Вузький шлях

Колліандер Тит

Тит Колліандер

Вузький шлях

(Переклад українською Ірини Грицак)

1.

Про ясну і незмінну ціль

Якщо хочеш спасти свою душу і досягнути вічного життя, прокинься від лінивства, перехрестися і скажи: "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь".Віра здобувається не мріями, а працею. Не слова і роздуми дають нам пізнання Бога, а досвід. Ми знаємо, щоб перевітрити кімнату потрібно відчинити вікно. Щоб засмагнути , потрібно вийти на сонце. Віра не досягається іншим способом; ніякої цілі не осягнеш, залишаючись у бездіяльному очікуванні, — кажуть святі отці. Нехай прикладом для нас буде блудний син, який вставши, пішов до батька свого (Лк.15:20).

Як би низько ти не впав, якими земними путами ти не був би пов'язаний, ніколи не пізно встати. Недарма в Писанні підкреслено, що Аврааму було 75 років, коли він пустився в дорогу, і що робітник, який прийшов в одинадцятій годині, отримав ту ж винагороду, як і робітник, який прийшов о першій годині.

Надто рано теж не може бути. Лісову пожежу необхідно гасити якомога швидше, з самого початку; ти ж не хочеш бачити свою душу спустошену й обвуглену. Вже в хрещенні тобі було доручено вести невидиму боротьбу з ворогами твоєї душі... Отож починай боротьбу негайно! Ти вже достатньо зволікав і через байдужість та лінь втратив багато дорогоцінного часу. Тому ти повинен почувати себе, немов би починаючи все з початку, оскільки чистоту, отриману при хрещенні, ти втратив і знівечив. Отже, встань і дій зараз же. Не відкладай свого наміру до вечора, чи до завтра, чи до закінчення початих тобою справ. Відкладання може стати фатальним.

Дивіться також

Ні, в цей час, в цю мить твого рішення, докажи на ділі відречення від свого старого "я", почни нове життя, поставивши собі нову ціль, і йди цим новим шляхом. Встань без страху і скажи: Господи, дай мені з цієї миті закласти благий початок. Поможи мені! Бо перш за все ти потребуєш Божої допомоги. Міцно дотримуйся свого наміру і не оглядайся назад. Жінка Лота, оглянувшись, перетворилася в соляний стовп — це для нас попереджуючий приклад (Бт.19:26).Ти скинув з себе стару людину, забудь її. Як і Авраам ти почув голос Бога: Вийди від своєї землі і від родини своєї, і з дому батька свого в землю, яку Я покажу тобі (Бт.12:1). На цю землю віднині ти повинен звернути всю свою увагу.

2.

Про недостатність людської сили

Святі Отці одноголосно твердять: Перше, про що ти повинен пам'ятати, це ні за яких обставин не надіятися на самого себе. Боротьба, яка чекає на тебе, є надзвичайно важкою, і тільки твоєї власної людської сили цілком недостатньо для цього. Покладаючись лише на свою силу, ти впадеш і бажання продовжувати боротьбу вичерпається. Лише Господь, може надати тобі бажану перемогу. Багатьом на початку цієї дороги важко відмовитися від надії на себе. Однак це потрібно перебороти, інакше ми не зможемо рухатися далі. Бо як прийматиме поради, напоумлення і допомогу людина, яка впевнена, що вона все вміє і все знає, і не потребує ніяких вказівок? Через таку стіну самовпевненості не може проникнути жодне проміння світла. Пророк Ісая виголошує: Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! (Іс.5:21), і апостол Павло провіщає: не вважайте за мудрих себе! (Рим.12:16). Царство Небесне відкрите немовлятам, а для тих, хто вважає себе мудрими і розумними, Царство Небесне закрите.

Тому ми повинні уважно слідкувати за тим, щоб позбутися надмірної самовпевненості. Ця самовпевненість так вкоренилась у нас, що ми навіть не помічаємо, як вільно вона володіє нашим серцем. І саме ця наша егоцентричність, зверхність і самолюбство є причиною всіх наших труднощів, ув'язнення пристрастями, скорботами і хворобами, як душевними, так і тілесними.

Тому уважно постеж за собою і побачиш, що ти зв'язаний бажанням виконувати свою волю, і тільки свою; цим твоя свобода обмежена і ти блукаєш, ніби в'язень, з ранку до вечора; зараз мені хочеться пити, тепер я хочу встати і знову читати газету, — так ти завжди є в'язнем своїх бажань, і, якщо при виконанні твоїх бажань з'являються якісь перепони, ти стаєш незадоволеним, нетерпеливим і дратівливим. Зазирни у глибину свого серця, і ти побачиш таку ж картину. Це легко помітити по тому неприємному відчутті, яке ти маєш, коли хтось тобі протирічить. Таким чином, ми живемо у неволі, але там, де Дух Господній — там воля (2Кр.3:17).

