Девід Морґан
Вивчаючи чоловіків у патріархальному суспільстві
(c) Morgan, David H.J. Discovering Men. New York — London, 1992. P. 187-221.
(c) Снiгур, Сергiй. 2001, переклад, (нередагована версія).
Переклад виконано в рамках проекту "Перекладацька Майстерня 2000-2001".
Вперше надруковано в: Ґендерний підхід: історія, культура, суспільство. — Львів, ВНТЛ-Класика, — 2003. — С. 151-165.
З питань, щодо використання перекладу, звертайтесь до перекладача:
E-mail: hopeodessa@farlep.net. Поштова адреса: п/с 607, Одеса-63, Україна, 65063.
------------------------------------------------------------------------------------------
ВИВЧАЮЧИ ЧОЛОВІКІВ У ПАТРІАРХАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Спрощуючи, можна сказати, що ця книжка розглядає дві групи розподілу. По-перше, існує поділ на чоловіків і жінок. По-друге, існує поділ на феміністів і не-феміністів. Очевидні проблеми з другою групою поділів, тому що можна арґументовано довести, що світ не поділений безумовно на феміністів і не-феміністів; часто звучать висловлювання на кшталт: "Я не фемініст, але..." які є не чим іншим, як свідченням існуючої суперечності. Далі, існують проблеми зв'язків між цими двома групами. Хоча у наші дні багато чоловіків і більшість жінок доводитимуть, що чоловіки не можуть бути феміністами, це не завжди так. В той же час як всі, чи більшість феміністів є жінками, не всі жінки є феміністами. Нарешті, існуючий поділ між чоловіками і жінками є також не таким вже й незаперечним.
Все таки, незважаючи на цю, вже існуючу, або можливу плутанину, зрозуміло одне: без феміністських ідей і їх застосування на практиці, проблем, за які береться ця книжка ніколи б не було піднято. Цей процес впливу феміністів на чоловіків в межах соціології (і деінде) я окреслив в загальних рисах у Главі 1, і зробив спробу в загальних рисах окреслити чому феміністична критика створила труднощі для чоловіків які намагаються вивчати чоловіків і маскулінність у Главі 2. Я зробив спробу намітити різні стратегії які мають застосувати чоловіки щоб подолати деякі з цих труднощів. Найголовнішою є читання, або, точніше, перечитування, — критичне і вдумливе перечитування текстів в яких насправді йшлося про чоловіків і маскулінність, але їх рідко визнавали такими і часто стверджували, що вони говорять про людство в цілому. Розглянута у "Суспільстві вулиці" ("Street Corner Society") група чоловіків, після переробки цього дослідження Гоманом, стала прикладом "Людської Групи" ("The Human group"). Оскільки, традиційно, робота, в сенсі оплачуваної праці, розглядалася як головний символ маскулінної тотожності, мені здалося, що зручною вихідною точкою могли би стати ті дослідження, які розглядають соціальний стан чоловіків на їхніх робочих місцях. Проте, робота і фах, хоча часто і підтверджують або підтримують маскулінну тотожність, можуть, водночас, становити загрозу для цієї тотожності, і я дослідив дві з цих потенціальних загроз: ту, що пов'язана зі скороченням штатів і безробіттям і тими, що виникали після виразних змін в ґендерній структурі певних професій, особливо коли жінки стали займати посади які до цього часу визначалися як суто чоловічі. Далі я розглянув два виклики, що кидає чоловікам і маскулінності саме фемінізм. "Перша хвиля" фемінізму, яка ототожнюється з рухом за виборче право для жінок, стала викликом домінуючій патріархальній владі але, також, надала можливість деяким чоловікам солідаризуватися із справою фемінізму. Друга, остання за часом, хвиля фемінізму стала всебічним викликом всім сторонам патріархального суспільства і існуючому ґендерному устрою. Тут я розглядаю один з них як в інтересах сучасних наукових досліджень, особливо в галузі суспільних наук, так і для того, щоб з'ясувати, чи повинні чоловіки чомусь навчитися за допомогою конкретного обговорення феміністичних методів і методик.
Видається, що логічним було б розглянути це як взаємозв'язок між трьома складовими: сучасною феміністською критикою соціологічних та інших академічних досліджень, сукупностю відносин, де проблеми чоловіків і маскулінність були винесені на розгляд і текстами, соціологічними, або іншими, які прямо або опосередковано розглядають проблеми чоловіків і маскулінності. Розглянемо один приклад з цього динамічного процесу: феміністська критика надихнула мене на вивчення проблем чоловіків і маскулінності і це привело мене до перегляду змісту цих текстів, змусило запитати, чи містять вони відверті, "справжні" твердження про сукупність відносин які пов'язані з безробітними чоловіками, чи ці тексти, менш свідомо подають інформацію про пануючі теорії про чоловіків і маскулінність. З деякими відхиленнями, ці тристоронні стосунки можна знайти в усіх досліджених тут мною стратегіях.
Я свідомий того, що багато з моїх колег, якщо вони взяли на себе клопіт дочитати до цього місця, все ще зберігатимуть свій скептицизм. Навколо чого весь цей галас, можуть запитати вони? Чому б не заспокоїтися і не зайнятися справжньою соціологією? В цій книжці я намагався викласти названі проблеми з різних точок зору, найочевидніше в другій і в передостанній главах. Дуже коротко це наступне: якщо знання, розуміючи під словом "знання" швидше процес, аніж щось раз і назавжди досягнуте, розглядається з ґендерної точки зору, то які проблеми воно створює для діяльності соціологів-чоловіків, особливо для тих, хто бажає вивчати проблеми чоловіків і маскулінності? Існує інше питання, яке ховається на задньому плані, яке я ще не ставив прямо навіть частково, бо не впевнений, чи знаю відповідь. Буквально, це — що такого чоловіки можуть сказати або написати про чоловіків, чого жінки вже не сказали, або не могли б висловити в майбутньому?
