Вірші у перекладі Миколи Лукаша

Бернс Роберт

Роберт Бернс
Вірші

Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

Моя люба Неллі

Любив я дівчину колись,
Люблю її й тепер,
Любитиму завжди і скрізь,
Поки живу — не вмер.

Багато знаю я дівчат
Вродливих, як одна,
Та не траплялося стрічать
Такої, як вона.

Дівоча знаджує краса
Людей у всі часи,
Але краса — то ще не все,
Ще треба й до краси.

Усе, що в дівчині ціню,
В моєї Неллі есть:
I врода, й серце, і душа,
I добра слава, й честь.

Немає в неї пишних шат
I дорогих прикрас,
Та краща всіх вона стократ,
У що б не одяглась.

Чарує око пишнота,
Багатства щедрий дар,
Але душевна чистота
Сильніший має чар.

За це я Неллі вподобав
I щиро полюбив,
За це я серце їй віддав
Одній навік-віків.

Пеггі Монтгомері

Щоб жив я десь на болотах
I спав на моховім коверці,-
Я був би щасний, якби ти
Була зі мною, Пеггі-серце.

Щоб сніжний вітер лютував
I брала ніч морозом кріпко,-
В своїх обіймах я тобі
Зігрів би душу, Пеггі-рибко.

Щоб я був лорд, і з срібла їв,
I пив із золотого кубка,-
З яким би щастям розділив
Я все з тобою, Пеггі-любко!

Нещаслива доля

Зсушив, зв'ялив, оббив мій лист
Дивіться також
Злий вітер-недосвіт...
Зсушив, зв'ялив, оббив мій лист
Злий вітер-недосвіт...

Я вгору п'явсь, я гінко ріс,
I пишно цвів мій цвіт,
Повітря, сонце і роса
Живили зелень віт.

Але недолі вихор злий
Обніс той буйний квіт...
Але недолі вихор злий
Обніс той буйний квіт...

За молоді літа

Не забувається повік,
Що серце пам'ята,-
I дружба перша, і любов,
I молоді літа.

Так вип'єм. друже мій старий,
За молоді літа,
Іще раз, друже мій, налий
За молоді літа!

Ходили вдвох ми по полях,
Де золоті жита,
Та розійшлись у нас путі
На довгії літа.

Бродили вдвох ми по річках,
Де хвиля золота,
Та розлучили нас моря
На довгії літа.

Подай же руку, як колись,
Бо дружба нам свята,
I знову думкою вернись
У молоді літа...

Так вип'єм, друже мій старий,
За молоді літа,
Іще раз, друже мій, налий
За молоді літа!

Джон ячмінь

Зійшлись колись три королі
Суміжних володінь
I поклялись, заприсяглись,
Що згине Джон Ячмінь.

Взяли, ввергли його в ріллю,
Втовкли аж у глибінь
I поклялись, заприсяглись,
Що там йому амінь.

Прийшла весна веселая
З теплом, з дощем рясним,
I Джон Ячмінь піднявся знов
На диво їм усім.

Настало літечко жарке —
Стоїть Ячмінь, як гай,
Пустив уси, немов списи —
Ніхто не зачіпай!

Настигла осінь клопітка —
Ячмінь мов зажуривсь
І головою сивою
Додолу похиливсь.

Змарнів, ізблід — звичайно, дід —
Немає вже снаги...
Отут на нього й завзялись
Злорадні вороги.

Ураз йому кривим ножем
Коліна підтяли,
На віз взяли, рублем стягли,
На кару повезли.

Додолу скинули, та й ну
Ціпами обкладать,
На вітер винесли, та й ну
Угору підкидать.

Шпурнули в воду бідака,
У темну холодінь:
Роби, що хочеш, Джон Ячмінь,-
Хоч потопай, хоч плинь!

Знов вийняли на білий світ,
Та мало ще наруг,
Знов шарпали, вгадавши в нім
Життя найменший рух.

Пекли сердегу на вогні,
Аж мозок з кості сплив,
А там мірошник у млині
Ще й жорнами чавив.

А потім з серця кров взяли,
Кружляти почали...
Пили, пили — що більш пили,
То веселіш були.

Бо Джон Ячмінь — то ж богатир,
I добра в нього кров:
Ковтнеш її хоч крапельку,
То всіх би поборов!

Ковтнеш її — журба сплива,
А радість ожива,
Ковтне її сумна вдова,
I серце їй співа!

Чарками дзень, чарками дзінь —
Здоров був, Джон Ячмінь!
Хай родить рід твій задля всіх
Потомних поколінь!

Утіха душі

Хай пише писака, хай б'ється солдат,
Хай бреше усяко крутій-дипломат,
Хай лічить купчина куші-бариші,
А в мене чарчина — утіха душі.

Не заздрю я лорду, не кплю я з селян,
Для мене байдуже, мужик ти чи пан,
Бо хлопці в корчомці — мої браташі,
А пляшка-пузашка — одрада душі.

Пишається дідич, що коні баскі,
Втішається крамар, що гроші дзвінкі...
Не знають ледаща — пани й торгаші,
Що чарка — найкраща потіха душі.