Таке самопоглинання не може принести нічого доброго. Хіба Господь не дав нам заповідь любити ближнього свого, як самого себе і любити Господа більш за все? Але чи так ми чинимо? Хіба не зайняті наші думки перш за все нашим власним благом? Ні, будь твердо впевнений, що ти сам не можеш зробити нічого доброго і якщо з'явиться у тебе прагнення до добра, то знай, що воно не твоє; воно іде від Джерела добра; це дар Життєдателя. Так само і сили для здійснення цього прагнення не твої, а послані тобі Господом.

3.

Нива нашого серця

Нове життя, яке ти щойно вирішив почати, часто порівнюють з життям рільника. Земля, яку він обробляє, дана йому Богом, як і насіння, сонячне світло, дощ і сходження злаків. Однак праця доручена йому самому. Якщо рільник хоче отримати рясний врожай, він повинен від ранку до вечора орати і боронувати землю, зрошувати, тому що посіву загрожують різні небезпеки, які можуть знищити врожай. Працю не можна призупиняти, рільник постійно повинен бути пильним; але все-таки врожай цілком залежить від Господа.

Земля, дана нам для обробітку, про яку треба турбуватися і яку потрібно охороняти, це — нива нашого серця. Врожай — це Вічне Життя. Вічне тому, що воно не залежить ні від часу, ні від простору, ні від інших зовнішніх обмежень, це життя справжньої любові, милосердя і світла, яке є безконечним, і саме тому є вічним. Це і є духовне життя в духовній сфері — певний духовний (внутрішній) стан людини. Цей духовний стан набуває свого початку тут і не має кінця; ніщо земне не владне над ним, і шукати його треба в людському серці..

Переслідуй самого себе, — каже св. Ісаак Сірійський, — і ворог твій буде вигнаний твоїм наближенням. Примирися сам із собою, і примириться з тобою небо і земля. Спробуй увійти у свою внутрішню кліть, і ти побачиш кліть небесну, тому що ця і та — одне й те ж, і, увійшовши в одну, побачиш обидві. Драбина в те царство всередині тебе, потаємна в душі твоїй. Занурся в себе самого і, побачивши свій власний гріх, знайдеш там сходи, по яких ти спроможний будеш підійматися. Небесна кліть, про яку говорить св. Ісаак, і є Вічним Життям. Христос називає її Царством Небесним і Царством Божим. "Боже Царство всередині вас" (Лк.17:21). Жити у Христі — означає жити у Вічному Житті..

4.

Про мовчазну і невидиму боротьбу

Тепер, коли ми усвідомили, де відбувається почата нами боротьба і яка її мета, стає зрозумілим, чому цю боротьбу називають невидимою. Все відбувається мовчки в глибині нашого серця, і ще одне, що дуже важливе і чого навчать св. Отці: тримай свої уста закриті, не говори про свою таємницю. Якщо у лазні відкрити двері, то тепло випарується. Отже, нікому нічого не кажи про своє рішення. Не виказуй жодним словом про почате тобою нове життя, про твої переживання, про той досвід, який, на твою думку, ти здобуваєш. Це стосується лише Господа і тебе, і тільки вас обох. Єдиним винятком буде твій духівник. Мовчати дуже важливо, тому що будь-яке обговорення свого життя і своїх дій дає лише поживу до самолюбства і самовпевненості. А це треба перш за все побороти в собі! Навпаки, у тиші зростає довіра до Господа, Який бачить те, що потаємне; у мовчанні вчишся говорити з Тим, Хто чує без слів. Бо ж до нього ти линеш і на Нього покладаєш всі надії, у вічності не потрібні слова.

Віднині ти повинен пам'ятати, що все, що зустрічається на твоєму шляху, послане тобі Господом, як допомога у твоїй боротьбі. Він один лише знає, що для тебе корисне і чого ти в даний момент потребуєш: у невдачах чи в успіхах, у спокусах чи в падіннях. Ніщо не випадкове, а все тобі посилається для навчання; це ти повинен усвідомити собі, бо таким чином, зростає довіра до Господа, якого ти наслідуєш.