Це останнє запитання, очевидно, найважче, оскільки, якщо на нього не існує відповіді, то вся справа частиною якої, як видається, є ця книжка, потерпить фіаско. Це запитання вже було поставлене деякими феміністами-жінками, котрі, м'яко кажучи, скептично ставляться до розробок на тему "Чоловічі студії", навіть там, де цей термін не був використаний відверто (див., наприклад, Maynard, 1990, особливо сс. 282-5). Їхні доводи складаються з двох частин. Перш за все, це просто неправда, що не існувало ніяких досліджень чоловіків і маскулінності. Навпаки, праці феміністів розглядали проблеми сексуального домагання і сексуального насилля з прикладами дискримінації на робочому місті і на ринку праці, ґендерний розподіл обов'язків в сім'ї і багато інших, пов'язаних з чоловіками тем. Окрім того, такі ключові поняття, як патріархальність і сексизм, включають обговорення проблем чоловіків і маскулінності. По-друге, спроби чоловіків вивчати самих себе повинні завжди, до певної міри, ставитися під сумнів оскільки це саме їх владі кинув виклик фемінізм. Таким чином, чоловічі студії не можуть бути відокремлені від ширших тем статевої політики: "Вживати такі слова, як "примусовий", "гієрархічний" і "керівний" для зображення чоловічого панування над жінками, означає перетворювати біологію на політику. Який би термін не було вжито, підтекст полягає в тому, що чоловік здобуває вигоду від підпорядкування собі жінки" (Brittan, 1989, C. 128.). Очевидно, що ці питання шкодять "Руху чоловіків": "Рух чоловіків має досить велику проблему з довірою до нього. Чоловіків не пригноблюють, не схоже що вони мають якесь спільне палке незадоволення для висловлювання" (Ingham, 1984, С. 235). Якщо погодитися з цією думкою, то зайняті такими темами соціологи-чоловіки можуть спокуситися покинути їх і почати бідкатися. Жінки казали нам, що ми не повинні вивчати жінок. Вельми справедливо. Тепер вони кажуть нам, що ми не повинні вивчати чоловіків. О котрій годині відчиняються бари? Я спробую уникнути подібної реакції і намагатимуся подати відповідь на запитання щодо того, що можуть чоловіки дати такого, чого ще не дали жінки. Ця відповідь може також містити додаткові підкази до запитань про ґендерну природу соціологічних досліджень. Я доводитиму, що відповіді частково залежать перш за все від розуміння того, чим є ґендерний устрій.
Чому чоловік не може бути більше схожим на жінку?
Якщо вдатися до спрощення, існує два шляхи для розгляду проблеми ґендеру: мовою влади, або мовою відмінностей. Зрозуміло, що вони не є логічними, або справжніми характерними ознаками, але вони, як би там не було, дійсно свідчать про існування великих тенденцій в розумінні ґендерного устрою. Зображуючи це звичними засобами, прийдемо до поданої на малюнку 9.1 моделі.
Влада
— +
— 1 2
Відмінності
+ 3 4
Малюнок 9.1. Моделі ґендерного устрою.
Квадрат 1 існує для формальної завершеності схеми оскільки являє собою таке розуміння ґендерного устрою, яке насправді заперечує існування цього устрою як такого. На цьому рівні стверджується, що ґендер не є таким важливим, звичайно у порівнянні з іншими характерними ознаками, або, що він був важливим колись, але в наш час відхилений. В більшості випадків, це може здатися невисловленим прямо розумінням ґендеру, що представлене як відсутність, швидше ніж обґрунтоване виправдання цієї відсутності. Навряд чи потрібно додавати, що більшість прибічників саме цієї моделі (якщо її можна так назвати) складуть чоловіки. Ясно, що при згоді з таким розумінням, не існувало б потреби в цій книзі.
В квадраті 2 (Малюнок 9.1) наголос робиться на відмінностях влади і головними поняттями є "патріархат", "панування", "гноблення" і "експлуатація". Кажучи просто, істотні відмінності між жінками і чоловіками знаходяться лише в межах того факту, що над першими панують останні. Всі інші відмінності виходять з цієї основної відмінності у владі. Сюди входять біологічні відмінності, оскільки справа полягає не так в тому, які відмінності існують між чоловіками і жінками, але в тому, як вони виділені і наскільки важливими вважаються. Звичайно, уявні відмінності між "маскулінним" та "феміністичним" виходять з відмінностей закорінених у владі та пануванні, а не в чомусь іншому.
В цьому випадку знання є ідеологічно ґендерованим, тобто слугує, прямо чи опосередковано, тому, щоб приховати основні прояви нерівності або панування в межах патріархального суспільства. Очевидно, саме тут чоловікам важко прийти до розуміння своєї ролі, як пригноблювачів, але це не є неможливим і, в принципі, не існує ніяких підстав, щоб хоча би деякі чоловіки не дійшли до розуміння своєї ролі в патріархальному суспільстві і не знайшли шляхів до повалення цієї системи. Доречно провести паралель з тими людьми, що належать до буржуазії і готові віддати свій розум і досвід до послуг рухів робітничого класу, або з білими, які приєднуються до боротьби проти колоніалізму або расизму, головним чином розкриваючи сутність і причини білого пригноблення. Тут, чоловіки, в принципі, не зроблять будь якого особливого внеску у боротьбу проти сексизму або патріархату, хоча ніхто не знайомий так як вони із способом життя чоловіка. Звичайно, їхнє "внутрішнє" знання має бути особливо важливим в попередженні жінок про небезпеку з якою вони можуть зустрітися або про слабкості систем в яких панують чоловіки.
Підхід, який надає особливого значення владі, схиляється до більшої ліберальності і раціоналістичності. Згідно з ним, істотні відмінності між жінкою і чоловіком нечисленні і їхнє значення зменшується, і після того, як жінці буде гарантовано доступ до установ влади і впливу (повні юридичні, політичні права і права пов'язані з працевлаштуванням), ті відмінності, що залишаться, втратять практичне значення. Завжди існували (якщо їх можна так назвати) домовленості, які наголошували на існуючих відмінностях між жінками і чоловіками, які неможливо усунути законодавчо або за бажанням позбавитися їх. Звичайно, в дев'ятнадцятому столітті навколо суті статевих відмінностей створювалося багато консервативних і радикальних дискурсів і, схоже, ці обговорення набули особливого значення в кінці двадцятого століття. Для цього може бути декілька причин. Інтелектуально, розвиток психоаналізу (в різних напрямах) став могутньою спонукою для дослідження статевих відмінностей на найглибших рівнях. Політично, безсумнівна невдача законодавчої влади провести якісь далекосяжні зміни в усіх сферах життя чоловіків і жінок викликала необхідність для певного перегляду її власних поглядів на саму сутність статевих відмінностей в суспільстві. Врешті, потрібно звернути увагу, що розвиток дискурсів довкола сексуальності мав привести до зміцнення зв'язків між сексуальністю та ґендером, наголошуючи, таким чином, на відмінностях між жінками і чоловіками. Оскільки ці дискурси, очевидно, мали також певний асоціативний зв'язок з сексуальністю ґеїв та лесбіянок, вони є досить важливими для дослідження супротивності між маскулінним і жіночим. Так що численні статті запитують, наскільки це можливо для жінки посідати високу керівну або професійну посаду і продовжувати привабливо вдягатися і виглядати жіночною і "надто сексуальною".
Отже, існували дослідження котрі певним чином наголошували на статевих відмінностях і котрі звели до мінімуму проблему влади (3 на Малюнку 9.1). Такий підхід може охоплювати загальноприйнятні розбіжності між радикальним і консервативним і між оптимізмом і песимізмом. В деяких випадках цей наголос на відмінностях може мати виходити з біології хоча це зовсім необов'язково. Відмінності в способах сприйняття світу та існування в ньому, в мисленні і моральному оцінюванні дій людей можна накласти на відмінності між жінками і чоловіками. Ці відмінності мусять мати дуже глибокі корені, наприклад, у підсвідомому, хоча не потрібно розглядати їх як такі, що зовсім незмінні або є невідворотними.
