив до Б'янки
Не допускать нікого й близько, поки
Не вийде заміж Катеріна Клята.
Грумйо Як? Катеріна? Клята?
Не заздрять, десь, цій прикладці дівчата.
Гортензіо Отож, Петруччо, будь такий ласкавий,
Введи мене, перебраного скромно,
У дім Баптісти, ніби я учитель —
Навчати Б'янку музики. Тоді
Хоч завдяки цій хитрості я зможу
Потиху залицятися до Б'янки
І в серце закрадатися до неї.
Грумйо От спритні паничі! Ти диви, як молоді змовляю-
ться між собою, щоб убрати в шори старого!
Входить Гремйо й Люченцо, переодягнений на вчителя Камбйо.

Хазяїне, хазяїне, огляньтеся: хто це йде?
Гортензіо Тихіше, Грумйо. Це суперник мій.
Петруччо, відійдімо трохи вбік.
Грумйо Нівроку, молоденький! Ну й джиґун!

Відходять убік.

Гремйо Ну, добре. Список переглянув я.
Стривайте, ще оправить їх віддам.
Все про кохання, бачу, ці книжки!
Ніяких більше не читайте їй.
Ви зрозуміли? Хоч і не скупий
Синьйор Баптіста, я вам ще додам.
Візьміть свій список, а книжки оці
Звелю я напахати — адже та,
До кого ви понесете їх зараз,
Ще запашніша, ніж самий бальзам.
А що ви будете читати їй?
Люченцо Що б не читав, усе на користь вам.
Мій добродійнику, о, будьте певні,
Немов самі ви будете при нас,
І, може, навіть кращими словами,
Ніж ви дібрали б, якщо ви не вчений.
Гремйо О, вченість, що то за чудова річ!
Грумйо
(вбік)
О господи, який же з нього бевзь!
Петруччо
(вбік)
Цить, хлопче!
Гортензіо
(вбік)
Цить, Грумйо.
(Виходить наперед)
Добрий день, синьйоре Гремйо.
Гремйо Вітаю вас, Гортензіо, мій друже.
Ви знаєте, куди я? До Баптісти.
Я ж обіцяв докладно розпитать
Щодо того учителя для Б'янки,
І ось, на щастя, зразу налетів
На славного цього молодика:
Учений, чемний, саме раз для неї,
Очитаний у віршах, у книжках —
Хороших тільки, я ручуся вам.
Гортензіо Гаразд; а я ось приятеля стрів,
Що обіцяє другого знайти —
Умілого музику, щоб навчав
Прекрасну Б'янку, нашу даму серця.
Тож я від вас нітрохи не відстав
В служінні тій, котру люблю так палко.

Гремйо Це я люблю — і ділом доведу.
Грумйо
(вбік)
Не стільки ділом, скільки гаманом.
Гортензіо Не час нам виголошувать любов.
Як ви до мене, Гремйо, з щирим словом,
То й я скажу вам добру новину.
Оцей ось пан — ми стрілись випадково,-
Коли заплатимо йому не скупо,
Посватать ладен Кляту Катеріну
І взять її, як буде добрий посаг.
Гремйо Що ж, добре, хай щастить. А ви йому
Розповіли, які у неї вади?
Петруччо Я чув — вона уїдлива й сварлива.
Коли це все, то невелике лихо.
Гремйо Ах так, мій друже? Звідки ж родом ви?
Петруччо 3 Верони я. Антоніо, мій батько,
Помер, але добро моє живе
І жде мене щасливий довгий вік.
Гремйо 3 такою жінкою? Не йметься віри.
Та як охоту маєте, то що ж —
В усьому вам я радо поможу.
Але чи ви посватаєте справді
Цю кішку дику?
Петруччо Щоб я так живий був!
Грумйо Чи він її посватає? Ще й як!
Петруччо А нащо ж я тоді сюди приїхав?
Невже мене жіночий крик злякає?
Чи я не чув, як рикають леви?
Чи я не чув, як море в люту бурю
Реве, немов бугай скажений, в піні?
Чи я не чув, як на війні гармати
Або громи у хмарах гуркотять?
Чи я в бою не чув гучних команд,
Іржання коней, сурем бойових?
А ви мене жіночим язиком
Страхаєте, хоча тріщить гучніше
Каштан в огні сільського коминка.
Я не дитя, аби лякатись хохи!
Грумйо Е, він не з тих!