Для успіху на цьому шляху св. Отці дають ще одну настанову: ти повинен дивитися на себе, як на дитину, яка вивчає перші букви, робить перші несміливі кроки. Вся твоя земна мудрість і життєвий досвід зовсім не мають вартості у боротьбі, що на тебе чекає; твоє суспільне становище і земне багатство також не мають ніякого значення. Маєток, що використовується не на служіння Господу, є тягарем, і будь-яке знання, що не спрямоване на очищення серця — безплідне і тому шкідливе, бо воно веде до марнославства. Таке знання називається голим, воно холодне і не породжує любові. Ти повинен залишити всі знання і стати божевільним, щоб зробитися багатим, і стати немічним, якщо хочеш бути сильним.

5.

Про зречення себе і очищення серця

Нагий, нікчемний і немічний, ти підступаєш до найважчого завдання для людини: побороти пристрасть — завжди догоджати тільки собі. Боротьба твоя полягає саме в тому, щоб переслідувати самого себе, бо, поки в тобі панує бажання чинити власну волю, ти не можеш з чистого серця взивати до Господа: "нехай буде воля Твоя". А поки ти високо оцінюєш себе, ти ніколи не зрозумієш, що є насправді цінним: оскільки ти не відмовляєшся від своєї свободи, ти не можеш отримати істинну свободу, де панує тільки одна Воля. Сокровенний шлях святих: "Не давай собі свободи і ти матимеш її".

Сказано: терня і осот породить земля. Тяжко, у поті чола, людина мусить обробляти її. Земля — це ти, твоє власне тіло. Св. Марко каже: тобі не корисне здобуття благ без праці. Легке досягнення породжує високомірність. Але як почати "переслідувати себе"? Це означає відмовитися чинити свою волю, задовольняти свої бажання. Св. Отці радять почати з дрібниць. Як ти можеш загасити великий вогонь, каже Св. Єфрем Сірійський, якщо спочатку не навчишся гасити малий? Якщо ти хочеш звільнитися від пристрасті, переможи спочатку свої дрібні бажання. Не думай, що одне можна відокремити від другого: вони з'єднані як довгий ланцюг чи сітка.

Отже, не варто починати боротися з важкими пороками і поганими звичками, не перемагаючи водночас свої дрібні слабкості: любов до солодощів, балакучість, цікавість, суєтність. Врешті-решт, наші бажання, і великі, і малі, мають одну основу — нашу закоренілу звичку чинити лише свою волю. Напрям нашої волі спотворений. Після гріхопадіння наша воля прагне виконувати лише потяги власного "я". Саме тому наша боротьба і спрямована проти нашої власної волі як такої. І слід боротися постійно і безупинно. Хочеш щось запитати — не питай. Хочеш випити два горнятка кави — пий лише одне. Хочеш подивитися на годинник — не дивись. Хочеш випалити цигарку —відклади, або краще зовсім не пали. Хочеш піти в гості — залишайся вдома. Оце і є переслідувати себе. Так з Божою допомогою, ми приборкуємо свою волю.

Можливо, ти думаєш: хіба це так необхідно? На це св. Отці відповідають іншим питанням: невже ти справді думаєш, що можеш наповнити глечик чистою водою, не виливши спочатку старої і брудної? Чи захочеш ти запросити поважного гостя в кімнату, яка завалена брудом і сміттям? "Ні, той, хто надіється побачити Господа, очищує себе, оскільки Він — чистий", — каже св. євангелист Іван (1Ів.3:3). Очистимо своє серце і викинемо все сміття, що там зібралося, вимиймо забруднену підлогу, вікна і відкриймо їх, щоб світло і повітря проникли в ту світлицю, яку ми приготували як покій для Господа. Одягнемося у чистий одяг, щоб сморід старого не залишився на нас і щоб ми не стали вигнаними геть (Лк.13:28).

Нехай це буде нашою щоденною і щохвилинною працею. Тим самим ми виконаємо заповідь Господа, дану нам через апостола Якова, який каже: очистіть руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні (Як.3:8). А також і апостол Павло закликає: очистімо себе від усякої нечистоти тіла і духа (2 Кр.7:1). Бо зсередини, з людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубство, перелюби, здирства, завидюще око, Богозневага, гордощі, безумство. Усе це виходить зсередини — і людину опоганює! Тому Господь також говорить фарисеям: очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні" (Мт.23:26).

Наслідуючи ці гасла і починаючи працювати над нашим внутрішнім "я", ми повинні пам'ятати, що ми очищуємо наше серце не заради нас самих. Не заради себе ми чистимо і прибираємо кімнату для гостя, а щоб гість почував себе добре. Чи буде йому добре? — запитуємо ми себе. Чи залишиться він? Всі наші думки лише про нього, ми ж відходимо, не очікуючи ніякої нагороди для себе.

