Ферма тварин

Оруел Джордж

Джордж Оруел

Ферма тварин

З анґлійської мови переклав ІВАН ЧЕРНЯТИНСЬКИЙ

ПЕРЕДМОВА АВТОРА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Я отримав прохання написати передмову для перекладу "Animal Farm" на українську мову. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене.

Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як появився мій "Колгосп Тварин". Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів.

Народився я в Індії у 1903 році. Мій батько був урядовцем англійського адміністративного апарату в Індії, а моя родина, була звичайною собі родиною з тих, що становлять середню верству, себто ту верству, що її членами е військові, священники, урядовці, вчителі, правники, лікарі, тощо. Освіту одержав у Eton, в найкоштовнішій та найбільш снобістичній з англійських public schooly. (Це не прилюдні "народні школи", а якраз щось протилежне: закриті дорогі середні школи з інтернатами, розташовані далеко від міст. До недавнього часу туди приймали майже виключно синів багатих шляхетських родин. Мрією свіжо розбагатілих банкирів 19 ст. було пропхати своїх синків у public school. У школах тих кладуть в великій мірі натиск на спорт, що, мовляв, виробляє панівну, тверду та джентльменську поставу. Між цими школами Eton — особливо славиться. Велінґтон буцімто, сказав, що перемога під Ватерлоо виборена на крікетових грищах Eton. Недавно ще — величезний відсоток людей, що так чи інакше керували Англією, — були вихованці public schools. — пр. перекл.) Проте, я попав туди тільки тому, що був стипендистом. Інакше мої батьки не змогли б мене вчити у школі цього типу.

Дивіться також

Швидко після закінчення школи (мені не було ще тоді повних двадцяти років) я виїхав у Бурму і вступив у лави Імперіяльної Поліції в Індії. Це була озброєна поліція чи пак жандармерія, щось дуже подібна на еспанську Guardia Civil чи Guarde Mobile у Франції. На цій службі пробув я п'ять років. Вона була мені не до вподоби і сповнила ненависти до імперіялізму, хоч у той час націоналістичні настрої в Бурмі не відзначались особливою силою, а відношення англійців до бурманців не було особливо пагане. Повернувшись в 1927 р. до Англії у відпустку, я відмовився від старшинського чину і вирішив стати письменником; на початку без особливих успіхів. В 1928-1929 р. р. жив у Парижі й писав повісті, яких ніхто не хотів друкувати (я їх потім усі понищив). У наступні роки жив як щастило, і нераз голод заглядав мені в вічі. Тільки починаючи з 1934 року, зміг утримуватись з заробітків за власні твори. У переходові роки я, бувало, цілими місяцями жив між біднотою, між півзлочинними елементами, що мешкають у найгірших частинах бідних кварталів або снуються по дорогах, жебраючи чи крадучи. Часто через брак грошей мені доводилось перебувати між ними; а втім їхнє життя дуже мене цікавило. Кілька років я посвятив (на цей раз більш систематично) вивченню умовин побуту й праці шахтарів у північній Англії. Більш-менш до 1930 року я не вважав себе за соціяліста. По суті я не мав тоді ясно окреслених політичних поглядів. Я став соціялістом більш через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших частин промислового робітництва, ніж через теоретичне захоплення пляновим суспільством.

У 1936 році я одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Еспанії. Ми обоє з дружиною виявили бажання поїхати до Еспанії та взяти учать у війні по боці еспанського уряду. Ми зробили це через півроку, коли я закінчив працю над книжкою, що її якраз тоді писав. В Еспанії я пробув біля шости місяців на арагонському фронті, поки мені біля Huesca фашистівський снайпер не прострелив шиї.

У ранньому періоді війни чужинцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що точилася між ріжними політичними партіями, прихильними до уряду. Через ряд випадкових подій я вступив, як більшість чужинців в Еспанії, не до міжнародньої бригади, а до міліції Р. О. V. М., до т. зв. еспанських троцькістів. Таким чином в половині 1937 р., коли комуністи здобули контролю (чи часткову контролю) над еспанським урядом і почалося переслідування троцкістів, ми обоє з дружиною опинились між переслідуваними. Ми справді мали щастя, що нам вдалося покинути Еспанію живими та ще й не бувши ні разу арештованими; багато з поміж наших друзів розстріляно, інші просиділи довгий час по в'язницях чи просто позникали. Ці переслідування в Еспанії йшли поруч з великими чистками в СССР і були лише їх відгомоном. Суть обвинувачень — (а саме: змова з фашистами) була тут і там однакова; коли йшлося про Еспанію, я мав повні основи знати, що ці обвинувачення неправдиві. Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені як легко тоталістичній пропаганді керувати опінією освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в'язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних почуваннях. А повернувшсь в Англію, ми побачили, що порівнюючи розсудливі й добре інформовані обсерватори вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московської судової залі.

Я тоді збагнув, ясніше як до того, — негативний вплив Совітського міту на західній соціялістичний рух.

Та тут варто спинитись і окреслити моє становище до совєтського режиму.

Я ніколи не був у Росії і знаю про неї тільки те, що можна довідатись читаючи книжки та часописи. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не бажав би собі втручатися у советські внутрішні справи; я не засуджував Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, стосували варварські та недемократичні методи. Воно зовсім можливе, що в тамошніх обставинах вони не могли діяти інакше, навіть, коли й у них були добрі наміри.

Та мені незвичайно залежить на тому, щоб люди на Заході, Европи побачили совєтський режим таким, яким він є. Більш-менш від 1930 р. я не бачу жадної ознаки, що СССР дійсно поступає в напрямку чогось, що можна б обосновано назвати соціалізмом, зате я помічаю дуже багато ознак, що СССР перетворився в гієрархічне суспільство, де володарі мають не більше причин відректися від влади, як яканебудь інша панівна кляса. Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій як Англія не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший як у 1917 році частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна десь таки існує), а частково також тому, що відносна свобода і мирність їхнього життя робить тоталізм для них незрозумілим.

Не треба думати, що Англія — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) поважними ріжницями жодо багатства. З другого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а вісткам і статистикам можна порівнюючи йняти віри, і, нарешті, — де мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно не зв'язане з небезпекою. У цій атмосфері середня людина не має дійсного зрозуміння що таке концтабори, масові депортації, ув'язнення без процесу, цензура преси, тощо. Коли вона читає про події в країні такій, як Совєтський Союз, вона перекладає все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної забріханости тоталістичної пропаґанди. Аж до 1939 р., а може ще пізніше, більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистівського режиму в Німеччині, а коли йдеться про совєтський режим, — вони у великій мірі оманені й досі.