Гремйо Гортензіо, кажу вам,
Що цей добродій вчасно нагодився,
Як видно, і собі, і нам на щастя.

Гортензіо А я уже пообіцяв, що ми
Оплатим кошти сватання йому.

Гремйо Хай висвата — оплатимо як слід.

Грумйо Щоб я так певен був за свій обід!
Входить Т р а н ь й о, чепурно вбраний як Люченцо, і Бйонделло.,
Траньйо Добридень. Чи дозволите спитати,
Кудою тут найближче нам дійти
До дому, де живе синьйор Мінола.
Бйонделло Це той, в котрого гарні дві дочки?
Траньйо Той, той, Бйонделло.
Гремйо Вам, може, також свататись приспіло?
Траньйо Хай так, та вам яке до того діло?
Петруччо Надіюсь, не сварливу ви обрали?
Траньйо Сварливих не люблю. Ходім, Бйонделло, далі.
Люченцо
(вбік)
Ну, браво.
Гортензіо Ні, заждіть: іще скажіть мені,
Ту панну сватать ви збираєтесь чи ні?
Траньйо А як збираюся, то що у тім лихого?
Гремйо Коли ви звідси вмить заберетесь — нічого.
Траньйо Чи вже по вулицях не вільно всім ходити?
Гремйо Та вільно, лиш ї ї не вільно вам любити.
Траньйо Чому?
Гремйо Як вам охота дуже знати? —
Бо зволив Гремйо вже її собі обрати.
Гортензіо Бо вже Гортензіо її бажає мати.
Траньйо Панове, ви ж порядні люди, так?
То звольте мирно вислухать мене.
Синьйор Баптіста — благородний пан,
Йому відомий трохи батько мій.
Якби його дочка була ще краща
І мала навіть більше женихів,
Я б і тоді посватався до неї.
Згадайте: Леди красної дочка
їх мала цілу тисячу; чого ж
Не може бути в Б'янки ще один?
І буде! Так, Люченцо буде ним,
Хоч став би сам Паріс суперником моїм.
Гремйо О, цей панич всіх нас переговорить.
Люченцо Хай, пане, виривається вперед!
Я знаю: він далеко не доскаче.
Петруччо Гортензіо, пощо всі ці слова?
Гортензіо Дозвольте, пане, навпростець спитати:
Ви бачили Баптістину дочку?
Траньйо Ні, пане, тільки чув — їх дві у нього.
Одна лайливим язиком відома,
А друга, менша,— скромністю й красою.
Петруччо Та перша — то моя; вам зась до неї.
Гремйо Так, цю роботу ви лишіть Гераклу,
Дванадцять подвигів вона затьмарить.
Петруччо Добродію, послухайте мене:
Ту меншу, що на неї заздрі ви,
Від женихів хова суворий батько,
І не віддасть її він ні за кого,
Аж поки старшу не засвата хтось.
Тоді і меншій черга, не раніш.
Траньйо Ну що ж, як ви, мій пане, та людина,
Що нам усім поможе — і мені,-
Зламавши кригу тим, що візьме старшу
І волю меншій дасть, котрої ми
Всі домагаємось, то той, котрому
Вона дістанеться, віддячить вам.
Гортензіо Ви, пане, добре мовите і все
Збагнули. Як і ви за жениха
Себе вважаєте, то й ви повинні
Цього добродія нагородити:
Ми ж перед ним однаково в боргу. .
Траньйо Я, пане, не скупий — на знак цього
Запрошую відзначити цей день.
І випити за нашу красну панну,
Мов адвокати, що в суді воюють,
А опісля їдять і п'ють, як друзі.
Грумйо
і Бйонделло Чудова думка! Тож ходімо всі.
Гортензіо Так, думка справді добра, тож ходім.
Петруччо — ти мій гість. Прошу у дім,

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА 1

Входять Катеріна і Б'янка; у Б'янки зв'язані руки.