У людській природі є три початки, про які чітко зазначає Микита Стифат: тілесне — коли людина живе, щоб догоджати собі, не думаючи про те, що може завдати шкоди іншому; душевне — коли живе, щоб догодити собі й іншому; духовне — коли людина живе, щоб догодити Господу, не хвилюючись про те, що це може завдати шкоди йому самому. Перше — нижче людського єства, друге — звичайне, третє — вище єства людського, це і є життям у Христі.

Духовна людина думає духовно, вона надіється коли-небудь почути ангелів, що радіють за грішника, який кається (Лк.15:10), і що тим грішником буде він сам. Так ти повинен відчувати і з цією надією ти повинен працювати, бо Господь дав нам заповідь бути досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний (Мт.5:48), і шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його (Мт. 6:33). Тому не давай собі ні відпочинку, ні спокою, перш ніж ти не підкориш своє тілесне "я". Постав перед собою завдання знайти у собі всі прикмети існування цього "звіра" і переслідуй його без жалю. Бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу (Гал.5:17). Якщо, працюючи над своїм спасінням, ти боїшся впасти в самозадоволення, чи боїшся, що тобою оволодіє духовна гордість, ти повинен пам'ятати, що той, хто боїться стати гордим, сліпий, бо не бачить, що він вже гордий.

6.

Про боротьбу з бажанням самодогоджування

Сказано: лише деякі підуть вузькою дорогою, що веде до життя, і нам треба спромогтися пройти крізь тісні ворота, бо кажу вам, — багато хто буде намагатися ввійти, та не зможуть! (13:24). Пояснення слід шукати в нашому небажанні переслідувати себе. Можливо, ми перемагаємо у собі великі і нищівні пристрасті, і тільки. Але малим пристрастям ми даємо волю рости, скільки завгодно. Ми не розтрачуємо чуже, не крадемо, але залюбки осуджуємо; не зловживаємо алкоголем, але без міри п'ємо чай і каву. Серце залишається наповнене пристрасними бажаннями, корені не вирвані, і ми блукаємо у хащах, що виросли на ґрунті жалю до себе.

Ти повинен вирвати сам корінь жалю до себе, і тоді ти зрозумієш, що те, що тобі зараз видається незносним, є саме те, що тобі корисне. Ти дивишся крізь призму жалю до себе і тому твій горизонт вузький. Ти зв'язаний любов'ю до себе — звільнися, і зло відступить від тебе. Усунь в собі згубне бажання до самозадоволення у всіх його формах. Пригаси своє бажання до насолоди. Будь строгий до себе, не давай своєму тілесному "я" ті хабарі, яких воно наполегливо потребує. Бо все дістає силу через повторення, але відмирає, якщо йому не давати поживи. Однак уважно слідкуй при цьому, щоб ти, закриваючи головний вхід злу, не залишив відкриту шпарку, через яку зло може спритно влізти під іншим виглядом.

Чи будеш ти мати користь в тому, що спатимеш на твердій постелі, але разом з тим насолоджуватимешся у ванні? Або намагаєшся позбутися паління, але не опановуєш свій язик? Чи перемагаючи балакучість, читаєш захоплюючі романи? Або не читаєш романів, але даєш волю мріям і солодкому смуткові? Все це — різні види одного і того ж явища: ненаситного бажання задовольнити свою потребу насолоди. Ти повинен викорінити з душі саме бажання жити в задоволенні і насолоді. Ти повинен навчитися любити злидні, скорботи і труднощі. Ти повинен навчитися виконувати заповіді Христа: не пустословити, не прикрашати себе, бути покірним начальству, не дивитись на жінку з пожадливістю, не дратуватися і багато іншого. Бо всі ці заповіді дані нам не для того, щоб ми робили вигляд, ніби їх не існує; милостивий Господь дав їх нам для виконання. "Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе..." — каже Господь (Мт.16:24). Він дав нам вільний вибір — "коли хто хоче" і вільну власну працю — зречися себе.

7.

Про перенесення любові з себе самого на Христа

"Якщо ми зречемося себе, то кого ми тоді зустрінемо?" — запитує св. Теофан Затворник, він же дає відповідь: "Тоді ми зустрінемо Бога і ближнього". Першою умовою для того, хто шукає звільнення у Христі, є зречення себе. Тільки таким чином зосередження над нашим існуванням може бути перенесено від нас самих до Христа, який є і Господь, і наш ближній. Це означає, що весь догляд, піклування і любов, якими ми оточували себе, переносяться природно, непомітно для нас, на Господа, і тим самим і на нашого ближнього (Мт.25:34-40). Лише таким чином, ліва рука не знає, що робить права, й милостиня твоя буде в тайні (Мт.6:3-4).