Це заподіяло поважну шкоду соціалістичному рухові в Англії, а посередні наслідки такої настанови для англійської закордонної політики — жахливі. На мою думку, ніщо так не привело до перекручення давнього, спертого на однаковому всюди розумінні, поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок володарів Росії заслуговує вибачення, коли не наслідування.

Тимто за останніх 10 років в мене виробилось переконання, що коли хочемо відродити соціялістичний рух, то знищення совєтського міту є необхідною передумовою для цього.

Незабаром після повернення з Еспанії прийшло мені на думку виступити проти совєтського міту, вживаючи казкової форми, доступної майже кожному читачеві, і що легко можна б перекласти на чужі мови. Такі міркування, трохи неясні, приходили мені вже від деякого часу в голову, коли одного дня (жив я тоді якраз у малому селі) я побачив як малий, може десятилітній, хлопець гнав по вузькій доріжці величезну їзджалу коняку та лупцював її як тільки вона хотіла. звертати у бік. Мені майнуло крізь голову, що коли б тільки оці тварини усвідомили собі свою міць, ми не були б в силі над ними панувати, та що людина визискує тварин майже так само, як багаті кляси визискують пролетаріят.

Продовжуючи прогульку, я взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять. З тваринячої точки погляду, міркував я, клясова боротьба між людьми — чиста омана: коли треба визискувати тварин — усі люди в союзі між собою. Правдива боротьба йде між тваринами й людьми. Здобувши таку вихідну: точку, не важко було побудувати казку. Я не записував її аж до 1943 року, бо інша праця завжди віднімала в мене час. Вкінці а включив у неї деякі події, наприклад, конференцію в Тегерані, що тим часом відбулася. Проте, головні нариси оповідання були чітко накреслені в моїй уяві ще за шість років до їх літературного опрацювання.

Не хочу писати коментаря до оповідання; коли воно само по собі незрозуміле, то є це літературний неуспіх. А втім я хотів, би підкреслити дві точки. Ось перша: окремі епізоди, хоч і, назагал, вірно переспівують історію революції, не тільки спрощені, а й поперемішувані під хронологічним оглядом. Це було необхідно для симетричної побудови оповідання. На другу точку більшість критиків не звернули уваги, може тому, що й я сам не поклав на неї відповідного натиску. Багато читачів закрили книжку під враженням; що вона кінчається цілковитим помиренням між свиньми та людськими істотами. Та не такий був мій намір — навпаки, я нарочито закінчив оповідання гучною бучею. Писав я безпосередньо після тегеранської конференції, що, як усі думали, встановила ліпші відносини між СССР та Заходом. Я особисто не вірив, що ті дружні відносини довго потривають. І, як оказалося, не дуже помилявся.

Не знаю, чи треба мені ще щось казати. Коли ще хто бажає собі подробиць про мене, добавлю, що я удовець і маю майже трьохлітнього сина і що за фахом я письменник та від початку війни заробляю перш за все журналістикою.

Часопис, що до нього найпостійніше дописую — це "Tribune", політично-суспільний тижневик, що репрезентує, загально кожучи, ліве крило Labour Party. Ось мої книжки, що можуть зацікавити ширший загал (це на випадок, коли б комусь з читачів цієї передмови довелось надибати примірники цих книжок): "Дні в Бурмі" (повість про Бурму); "Поклін Каталонії" (звіт з моїх досвідів у еспанській громадянській війні); "Критичні спроби" (есеї, переважно про сучасну популярну англійську літературу, насвітлення в них. більш соціологічне як літературне).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ.

ПАН Джонс, власник хутора "Дідівщина", позачиняв на ніч курники, та був занадто на підпитках, щоб не забути також закрити і дірки, кудою вилазили кури. Круг світла, який кидала ліхтарня пана Джонса, танцював з кінця в кінець, коли він похитуючись проходив подвір'ям. Хвицнувши раз — другий, він скинув черевики біля заднього входу, хильнув останню склянку пива з бочки, що стояла в посудній і попрямував у ліжко, звідки вже роздавалось смачне хропіння пані Джонс.

Як тільки світло у спальні погасло, по всьому обійстю почалася метушня та лопотіння. Ще в день розійшлася чутка про те, що старому Маркові, премійованому кнурові середньої білої породи, останньої ночі приснився дивний сон, та що він бажає розповісти про нього іншим тваринам. Усі домовились зібратися в великій клуні, як тільки пан Джонс зовсім зникне з обрію. Старого Марка (так його завжди всі називали, хоч на виставці виступав він під іменем "Краса Вілінгдону") так глибоко поважали на хуторі, що кожна тварина радо погодилася втратити годину сну, аби тільки почути його слова.

В одному кінці великої клуні, ніби на підвищеному помості, лежав уже майор. Він вигідно розташувався на підстеленій соломі, під ліхтарнею, що звисала зі сволока. Було йому дванадцять років і за останній час він дуже потовщав, та все ж був ще свинею величньої постави, з розумним та доброзичливим виглядом, не зважаючи на те, що йому ніколи не спилювали іклів. Давненько вже тварини почали прибувати і розсаджуватись, кожна на свій спосіб. Спершу прийшло троє собак: Мурко, Лисько, Бровко, потім свині, що посідали перед самим помостом. Кури позасідали на підвіконнях, голуби пурхнули аж на крокви, корови та вівці полягали за свиньми і почали ремиґати. Гнідко та Конюшина, двоє робочих коней, увійшли разом, ступаючи дуже помалу і ставлячи широкі волохаті копита незвичайно обережно, щоб не наступити на якусь малу тваринку, може приховану в соломі. Конюшина була гладка материнського вигляду кобила, що віком наближалася вже до середніх літ; після четвертого лошати вже не повернувся їй її стрункий стан. Боксер був худобина велетенська, майже вісімнадцять п'ядей заввишки, а силою дорівнював двом звичайним коням. Біла смуга, що прикрашувала, надавала йому досить тупого вигляду; та й у дійсності второпність його була далеко не надзвичайна, за те його загально поважали за стійкість характеру і необмежну працездатність. За кіньми прийшла біла коза Дереза із ослом Беніяміном. Беніямін був найстаршою твариною на хуторі, з найгіршим від усіх настроєм. Він зрідка відзивався, хіба тільки на те, щоб висловити якесь цинічне заввження; так, наприклад, часто казав, що дійсно Господь дав йому хвіст на те, щоб відганятися від мух, але що він би був більш радий, коли б міг обійтись без хвоста і без мух. Єдиний з усіх тварин на хуторі, він ніколи не сміявся. Коли ж його питали чому це так, він, звичайно, відповідав, що не бачить нічого такого з чого можна було б сміятись. А в тім він був щиро відданий Боксерові, хоч до цього явно не признавався. Вони, звичайно, проводили недільні дні удвох на малому вигоні за садком, де скубли травицю побіч себе, завжди мовчки.