Ясно, що в цьому ідеальному типовому випадку не має бути ніяких проблем з "Чоловічими студіями" і вивченням чоловіка і маскулінності чоловіками. В дійсності, чоловіки мусили б займатися саме цим. З іншого боку, вивчення чоловіками жінок буде завжди підозрілим. Якщо в минулому чоловікам перешкоджали вивчати свій власний ґендер, то це може бути в меншій мірі пов'язано з питанням влади і більше — з основними ґендерними відмінностями. Чоловіки неохоче вивчали свою власну стать тому, що маскулінна думка схильна до універсалізації та абстракції і тому, що чоловіки не бажали досліджувати свої власні почуття та емоції. Схоже це прислужиться і чоловікам, і жінкам, якщо відповідне дослідження чоловіка проведуть чоловіки.
Очевидно, що саме четвертий квадрат ставить більшість проблем. Тут відмінності і влада є взаємозалежними. Влада спирається на історично вибудовані, але глибоко закорінені ґендерні і сексуальні відмінності; відмінності зберігаються, посилюються і зміцнюються через посередництво влади. Чоловіки, оскільки вони здійснюють владу або користуються вигодами, що їх надає влада, або і те, і інше, не мають жодної мотивації піддавати свою власну діяльність критичному розгляду. Далі, глибоко закорінений характер статевих відмінностей означає, що чоловіки не лише нездатні до вивчення або розуміння жінки, але також, коли мова йде про чоловіка, через саму суть цих відмінностей майже нездатні до вивчення або розуміння самих себе. Яка ж похмура картина! Навіть якби чоловіки були в стані розвивати критичне вивчення своїх власних дій, сумнівно, що вони спромоглися б створити щось таке, що жінки хотіли б вислухати або чим би зацікавилися.
Подана класифікація є, звичайно, слабкою подобою, хоча приклади кожної позиції в суспільстві можливо не так важко зустріти. Також, схоже, що деякі варіанти четвертої позиції найбільше наближаються до характеристики сучасної феміністської критики. Вона утримує наголос на владі і нерівності (і патріархат так і залишається поняттям якому надається перевага, хоча його і було піддано серйозному критичному розгляду) також одночасно рухаючись в напрямку тем сексуальних відмінностей і розуміючи їх, частково для того, щоб зрозуміти глибоко закорінену сутність патріархальних систем. Проте, можна припустити, що завжди має існувати певна напруга між розумінням на мові влади і на мові відмінностей, що ця пара не може співіснувати рівноправно. Так відбувається тому, що будь яка модель влади припускає наявність стосунків. Говорити про панів і рабів, буржуазію і пролетаріат, білих і чорних і про чоловіків і жінок, означає говорити про стосунки. У випадку ґендера, ми говоримо про конкретні види стосунків які є одночасно як абстрактними, так і конкретними, структурними і міжособистними. Видається, що владні стосунки включають в себе деякі спільні набори розумінь, навіть якщо існує скільки завгодно простору як для непорозумінь, так і для містифікацій. Це мусить, до певної міри, суперечити деяким більш радикальним розумінням статевої різниці.
Я бажаю дослідити це поняття відмінності дещо далі, для того, щоб з'ясувати, чи можливе будь яке обопільне порозуміння між жінкою і чоловіком. Якщо для подібного порозуміння існують якісь можливості, якщо чоловіки і жінки не мешкають на двох окремих планетах, тоді у чоловіків може існувати можливість не лише вивчати самих себе, але й повідомляти про свої відкриття жінкам і обговорювати їх, можливо, для їхньої спільної вигоди.
В свої праці "Чоловіки у фемінізмі", Жардін вживає метафору пов'язану з вивченням мови і стверджує, що багато захоплених фемінізмом чоловіків знаходяться в становищі іноземців, які вивчили всі потрібні слова, граматику і часові форми, але й досі не зовсім розуміють, як все це скласти до купи (Jardine, 1987). Вони вивчили словник, але й досі вагаються щодо синтаксису та інтонації.
Ця метафора одночасно і приваблює і бентежить мене. Можливо багато чоловіків, включно зі мною, трохи схожі на Елізу Дулітл з Піґмаліону, коли старанно побудована фраза може бути легко розвалена яким небудь "чорта з два", або коли, ми, іноді, розмовляємо недостатньо невимушено і безпосередньо, дещо занадто старанно обдумуючи свої слова. Якщо подивитися на праці чоловіків про себе та про фемінізм і патріархат, то тут також існує певна незграбність, коли бажання догодити здається перемагає потребу аналізувати, досліджувати і розуміти.
І все ж ця метафора дещо бентежить. Чи хочуть чоловіки, як здається натякає ця метафора, перетворитися на феміністів? Чи повинні вони перетворитися на феміністів? Або, ширше, чи бажають чоловіки "перетворитися" на жінок, як Дастін Гофман в Тутсі? І як ми бачили, це підіймає нові проблеми. Якщо ми погоджуємося з відкриттями в психології за останні декілька десятиліть, звичайно, з відкриттями в біології, ми повинні помірковано дійти висновку, що між жінками і чоловіками існує дуже мало таких істотних відмінностей, щоб твердити, що решта відмінностей, що залишилися, можуть бути пояснені культурним чинником, і, що, в будь якому випадку, часткові збіги у чоловіків і жінок, і їхні подібності такі вражаючі, можливо навіть більш вражаючі, ніж будь яка існуюча відмінність. Це лише щось схоже на вбудоване в науку упередження шукати відмінності охочіше, ніж досліджувати подібності, яке в минулому перебільшувало ці відмінності. Можна доводити що відмінності між "маскулінним" і "феміністичним" полягають в культурних конструкціях які за звичкою ототожнюються з особами позначеними як чоловіки і жінки, хоча на практиці ці конструкції — які уявляються, як набори, або скупчення ознак — в різних пропорціях існують в обох ґендерах. Звичайно, деякі з тих ланцюгів арґументів, що я розвивав у попередніх главах, припускають існування часткових збігів в досвідах жінок і чоловіків і те, що вони завжди можуть працювати разом і що ті відмінності, які залишаються, не можуть бути завжди ясно висловлені мовою простих конструкцій чоловіків і маскулінності. Доведення протилежного схоже відкриє шлях до біологізму і эссенціалізму, а врешті до якогось різновиду песимізму.
Чи є це саме той випадок, коли відповідно згадуваній метафорі, чоловіки і жінки мають труднощі в розумінні одне одного? Саме так, навіть обмежуючись лише соціологічною літературою, можна знайти багато прикладів коли складається враження, що чоловіки і жінки дійсно мешкають у двох різних світах або користуються двома різними структурами розуміння. Чудовим прикладом цього є добре відоме обговорення Бернардом "його" та "її" шлюбу (Bernard, 1973). Хоча може також видатися, що чоловіки і жінки діють разом в широкому діапазоні ситуацій, принаймні в нашому суспільстві, на роботі і на відпочинку, так само як в шлюбі і в сексуальних стосунках і, виявляється, що для всіх практичних повсякденних потреб вони розуміють одне одного достатньо добре. Врешті-решт, в цьому повсякденному значенні, розуміти зовсім не обов'язково означає схвалювати або поділяти.