Б'янка Сестрице, ти не кривдь мене й себе,
В рабиню обертаючи мене.
Мені це прикрість. Що ж до цих оздоб,
То руки розв'яжи мені, і я
Із себе поскидаю все сама
Аж до сорочки. Тільки накажи;
Бо знаю — старших слухатися слід.
Катеріна Скажи мені, котрого з женихів
Ти любиш дужче. Тільки без брехні!
Б'янка Повір, сестрице: із чоловіків
Нікого ще не вирізняла я,
Щоб до вподоби був мені найбільш.
Катеріна Ох, не бреши. Гортензіо, еге ж?
Б'янка Коли тобі до серця він, клянусь:
Благатиму, щоб він узяв тебе.
Катеріна О, значить, ти обрала багача —
За Гремйо хочеш у розкошах жить?
Б'янка Це через нього заздриш ти мені?
Та ні, жартуєш: бачу я тепер,
Що тільки жартувала ти весь час.
Прошу, сестрице: руки розв'яжи.
Катеріна
(б'є її)
Як жарти це, прийми іще один.
Входить Б а п т і с т а.

Баптіста Це що за неподобство, панно, га?
Іди до мене, Б'янко. Ну, не плач.
(Розв'язує її)
Іди гаптуй, а з нею не заводься.
(До Катеріни)
Май сором, чуєш, бісова душа!
За що ти кривдиш так її? Вона ж
Ніколи не покривдила тебе!
Катеріна Вона мене дратує, бо мовчить.
(Біжить за Б'янкою)
Баптіста Що? На очах у мене? Б'янко, йди.
Б'янка виходять.

Катеріна То вже й цього мені не вільно? Бачу,
Вона ваш скарб, їй мужа треба дати,
Я ж муситиму танцювати боса
У неї на весіллі — і померти
В старих дівках. Не говоріть до мене.
Ось сяду й буду плакати, аж поки
Помститися нагоди не знайду.
(Виходить)
Баптіста Чи знав хто в світі клопіт отакий?
Та хто це йде сюди?
Входять Гремйо, з ним Люченцо в простому вбранні, як учитель Камбйо;
Петруччо, Гортензіо, перебраний на Ліччо, вчителя музики; і Т р а н ь й о
в подобі Люченцо зі своїм слугою Бйонделло, що несе лютню й книжки.

Гремйо Доброго ранку, сусідо Баптісто.
Баптіста Доброго ранку, сусідо Гремйо. Хай вас бог бла-
гословить, панове.
Петруччо І вас, добродію. Скажіть, будь ласка:
Є в вас дочка, на ймення Катеріна?
Вродлива й доброчесна надзвичайно?
Баптіста Я маю доньку Катеріну, пане.
Гремйо Не кваптесь так, а повагом робіть.

Петруччо Синьйоре Гремйо, ви не заважайте.
Добродію, я дворянин з Веронн.
Прочувши про красу велику, розум,
Доброзвичайність і дівочу скромність,
Ласкаву вдачу вашої дочки,
Наважився оце до вас приїхать,
Щоб пересвідчитись на власні очі,
Чи правда те, що я так часто чув.
А щоб прийти не з голими руками,
Привів до вас цього ось чоловіка,
(відрекомендовує Гортензіо)
Зугарного до музики й рахунків,
Щоб вашу доньку цих мистецтв навчав,
Які, я знаю, вже їй не чужі.
Прийміть його, а ні — то я ображусь.
Він мангуанещь, Ліччо иа ім'я.
Баптіста Ласкаво прошу, пане, вас обох.
Та знаю я: не буде Катеріна
До мислі вам, на превеликий жаль.
Петруччо Не хочете ви з нею розлучатись,
А може, я не до вподоби вам.
Бешгіста Та ні, мій пане, я кажу по правді.
А звідки ви? І як вас величають?
Петруччо Петруччо звуть мене, я син Антоньйо,
Відомого по всій країні наші
1 2 3 4