Обидва коні тільки що полягали, як у клуню ввійшов черідкою виводок качат — сиріт, що втратили матір; вони стиха пікали і перекочувалися то сюди, то туди, шукаючи за місцем де б їх ніхто не роздушив.

Конюшина так поклала свою велику ногу, що збудувала неначе мур довкола них. Качата укублилися за цією охороною і швидко позасинали. В останню хвилину увійшла, дрібцюючи маніжно, зі шматком цукру в зубах Марічка, дурненька гарна кобила білої масти, що тягала бідку пана Джонса. Вона зайняла місце в передніх рядах, та почала кокетливо помахувати білою гривою, сподіваючись притягти увагу до червоних стрічок, заплетених у неї. Останньою з усіх прийшла кішка; вона стала роздивлятися, як звичайно, за найтеплішим кутком і накінець вмостилася поміж Боксера і Конюшину.

Там вона і промуркотіла вдоволено цілу Маркову промову, не слухаючи ані слова з того, що він казав.

Усі тварини були вже присутні; бракувало тільки Мойсея, прирученого крука, що спав на жердці за заднім входом. Коли Марко побачив, що всі вже вигідно розташувалися і напружено чекали, відкашельнув та почав:

"Товариші, ви чули вже про дивний сон, що приснився мені цієї ночі. Та до сну повернуся згодом. Спочатку хочу разказати про щось інше. Не думаю, товариші, щоб мені довелося пробути між вами ще багато місяців, і тому вважаю за обов'язок передати вам перед смертю ту мудрість, що її здобув. Життя моє було довге, мав я багато вільного часу для міркувань, коли лежав самотній у хліві і на мою думку можу сказати, що розумію природу життя на цій землі не гірше, як хоч яка тварина, що живе зараз. Ось про що хотілось би вам розказати.

Отже, товариші, яка природа цього нашого життя? Гляньмо йому ввічі. Життя наше нужденне, повне вис лажного труду та коротке. Приходимо на світ; паші, що нам дають, вистачає якраз на те, щоб дух наш не покинув тіла, а тих зпоміж нас, хто працездатний, примушують працювати до останнього атому наших сил. Як тільки нашій придатності приходить кінець, нас негайно з огидливою жорстокістю заколюють. Немає в Англії тварини, яка знала б що таке щастя, або дозвілля, коли їй минув рік від народження. Немає в Англії тварини, що була б вільна. Життя тварини — нестаток і неволя. Ось яка чиста правда.

Та чи це просто частина природнього порядку? Чи воно тому так, що наша країна така бідна і не може забезпечити пристойного життя тим, хто в ній живе? Ні, товариші, у тисячу разів ні! Земля англійська родюча, а підсоння лагідне; вона спроможна запевнити достатнє прохарчування куди більшій кількості тварин як ці, що зараз на ній проживають. Ось цей наш хутір міг би сам утримувати десяток коней, двадцять корів, сотні овець — усі вони могли б жити в достаткові та з гідністю, що майже переходить межі нашої теперішньої уяви. Чому ж тоді живемо далі у цих нужденних умовах? Тому, що майже цілість вироблених нашою працею вартостей крадуть у нас людські істоти. Ось де, товариші, відповідь на всі наші проблеми. Можна вмістити їх в одному слові — Людина. Людина це наш одинокий, справжній ворог. Усуньте людину зі сцени і тоді ви назавжди викорінили причину голоду і перевтоми.

Людина — одиноке створіння, що споживає, не виробляючи. Вона не дає молока, не несе яєць, вона заслаба на те, щоб тягти плуги, вона не вміє бігти досить швидко, щоб хапати кріликів. А проте вона панує над тваринами. Вона силує їх працювати, вона віддає їм необхідний мінімум, що не дає їм загинути голодною смертю, а решту заховує для себе. Наш труд обробляє землю, через наш гній вона стає родюча, та всежтаки немає нікого такого поміж нас, хто був би власником чогонебудь крім своєї власної шкури. Корови, що вас бачу перед собою, скільки тисяч галонів молока дали ви за останній рік? А що сталося з цим молоком, що повинно було годувати ваші кріпкі телята? Кожна найменша крапля його потекла у горлянку наших ворогів. А ви, кури, скільки нанесли яєць за останній рік? А скільки ви висиділи курчат із цих яєць? Уся решта пішла на ринок, щоб принести гроші Джонсові та його наймитам. А ти, Конюшино, скажи, де ті чотири лошата, що їх породила, що повинні були б бути тобі підпорою та відрадою на старому віку? Кожне продали, як тільки йому сповнився рік — ніодного з них не побачили більше. Що ти дістала колинебудь в нагороду за твої чотири пологи та увесь твій труд на нивах, крім скупо відміряної паші та стоянки?

Та навіть в цьому нужденному життю, що його ведемо, не доводиться осягнути природнього тривання. Що до мене, я не нарікаю, бувши одним із щасливих. Мені більше як дванадцять років; я батько понад чотирьохсот дітей. Таке природнє життя свині. Та нема тварини, щоб їй наприкінці вдалось уникнути жорстокого ножа. Не мине рік і кожен із вас, кабани — годованці, що сидите передо мною, віддасть, кувікнувши в останнє, своє життя на колоді. Усіх нас чекає це страхіття — корів, свиней, курей, овець, усіх. Навіть доля коней і собак не ліпша за нашу. В той самий день, коли твої великі м'язи втратять силу, Джонс продасть тебе, Гнідку, конорізові, що переріже тобі горлянку і виварить із тебе страву для хортів. А собакам, коли вони стають старі вже і беззубі, Джонс прив'язує цеглу до шиї і топить їх у найближчому ставку.

Чи не стає тоді прозорим, мов кришталь, що зло у нашому житті походить від тиранства людських істот? Позбудьмося тільки Людини, і витвір нашої праці стане нашою власністю. Майже за день могли б ми стати багатими та вільними. Що нам для цього робити? Нумо, трудімося день і ніч, душею й тілом, над поваленням людського роду! Ось мій заклик вам, товариші: бунт! Не знаю коли цей бунт прийде, це може статися за тиждень або й за сотню років, але знаю, так певно, як бачу оцю солому в себе під ногами, що раніше чи пізніше справедливість переможе. Хай на протязі короткого часу, що остався вам для життя, погляд ваш буде спрямований на цю хвилину. Та перш за все, перекажіть цей мій заклик тим, хто прибуде після вас, щоб прийдешні покоління вели боротьбу аж до кінцевої перемоги.

