Монолог Землі

Пухаєв Олександр

Олександр Пухаєв

Монолог Землі

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Я Сонця планетний осколок,

Народжене з магми дитя.

Я вбила мертвотності морок,

Дала всьому людству життя.

Мене сотворив не Всевишній,

Оперта я не на слонів.

Пророцтва то злі й нікудишні,

Що попелом стати мені.

Я Сонцю дивлюся в обличчя,

І Місяць для мене — як брат,

І радість Несе таємничу

Щоночі рясний зорепад.

Я — біла, і жовта, і чорна! —

Проживши мільйони років.

Я — матір одна, животворна

Всім людям всіх материків.

Та різними люди бувають,

Не завжди я з ними в ладу:

Одні мене ревно плекають,

А інші — приносять біду.

Болять мені горе і кривда,

Калічить ганьба ворожнеч.

Ну як мені вас помирити,

Зламати ненависті меч?!

Хоч важко бува до нестями,

Не зраджу я долю свою:

Робочим рукам з мозолями

Щедроти свої віддаю.

О люди, я ревно благаю,

Жорстоко не тьмарте мій фарн*,

Збратайтесь від краю до краю

І ядерний знищіть колчан.

---------------

*Фарн — радість, щастя, спокій (осет.).