Дозвольте навести фантастичний приклад. Припустимо, що чоловік зміг змінити свою зовнішність достатньо для того щоб взяти участь в закритих зборах Британської Соціологічної Асоціації Жінок. (Наголошую, що не рекомендую цього в якості стратегії для дослідження.) Чи "зрозумів" би цей чоловік про що там йдеться? І в якому значенні слова "зрозумів"? Оскільки я ніколи не був присутнім на подібних зборах і не схоже, що колись буду, я не можу відповісти на це запитання навіть приблизно. Але, якщо припустити, що цей наш чоловік достатньо розбирається в британській соціології, гадаю, що в нього не буде складнощів в розумінні великої частини зборів: занепокоєння щодо ґендерного складу різних комітетів, скарги про використання сексистської мови на якомусь із засідань, декілька повідомлень про сексуальні домагання в барі і таке інше. З того, що він можливо не зрозуміє, може бути емоційність, яка може бути притаманна виступу з якогось із питань або чому, взагалі, виникла необхідність провести окремі збори для жінок.
Звичайно, саме тут ми починаємо розкривати принаймні два значення слова "розуміти", значення, які пов'язані з мовною метафорою Жардін з якої почалася ця глава. Я можу почати розуміти діапазон значень що містить слово "патріархат", або "сексизм" і можливо я почав би вживати ці слова в моїх працях або в щоденних обговореннях. Щодо того, чи правильно я вживаю ці слова, може виникати полеміка, яка має бути закінчена звичайним способом — "О, так, розумію про що ви" — або має відбуватися певне усвідомлення різниці.
З іншого боку, можна арґументовано довести, що існує реальна різниця між можливістю вживати слово "патріархальний" в наукових працях (або можна навчатися критикувати це слово) і знати, що таке сексуальне домагання з власного досвіду, зазнавати обмежень в пересуванні вночі або в місцях громадського користування, відчувати дискримінацію або зверхнє ставлення колег, або коли твої доводи визнаються маловартісними з посиланням на гормони. Теж саме, звичайно, справедливо щодо прірви між теоретичним аналізом расизму білими і повсякденним досвідом загроз, ворожого ставлення і дискримінації, або між науковою дискусією про концепцію "класу" і безпосереднім досвідом ручної праці, безробіттям і перебуванням на межі злиднів. Як у представника середнього класу, білого, чоловічої статі, переді мною стоїть принаймні три перешкоди для того, щоб спробувати зрозуміти це, засноване головно на досвіді, значення цього слова.
Хоча, навіть тут, можливо, прірва не є такою вже абсолютною, як це могло видатися з самого початку. До цієї думки можна приступити з пари прикладів:
(а) Юнак-студент влаштувався на літні канікули косити траву на газонах в своєму місті. В той час як цей студент косить траву, через галявину до нього наближається інший юнак разом з дівчиною, яку він обіймає рукою. Цей юнак навмисне скеровує свій шлях так, щоб студенту довелося зупинити роботу і відтягти косарку дещо назад. Вони не обмінялися ні словом ні поглядом.
(b) На автобусній зупинці стоїть юнак і читає книжку. З горбка розв'язною ходою спускається інший юнак, міцної статури, схожий швидше на стандартного гравця в реґбі. Коли він проминає автобусну зупинку, він гучно гавкає, від чого перший юнак підстрибує. Він прямує далі, вишкірившись сам до себе.
Ці дві пригоди насправді сталися зі мною. Я згадав їх, коли почув як декілька жінок з Австралії ділилися своїм здивуванням з того, як в Манчестері на них реагували юнаки, коли вони ходили за покупками або на автобусну зупинку. Вони дійшли висновку, що така реакція була мало пов'язана із сексуальністю, але в великій мірі має стосунок до прояву влади і панування. Цими прикладами я особливо намагався підкреслити, що в той час, як сексуальне домагання жінок чоловіками можливо залишається найістотнішою формою цього типу поведінки панування, вона також може мати прояви серед чоловіків і між білими і чорними. Я також можу послатися на інші пригоди, наприклад, свій юнацький досвід пов'язаний з тим, що я пішов в кіно один і там якийсь старший чоловік спробував пестити мої ґеніталії.
Мої власні приклади (які я не вважаю якимось незвичайними пригодами) узгоджуються з твердженням, що патріархальність містить також і панування чоловіка над чоловіком, так само, як і панування жінки над чоловіком, або з Конелівською працею про пануючу маскулінність (Connell, 1987). Цим я не намагався стверджувати, що жінка і чоловік мають однакові досвіди (існує очевидна різниця між тими, досить відокремленими пригодами, що траплялися протягом певного періоду мого життя, і більш менш постійною незахищеністю від критичних зауважень, свисту або справжнього фізичного нападу, що їх багато жінок зазнають протягом набагато більшої частини їхнього життя) в тих чи інших аспектах, а припустив, що існують точки для порозуміння, які достатні для того, щоб відкрити лінії спілкування і обміну.
Використання метафори вивчення мови пропонує швидше модель "двох культур", оскільки різні мови (дійсна або метафорична) традиційно сприймаються як позначення культурних відмінностей. Навіть тут існує утруднення: чи ми говоримо про чоловіків відносно жінок, чи про чоловіків відносно фемінізму? З обох боків це спантеличує. Чому чоловіки бажають вивчати "феміністську" або "жіночу" мову? Чи вони хочуть стати "феміністами" чи жінками, або принаймні "обернутися" на них? Як я доводитиму далі, може видатися, що перше, принаймні сьогодні, суперечить здоровому глузду, а друге — ледве чи можливе. Так чином, досвід транссексуалів — чоловіків, що хірургічним шляхом змінили свою стать на жіночу — містить набагато більше, ніж просто проведення певної операції на чиїхось ґеніталіях (Garfinkel, 1967, Bogdan, 1974). Навчитися стати жінкою цим шляхом є довгим і важким процесом; процесом, який часто є джерелом світла, яке він проливає на повсякденні ґендерні конструкції і щоденний сексизм, але це не те, що можна рекомендувати в якості прикладу для наслідування.
Я бажаю дещо модифікувати метафору якою ми користуємося. Це не так питання вивчення (в найширшому значенні) мови фемінізму або жінок. Це більше проблема розуміння чиєїсь власної мови, мови чоловіків і маскулінності. Всі нам відомо, що мовлення і вживання мови на рутинній щоденній основі є дуже відмінним від розуміння саме цієї мови, того як вона діє, допущень на які вона спирається і таке інше. Ось чому люди потребують спеціалізованих курсів для того, щоб навчати скажімо "Англійській мові, як іноземній". Це, до певної міри, так само важко, як вивчати іншу мову, оскільки для цього потрібно відійти і пильним аналітичним поглядом подивитися на свої власні практики. Це саме те, що спробувала зробити ця книжка.