Поки ми догоджаємо собі, ми не можемо догоджати ближньому на добро для збудування (Рм. 15-2). Наші спроби у цьому напрямі будуть неправдиві, бо вони виникають за нашою власною волею і походять від нашого бажання догоджати самим собі. На це слід звернути особливу увагу, бо ми можемо легко заблукати на дорозі благодіянь і послуг, що задовольняють нас самих, і ця дорога, безумовно, веде до болота самовиправдання. Заглибся в себе, ретельно перевір себе, і ти помітиш, що багато з тих, нібито відчайдушних вчинків виходять з потреби приспати свою совість, тобто — із твоєї постійної звички задовольняти самого себе і жити для того, щоб догоджати лише собі (Рм.15:1).

Для Господа, який є любов, мир і благодать, несуттєві суєта і шум самозадоволення, хоч воно і було б у прихованій формі. Перевір себе: якщо ти засумуєш чи навіть роздратуєшся хоч трохи, зустрічаючи перепону у задуманій тобою справі, тоді знай, — джерело її було мутне. Ти запитаєш, чому? Люди з досвідом скажуть тобі: зовнішні перепони і опір зустрічає тільки той, хто не підкорив свою волю Господу; для Господа перепони немислимі. Дійсно, відчайдушний вчинок не мій, а походить від Господа і тому не може зустріти перепон на своєму шляху. Лише для моїх власних планів, моїх власних бажань працювати, вивчати, відпочивати, їсти чи надавати послугу ближньому, можуть зустрітись перепони , і тому що вони "мої", я засмучуюся.

Але для того, хто йде вузькою дорогою, що веде до життя — до Господа, є тільки одна мислима перепона, і це є його власна гріховна воля. У такому випадку, як може людина засмучуватися, якщо, задумавши щось, не буде допущена до виконання свого бажання? Взагалі, людині не слід будувати плани. Це теж таємниця святих. Не давай вводити себе в оману. Християнин повинен поводитися так, як поводився Господь (1Ів.2:6), який не шукав волі своєї (Ів.5:30), але був роджений на соломі, постив сорок днів, чував на молитві вночі, виганяв злих духів, зцілював хворих, якому не було де прихилити голову, і, нарешті, який віддав себе на обплювання, бичування і розп'яття.

Подумай, який ти далекий від цього. Постійно запитуй себе: чи чував я у молитві хоча б одну ніч? Чи постив я хоча б одну добу? Чи вигнав хоча б одного злого духа? Чи віддавав я себе без спротиву на образу і биття? Чи розіп'яв я, дійсно, своє тіло, а не шукав завжди перш за все своєї власної волі? (Гл.5:23). Тримай це в пам'яті завжди. Що означає: зречися себе? Хто насправді "зрікається себе", не запитує: чи я щасливий? — Або, чи отримую я заспокоєння? Всі такі питання відпадають, якщо ти дійсно зрікаєшся себе; цим ти вже відмовився від свого бажання щастя, як земного , так і небесного.

8.

Про самозахист від повернення подоланого зла

Перша перемога над собою буде тобі знаком, що ти вступив на шлях. Але не привласнюй ці заслуги своїй силі; лише дякуй Господу — бо ж це Він дав тобі силу — і не радій надмірно, але спіши продовжувати шлях. Інакше, переможене зло може знову повстати і напасти на тебе ззаду. Пам'ятай, ізраїльтяни, завоювавши нову країну, отримали наказ від Господа прогнати всіх мешканців. Це повинно навчити нас проганяти пристрасті.

Тут не має значення сила чи ступінь отриманої перемоги. Вона могла полягати в тому, що ми вранці не випалили цигарки, чи в такій незначній на вигляд речі, що ми не повернули голови для того, щоб кудись подивитись, чи не ловили чийсь погляд. Зовнішнє значення вчинку не є вирішальним. Але мале може бути великим і велике — малим. У нас попереду нескінчена боротьба, і ми завжди повинні бути готові. Для відпочинку часу не дається.

Ще повторюю: мовчи. Нехай ніхто не помічає, чим ти зайнятий. Ти працюєш для Невидимого — нехай і праця твоя буде невидимою. Якщо ти розкидаєш навколо себе крихти, пояснюють святі, то їх залюбки підберуть послані дияволом птахи. Бережи себе від самозадоволення — малий ковток може поглинути плід великої праці. Тому отці радять: чиніть розсудливо, з двох зол вибирай менше. Наодинці бери найгірший кусень, але, якщо хтось дивиться на тебе, притримуйся золотої середини, яка не привертає увагу. Тримайся осторонь, щоб не бути помітним: нехай це буде твоїм постійним правилом. Не говори про себе: як ти спав, що тобі снилося і що з тобою трапилося, не торкайся своїх потреб і справ — все це дає поживу для нашого "я".

