Вірші
Перекладач: Андрій Содомора
Джерело: З книги: Золоте руно. З античної поезії: Збірка.-К.: Веселка, 1985.
* * *
Чиста сьогодні долівка, вже руки водою омиті
Й келихи; цей на чоло вже закладає вінок,
Той он сусідові миро коштовне подав у фіалі,
Амфора на видноті, втіхи зарука, стоїть.
Інший вино з неї ллє, запевняючи, що не забракне —
В кухлях шумує п'янкий, світлий медовий напій.
А посередині ладан розвіює пахощі ніжні.
Б'є з прохолодних джерел ніжна криштальна вода.
Зваблюють зір калачі підрум'янені; білого сиру
Й меду густого вагу ледве що втримує стіл,
Серед покою красується вівтар, вінками повитий.
В домі, куди не поглянь,— танці, веселощі, спів.
Спершу, згадавши побожні перекази, словом повинен
Шану віддати богам кожен розсудливий муж,
Після святих узливань і молитви про те, щоб у світі
Ми керуватись могли правдою передусім —
Пити пора, але так, щоби сам,— хіба надто старuй вже,-
Без допомоги слуги, кожен додому дійшов.
Гідний пошани той гість, що за келихом, випивши в міру,
Розповідати почне про благородство, про честь,-
Не про криваві змагання Титанів, Гігантів, Кентаврів:
Це ж бо пусті балачки, вигадки давніх співців,
Чи про страшні міжусобиці: користь од них невелика.
Хто ж уласкавить богів — горя не знатиме вік.
* * *
Те, що в людей у ганьбі, що найбільшого осуду гідне,-
Тим Гесіод і Гомер несмертельних богів наділили
Щедро: взаємним обманом, розпусним життям та злодійством.
* * *
Тож, коли б коні й воли мали руки і ними, як люди,
Вправно писати могли і витворювать речі всілякі,-
Кожен по-своєму бога свого зобразив і зліпив би
Так, що були б ті боги до творців своїх тілом подібні:
Коні — до коней гривастих, воли — до волів круторогих.