Іншу варіацію цієї мовної аналогії (що запропонувала мені Жанет Фінч) можна знайти в деяких скандинавських країнах, таких як Данія, або Швеція. Тут, і це можна довести, люди говорять "різними" мовами, але ці мови мають достатньо спільних для мешканців обох країн рис, щоб вони розуміли один одного досить добре для більшості практичних потреб. Відмінності існують, але це не прірва, через яку неможливо побудувати міст. Якби це не було питанням влади, дана аналогія могла би бути точнішою. Непорозуміння що виходять з влади відрізняються від тих, що виходять з відмінностей. Останні є справою неосвіченості, якої можна позбутися доступними, хоча не завжди очевидними, способами. Перші пов'язані з питаннями містифікації і ідеології і позбавитися їх важче.
Якими ж є наслідки цього обговорення для наших роздумів про знання, що чоловіки могли б подати щодо своєї сукупністі відносин, знання, яке жінки вже подали, і, більше того, подали без ідеологічних перекручень? На мій погляд, відповіді на це питання немає і досі, але гадаю, що її можна дати одним стримано оптимістичним способом. Очевидно, що перш за все потрібно дослідити чисто чоловічі установи до яких жінки не мають доступу. Тут чоловіків можна розглядати, як таких, що діють в якості етнографічних шпигунів розкриваючих інформацію, яка інакше ніколи б не була доступною. Потрібно зробити примітку, що зараз ми торкаємося набагато більшої кількості просторів ніж це здавалося спочатку. Йдеться не просто про організації як, приміром, масонів, або якісь лондонські клуби, але й про інші менш формальні маскулінні простори, такі як робочі групи, групи, що п'ють разом, врешті, туалети. Таким же чином чоловіки можуть відкрити доступ до особливостей свого більш "внутрішнього" життя (скажімо, наприклад, у сферах пов'язаних з сексуальністю і батьківством) хоча тут мусимо не забувати про обговорювані раніше проблеми надмірно сповідальних підходів.
Проте, якщо ми наголошуватимемо переважно на питаннях влади, а не на питаннях відмінності, може виявитися більше сфер відкритих не тільки для дослідження чоловіками, але й спільно чоловіками і жінками, по черзі, не обов'язково разом. Якщо, наприклад, ми вважаємо (разом з більшістю визначень), що питання патріархату пов'язані із стосунками між чоловіками так само, як і між чоловіками і жінками, тоді існує відкритий простір для подальших досліджень. Досить прості приклади панування чоловіка над чоловіком, які я подав раніше в цьому розділі, можуть бути саме таким випадком. У чоловіків існують чіткі гієрархічні стосунки, як скороминучі і тимчасові, так і структуровані і тривалі. Вони можуть бути побудовані на засадах сили, сексуальності, достатку або класової приналежності. Справа не в тому, що ці практики і досвіди точно співпадають з тими, що існують у стосунках між чоловіками і жінками, а в тому, що вони достатньо подібні для того, щоб прислужитися якомусь обережному діалогу. Жінки будуть в стані вирізнити в чому існують відмінності, а також подібності, і все разом може скласти дослідження зв'язків між цими владними практиками.
Остання думка піднесла важливість аудиторії для вивчення чоловіків і маскулінності і рівня їхньої продуктивності. Це означає, що хоча можуть бути часи, коли ці проблеми доречніше виносити на розгляд і обговорювати у виключно чоловічих групах, все більше і більше подібних обговорень повинно відбуватися у змішаних аудиторіях. І це також означає, що, досліджуючи свої власні практики, чоловіки повинні також продовжити працю по внесенню змін в інституції де вони працюють, так, щоб середовище їхньої дослідницької роботи було по-справжньому різнорідним.
Повернення невидимки
Складається враження, що почати дослідження владних відмінностей між чоловіками і використати це як основу для розуміння влади і відмінностей між чоловіками і жінками, поверне нас назад, до початку, коли я, що є зараз звичайною річчю, наполягав на важливості писати і говорити про "маскулінність". Буде згадано що я відчув труднощі коли зіткнувся з питанням "Що це означає бути чоловіком?". На яку відповідь був розрахунок? Звідки мені слід почати? Можливо з біологічних або суспільно-сексуальних процесів? Що це означає мати ерекції, або не мати ерекцій; що це означає мастурбувати або жити в страху щодо наслідків мастурбування; що це означає мати орґазм, або не мати орґазму; що це означає почути, що хтось став батьком або, що хтось не зміг досягнути цієї мети; що це означає бути ґеєм, або жити у неспокою щодо своєї сексуальної орієнтації: все це і багато іншого могло би стати відправною точкою. Відмінності між чоловіками і жінками як і можливі часткові збіги з досвідом жінок вже вивчаються. Я міг би піти далі і ставити запитання про те, що це означає бути навченим вбивати іншого чоловіка або відмовлятися брати участь у такому навчанні, що це означає чіплятися до когось або щоб до тебе чіплялися, що це означає перебувати в душовій повній оголених чоловіків або в залі засідань ради директорів повній занадто нарядно одягнених чоловіків. Відмінності примножуються, відповіді на первісні запитання постійно відкладаються. Чи не є найкращим рішенням оголосити, що ми всі різні і що загальні висновки робити неможливо?
Хоча для такої відповіді можливо було б запропонувати принципові пояснення. Вона могла би бути пов'язаною з певним деконструкціонізмом, тим втіленням культурних відмінностей і відмінностей в межах культур, яке набагато легше розглядається в антропології і бути погодженою з працями багатьох соціологів про ґендер (Moore, 1988). Це, очевидно, узгоджується з дискусіями щодо плюралізації маскулінностей, як засобу уникнути спрощення або матеріалізації. Чим би не були "чоловіки" вони не є загальною сумою всіх особистих досвідів, в минулому і в теперішні часи, тих осіб, яких за звичкою ідентифікують як "чоловіки". Хоча важко, також, знайти якийсь екстракт маскулінності який би був спільний для всіх цих окремих зразків. Навіть виникнення форми множини поняття "маскулінність" пропонує принаймні деякі сімейні подібності між різними прикладами.
Щоб візначити певні принципи для якоїсь елементарної класифікації (вік, заняття, сексуальна орієнтація, релігійна приналежність, сімейний стан і под.) потрібно почати дослідження, але для пошуків якихось видів стосунків, або гієрархічного розташування цих елементів, це дослідження повинно ускладнитися. Так, в якомусь даному суспільстві можна було б побачити, що певні риси притягуються одна до одної; далі можна було б побачити, що певні риси є важливішими за інші. В нашому власному суспільстві це мали б бути наприклад сексуальна орієнтація, заняття і сімейний стан. Нарешті можна було б довести що різні суспільства замовляють і оцінюють ці риси різними способами, таким чином, що певні конструкції і сполучення характерних рис пов'язаних з чоловіками оцінюються вище, є впливовішими або більш привілейованими ніж інші.