Не змінюй також без потреби зовнішню обстановку роботи, місця проживання і т. д. Пам'ятай: нема місця, нема ніякого становища у суспільстві, нема ніяких обставин, які могли б бути непридатними для вибраної тобою боротьби, звичайно, окрім того, що служить безпосередньо пороку. Не шукай підвищення по службі чи посаді: чим нижча твоя службова посада, тим ти вільніший. Будь задоволений сьогоднішніми умовами свого життя. Також не поспішай показувати свої знання і здібності. Не роби зауважень: ні, це не так, а так. Нікому не супереч і не вступай у суперечку. Ніколи не треба протиставляти свою волю волі ближнього твого. Це все вчить тебе важкому мистецтву покори і примирення. Послух є необхідний.

Без докорів приймай зауваження: будь вдячним, коли тебе присоромлять, чи поставляться до тебе недбало і обійдуть тебе увагою. Але не шукай і принизливих ситуацій: протягом дня вони будуть дані тобі якраз в тій кількості, яка тобі необхідна. На того, хто кланяється і послужливо догоджає, звертають увагу, і, можливо, кажуть: який він слухняний. Але на дійсно смиренного не звертають увагу, — "світ його не знає"(Ів.3:1), для світу він, здебільшого, буває непомітним. Коли Петро, Андрій, Іван і Яків залишили сіті і пішли за Господом (Мт.4), то для своїх братів по ремеслу вони зникли, пропали. Не будь нерішучим: як і вони, не бійся піти з роду цього перелюбного і грішного. Що ти хочеш здобути, світ чи свою душу? (Мк.8:34,38). "Горе вам, якщо всі люди говоритимуть про вас добре" (Лк.6:26).

9.

Про перемогу над світом

Василій Великий говорить, що з обуреним серцем неможливо приступити до пізнання істини. Тому ми повинні уникати всього, що дає привід до забуття нашої боротьби, що хвилює наше серце, що відволікає нашу увагу чи збуджує, або що турбує. Ми повинні по можливості уникати суєти і турбот про некорисні речі. І навіть тоді, коли ми служимо Господу, ми не повинні "турбуватися і журитися про багато чого", але завжди пам'ятати, що одне тільки потрібне (Лк.10:41).

Для омивання тіла слід зняти одяг. Так само і з серцем; з нього слід зняти зовнішні покривала — оголити його, щоб воно стало доступним для очищаючої і животворної сили Святого Духа. Отже, оголись. Відмовляй собі у всьому, але так, щоб це не було дуже помітно ззовні, від всього, що служить насолоді, задоволенню і зручності, чи розважає, веселить чи голубить твій зір, слух, смак чи інші почуття. "Хто не зі Мною, той проти Мене, і хто не збирає зі Мною, той розкидає"(Мт.12:30). Зменшуй свої щоденні потреби і звички: роби це спокійно, обдумано, без різких переходів, але неухильно. Поступово рви нитки, що зв'язують тебе із зовнішнім світом. "Бо все, що в світі, — пожадливість тілесна, і пожадливість очей, і пиха життєва, не від Отця, але від світу" — і це повстає на душу (1Ів.2:16).

Що таке світ? Тобі не варто уявляти собі його, як щось видиме і доступне. "Світ, — пояснює св. Макарій Єгипетський, — це покров темряви, або вогонь світського духу, який облягає серце і тим самим відриває від Дерева Життя. Світ — це все те, що приваблює нас і задовольняє нашу чутливість, це — наше внутрішнє "я", що не пізнало Господа (Ів.17:25). Світові належать наші пожадливі бажання і прагнення. Св. Ісаак Сірійський перераховує їх: пристрасть до багатства, до того, щоб збирати якісь речі, тілесна насолода, бажання слави, від якого породжується заздрість; бажання розпоряджатися владою; пихатість від володіння славою; бажання прикрашати себе і подобатися; шукання людської слави, яка буває причиною злопам'ятства; надмірна турбота і страх за здоров'я свого тіла. Все це від світу, і об'єднане разом, обманним шляхом обплутує і тримає нас зв'язаним твердим обручем.

Чи хочеш ти звільнитися? Випробуй себе самого і виясни собі, з чим тобі слід боротися, щоб наблизитися до Бога. Бо "дружба зі світом — то ворожнеча супроти Бога, бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається" (Як.4:4). Вільних просторів досягає тільки той, хто покине тісну долину з притаманними її заняттями і задоволеннями. "Не можете Богові служити і мамоні... Ніхто двом панам служити не може" (Мт.6:24). Одночасне перебування в долині і на висотах неможливе.