Пам'ятайте, товариші, хай ваша рішучість буде непохитна. Ніяке міркування не сміє звести вас на манівці. Не слухайте ніколи, коли вам казатимуть, що в людини і тварини спільні Інтереси, що добробут одного із них, це добробут другого. Це все брехні. Людина не служить інтересам жодного створіння крім себе. А між нами товариші, хай буде повна єдність, повна дружність в боротьбі. Усі люди — вороги. Усі тварини — товариші."

В цей мент счинилася жахлива буча. Підчас промови Марка чотири великі щурі виповзли із нір і посідали на задках, прислухаючись до неї. Нараз собаки помітили їх, і тільки швидкий плиг у нори врятував щурам життя. Марко підніс ратицю, втихомирюючи збори.

"Товариші, — сказав він, — тут виникла справа, що її треба було вирішити. Чи дикі створіння, такі як щурі і крілики, — наші друзі, чи наші вороги? Піддаймо це під голосування. Я ставлю зборам запит: чи щурі друзі?"

Голосування відбулось негайно і Значна більшість погодилась на те, що щурі друзі. Знайшлися тільки чотири інодумці: троє собак та кішка, що, як потім вияснилось, голосувала на обох боках. Марко продовжував:

"Небагато мені остається сказати. Я тільки повторюю: пам'ятайте завжди прр обов'язок бути ворогом до людини і всіх її облуд. Усе, що ходить на двох ногах — ворог. Усе, що ходить на чотирьох ногах, або крилате — друг. Пам'ятайте також, що в боротьбі з людиною нам не можна стати подібними до неї. Навіть коли переможете її, не переймайте її хиб. Жодна тварина не повинна жити в будинкові, ні спати в ліжку, ні носити одежі, ні пити алкоголю, ні курити тютюну, ні доторкатися до грошей, ні займатися торговлею. Усі людські звички лукаві. Та перш за все жодна тварина не повинна знущатися з власного племени. Слабі й сильні, й прості, усі ми браття. Жодна тварина не повинна вбивати другої тварини. Усі тварини рівні.

А тепер, товариші, хочу розказати вам про мій сон з останньої ночі. Це був сон про те, як виглядатиме земля, коли людина щезне із неї. Та він нагадав мені про щось давно вже забуте. Перед багатьма роками, коли я був ще малим підсвинком, моя мати часто співала разом із іншими льохами однієї давньої пісні, що з неї вони знали тільки мелодію та три перші слова. Я знав мелодію, бувши дитиною, та вона давно вже вийшла мені з пам'яти. Але в останню ніч вона повернулася у сні до мене. Що більше, повернулися й слова пісні — слова, що їх, я певен, співали тварини давнього минулого і що про них загинула пам'ять від поколінь. Хочу вам, товариші, зараз заспівати цієї пісні. Я старий, мій голос хриплий, але коли я навчу вас мелодії, ви зможете її співати ліпше про себе. Пісня зветься "Звірі Англії".

Старий Марко відкашельнув і почав співати. Як він сам був згадав, голос в нього був хриплий, та співав він досить добре, а мелодія була зворушлива, щось не то "Клеминтайн" не то "Ля Кукарача". Слова звучали:

Звірі Англії, звірі Валії,

Звірі всіх підсонь, країн,

Про майбутній вік щасливий

Слухайте моїх новин.

Врешті день такий настане:

Людський щезне живоїд,

Англії поля врожайні

Знатимуть лиш звірів слід.

Щезнуть кільця з наших ніздрів,

Збруя щезне з наших пліч,

Вщент поржавіють остроги,

Не лящатиме більш бич.

Всі багацтва неуявні:

Лан ячменю, сад вишень,

Конюшина і пшениця

Стануть нашими в цей день.

Заясніють ниви Англії,

Збільшиться прозорість вод,

Вітри лагідно повіють

В день найбільшої з свобод.

Хоч помремо, заки зійде,

День цей — всіх змагань мета;

З труду коней, курок, гусок

Встане воля нам свята.

Спів цієї пісні кинув тварин у стан дикого збудження. Заки ще Марко дійшов до кінця, вони почали співати її про себе. Навіть найтупіші зпоміж них схопили мелодію і деякі слова, а якщо мова про розумних, таких як свині й собаки, то на протязі декількох хвилин вони вже вміли цілу пісню напам'ять. А тоді, після небагатьох вступних проб, увесь хутір залунав "Звірями Англії" в могутньому унісоні: корови ревли пісню, собаки скавучали її, вівці блеяли її, коні іржали її, качки крякали її.

Вони були так захоплені, що проспівали її п'ять раз під ряд і Мабуть продовжували б спів усю ніч, коли б їм не перервали.

На нещастя, гамір збудив пана Джонса. Він скочив з ліжка, переконаний, що на подвір'я прокралася лисиця; вхопив рушницю, що завжди стояла в кутку його спальні, та пустив у темряву набій шроту число 6. Шротовини зарилися в стіні клуні і збори поспішно розійшлися. Кожен утік на своє місце спочинку. Птиці скочили на сідала, тварини полягали на солому і увесь хутір умить потонув у глибокім сні.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

МИНУЛО три дні; старий Марко помер спокійно у сні. Тіло його поховали край саду.

Це трапилось на початку березня. У найближчі три місяці між тваринами на хуторі жваво розвивалась таємна діяльність. Промова Марка відкрила більш второпним із них зовсім новий погляд на життя. Вони не знали коли спалахне бунт, що його віщував Марко; не було жодної підстави припускати, що це станеться ще за їхнього життя; одне вони бачили ясно: їхній обов'язок був готуватися до нього. Завдання вчити та організовувати інших припало зовсім природньо свиням, що на загальний погляд були найрозумніші з тварин. Між свиньми відзначалися два молоді кнурі на ім'я Білан та Наполеон, їх п. Джонс годував на продаж. Наполеон був великий, досить лютий на вигляд бакшерський кнур, одинокий бакшерець на хуторі; не дуже то говірливий, зате (така йшла про нього слава) дуже рішучий. Білан був свиня жвавіша за Наполеона, поворотніший в розмові та більш винахідливий, хоч на загальну думку менш глибокої вдачі. Усі інші свині на хуторі були кабани — годованці. Найбільш відомий між ними був малий товстий кабан на ім'я Квікун; був він круглощокий і кліпав щораз очима; рухи в нього були меткі, голос-пронизливий. Він був блискучий промовець. Коли йому доводилось обговорювати яку нелегку тему, він мав звичку переплигувати з боку на бік та вертіти хвостиком: це виглядало якось дуже переконливо. Дехто казав, що Квікун спроможний чорне обернути в біле.