Це почасти те, що має на увазі Конел, коли пише про пануючі маскулінності (Connell, 1987). В межах даного суспільства існує безліч маскулінностейо сконструйованих сполученням однієї характерної риси, статі, з певними іншими статусами або рисами. Так, гетеросексуальні маскулінності, цінуються більше гомосексуальних маскулінностей, одружені (принаймні старші певного віку) більше неодружених, з високим становищем (щодо роботи) цінуються більше ніж з нижчим становищем і так далі. Більше того, якщо прийняти ці додаткові складові і статуси, як постійні, певні риси, які могли б бути використані для опису чоловіків, також починають означати позитивні якості або недоліки: сила стоїть вище слабкості, раціональність вище емоційності, активність вище пасивності і так далі.
Способи якими ці риси і статуси можуть бути сполучені і замовлені все ще можуть бути певним чином ускладнені. Більше того, стосунки між ними можуть бути не завжди постійними; можуть існувати суперечності пов'язані зі статусом і може бути місце для суперництва або переговорів. Наприклад, в Конелівському звіті діє загальне припущення, що гетеросексуальна маскулінність переважає гомосексуальні різновидності. Він би визнав, очевидність того, що це твердження не стосується всіх суспільств за всіх часів. Про цікаві відхилення розповідає відгук на оповідання про школу для хлопчиків з автобіографічного роману Алека Во, Відблиск молодості (1916), який тут виглядає особливо: "це є не ознакою слабкості або зіпсованості, але свідчить про наявність енергії, силу і фізичну відповідність. Раґґер веде до цього впевненіше, аніж Свінберн і Кращому Учню напевне дістануться найкращі хлопці." (Quigly, 1984. C. 209). Квіґлі стверджує, що коли ця книга була вперше надрукована, саме ці слова так скандально ославили її.
Інший приклад можливо навести в зв'язку з вживанням слова "пихатий". Я припускаю, що почувши це слово більшість людей моментально уявить собі чоловіка. Це слово часом вживається коли мова йде про жінок — час від часу про пані Тетчер — але існує ймовірність, що воно сприйматиметься як характерна маскулінна риса. Очевидно, що ця риса не належить до найкращих. Хоча, перш за все, для того, щоб відповідати позначенню "пихатий", особа мусить мати досить високий статус; шкільні директори, місцеві радники і дрібні політики виглядають найкращими кандидатами. Пихатість асоціюється з користуванням владою, але з використанням безглуздо або неналежним чином. Більше того, в популярній культурі, "випустити повітря" з "пихатості" часто може саме інший чоловік: клоун, або той, хто кине торт з заварним кремом. Саме маленький хлопчик сказав, що Король голий. Популярна культура, звичайно, також ґендерована і схоже, що жінки тихо, або гучніше "випускають повітря" з чоловічої "пихатості" протягом декількох століть.
Ці ілюстрації наведені для того, щоб зробити припущення, що замовлення маскулінностей відповідно до деяких керівних моделей здійснюється не без труднощів. З одного боку, де лежать межі того "суспільства" про яке ми говоримо? Те що може бути більш чи менш прийнятним, або нормальним в закритій приватній школі для хлопчиків, зовсім не обов'язково має бути безпосередньо застосоване у зовнішньому світі. Більше того, існують протиріччя між різними статусами і характерними рисами, принаймні потенціальні, оскільки при особистих оцінках цих характерних рис часто виникають протиріччя. Найпалкіший прихильник Рембо має трохи завагатися коли побачить комплект клонів Рембо, що сунуть у двері поруч. Вартість якісного аналізу або детальних історичного і літературного досліджень полягає в тому, що вони надають можливість досліджувати ці складнощі і дилеми детальніше. Це зрозуміло і є різновидом вивчення чоловіків і маскулінності що ми потребуємо в майбутньому.
Безсумнівно, що людина яка запитала: "Що це означає бути чоловіком?", так само як і багато феміністів, дійде висновку, що якщо до цього місця дане дослідження і можна вважати більш чи менш цікавим, але воно і досі не відповіло на це запитання. Запропонована відповідь: "Але ж все залежить від типу чоловіка який ви обговорюєте", насправді не означає того, що виклик прийнято. Більше відповідатиме дійсності те, що до цього моменту дослідження приділяло увагу розгляду чоловіків відокремлено, у стосунках між ними самими. Я довів, що це є важливим аспектом конструкції маскулінності і, звичайно, патріархату і має бути головним напрямом в дослідженні чоловіка і маскулінності. Проте, нам також потрібно розглянути чоловіків у стосунках з жінками. Можна довести, що конструкції маскулінності, відчуття чоловічості або браку чоловічості виходять на передній план у стосунках з жінками. Питання про конструкцію пануючої маскулінності, врешті, пов'язано з контролем жінок і пануванням над ними. Таким чином гетеросексуальність має бути визнана законною, а гомосексуальність затаврована ганьбою, тому що перша всіма шляхами зміцнює патріархальні інституції в той час, як остання має розглядатися як така, що загрожує їм, принаймні за певних соціальних умов. Вона може бути прийнятна (або ж зневажена) принаймні в умовах приватної школи, оскільки може бути пояснена, як скороминуща фаза і тому, що в цей самий час там існують інші, більш цінні аспекти конструкції чоловічої влади. Пихатий чоловік може бути посміховищем серед чоловіків тому що, як можна припустити, він занадто охоче демонструє механізми дії чоловічої влади і її значення. "Випускаючи повітря" з такої пихатості сміхом або грубою розвагою, ми позбавляємося цієї потенційної загрози, одночасно підтримуючи чинність справжніх інституцій чоловічого панування.
Тут я паралельно розробляю дві теми. На більш структурному рівні я повторюю арґументи, щодо того, що поняття патріархату пов'язане одночасно як з пануванням чоловіків над жінками і деяких чоловіків над деякими чоловіками, так і зі стосунками між цими двома групами панування. Я не погоджуюся з твердженнями, що стосунки між чоловіками можливо зрозуміти лише з точки зору ширшого панування чоловіків над жінками; я впевнений, що деякі чоловічі практики є відносно автономними. Так, я не думаю, що хуліганство або бійки хлопців на спортивному майданчику є просто репетицією застосування влади до жінок, і не вірю що війни, які переважно ведуть чоловіки, можна легко пояснити з точки зору розмноження або зміцнення патріархату.