Щоб полегшити собі шлях вгору і легше скинути зі себе важкий тягар, ти можеш по можливості часто ставити собі такі питання: чому я йду на концерт чи в кіно, для свого задоволення чи задоволення ближнього? Чи розпинаю я тіло, коли їм смачну їжу? Чи роздаю свій маєток (Мт.19:27), дозволяючи собі веселу подорож чи купівлю одягу? Чи умертвлюю і упокорюю я своє тіло, всівшись у зручне крісло? Питання можна урізноманітнити і примножити, співставляючи їх зі своїми життєвими звичками і їхнім співвідношенням до життя за Євангелією. При цьому ти повинен пам'ятати, що "хто вірний у найменшому — і у великому вірний (Лк.16:10). Не бійся страждань, вони допоможуть вийти з тісної долини, в якій ти подорожував у пожадливостях нашого тіла, виконуючи волю тіла й думок (Еф.2:3). Ти повинен ставити собі такі питання нещадно, але лише собі самому. Ніде і ні в якому разі, навіть в думках — іншим. Як тільки ти пропонуєш таке питання своєму ближньому, а не собі, ти привласнюєш собі місце судді, і тим самим сам себе віддаєш під суд. Через це ти втрачаєш усе те, що здобув своєю поміркованістю; ти зробив один крок вперед, а десять назад, і тоді тобі залишається лише плакати над своєю закостенілістю і пихатістю?

10.

Про наші власні гріхи та гріхи ближнього

Коли ти усвідомив свою власну невартісність, обмеженість і неміч, то, подібно до митника, заволай: Боже, будь милостивий до мене грішного! І додай: зглянься на мене, Господи, бо я набагато гірший за митаря, бо я не можу не дивитися на фарисея, і дивлячись, моє серце возноситься і каже: дякую, що я не такий, як він. Святі кажуть, що коли ти бачиш темряву у своєму власному серці і неміч своїх власних сил, в тебе не буде потягу до осудження ближнього. Із своєї темряви ти бачиш яскравіше відображення небесного світла у всьому творінні, і ти не помічаєш гріхів інших, бо твої власні гріхи великі.

Бо тільки тоді, коли ти будеш з цілого серця прагнути до досконалості, ти побачиш свою власну недосконалість. І тільки тоді, коли ти усвідомив свою недосконалість, ти можеш вдосконалюватися. Так через неміч народжується досконалість. Тоді дарується тобі той стан, який Ісаак Сірійський обіцяє тим, хто переслідує себе: І ворог твій прогнаний буде наближенням твоїм. Про якого ворога каже св. Отець? Звичайно, про того, який, прийнявши образ змія, відтоді не припиняє навіювати нам незадоволення, нетерпеливість, запальність, гнів, заздрість, страх, відчай, хвилювання, ненависть, знеохочення, байдужість, лінивство, розпач, невірство і взагалі все те, що отруює нам наше існування і що має свої коріння в нашому самолюбстві і жалю до себе.

Як може людина вимагати, щоб їй підкорялись, якщо вона не виконує волі свого Творця? І яка в неї може бути підстава засмучуватися, бути нетерплячою чи дратуватися, якщо не все робиться за її бажанням? Працею вона досягнула звички не мати ніяких бажань, і все здійснюється саме так, як "вона того хоче", — пояснює Авва Доротей. Її воля злилася з волею Божою і "усе, чого ви в молитві попросите, то одержите і сповниться вам" (Мк.11:24).

Як може заздрити людина, яка не чваниться, але вникаючи в себе, бачить, що всі інші набагато більше заслуговують на похвалу і на повагу, ніж вона? Хіба страх, відчай і хвилювання можливі для того, хто знає, що все, що трапляється з ним, він повинен перенести, як розбійник на хресті, бо належну заплату за вчинки свої беремо (Лк.23:48).

Лінивство відступає від нього, бо він постійно виявляє його у собі; образу не може відчувати той, хто усвідомив свою нікчемність, і ненависть його спрямована виключно на зло, яке гніздиться в його серці, бо воно закриває від нього Господа; він зненавидів до того й свою душу (Лк.14:26). Тоді й невірство не має великої сили в душі, бо він пізнав, що благий Господь (Пс.34:9), тільки Господь підтримує людину. Любов людини зростає, а з нею і віра. За словами Ісаака Сірійського: "він підписав мир з собою, і небо і земля підписали мир з ним". Він збирає плоди покірності. Але це можливо тільки на вузькій дорозі, яку знаходять лише деякі (Мт.7:14).

