Поезії

Райніс Ян

Ян Райніс
Поезії

Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Він це знав

Він, це знаючи,
Жив у чеканні
З дня, коли хворість
Тіло струснула;

Все це знаючи,
Жив він, готовий
Смерть зустріти.

Жив, ясно бачачи,
Жив, розуміючи
Все, що минулося,
Все, що настане...

.................
.................

Біля постелі
Діти поникли
В мокрих сорочечках,
З лицями спухлими.

Витерши сльози,
Руку простягши,
Жінка водицею
Поїть востаннє...

Добре він відає,
Ясно вбачає він
Те, що з коханими
Станеться далі;

Все життя,— в горещах,
В праці невпинній,
В поті і злиднях,-
Марно кінчається.

Він не лишає
Дітям і жінці,
Крім безпритульності,
Більше нічого.

.................
.................

Це розуміючи,
Вмер він тихо,
Стисши зубами
З ліжка солому,-

Світлого розуму
Хворий не втратив
Аж до останньої
Смертної миті.

Біля казанів життя

Чом сидимо тут,
Склавши руки?
Немов причинні,
Бродимо колом,
В тузі одвічній
Зітхаєм тихо?

По той бік річки
Поля димують
Од випарів буйних,
Бурею збитих:
Дивіться також
Бурхає димом
Машина майбутнього,
Піч велетенська
Жахтить од жару,
Казан велетенський
Життям вирує,-
Пломінь змішався
З парою й снігом,
Пломінь з водою
В борні запеклій,-
В борні тій самій,
Що осторонь неї
Ми тут зітхаєм;
Ті ж урагани,
Ті ж поривання,
Пристрасть та сама,
Той самий гнів.
Пильно вдивився
Крізь звиви пари:
Наші братове
Там у спекоті
Стали — й до себе
Кличуть всіх нас.

Чом сидимо тут,
Склавши руки?
Немов причинні,
Бродимо колом?
Йдімо зі всіми
В спільні лави!
Знову ставаймо
До боротьби!

Життя вирує,
Старе згорає,-
Розводьте ж пломінь
На кожнім місці,
Куди нас кинув
Великий вихор!
Байдуже, де скипає
Життя буйнішим виром,-
На півночі чи півдні,
На заході чи сході,-
Аби кипів цей вир!

З півдня і півночі,
Сходу і заходу
Сили збираються
Спільним громаддям.
Пара стовпами
Зводиться вгору,
Злившись верхів'ям
З небом захмареним,
Зрісши великим
Гіллястим лісом,
Що тінню вкриває
Весь круговид,-
З-під тіні видно
Новітній світ.

1907-1910

* * *

Борцем я був у всі прожиті дні,
На битву йшов у перших лавах завше,
І в розпалі духовної борні
Багато літ прийшлось прожить мені
Таких тяжких, що слабну, їх згадавши.
Ніколи я борні не уникав,
Хоч тисячі причин для цього мав,
Що будь-кому служили б за підставу
Покинути борню тяжку й криваву.
Я інших праць чимало розпочав,-
Ці мирні праці звершення чекають,
Давно лежать, давно мене волають,
Я й сотої частини не явив
Того, що душу сповнює неситу,-
В ній безліч є невимовлених слів.
О, так багато я сказати можу світу!
Від слів незмовлених в безсонні я знеміг.
Я задихаюся від них,
І все-таки їх заглушити мушу,
Хоч цим ображу власну душу,-
Можливо, я вже вбив її навік
І змучує мене її страждання й крик.
Хай так! Я все ж боротися не кинув
І в затишку ні року не спочинув,
Не змарнував ні тижня, ні доби,
Бо вищого нема в житті від боротьби!
Це — боротьба тяжка, безжалісна, могутня
За долю нашого народу, за майбутнє,
Яке тепер, сьогодні, в наші дні
Вирішується в битвах і борні.
Народові ми мусим помогти
Несхибну путь, до сонця путь знайти.
До сонця зрікся йти я манівцем своїм,-
З народом вкупі я. Народ є над усім!

1906-1907