Як жінка померла, я ревно моливсь,
Та скоро побачив, що в тім помиливсь;
Молінням-жалінням душі не суши:
Чарчина єдина — бальзам для душі.

Якось мене люди підбили на риск,
Я втратився тяжко в надії на зиск;
Чи тяжко, не тяжко, турботи лиши —
Є пляшка-пузашка — розрада душі.

"Одрада в стражданні",— сказав нам співець,
Хоч, може, й не в рясі — душею чернець!
Ой ченче-святенче, бреши не бреши,
А пляшка та чарка — розкоші душі.

На колосистій ниві

Якось улітку, уночі,
У саме переджнив'я,
По тихій вулиці йдучи,
Кохану Енні стрів я.
Бродили вдвох ми навмання
У місячнім розливі
Та й опинились хтозна-як
На колосистій ниві.

З небес дивилися на нас
Зірниці миготливі...
Блаженна ніч, блаженний час
На колосистій ниві!
Ми з нею тут заприсяглись
В любові незрадливій,
Ми з нею вперше обнялись
На колосистій ниві.

Зайшлись розвогнені серця
В жагучому пориві,
Лились цілунки без кінця
На колосистій ниві.
Сіяла ніч до наших віч,
Ми вдвох були щасливі...
Благословляли ми ту ніч
На колосистій ниві.

Я маю втіху у вині,
В компанії гульливій,
Знайомі радощі мені
I в роздумі, і в співі.
Усе то втіхи, певна річ,
I радощі правдиві,
Та не такі, як тая ніч
На колосистій ниві.

Ой ячмінь-колосій
У полі колосіє...
Як я згадаю про ту ніч,
I досі серце мліє.

А хто там ходить під вікном?

— А хто там ходить під вікном?
"Та хто ж ізнов, як не Фіндлей?"
— Ішов би ти своїм шляхом!
"Та вже ж прийшов!" — сказав Фіндлей.
— Ти що там робиш крадькома?
"Поглянь сама!" — сказав Фіндлей.
— А не зведеш мене з ума?
"Та вже дарма!" — сказав Фіндлей.

— Тебе на хвильку упусти...
"Та вже пускай!" — сказав Фіндлей.
— Почнеш дурниці тут плести!
"I не питай!" — сказав Фіндлей.
— Як зайдеш ти о цій порі...
"Чи так, то й так!" — сказав Фіндлей.
— То прожартуєш до зорі.
"Та вже ж не як!" — сказав Фіндлей.

— Тебе один лиш раз прийми...
"Та хоч і раз!" — сказав Фіндлей.
— Щоночі будеш під дверми.
"Та вже гаразд!" — сказав Фіндлей.
— Як ми з тобою зробим щось...
"Та вже давай!" — сказав Фіндлей.
— Гляди ж, по людях не рознось!
"Та вже нехай!" — сказав Фіндлей.

Вітрець комиш колише

Вітрець комиш колише —
Шуми, шуми, комише!
Немає в світі над дівчат,
Гей, над дівчат миліше!

Трудись весь вік, журись весь вік,
Така вже доля клята!
Пропав би з горя чоловік,
Якби не ті дівчата.

Усі женуться за добром,
Та мало хто спіймає...
Збирай грошву, греби скарби,-
А з них пуття немає.

Мене ж і медом не годуй,
Дай пригорнуть дівчuну —
Од всіх турбот, усіх скорбот
Душею відпочину.

А тих святих, що кажуть "гріх",
I слухати не хочу:
Сам Соломон, премудрий цар,
Любив красу дівочу.

Бо це ж краса з усіх красот,
Усіх створінь перлина:
Мужчина в Бога був ескіз,
А женщина — картина.

Вітрець комиш колише,
Шуми, шуми, комише!
Немає в світі над дівчат,
Гей, над дівчат миліше!

Лови

Цвіли на луці вереси й чебреці,
Ішли на охоту ловці-молодці.
Брели по болоту, брели по мокві,
Сполохали хлопці куріпку в траві.

Ви, хлопці, ловіть дичину на трапку,
Ви, хлопці, ловіть дичину на трапку,-
Яку на льоту, яку на скаку,
Та з засідки бийте куріпку метку.

Пурхнула куріпка над сонним зелом,
Досвітню росицю струснула крилом;
Хороша та жвава пташина дрібна,
Хупава, як пава, ясна, як весна.

З-за гаю зеленого сонце зійшло,
Веселе проміння навкруг розлило;
В куріпочки пір'я леліє рябе,
Те пір'я, пташино, зраджає тебе!

I долом ганяли, й горою ішли
Ті хлопці-мисливці, завзяті орли;
От-от дасться пташка у руки сама,
А там тільки фррр! — була та й нема.

Ви, хлопці, ловіть дичину на трапку,
Ви, хлопці, ловіть дичину на трапку,-
Яку на льоту, яку на скаку,
Та з засідки бийте куріпку метку.

Дункан Грей

Закохався Дункан Грей,
Ех і закохання!
I до Меггі шле людей,
Ех і женихання!
Та задерла Меггі ніс,
Згорда зиркає навскіс;
Бідний Дункан зразу скис.
Ех і женихання!