Утрьох вони розробили Маркове вчення й замінили його у завершену систему думки під назвою тваринізму. Декілька вечорів на тиждень, коли п. Джонс уже спав, вони скликали таємні збори в клуні та викладали іншим основи тваринізму. Спочатку доводилось переборювати багато безглуздя та байдужости. Деякі тварини базікали про обов'язок бути відданими Джонсові, що про нього вони згадували як про "пана"; інші робили такі дитячі завваження як, наприклад: "п. Джонс нас годує. Якби він відійшов, — ми б померли з голоду". Ще інші ставили такі запити: "навіщо турбуватись, що буде після нашої смерти?", або "якщо отой Бунт і так мусить прийти, то яка тоді ріжниця, чи працювати над його здійсненням, чи ні?" Свиням насилу вдавалось переконати їх, що ці погляди суперечать основам тваринізму. Найдурніші запити з усіх ставила біла кобила Марічка. Перший запит, що його вона поставила Біланові звучав: "Чи буде далі цукор після Бунту?"

"Ні, — сказав Білан твердо. На цьому хуторі не маємо засобів для цукрового виробництва. Крім цього, цукор для тебе зайвий. Матимем досхочу вівса та сіна".

"А чи дозволять мені носити стрічки у гриві? — питала Марічка.

"Товаришко, — сказав Білан, — оці стрічки, що до них ти так привикла, — тавро неволі. Чи не можеш зрозуміти, що свобода варта більше ніж стрічки?"

Марічка погодилась, та не виглядала на дуже переконану.

Ще важчу боротьбу довелося свиням звести з брехнями, що їх поширював освоєний крук Мойсей. Мойсей, особливий пестун п. Джонса, був шпик і наклепник, але й розумний промовець. Він запевняв, що знає про існування таємничої країни, яку звуть Смоктунцевою Горою і куди простують усі тварини після смерти. За словами Мойсея вона лежала десь . вгорі у небі у невеликій відстані від хмар, але поза ними. На Смоктунцевій Горі сім днів у тижні неділя, конюшина росте круглий рік, а цукор та макуха зріють на живоплоті. Тварини ненавиділи Мойсея за те, що байдикував і розказував небилиці; проте деякі зпоміж них вірили у Смоктунцеву Гору і свиням доводилось завзято сперечатися, щоб переконати їх, що таке місце зовсім не існує.

Найвірнішими їхніми учнями були два їзджалі коні, Гнідко та Конюшина. Обом їм надзвичайно важко приходилось видумати щось самостійне, зате прийнявши свиней собі за учителів, вони сприймали все що ті їм говорили і простими словами переказували це іншим тваринам. Вони були невідмінно присутні на таємних зборах у клуні і вели перед у співі "Звірів Англії", що завжди кінчав збори.

Та сталось так, що Бунт завершено значно раніш та з меншим зусиллям, ніж хтонебудь передбачав. У минулі роки п. Джонс, хоч і твердої руки пан, був здібний фармер, але в останній час прийшли на нього лихі дні. Дуже підкосила його втрата грошей у наслідок якогось позву і він почав пити над міру. Бувало, нераз цілими днями, простягнувшись у фотелі, він читав часописи, попивав собі та принагідно годував Мойсея шкірками від хліба, розмоченими в пиві. Наймити його були ліниві та нечесні, поля заросли бур'яном, на будинках здалося б відновити покрівлю, живоплоти росли запущені, а тваринам не доставало паші.

Надійшов червень. Трава вже тільки — тільки чекала косовиці. За день до Івана Купала, було це в суботу, п. Джонс подався у Вілінгдон і так упився під Червоним Левом, що повернув аж у неділю в полудень. Наймити видоїли корів уранці та пішли полювати на кріликів, не подбавши нагодувати тварин. П. Джонс повернувся додому і зразу ліг спати на канапі у вітальні, закривши лице "Новинами Світу"; тим-то, коли повечоріло, тварини все ще були ненагодовані. Нарешті, їм терпець увірвався, котрась із корів виламала рогом двері від комори, а тоді кожне собі почало брати пашу із засіків. Якраз у цю хвилину п. Джонс проснувся. Вмить опинився він разом із своїми чотирьма наймитами у коморі. В руках у них були батоги, вони шмагали ними куди попало. Та витерпіти це знущання було вже понад силу голодних тварин. Хоч перед тим між ними не було ніякої змови, вони, як один, кинулись на своїх мучителів. Джонс та його наймити нараз побачли, що їх з усіх боків буцають та хвицають. Вони зовсім втратили панування над положенням. Досі ніколи не доводилось їм помічати такої поведінки між тваринами; тому цей раптовий зрив серед істот, що їх вони звикли лупцювати та мучити досхочу, сповнив їх майже божевільного переляку! Через декілька хвилин вони покинули спроби боронитись і накивали п'ятами. А за мить усі п'ять тікали щосили по дорозі, що вела до битого шляху. Тварини переможно гнались за ними.

Пані Джонс визирнула крізь вікно спальні, побачила що діється, жбурнула "наспіх трохи майна у подорожню торбу та вислизнула із хутора крізь інший вихід. Мойсей скочив із жердки та, голосно крячучи, пурхнув за нею. Тимчасом тварини прогнали Джонса та його наймитів аж на шлях, і з грюком закрили за ними п'ятизасувні ворота. І так, заки тварини встигли добре спохватитись, бунт був уже успішно завершений: прогнали Джонса, а хутір "Дідівщина" був їхній.

Через декілька перших хвилин тварини ледве могли повірити в свою щасливу долю. Першим їх вчинком було промчатись юрбою довкола хутора; вони немов хотіли упевнитись, що жодна людська істота не ховалася більше в його межах. Після того вони погнались назад до будинків, щоб вимести останній слід ненависного джонсового панування. Силою розбили двері до возівні, що находилась на кінці стаєнь. і Вудила, кільця, ланцюги на собак, жорстокі ножі що ними п. і Джонс звик вихолощувати підсвинків та ягнят: усе це тваірини пожбурляли в криницю. Гнуздечки, недоуздки, наочники, принизливі опалки, кинуто в огонь, де згорало усяке сміття на подвір'ї. Така сама була доля батогів. Усі тварини підскакували з радощів, бачучи як батоги щезають у полум'ї. Білан кинув також в огонь стрічки, що в ярмаркові дні, звичайно, прикрашували кінські гриви та хвости.