На більш взаємодіючому рівні я розглядаю конструкції чоловіків і жінок (особливо чоловіків) в стосунках одного з одним через посередництво щоденної побутової взаємодії. Так, отримати вичерпну відповідь на питання, що це таке бути чоловіком, можливо лише у контексті гендерних зіткнень, де підкреслена сексуальна або статева відмінності. На практиці, таким може бути майже кожне зіткнення в якому зустрічаються чоловік і жінка, хоча можливі коливання у його рівні. Окрім того, ці зіткнення не повинні бути прямими. Відчуття маскулінності має виникнути перед світлиною красуні зірки, світлиною жінки яка підкреслює свою відмінність (волосся, губи, груди, стегна) і робить наголос на своєму бутті-для-чоловіка, є пасивним реципієнтом чоловічого погляду. Під час обміну образами, які ставлять під сумнів його сексуальну орієнтацію, хлопець може кинути виклик іншому хлопцю, або захищатися від нього. Або, знову таки, сержант в "учебці" може сказати необстріляним рекрутам, що вони марширують як натовп старих баб. (В Британському війську, комплект для шиття, який чоловіки носили з собою, щоб підшивати уніформу і пришивати ґудзики називався "господарка").
Таким чином, на одному рівні я бачу маскулінність як щось таке, що частково виникає із ґендерних зіткнень і частково є складником цих зіткнень. Як це викладено Мейлером в характерному стилі: "Маскулінність це не щось дане, іноді з цим народжуються, а іноді здобувають... і здобувають чесно перемагаючи в невеличких поєдинках". (Mailer. Цит. за Schwenger, 1984, C. 17). Це цікаво тому, що в той час, як Мейлер, здається, приймає базований на взаємодії підхід до маскулінності, він, також, виразно розчленовує одну з ідеологічних версій панівної маскулінності. Розглядаючи стать в контексті сім'ї, Томсон і Волкер стають на бік іншого варіанту відносного або базованого на взаємодії підходу: "щось пробуджене, створене і щоденно підтримане через посередництво взаємодії між членами сім'ї" (Thomson and Walker, 1989, C. 865). Це, звичайно, не означає, що окремі індивіди мають повну свободу щодо того, який варіант маскулінності вони виражають або пригнічують в конкретних зіткненнях. Як ми бачили, будь яке суспільство має низку історично сформованих маскулінностей, які є гієрархічно організовані, до того ж майже завжди твердо визначеним способом. Таким чином, винесені на розгляд варіанти маскулінності подвійно обумовлені потребами конкретної сукупністі відносин і великою кількістю доступних і привілейованих маскулінностей. Існує також якась певна історична обумовленість, коли ми зважуємо навіщо так далеко вперед винесені проблеми маскулінності, для обстеження, чи для обговорення. Головним чином, як може здатися в багатьох випадках, це просто не є проблемою. Це відображає ширшу структуру патріархального суспільства яке за нормального перебігу подій не спонукає своїх чоловіків, на противагу своїм жінкам, відчути свій ґендер як певну проблему. Хоча, як ми бачили, певні обставини пов'язані із взаємодією і структурою можуть вивести на кін чоловіків і маскулінність. Однією із головних може бути група обставин пов'язаних із розвитком феміністської критики. Однією, без сумніву незадовільною відповіддю на запитання "Що це означає бути чоловіком?" може стати: "Хто питає?".
Новий Чоловік і Постмодерний Чоловік
Не є чимось незвичним для сучасної навали книжок і статей створювати образ так званого "Нового Чоловіка". Іноді повідомляється, що його бачили живцем. До таких повідомлень часто ставляться швидше так, як до голослівних повідомлень про те, що хтось бачив в англійській глибинці страуса ему або пуму, і сприймають швидше як наслідок літньої відсутності новин у журналістів, аніж як щось суттєвіше. Інші, більш схильні до історичності, можуть засвідчити, що Новий Чоловік зовсім вже і не такий новий. Годсон повідомляє, що Джорж Бернард Шоу згадував Нового Чоловіка ще 1903 року (Hodson, 1904, C. 135), а літературне дослідження вісімнадцятого століття не лише наводить один прояв цього різновиду, але й виокремлює деякі цікаві двозначності:
Можливо зростаючий наголос на стосунках між батьком і донькою у вісімнадцятому столітті можна розглядати симптоматичним щодо спроб чоловіка вісімнадцятого століття стати менш агресивним, більш "фемінним", добрішим (у сучасному розумінні).... Якщо донька чарівна, як дитина з її довірливістю, щирою прихильністю, слухняністю, батьку також дозволено бути близьким, ласкавим і люблячим. Фактично, батько повинен здобути владу (навіть владу руйнувати) через ніжність; більш прямолінійний авторитаризм заступається чимось на кшталт емоційного шантажу.
(Doody, 1988, C . 24)
Незалежно від того чи існує він в достатньо великих кількостях щоб стати справжньою заміною, чи ні, зрозуміло що цього Нового Чоловіка складено з різноманітних характерних рис. На першому місті стоїть наголос на ніжності та емоційності. Новий Чоловік, як вважається є більш запопадливий і більш здатний висловити свої почуття і поділитися ними, особливо з іншими чоловіками. Він ніжніший і більш здатний уникати відкритих або жорстоких виявів аґресії; Рембо сприймається загалом як зразок негативної ролі. Щодо діяльності, то Новий Чоловік, як вважається, більш схильний братися до домашніх справ, особливо в тому, що пов'язане з батьківством. Сучасна іконоґрафія була розширена незліченою кількістю зображень оголених до пояса чоловіків, які притискають до себе немовлят. З точки зору стилю, то знову, сподіваються, що Новий Чоловік більш цікавиться одягом, тканинами, макіяжем і предметами туалету. Політично, від Нового Чоловіка очікують, щоб він брав участь у Групах Чоловіків і робив рішучі кроки в боротьбі з сексизмом на власному робочому місті і в місцях громадського користування.
Задля справедливості потрібно сказати, що більшість із сучасних соціологічних досліджень, так само як і досліджень журналістських, насправді, скептично ставляться до цього Чоловіка і голослівних повідомлень, що його бачили живцем. Свідоцтва щодо дійсних змін в практиках, в протиставленні до стилю, важко отримати, частково, із-за загальної відсутності історичної обгрунтованості. Норвезький соціолог, підсумовуючи дослідження, проведене в різних країнах по всій Європі, доходить песимістичного висновку:
Ніде в отриманих нами даних ми не знайшли ознак зміни в моделях діяльності чоловіків, які ми б могли засвідчити таке перевищення чоловічої ґендерной ролі, яке б відповідало змісту вислову "повна участь" — ні в старших, ні в молодших вікових групах, ні в соціалістичних, ані в капіталістичних країнах.
(Ve, 1989)
Це мабуть чесно, хоча і не сказано як далеко просунулися чоловіки у напрямку до "повної участі", якщо вони взагалі це робили. (Про деякі пізніші оцінки, див. Morgan, 1990b.) А якщо ми вийдемо за межі домашнього господарства, дослідження про Нового Чоловіка змагаються з дослідженнями про "удари чоловіків у відповідь" проти фемінізму.