Дункан мучиться, зітха,
Ех і закохання!
Але Меггі мов глуха,
Ех і женихання!
Дункан Грей приймає глум,
Серце тисне жаль і сум,-
Хоч із мосту просто в шум.
Ех і женихання!

Все проходить, все мина,
Ех і закохання!
Все щезає, як мана,
Ех і женихання!
Дункан каже: "Ну, дарма,
Годі сходити з ума,
А стокрот же її ма..."
Ех і женихання!

Охолонув парубій,
Ех і закохання!
Закортіло пробі їй,
Ех і женихання!
Меггі з горя вже слаба,
Ви не бачите хіба?
Сушить серденько журба,
Ех і женихання!

Меггі мила, не вмирай,
Ех і закохання!
Дункан Грей не дармограй,
Ех і женихання!
Дункан дівку пожалів,
Замінив на ласку гнів,
До вінця її повів,-
Ех і женихання!

Веселий удівець

Ох, я нещасний чоловік —
Узяв сварливу жінку;
Не мав я з нею цілий вік
Ні хвильки відпочинку...
Що я від неї натерпівсь —
Живцем, псяюха, жерла!
Я наче вдруге народивсь,
Коли вона померла.

Чи вік — не вік, а двадцять рік
Промучився з ягою.
Тепер — кінець; гуляй, вдівець,
Діждавшися спокою.
Куди не йди — не бійсь біди,
Не сподівайся муки;
I сит, і п'ян, живу, як пан,-
Не стало жінки-злюки.

Спочило тіло у гробу,
Йому вже не підняться;
Душа ж навряд чи взята в ад
Чорти таких бояться.
Мабуть, у рай Ілля-пророк
Узяв її до пари:
Я чую жінчин голосок,
Як гримне грім із хмари.

Я ще мала

Я, пане, мамина дочка,
Не можу жить без мами я,
Не знаю, що мені робить,
Як поберусь із вами я.

Я ще мала, я ще мала,
Я ще мала, не підросла,
Я ще мала, не підросла,
Чого б то заміж я ішла?

Є в мене платтячко нове,
Не платтячко — картиночка;
До вас піти — того й гляди
Розтягнеться шнурівочка.

Із вами ночі коротать
Було б моїм обов'язком,
В зимову ж пору — ніч як вік,
Подумаю, аж боязко.

Зима морозами кріпить,
Зима гуляє хвижею...
Приїдьте краще на той рік —
За літо я підбільшаю.

Я ще мала, я ще мала,
Я ще мала, не підросла,
Я ще мала, не підросла,
Чого б то заміж я ішла?

Ревуть вітри суворі

Ревуть вітри суворі,
Сніги покрили гори...
В чужім, далекім краї
Десь милий мій блукає,-
Без нього серцю горе.
Куди б його не занесло,
Благатиму я в долі,
Щоб повернувсь мій друг в село
До мене, молодої.

Дерева голі гнуться,
Та скоро розів'ються,
Озвуться в зелен гаї
Пташок веселі зграї,
Всі квіти розцвітуться.
Щоб серце знову ожило,
Щоб край настав недолі,-
Повернеться мій друг в село
До мене, молодої.

Лихая година із дідом старим

Ой ненечко-ненько,
Як жити сумненько
Мені молоденькій
Із дідом старим!
Ти доню згубила,
Їй долю втопила
За гроші-розкоші,
Побив би їх грім!

Глушман, недоріка,
Усе, знай, кахика,
На ногу каліка —
Біда мені з ним...
Нетяма, незграба,
Холодний, як жаба,-
Пропащії ночі
Із дідом старим!

Усе йому шкода,
Усе недогода,
Бурчить-докоряє,
Як грим, так і грим,
До хлопців ревнує
Мене молодую,-
Лихая година
Із дідом старим!

Та вже ж свому діду
Кінця я доїду,
Візьмусь його гризти,
То буде по нім...
Йому домовина,
Мені переміна —
Молодший господар
Увійде у дім.

Прощання Макферсона

Прощай, тюрма, глуха, німа
Домівонько моя!
За мить якусь гойдатимусь
На шибениці я.

Співаючи, танцюючи,
Радіючи немов,
Макферсон той — завжди герой —
На шибеницю йшов.

Хоч круть, хоч верть — приходить смерть,
Та з неї я сміюсь,
Немало справ я з нею мав,
То й нині не боюсь.

Зніміть мені кайдани з рук
Та принесіть меча,-
Не знайдете в Шотландії
Над мене силача.

Я жив — боровсь, та довелось
Од зради помирать;
Одним журюсь, що не вдалось
Зрадливця покарать.

Прощай, життя і сонця світ,
Усім живим — привіт!
Впаде ганьба хай на раба,
Що перед смертю зблід.

Співаючи, танцюючи,
Радіючи немов,
Макферсон той — завжди герой —
На шибеницю йшов.

ЩО ж ти думаєш-гадаеш

Що ж ти думаєш-гадаєш,
Чом на інших поглядаєш?
Чи мене ти покидаєш?
Любий, милий, повернись,
Знов до мене пригорнись!