"Стрічки, — сказав він, — треба вважати за одежу, признаку людської істоти. Усі тварини повинні ходити голі".

Почувши це, Гнідко приніс малий солом'яний чейби капелюх (носив він його влітку для охорони вух перед комашнею) і жбурнув його в полум'я за рештою предметів.

За мить тварини знищили все, що нагадувало їм п. Джонса. Опісля Наполеон повів їх назад у комору і видав усім подвійну пайку зерна та кожному собаці по два сухарі. А далі вони проспівали "Звірів Англії" сім разів підряд, після чого разташувались на ніч і спали як ніколи ще досі.

На світанку прокинувшись, як звичайно, нагадали собі преславну подію, і всі як один помчали на пасовище. Пройшовши невеличкий шмат пасовищем, натрапили на горбок, що з нього видно було майже на весь хутір. Тварини метнулись на вершок горбка і глянули на довкілля, що лежало в прозорому ранковому освітленні. Так, це було їхнє усе, що тільки могли охопити поглядом, було їхнє! У нестямі від цієї думки вони підстрибували довкола, від схвильування високо підплигували в повітря. Вони качались у росі, щипали пучечками солодку літню траву, зрушували хвицаючи груди чорнозему та вдихали його багаті пахощі. Потім подалися на оглядини усього хутора. Дивилися в мовчазному захопленні на лани, на левади, на сад, на ставок, на чагарник. Здавалось, немов ніколи досі цього всього не бачили; та навіть і зараз їм не вірилось, що це все їхня власність.

Опісля помаршерували чередою назад до обійстя і затримались мовчазні перед дверима панського будинку. Хоч він був також їхній, вони жахалися ввійти в середину. Проте, завагавшись на мить, Білан з Наполеоном відкрили двері, підваживши їх плечима. Тварини почали входити одне за одним, ступаючи з незвичайною обережністю, бо боялись що-небудь порушити. Переходили на шпиньках з кімнати в кімнату, розмовляючи боязким шепотом; з тривожною шанобою дивились вони на неймовірні розкоші, на ліжка, пухові постелі, на дзеркала, на канапу з кінського волосу, на брюссельський килим, на літографію королеви Вікторії, що висіла над примурком у вітальні. Коли вже сходили по сходах, вони раптом помітили, що Марічки не видно. Дехто з тварин завернули за нею і відкрили, що вона осталась у найпишнішій спальні. Марічка взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика і держала її проти плеча, нерозумно милуючись з себе перед люстром. Тварини провчили її суворо, після чого усі вийшли зі спальні. Вертаючись, винесли з кухні пару шинок, щоб справити їм похорони. Гнідко вибив копитом дно з бочки пива, що стояла в посудній: усе інше в домі осталось непорушеним. На місці ухвалили одноголосно резолюцію зберігати панський будинок як музей. Усі погоджувались на те, що жодній тварині не вільно там жити.

Коли тварини поснідали, Білан та Наполеон скликали їх знову.

"Товариші, — сказав Білан, — зараз пів на сьому; перед нами ще довгий день. Сьогодні починаємо косовицю. Але є ще інша справа, що її треба перед тим полагодити".

Тут свині відкрили, що на протязі останніх трьох місяців вивчились читати й писати з старого букваря джонсових дітси, що його було викинули на смітник. Наполеон послав по горщики з чорною і білою фарбою і повів перед по дорозі до п ятизасувної брами, що виходила на битий шлях. Потім Білан (бо був найліпший писака) узяв квач між ратиці, замалював слова "Хутір Дідівщина", що пишались на горішньому засові брами і на їхнє місце намалював надпис "Колгосп Тварин": така мала бути назва хутора на майбутнє. Після цього вони повернулись на обійстя; Білан з Наполеоном послали по драбину і наказали приставити її до задньої стіни великої клуні. Вони пояснили, що завдяки пильним студіям за останні три місяці, свиням пощастило скоротити основи тваринізму до Семи Заповідей. Оцих Сім Заповідей якраз тепер мали записати на стіні; вони становитимуть непорушний закон, за яким усі тварини в Колгоспі Тварин житимуть повіки. Білан виліз не без труднощів наверх та взявся за роботу; на два щаблі нижче стояв Квікун і держав горщик з побіллю. Заповіді були написані на вимащеній дьогтем стіні великими білими літерами, що їх можна було прочитати на відстані тридцяти ярдів. Ось як вони звучали:

СІМ ЗАПОВІДЕЙ

1. Усе, що ходить на двох ногах — ворог.

2. Усе, що ходить на чотирьох ногах, або крилате — друг.

3. Хай жодна тварина не носить одежі.

4. Хай жодна тварина не спить у ліжку.

5. Хай жодна творина не п'є алкоголю.

6. Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини.

7. Усі тварини рівні.

Заповіді написані були дуже чітко; літери були усюди поставлені правильно, тільки замість "друг" вийшло "дург", а животик одного з "с" випнувся у неправильний бік. Для повного зрозуміння Білан прочитав усе вголос. Усі тварини кивали головами на знак повної згоди. Розумніші з поміж них зразу ж почали вивчати заповіді напам'ять.

"А тепер, товариші, — вигукнув Білан, кидаючи квача на землю, — на луг. Хай буде справою чести Для нас звезти сіно швидше ніж це було можливе для Джонса та його наймитів.

Та в цю хвилину три корови, що від деякого часу виглядали мов несвої, почали голосно мукати. Минула вже доба, як їх в останнє видоєно: у кожної вим'я ледве — ледве не лопалося. Подумавши трохи, свині послали по діжки і видоїли корів досить успішно, бо їхні ратиці були добре пристосовані до цієї дії. Незабаром стояло п'ять діжок пінистого, багатого на сметану молока; більшість тварин приглядалися до них з помітним зацікавленням.

"Що станеться з усім цим молоком?" — спитав хтось. "Джонс часто доливав трохи молока до нашої замішки" — сказала одна із курок.

"Облиште молоко, товариші! — гукнув Наполеон, — стаючи попереду діжок. Про це подбають. Косовиця куди важливіша. Товариш Білан поведе перед. Я миттю прийду за вами. Вперед, товариші! Сіно жде."Отже тварини почвалали гуртом на леваду, щоб почати косовицю; а коли повернулись у вечорі, то показалось, що молоко щезло.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ.

ЯК вони не каралися і не упрівали, щоб тільки звезти сіно! 3ате їхні зусилля увінчалися успіхом, бо збір був несподівано багатий.