Посеред дискусій про Нового Чоловіка виникла ще більш неясна постать такого собі "Постмодерного Чоловіка". Один із варіантів завжди починається з визнання того, що ґендерний устрій являє собою один із центральних "головних текстів" минулого і майже-сьогодняшнього, але що й це, також, може бути поставлене під сумнів і подрібнене в звеличуванні плюралізму і переривчастості, що зазвичай пов'язується з постмодерністю. Конкретніше це було зображено деякими критиками феміністами як різновид "перевдягання в одяг представника протилежної статі" (Shawalter, 1987) або "отримування частки іншого" (Moore, 1988). Постмодерному Чоловіку важко сказати, що це означає бути чоловіком, частково тому, що він витрачає більше і більше часу намагаючись стати жінкою, або зрозуміти, що це означає бути жінкою. Іноді це може включати буквальне вдягання жіночої сукні, або імовірніше, є незаформалізованим дослідженням різниці між жіночостями і маскулінностями в багатьох сферах культурного виробництва і споживання.
В цьому русі існує декілька парадоксів. Насамперед, більшість авторів, які захопили вищі сфери постмодерного теоретизування, є чоловіками, і це справедливо також для більшості видів теоретизування,. Більше того, запроваджений стиль теоретизування йде дуже близько слідом за панівною маскулінною моделлю: воно абстрактне, часто "важке", безстороннє і неупереджене. В пошуках більш незаформалізованих варіантів деконструкції часто потрібно звертатися до феміністських праць. Зрозуміло, що ця дискусія чоловіків і постмодернізму не проходить без феміністських критиків: "постмодерні мислителі захищають патріархат від краху тим, що намагаються не бути чоловіками. В жіночому одязі, вони швидше мавпують фемінізм, аніж обмірковують своє місце, як чоловіків, в морально застарілому патріархаті" (Gallop, 1988, С. 100). Звичайно, критика Гелоп могла би бути чудово застосована до багатьох з сучасних обговорень щодо чоловіків і маскулінності. Проте можливо було б неправильно підбивати підсумки так рішуче. Дослідження множинності маскулінності, як теоретичні, так і практичні, є початком критики пануючих текстів ґендерного устрою. Очевидне існування небезпеки переродження, наприклад, в щось на кшталт аполітичного споживання, особливо в межах панівних настроїв. (Схоже, щось має бути сказано про "зелений захист споживача"). Серед здобутків є початок розуміння потенційної різноманітності людського вираження і досвіду, чому погано прислужиться поділ людства на маскулінність і жіночність.
Що ж ми розглядаємо?
Як нам описати коло видів діяльності, до яких нині залучені чоловіки і деякі жінки, що критично досліджують чоловіків і маскулінності? Останніми роками, обговорення було зосереджено на вживанні поняття "Чоловічі студії" особливо тому, що вже саме поняття могло б розглядатися як таке, що провіщає нові напрями серед наукової громадськості. В Британії, схоже, існує загальне несхвалення цього поняття чоловіками, так само як і феміністами-жінками (див. Hearn and Morgan, 1990). Причини для цього були сумлінно досліджені в інших роботах (наприклад в деяких із праць Hearn and Morgan, 1990; також у Maynard, 1990) і можуть бути коротко узагальнені так: існує небезпека, що "Чоловічі студії" можуть відтягнути на себе вже зараз недостатні кошти і ресурси, які інакше могли б бути використані на феміністські, жіночі або ґендерні дослідження; існує страх, що це знову може винести теорії і праці жінок на задвірки, на користь новішого і переважно чоловічого канону; існують побоювання, що це може розвинутися в черговий чоловічий клуб з усіма можливими з цього нещасливими наслідками. Всі ці тривоги і страхи виправдані, хоча щоб бути щирим, це саме той випадок, коли більшість з тих людей, хто вживав термін "Чоловічі студії", також свідомі цих небезпек.
Які альтернативи залишаться якщо ми знімемо етикетку "Чоловічі студії"? Хоча деякі чоловіки можуть віддати перевагу терміну "феміністський", або "феміністські студії" існує визнання того, що цей термін буде навіть менш відповідним, незважаючи на те, яким відповідним він міг бути за минулих часів. Декількох захисників мають "Ґендерні студії", хоча, можливо, в цьому терміні недостає чогось критичного, що мається на увазі в деяких інших назвах. "Критика чоловіків" — термін, якому віддає перевагу Хірн, можливо найбільше відповідає тому, що чоловіки фактично розглядають, хоча цього було б мабуть дуже мало, щоб зробити назвою курсу лекцій (Hearn, 1989 b). Звичайно, воно сполучає визнання, що головна увага приділяється чоловікам і їхнім практикам і що існують виразні сексуально-політичні підтексти цього визнання.
Як на мене, добре зрозумілі дві речі. Перше це те, що і досі є багато роботи яку потрібно виконати для вивчення чоловіків і маскулінності і що за цим фактом стоять як можливості, так і небезпеки. Можливості, були до певної міри досліджені в цій книзі, котра, якщо має якусь цінність, спрямує читачів до інших текстів і до інших праць, як також і до обмірковування нових етапів дослідження або критичного розслідування. Небезпека, можливо, полягає в тому, що ці пошуки можуть стати занадто спокусливими. Я відчув себе зачарованим діапазоном проблем, що винесли на поверхню ці розробки в галузі ґендерних студій, загадками, що з'явилися, і міріадами можливостей для подальшого дослідження і вивчення. Хоча, одночасно, я не впевнений чи бажаю, щоб мене занадто тісно пов'язували з цим видом діяльності. Моя інша частина бажає дискутувати, що в той час як ґендер, в цьому випадку маскулінність, є важливим, це ще не все. Існує вірогідність, що абсолютно ефективна "Критика чоловіків" буде самозгубною і залишаться лише соціологічні, історичні студії, чи будь які інші, які розглядатимуть ґендерні дослідження як щось саме собою зрозуміле.
Інший момент на якому я бажав би наголосити полягає в тому, що навкруги ґендерної сфери безсумнівно щось відбувається в теорії і практиці, і що більшість цього руху має вітатися. Головним свідченням поступу є те, що принаймні в більшості країн Заходу існує зростаюче визнання того факту, що не існує сфери людського життя, яка, якимось чином, не торкається проблем взаємозв'язку ґендеру і влади. Поруч з цим рухом вперед існують свої неясності і свої небезпеки, деякі з котрих були досліджені в попередніх главах. Всім давно відомо що майже всі з цих питань були винесені на порядок денний жінками-феміністами — це: сексуальні домагання, насилля в сім'ї, ґвалтування в шлюбі, чоловічі офіційні і неофіційні тактики і організації виключення і так далі. Це великий, якщо не безкінечний перелік. Але наразі чоловіки також відреагували на ці питання різними шляхами і в різній мірі. Багато досліджень досить влучно присвячені некомпетентності і невідповідності цих відповідей. Але схоже існує мало сумнівів що ці відповіді триватимуть і що "критика чоловіків", чи як це комусь забагнеться назвати, відіграє свою невелику роль в розвитку свободи людини.