Я ж тебе кохала вірно,
Довірялася безмірно
I тепер прошу покірно —
Любий, милий, не зраджай,
Мого серця не вражай!

Вітер гонить в далі млисті

Вітер гонить в далі млисті,
Явір ронить жовкле листя,
Річка стогне, хвилі хвилить,
Ізабелла ходить-квилить:

"Прощавайте, дні погожі,
Одцвілися втіхи рожі!
Здрастуй, здрастуй, ноче чорна,
Ноче журна, безпрозорна!

Про минуле незабутнє,
Про безрадісне майбутнє
Як згадаю-погадаю,
Серце рветься із одчаю...

Ой життя, ти благо в щасті
I важкий тягар в напасті;
Без жалю тебе покину,
В темну безвість перелину!"

Ой довга ніч, смутная ніч

Ой довга ніч, смутная ніч
Нема мого кохання,
Нема очам моїм спання
Із вечора до рання.
Нема очам моїм спання
Із вечора до рання.

Ой де ти спиш, про що ти сниш,
Далекеє кохання?
Чи чуєш ти в цю темну ніч
Тяжке моє зітхання?
Чи чуєш ти в цю темну ніч
Тяжке моє зітхання?

Як час минувсь — і не змигнувсь
Лицяння — женихання...
Тепер помалу-малу йде —
Нема мого кохання!
Тепер помалу-малу йде —
Нема мого кохання!

Ішов я проз високий двір

Ішов я проз високий двір
Та проз зелений садок,
I гарну ж, гарну дівчину
Загледів там між квіток.

Такої хорошої дівчини
Не бачив я ще на віку:
"Я дав би п'ять тисяч, аби в свій дім
Повести красуню таку!"

"Не поривай, юначе, очей
На гарну таку молоду:
Та будь ти й сам шотландський король,
В королеви тобі не піду!"

"Не будь така горда, красуне моя,
I не несись аж до хмар:
Аби лиш купило було в покупця,
То знайдеться добрий товар.

Я злізу й на вище дерево,
Багатше розкублю гніздо;
А ти будь скромніша, красуне моя,
А то ще й не візьме ніхто".

Мамо, мамусю, що маю робить?

Мамо, мамусю, що маю робить —
Як їх примусить мене любить?
"Доню моя, не будь дурна,
Ти будь такою, як я була".

Як буду чорна — ніхто не пригорне,
Як буду біла — нікому не мила,
Як буду горда — ніхто не займе...
Що маю діяти, навчи мене.

Дженджик Джон

Недарма кажуть — Дженджик Джон
Всесвітній баламут:
Він дівчину стрів, невінчану звів,
Що й люди не візьмуть.

Не слухала батька і неньчиних рад,
Дівча нерозумне таке...
Що хтіла творила та пиво варила,
Не знала, що буде гірке.

Корова з телям, овечка з ягням
I талярів тридцять ще й три;
Не гола, не боса, надбала на посаг —
Хто хочеш чорняву бери.

Мітли, віники

Мітли, віники! Кому, кому?
Вересові, гарні, й недорого візьму...
Мушу женитись, байдуже з ким,
От, аби жінка, хазяйка у дім.

Хай буде гарна, мені не кривдно,
Хай і погана — вночі не видно.
Як молода, то добре, бігме,
Як стара — то швидше помре.

Як рожаїста — хай родить, нівроку,
А як нерода — менше мороки.
Чорна чи біла, руда чи зелена,
От, аби жінка, то й буде з мене.

Як любить чарку — вдвох вип'єм незгірше,
А як не любить — мені буде більше.
Мітли, віники! Кому, кому?
Вересові, гарні, й недорого візьму...

Білий мельник, білий

Білий мельник, білий,
Од муки біліш,
Меле, шеретує,
Заробляе гріш.

Од білого мельника
Я й сама вбілюся,
До милого мельника
Таки притулюся.

Білий мельник, білий,
Мливо сипле в кіш,
Ловко хлопець меле,
Любить ще ловкіш.

На вмілого мельника
Я не надивлюся,
Для милого мельника
Вже не поскуплюся.

Милий, будь смілий

Милий, будь смілий,
Милий, будь смілий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!

Хочеш добитися
Бажаних цілей,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!

Хочеш упитися —
Й краплі не вилий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!

Милий, будь смілий,
Милий, будь смілий,
Хочеш любитися —
Милий, будь смілий!

Джон Андерсон

Джон Андерсон, мій друже!
Як я тебе спізнав,
Твій чуб був чорний, як смола,
В очах огонь ще грав.

Минув той час, твій зір пригас,
Чуб іній притрусив...
Та дружба не схолола в нас,
Ти голубе мій сив!

Джон Андерсон, мій друже!
Як ми угору йшли,
Чимало ми з тобою вдвох
Розкоші зажили.

Тепер якось поплетемосъ,
Обнявшися, униз...
Разом і спати вкладемось,
Ти голубе мій сиз!

Мое серце в верховині

Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.
Будь здорова, верховино, любий рідний край,
Честі й слави батьківщино, вольності розмай!
Хоч іду я на чужину, повернуся знов,
Моє серце в верховині і моя любов.