Нераз праця бувала важка. Приладдя було пристосоване для людських істот, а не для тварин; крім цього ніхто з тварин не міг вживати приладу, якщо той вимагав стояння на задніх ногах і це була велика невигода. Але свині, як виявилось, були такі розумні, ща їм удавалось обминути усякі труднощі. А вже коні, то знали кожну п'ядь поля; вони знали як косити і громадити значно ліпше від Джонса та його наймитів. Свині по суті не працювали, тільки керували і доглядали інших. З огляду на їхні вищі знання, їм годилось перейняти провід. Гнідко й Конюшина запрягалися, звичайно, до жниварки чи громаділки (зайва річ згадувати, що в ці дні обходилось без вудил і уздечок) і вперто ступали по полю вперед і назад, а за ними ходила свиня, покрикуючи "гайта, вйо, товаришу", або "тпру, вісьта, товаришу," залежно від потреби. І кожна тварина, аж до найменшої, брала участь в праці при перегортанні сіна і у возовиці. Навіть качки і кури працювали тяжко — увесь день бігали сюди-туди під пекучим сонцем і носили маленькі віхті сіна у дзьобах. Накінець виявилось, що косовиця забрала їм на два дні менше часу, ніж, бувало, Джонсові та його наймитам. Ще більше, це був найбагатіший збір з усіх, що їх досі бачив хутір. Нічого не змарновано: гострий зір качок та курок познаходив усе аж до останньої стеблини. І жодна тварина в колгоспі не вкрала навіть пригорщі.

Усе це літо праця в колгоспі відбувалась, мов хід коліщаток в годиннику. Тварини ніколи навіть не уявляли собі, що можуть бути такі щасливі: кожен шматок страви був тепер виразною насолодою, бо це була справді їхня страва, вироблена ними на власний вжиток, а не наділювана, мов милостиня, завидющою панською рукою. Відкол'и людські істоти — чужоїди пішли собі геть, кожному діставалось більше їжі, було більше дозвілля, хоч тваринам бракувало ще досвіду. Зустрічались вони з численними труднощами: наприклад, пізніше, коли зжали збіжжя, довелось їм витоптати зерно прадавнім робом і видути полову віддихом, бо в колгоспі не було молотілки — але свинячий розум і Гнідкові величезні м'язи завжди знаходили вихід із положення. Гнідко викликав загальний подив. Ще за часів Джонса був він робітник пильний, але тепер скидався скоріш на трьох коней ніж на одного; були дні, коли здавалося, що вся робота в колгоспі спочиває на його могутніх плечах. Від ранку до вечора він то тягнув, то попихав, завжди там, де було найважче. Він домовився з одним із півнів, щоб той будив його ранком на пів години раніше як інших, і заки починався звичайний трудовий день, він заходжувався добровільно біля якогось завдання, де поміч була найбільш потрібна. На кожну проблему, кожен неуспіх у нього була одна відповідь: "Працюватиму дужче!" — він її прийняв як свою особисту приповідку.

Та працювали всі, відповідно до здібностей. Качки й кури, наприклад, заощадили п'ять бушлів збіжжя підчас жнив, збираючи окремі зерна. Ніхто не крав, ніхто не ремствував на пайки; чвари, гризня, заздрощі, що були нормальними прикметами життя в давні дні, тепер майже щезли. Від праці не ухилявся ніхто, або майже ніхто. Правда, Марічка нерадо вставала вранці і мала звичку передчасно покидати работу, бо, мовляв, камінець заліз їй у копито. І ще поведінка кішки була досить своєрідна. Швидко помітили, що коли треба було виконати якусь працю, кішки ні в який спосіб ніколи не можна було найти. Вона зникала на цілі години, щоб знову з'явитись у час їди, чи ввечорі, коли всі поверталися з роботи, буцім нічого й не було. Та вона завжди знаходила такі першорядні виправдання і муркотіла так примильно, що неможливо було не повірити в її хороші наміри. Здавалось, ніби старий осел Беніямін ні трохи не змінився від часуБунту. Він виконував свою працю так само поволі і вперто як за Джонса і ніколи не ухилявся, але й ніколи не зголошувався добровільно до понаднормової праці. Про Бунт і його наслідки, звичайно, не висловлював жодного погляду. Коли його питали, чи він не щасливіший тепер, після відходу Джонка, він тільки відказував: "Осли живуть довго. Ніхто із вас не бачив ще мертвого осла." Отже доводилось вдовольнитися цією многозначною відповіддю.

В неділю не було праці. Снідали на годину пізніше як звичайно, а після сніданку відбувалася врочистість, що її пильновано невідмінно щотижня. Насамперед підносили прапор. Білан найшов у возовні стару зелену скатертину пані Джонс і намалював на ній побіллю копито й ріг. Оцю скатертину кожної неділі вранці підтягали на щоглі у садку біля панської о будинку. Білан пояснив, що зелений колір прапору уявляє зелень англійськіх полів, а копито й ріг означають майбутню Республіку Тварин, що повстане, коли прийде остаточна перемога над людським родом. Після піднесення прапору усі тварини гуртом мандрували у велику клуню на загальні збори, відомі під назвою "Мітинг". Тут розпляновували працю на майбутній тиждень, тут вносили резолюції і тут відбувалися дебати над ними. Резолюції вносили завжди свині. Інші тварини знали як треба голосувати, але ніколи не могли придумати своїх власних внесків. Білан і Наполеон були найбільше жваві в дискусії. Та помічалось, Що вони ніколи не бувають однієі думки. Яку б думку не подав один із них, можна було розраховувати на заперечення з боку другого. Навіть тоді, коли вирішили (цьому рішенню в основі ніхто не міг протиставитись) виділити малиий вигін за садом як дім відпочинку для тварин, що переступили вже границю трудового віку, між ними виникла бурхлива дебата про відповідний для відслуги вік для кожної кляси тварин. Мітинг закінчувався завжди співом "Звірів Англії". Полудень присвячували відпочинкові та розвагам.

Свині призначили возовню під свій штаб. Тут вечорами вони вивчали ковальство, теслярство і інші необхідні ремесла з книг, що їх повиносили з панського будинку. А Білан присвятився організуванню інших тварин (як казав) у "Тваринні Комітети". Він невтомно працював над цим. Створив комітет виробництва яєць для курок, Лігу Чистого Хвоста — для корів, Комітет Перевиховання диких товаришів (метою його було приручити щурів і кроликів), Рух Білішої Вовни для овець і багато інших, не кажучи вже про створення курсів ліквідації неписьменности. Назагал усі ці проекти закінчились неуспіхом. Наприклад, спроба приручати дикі створіння заламалась майже відразу. Вони надалі поводились по-старому, а коли до них відносились безкорисно, прямо користали з цього. Кішка увійшла в Комітет Перевиховання і пару день проявляла в ньому жваву діяльність. Одного дня помічено, що вона сидить на покрівлі і промовляє до кількох горобців, що знаходились якраз поза межею її досягу. Вона розказувала їм, що тепер усі тварини — Друзі і що кожен горобець може, коли охота, наблизитись і сісти їй на лапу; та горобці тримались на давній відстані.