Прощавайте, сині гори, білії сніги,
Прощавайте, темні звори й світлії луги!
Прощавайте, пущі дикі й тіняві гаї,
Прощавайте, буйні ріки й бистрі ручаї!
Моє серце в верховині і душа моя,
Моя дума в верховині соколом буя,
Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,
Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Тихий Дун

Ой там, де плине тихий Дун,
Ходжу я, повен журних дум,-
Хоч як пишаються квітки,
Хоч як виспівують пташки.

Ой замовчи, не щебечи
Ти, пташко, вгору летючи,
Не завдавай мені жалю,
Не споминай, кого люблю.

Ой там, де плине тихий Дун,
Гуляв я, повен світлих дум,-
Голубці голуб воркотав,
А я коханці щебетав...

Зірвав я з рожі квітоньку:
"Це ж нам на двох, мій світоньку..."
Ти з рожі цвіт собі взяла,
А колючки мені дала.

Мій любий ткач

Де круто в'ється срібний Твід
Поміж яруг, поміж бескид,
Живе мій хлопець-миловид,
Живе мій любий ткач.

Бували в мене сватачі,
Давали персні й дукачі,-
Ідіть деінде, багачі,
Бо я люблю ткача!

Мій батько гордий — не сказать,
Йому в умі заможний зять,
Та я поклала шлюб узять
Таки з моїм ткачем.

Поки квітки цвітуть в садках,
Поки бджілки гудуть в квітках,
Поки жита ростуть в полях,
Любитиму ткача!

Хлопець-верховинець

Молодчага з молодчаг
Бравий хлопець-верховинець,
Плед він носить на плечах,
Бравий верховинець.
У кресані голубій
Бравий хлопець-верховинець,
Вірний дівчині своїй
Бравий верховинець.

"Чуєш в горах грім гармат,
Ти, коханко-подолянко?
Зве до бою нас сурма,
Люба подолянко!
Піде військо у поход,
Ти, коханко-подолянко,
За свободу, за народ,
Люба подолянко".

"Легше гори розрівнять,
Бравий хлопець-верховинець
Ніж твій мужній дух зламать,
Бравий верховинець!
Їдь же, слави добувай,
Бравий хлопець-верховинець,
Захищай свій рідний край,
Бравий верховинець!"

Тихенько, Афтоне

Тихенько, Афтоне, тихіше дзюрчи,
I ти, моя пісне, ніжніше звучи:
Заснула кохана під шемріт води,
Тихенько, Афтоне, її не збуди!

Ти, вутко, плинь хутко, мовчи, не ячи,
Ти, дрозде, сядь осьде, не так щебечи,
Ти, голубе сизий, не вельми гуди —
Хай спить моя Мері, не знає біди.

Де б'ють журкотливі джерела-ключі,
Ходжу я по згір'ю, овець пасучи,
А душу мою пориває туди,
Де Мерина хатка покрай слободи.

Так пишно, розкішно, бальзами ллючи,
Цвітуть над водою духмяні кущі...
Як вечір огорне поля і сади,
Ми ходимо з Мері гуляти сюди.

Хлюпочуться хвилі, удаль біжучи,
Як Мері йде берегом, квіти рвучи;
Ти з нею жартуєш, струмочку, завжди,
Їй ніжки цілуєш, милуєш сліди...

Тихенько, Афтоне, тихіше дзюрчи,
I ти, моя пісне, ніжніше звучи:
Заснула кохана під шемріт води,
Тихенько, Афтоне, її не збуди!

Забудь, Шотландіє моя!

Забудь, Шотландіє моя,
Свою колишню славу!
Забудь своє гучне ім'я,
Звеличене по праву!
Припали Твіду береги
Англійцям ув обладу,-
Опанували вороги
Нас через чорну зраду.

Не міг відняти наших прав
Віками меч ворожий,
Та підлий зрадник нас продав
Катам за жменю грошей.
Англійську сталь не раз було
Щербили ми в двобої,
Англійське злото довело
Нас до біди тяжкої.

Розпука душу рве мою —
Ми в рабстві жити мусим!
О, чом я не поліг в бою
З Уоллесом чи Брюсом!
Та поки серця пал не згас,
Волатиму щосили:
За золото англійське нас
Запроданці згубили!

Рвала Дженні золотунці

Рвала Дженні золотунці,
Квіти лугові,
Заросилась, замочилась
В росяній траві.

В тої Дженні спідничина —
Лиштовки нові,
Заросила, замочила
В росяній траві.

Коли хтось когось зустріне,
Де шумить верба,
Коли хтось когось обніме,-
Що вам за журба?

Коли хтось когось цілує,
Де дзюрчить вода,
Коли хтось когось милує,
Що вам за біда?

В тої Дженні спідничина
Лиштовки нові,
Заросила, замочила
В росяній траві.

Поцілуймося востаннє

Поцілуймося востаннє,
Поцілуймось на прощання!
Буду вічно я страждати,
Буду милу марно ждати.

Той нехай про щастя мріє,
В кім надії іскра тліє;
Я ж у тузі безутішній,
В непроглядній тьмі кромішній.

Ти, кохана, чарівниця,
Як же в тебе не влюбиться?
Хто побачить — спокій губить,
Хто полюбить — не розлюбить.

Ох, якби ми та й не знались,
Не любились, не кохались,-
Не було б тепер розлуки,
Не було б на серці муки,

Прощавай, моя дівчино,
Прощавай, моя єдина!
Будь здорова і вродлива,
Будь багата і щаслива...

Поцілуймося востаннє,
Поцілуймось на прощання!
Гірко-гірко плакать буду,
Тебе, зірко, не забуду.

Вугляр

— О хто ти, дівчино, скажи,
З чийого ти двора?
— Живу я тут, зовуть мене Джейн,
Я любка вугляра.
Живу я тут, зовуть мене Джейн,
Я любка вугляра.

— Поглянь навкруг: поля, ліси,
I замок, і гора,-
Це все моє, а буде твоє,
Як кинеш вугляра.
Це все моє, а буде твоє,
Як кинеш вугляра.

Ти їстимеш і питимеш
Із злота й серебра,
Царицею ти житимеш,
Як кинеш вугляра.
Царицєю ти жнтимеш,
Як кинеш вугляра.

— Та мав 6и ти, паниченьку,
I в сто раз більш добра,-
Не проміняю за всі скарби
Я свого вугляра.
Не проміняю за всі скарби
Я свого вугляра.

Нехай малий заробок мій,
I хатка як нора,
Та я щаслива сплю вночі
В обіймах вугляра.
Та я щаслива сплю вночі
В обіймах вугляра.

Життя всміхається мені,
I доля не вмира,-
Бо є на світі сонце, й хліб,
I ласка вугляра.
Бо є на світі сонце, й хліб,
I ласка вугляра.

Вона така маленька

Вона така маленька,
Вона така миленька,
Гарненька, веселенька
Дружинонька моя.
Не знаю я другої
Такої дорогої,
Такої чарівної
Ніде не бачив я.

Вона така маленька,
Вона така миленька,
Гарненька, веселенька
Дружинонька моя.
У щасті і в знегоді,
У будь-якій пригоді
Ми житимем у згоді
Із нею все життя.

Чорт ухопив акцизного

У скрипку заграв сатана на торгу
Й пішов у танець із акцизним.
Зраділи баби й закричали врагу:
"До пекла, до пекла іди з ним!"

Чортяка втік, чортяка втік,
Чортяка втік з акцизним;
Направо стриб, наліво скік —
I зник навік з акцизним.

Наваримо, друзі, пивця досхочу,
I вип'єм, і брязнем, і бризнем,
I скажем спасибі грачу-хвостачу,
Що в пекло пішов із акцизним.

Радіймо, співаймо — турботам кінець,
Уже не страшний той харциз нам!
Всім танцям танець отой скакунець,
Що чорт станцював із акцизним.

Чортяка втік, чортяка втік,
Чортяка втік з акцизним;
Направо стриб, наліво скік-
I зник навік з акцизним.

Дударик

Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.

Дударик грав: ду-ду, ду-ду,
Таки принадив молоду;
Сама невеличка, рум'янеє личко,
А вустоньки на меду.

За ним усюди я піду,
Бо з ним усюди до ладу...
Підтичу спідничку, з ним через річку
Світ за очі побреду.

Ой забрели ж ми на біду
В густу, високу лободу...
Згубила, сестрички, я шовкову стрічку
Уже ж її не знайду.

Дударик гарний на виду,
Ще й гарно грає на дуду...
Підтичу спідничку, за ним через річку
Світ за очі побреду.

Ой Меггі дурненька

Ой Меггі дурненька, що ти наробила?
Любила одного, тепер розлюбила.
Багатий, банькатий схотів тебе взяти —
Ти бідному мельнику серце розбила.

Що мельник хороший, ще й гожого стану,
Шляхетний, як лицар, тендітний, як панна,
А ти на поганця, рудого плюгавця
Взяла й проміняла свого милодана.

Давав тобі мельник своє щире серце,
А дука-суперник — із грішми відерце,
Коня вороного, ще й збрую до нього:
Із злота вудильця, із срібла сідельце.

Біда, як людина шаліє з жадоби
I нехтує серце заради худоби;
А хто любить вірно — не дбає про віно,
Щоб тільки дружина була до вподоби.

Гей, щотландці!

Заклик Роберта Брюса до війська
перед Беннокбернською битвою

Гей, шотландці! В бій не раз
Воллес, Брюс водили вас;
Знов ударив грізний час —
До борні, брати!

То ж не жарт, шотландський гарт,
Докажіть, чого він варт:
Наближається Едвард,
З ним ідуть кати.

Хто злякався ворогів,
Хто від жаху затремтів,
Рабськи вмерти захотів —
Може утекти.

Хто за рідний край готов
Щедро лити щиру кров,
Щоб звільнитися з оков —
Той у бій лети!

Важмо сміливо життям:
Випадає нині нам
I собі, й своїм синам
Волю осягти.

В нас із вами шлях один —
Бить загарбника на скін,
Перемогу чи загин
У бою знайти.

Моя любов — рожевий квіт

Моя любов — рожевий квіт
В весінньому саду,
Моя любов — веселий спів,
Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.

Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік любов моя,-
Аж згасне сонця пал,

Прощай, прощай, мій рідний край,
Прощай, моя любов,
Та де б не був я, мила, знай —
Прийду до тебе знов!

Ячні пироги

Ой смaчні, смaчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні...
В бою безстрашні,
Завжди звитяжні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.

Ой смaчні, смaчні
Пироги ячні.
Люблять горяни
Пироги ячні,
Мужні, відважні
I не продажні
Хлопці, що люблять
Пироги ячні.

Плач удови-верховинки

Прийшла я на поділля,
Гай-гай, зелений гай!
Немає грошей і на хліб —
Хоч у труну лягай!

На верховині я жила,
Гай-гай, зелений гай!
Яка щаслива я була,
Там був для мене рай.

Я мала череду корів,
Гай-гай, зелений гай!
У мене масла й молока
Було хоч відбавляй.

Овець отару мала я,
Гай-гай, зелений гай!
Давали мені вовниці,-
Лиш стригти устигай.

Зазнала щастя я в житті,
Гай-гай, зелений гай!
Найкращий в клані чоловік
Був Дональд, мій шугай.

Приплив наш Чарлі з чужини,
Гай-гай, зелений гай!
Пішов мій Дональд у загін
Звільняти рідний край.

Та правду зло перемогло,
Гай-гай, зелений гай!
Поліг мій Дональд у бою
Проти ворожих зграй.

Гай-гай, мій любий Дональд,
Гай-гай, зелений гай!
Лишилась в світі я одна
На тугу та відчай.

Уже і вечір звечорів

Уже і вечір звечорів —
Мені не до вечері,
Я спів почув і враз майнув
На вулицю до Мері.

Хороший вид, пригожий стан,
Ще й гарная погода...
Чи де ще є, життя моє,
Така чудова врода?

Пішли ми в гай, густий розмай,
На дзюркотливу річку...
Ой не забуть мені повік
Ту нічку-чарівничку!

Задля мого єдиного

Я сохну, в'яну від жалю —
Нема мого єдиного!
Я виглядаю, ніч не сплю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе, що хочеш, я стерплю
Задля мого єдиного.

Небесні сили, вас молю —
Храніть мого єдиного!
Я так, я так його люблю,
Його, мого єдиного.
Гай-гай, єдиного!
Гей-гей, єдиного!
Усе на світі я зроблю
Задля мого єдиного!

Чесна бідність

Хай бідні ми, хай злидні ми,
Не маємо нічого,
А будьмо чесними людьми
Й не біймося нікого.
Нічого, нічого,
Що ми звання простого!
Звання — лиш карб, людина — скарб,
Цінніший від усього.

Хоч ми їмо черстві шматки,
Вдягаємось убого,
А в багача булки й шовки —
Ми людяніш од нього.
Нічого, нічого,
Що ми живем убого,
А чесним бути в бідності —
Найвище од усього.

Бундючиться вельможний лорд,
Що сотні слуг у нього;
Дурний, як пень, лихий, як чорт,
А строїть з себе Бога.
Нічого, нічого,
Що стрічка й хрест у нього,
Бо хто розумний чоловік, —
Сміється з того всього.

Король зведе в дворянський стан
Лакейчука двірського,
Людини ж праведної сан
Не дасться ні від кого.
Що з того пустого
Дворянства гербового?
Шляхетний дух, шляхетний ум
Шляхетніш того всього.

Молись же всяк, щоб стало так —
А йдеться вже до того! —
Щоб ум і честь, де тільки єсть,
Пробили скрізь дорогу.
Нічого, нічого,
Діждем ладу нового,
Торжествуватиме весь світ
Братерства перемогу!

Бондарчук

Веселий хлопець бондарчук
Все молоточком стук да стук:
В селі не знайдеш кращих рук
До бочки чи до діжки.

Сюди стук, туди стук,
Хороший хлопець бондарчук,
Веселий хлопець бондарчук,
Усе йому за смішки!

В хазяйки бочка протіка —
Вона гука бондарчука,
Пославши з дому мужика
У ліс по сироїжки.

Поки мужик шукав грибів,
Хлопчина все, що слід, зробив:
Хазяйці бочку він набив,
Хазяїнові — ріжки.

Ой, чук, чуки-чук,
Хороший хлопець бондарчук,
Веселий хлопець бондарчук,
Усе йому за смішки!

Пригода

Як ішов я та й на верховину,
Заблудився в ніч під хуртовину;
Хат не видно, людей не чувати —
Де ж я буду нічку ночувати?

Де взялася молода дівчuна,
Бачить — хлопцю в дорозі причина,
Бачить — далі йти уже несила,
Вона мене в хату запросила,

Я дівчині вклонився низенько,
Їй за ласку дякував красненько:
"Як до хати гостя привела ти,
Мусиш йому постелю послати".

А дівчина — господиня дбала,
М'яко й пухко постелю послала,
Дала. гостю випити чарчину
Й побажала доброго спочину.

Сама взяла з столу яру свічку,
Тихо вийшла у свою світличку.
"Вернись, вернись, господине-душко,
Внеси мені ще одну подушку".