Зате курси ліквідації неписьменности були дуже успішні. Під осінь майже кожна тварина на хуторі була до деякої міри письменна. Коли говорити про свиней, то вони вже досконало читали й писали. Собаки нічого собі навчились читати, але їх не цікавило читання чогонебудь крім Семи Заповідей. Коза Дереза вміла читати трохи ліпше за собак, і нераз увечері прочитувала іншим клаптики часопису, що їх находила на смітнику. Беніямін умів читати не гірше від будьякої свині, та ніколи з цього не користав. Він заявляв, що оскільки йому відомо, немає нічого такого, щоб варто було читати. Конюшина вивчила усю абетку, та не вміла складати літер у слова. Боксер не міг вийти поза букву Д. Бувало, він своїм великим копитом накреслював у поросі А, Б, В, Г, а далі стояв прищуливши вуха, потрясаючи іноді чубом; він вдивлявся в літери, намагався з усієї сили нагадати собі що йде далі — та це йому ніколи не вдавалось. Щоправда, декілька разів він вивчав Г, Д, Е, Є, але коли вже їх умів, то завжди виявлялось що забув А, Б, В, Г. Накінець він вирішив задовольнитися першими чотирьма буквами, і виписував їх дька разів в день, щоб відсвіжити свою пам'ять. Марічка погодилась вивчити тільки сім літер, що входили в склад її ймення. Вона часто складала їх гарненько з гілок, маїла їх декількома квітками і ходила довкола них, милуючись на свій твір.

Ніодна з решти тварин на хуторі не вийшла поза літеру А. Помічено також, що тупіші звірята, такі як вівці, курки, качки неспроможні були навіть вивчити Семи Заповідей напам'ять. Після довших міркувань Білан заявив, що Сім Заповідей можна власне скоротити до єдиного гасла, а саме: "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано." "У цьому, — сказав він, — полягає істотна основа тваринізму. Хто засвоїв собі її цілком, буде безпечний перед людськими впливами". Птиці зразу мали застереження: їм здавалось, що й вони двоногі, але Білан довів їм, що воно інакше.

"Крило пташине, товариші, — сказав він, — є орган поштовху, а не маніпуляції. Тому треба його вважати за ногу. Прикмета, що відрізняє людину, це рука. Рука — прилад що ним зчиняє вона все лихо."

Птиці не зрозуміли довгої Біланової промови, але погодились на його пояснення. Усі тварини взялись товкти гасла; напамять: "ЧОТИРИ НОГИ — ДОБРЕ, ДВІ. НОГИ — ПОГАНО" — написали на задній стіні великої клуні, понад Сім Заповідей більшими літерами. Вівцям, коли вони, нарешті, вивчили його напам'ять, гасло дуже сподобалось. Вони часто лежачи на полі починали усі враз блеяти "чотири ноги — добре, дві ноги — погано! Чотири ноги — добре, дві ноги — погано!" — і блеяли так невтомно цілими годинами.

Наполеон не цікавився Білановими комітетами. Він заявляв, що виховання молоді важніше за все, що можна зробити на користь дорослих. Трапилось якраз, що незабаром після сінокосу суки пощенилися і привели на світ дев'ять гарних цуценят. Як тільки їх відлучили, Наполеон забрав їх від матерів, кажучи, що переймає на себе відповідальність за їхнє виховання. Він переніс їх на горище, куди можна булодібратися лише з возовні і то по драбині. Там він держав їх у такому відокремленні, що решта колгоспу швидко забула про їхнє існування.

Швидко вияснилася таємнича доля молока. Його доливали щоденно до замішки для свиней. Ранні яблука достигали вже помалу, і трава в саду всіяна була падалицею. Тварини припускали, як щось зовсім природнє, що її розділять рівномірно; проте одного дня надійшло розпорядження, щоб усю падалицю зібрати і принести у возовню для вжитку свиней. На це деякі тварини почали бурчати, та бурчання їхнє ні до чого не привело. Усі свині були однієї думки у цій справі, навіть Білан та Наполеон. Квікуна послано раз'яснити річ іншим.

"Товариші! — гукнув він, — Сподіваюсь, що вам навіть в голову не приходить думка, буцімто ми, свині, робимо це ізза самолюбства чи привілегій? Багато між нами в дійсності не люблять молока та яблук. Я сам цих речей не люблю. Коли вживаємо їх, то одинокою нашою метою є збереження нашого здоров'я. Молоко та яблука (це доказане наукою, товариші) мають у собі речовини абсолютно необхідні для доброго самопочування свині. Ми, свині, — розумові працівники. Усе керування колгоспом та його організація сполягає на нас. День і ніч ми на сторожі вашого добробуту. Це для вас ми п'ємо це молоко та їмо оці ябука. Знаєте, що б трапилось, коли б ми, свині, занехаяли наші обов'язки? Джонс вернувся б знову! Так, Джонс вернувся б знову! Я певен, товариші, — гукнув Квікун майже як захисник, підплигуючи з боку на бік та повертаючи різко хвостиком, — я певен, що між вами немає жодного, хто бажав би собі повернення Джонса?"

Якщо взагані існувало щось, чого тварини були цілковито певні, то це якраз і була їхня неохота побачити повернення Джонса. Коли справу представлено їм у такому освітленні, тваринам не залишалось нічого сказати. Потреба утримувати свиней у квітучому здоров'ї була зовсім очевидна. Тому вирішено без дальшої дебати, щоб молоко, падалицю (а також і повен урожай з достиглих яблук) оставити виключно до вжитку свиней.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ.

ПІЗНІМ літом чутки про події в колгоспі тварин розійшлись по околиці. Кожного дня Білан з Наполеоном висилали ключі голубів, що одержували інструкції мішатися між тварин з сусідніх хуторів, розповідати їм про Бунт та вчити їх мелодії "Звірів Англії".

Увесь цей час п. Джонс переважно просиджував у шинку під Червоним Левом у Вілінгдоні та жалівся кожному охочому слухачеві на величезну несправедливі

1 2 3 4