Все зробила вона, як звелів я,
Підмостила мені в узголів'я;
Я хорошу пригорнув до серця —
Поцілую, сердься чи не сердься!

"Не руш мене, юначе-гультяю,
Чи не знаєш доброго звичаю?
Коли мене ти по правді любиш,
То віночка мого не погубиш!"

В неї очі — зорі серед ночі,
В неї коси — золоті розчоси,
В неї личко із лілей і лала,
У дівчини, що постелю слала.

В неї груди — два сугірки сніжні,
В неї руки ласкаві та ніжні,
В неї тіло п'янкіше від хмелю,
У дівчини, що слала постелю.

Я дівчину цілую-милую,
Вона вщухла за хвилю малую,
Вона мою воленьку вволила
I зо мною ложе поділила...

Як устав я рано-пораненьку,
Їй за ласку дякував красненько.
Плаче мила, руки заломила:
"Ой світе ж мій, що я наробила!"

"Не плач мила, не мийся сльозою,
Будеш мені вірною жоною,
Будем, серце, вкупі вікувати,
Будеш мені щодня постіль слати".

Втерла мила заплакані очки,
Сіла шити милому сорочки...
Ший здорова, моя зоре ясна,
Нехай буде твоя доля щасна!

Не забуду, доки живий буду,
Ту дівчину, золоту рибчину,
Що в пригоді мене врятувала,
Що в дорозі постелю послала.

Давай одиначку-багачку!

Краси чарівної мені не хвали —
Із личка ще зроду води не пили!
Давай мені дівку, щоб гроші були,
Земелька і хата, корови й воли.

Люблю одиначку-багачку,
Візьму одиначку-багачку,
Давай одиначку-багачку
I гроші хороші мені!

Дівочая врода — як ранішній цвіт:
Ударить негода — пропав її слід;
Земелька ж рідненька цвіте з роду в рід,
Щороку, нівроку, приносить нам плід.

Любов до красуні спливе, як вода,
Натішишся трохи, й нуда напада;
А мати дукати завжди не біда,
Чим дальше, тим білыпе їх серце жада.

Люблю одиначку-багачку,
Візьму одиначку-багачку,
Давай одиначку-багачку
I гроші хороші мені!

Обійняв, сказав: "Прощай!"

Обійняв, сказав: "Прощай!"
I за гори десь пішов...
Він мені лишив відчай,
Я йому — свою любов.
Вітрику, веди його,
Дощику, щади його,
Ти, білесенький сніжок,
Не замітай йому стежок!

Я молюсь, щоб бід і лих
У дорозі він не знав,
Щоб вночі здоровий ліг,
Щоб веселий вранці встав.
На далекій чужині,
У загірній стороні
Хай згадає він мене
I рідний край свій спом'яне.

Дай, мила, білу ручку

Дай, мила, білу ручку,
Дай ручку, дай ручку,
На ручку нa обручку,
Заручена моя!

Я знаю, що таке любов,
Вагу приємних тих оков
Весь вік носити я готов,
Як будеш ти моя!

Багато я кохав дівчат,
Кохання те було як чад;
Тепер не буде більше зрад,
Єдиная моя!

Дай, мила, білу ручку,
Дай ручку, дай ручку,
На ручку нa обручку,
Ти суджена моя!

Ой дівчино-бережанко

Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!

Люблю тебе одну, повір,
Забудь нікчемний поговір,
Хай буде поміж нами мир,
I згода, і любов!

Клянусь тобі, красо моя,
Тебе повік не зраджу я!
Верни ж, кохане голуб'я.
Мені свою любов.

Ой дівчино-бережанко,
Чи тобі мене не жалко?
Посміхнись,
Як колись,
Знов до мене пригорнись!

Нехай і холод, і вітри

Нехай і холод, і вітри,
І сніг з дощем, і сніг з дощем —
Я від негоди захищу
Тебе плащем, тебе плащем.

Нехай і горе, і біда,
I море тьми, і море тьми —
Я від недолі заслоню
Тебе грудьми, тебе грудьми.

Нехай я буду злидарем
В чужім краю, сумнім краю —
З тобою буде скрізь мені
Як у раю, як у раю...

Нехай я стану владарем
На цілий світ, на цілий світ —
В моїй короні будеш ти
Як самоцвіт, як самоцвіт...

Остання пісня

П'ю за тебе, моє ти кохання!
П'ю за тебе, моє ти страждання!
Ти ясна, як усмішка у зустрічі мить,
Чиста ти, як сльоза в час прощання.

Ти не будєш ніколи моя,
Нам у парі, я знаю, не жити,
Та найбільша утіха в моєму житті —
За тобою, чужою, тужити.

В день веселкй ходжу я, смутний.
Все про тебе гадаю, сумую.
Та зате уночі у блаженному сні
Я в обіймах твоїх розкошую.

Ти ласкаво на мене зориш,
Усміхаєшся любо та мило,-
Ой ти доле моя, ти недоле моя,
Нас жорстоке життя розлучило!

П'ю за тебе, моє ти кохання!
П'ю за тебе, моє ти страждання!
Ти ясна, як усмішка у зустрічі мить,
Чиста ти, як сльоза в час прощання.