11.

Про внутрішню боротьбу як засіб для досягнення мети

Звільнившись від зовнішніх пут, тим самим звільняєш внутрішню людину. Коли визволяєшся від зовнішніх турбот, серце визволяється від внутрішніх мук. З цього стає зрозумілим, що та важка боротьба, яку тобі слід вести проти себе самого є лише засобом. Як такий, він не є ні добрим, ні поганим. Святі часто порівнюють його з курсом лікування, який необхідний для покращення здоров'я. Цей курс може бути дуже важким і пов'язаним з виснажливими стражданнями, однак він є лише засобом для покращення здоров'я.

Пам'ятай завжди: ти не робиш нічого доброго своїм стриманням. Чи можна вважати подвигом те, що людина, яка через необережність опинилася засипаною глибоко в копальні, бере сапку і лопату, щоб спробувати вибратися? Навпаки, хіба це не природно, що вона скористається тими знаряддями, які дані їй згори для того, щоб вибратися із задушливого повітря і темряви? Бо ж зворотній вчинок був би безумством.

Скористайтеся прикладом для науки. Інструменти — це знаряддя спасіння, тобто заповіді св. Євангелії, св. Тайни Церкви, до яких може приступати кожен християнин. Не використані тобою, вони не принесуть користі; але якщо ти користуватимешся ними належно, вони відкриють тобі дорогу до свободи й світла. "Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство" (Д.14:22). Ми повинні, подібно до засипаної людини, відмовитися від можливості відпочинку і сну; ми повинні, подібно до цієї людини, також намагатися використати кожну хвилину. Тоді, коли інші зайняті своїми маловажними справами або сплять, ми не випускаємо з рук сапку і лопату, тобто молитву, піст, чування і працю "дотримуватись всього, що Я наказав вам". Якщо серцю буде важко погодитися з цим, ми всіма силами нашої волі повинні примусити його підкоритися, і лише тоді можна досягнути свободи.

Яку ж нагороду отримає працюючий? Чи він залишиться без нагороди? У праці вже є нагорода. В тій любові до свободи, в тій надії і вірі, без якої він не взявся би за працю. У праці зростає надія, віра і любов, чим старанніший він, чим менше береже себе, тим більша буде йому нагорода. Він залишається в'язнем серед ув'язнених; він у своїх очах не відрізняє себе від оточуючих; він один із грішників серед грішних людей землі. Але поки люди у безнадійній безпеці сплять, чи щоб згайнувати час, грають в карти, він іде на свою працю, бо він знайшов скарб, і ховає його (Мт.13-44). В його серці Небесне Царство, любов, надія і віра, що коли-небудь він здобуде свободу. Правдиву свободу він поки що бачить лише тьмяно, "ніби у дзеркалі, у загадці" (1Кр.13-12), але в надії він вже вільний: "Надією бо ми спаслися" (Рм.8:24). Надія, яка здійснилася, не є більше надією, — додає апостол.

Коли в'язень насправді здобуде свободу, "буде бачити її лице в лице", він більше не в'язень серед в'язнів землі. Він вже знаходиться у світі свободи, тієї свободи, в якій був створений Адам і яка була повернена нам у Христі. Подібно до в'язня, ми вже вільні у надії, але здійснення спасіння лежить по той бік земного. Тільки там зможемо з вірністю сказати — я спасенний. Бо заповідь "будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий", неможливо людям дотриматися тут на землі . Але навіщо нам дана ця заповідь? Святі кажуть, щоб ми вже зараз почали свою працю, маючи перед очима вічність. Ціль свободи людини не в ній самій і не в людині, а в Бозі, каже св. Теофан Затворник. Бо заклик до свободи голосить: покайтеся! І сказано: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені"(Мт.11:28). Струджені чим? Можливо, здобуванням тимчасових благ? Обтяжені чим? Можливо, турботами і хвилюваннями? "Ні, не так", — відповідають святі. Бо що говорить Господь далі? "Візьміть на себе ярмо Моє і навчіться від Мене" (Мт.11:29). Я, Який ніколи не думав про Мої тимчасові блага, ніколи не обтяжував себе земними турботами в той час, коли Я поневірявся по землі.

Яку нагороду дістануть ті, які "трудяться" над своїм спасінням, котрі "обтяжені" боротьбою зі спокусами, як зовнішніми, так і внутрішніми, котрі беруть на себе "ярмо" Христове, живучи так, як Він жив, навчаючись не від ангелів, не від людей, не від книг, але від "Мене", тобто від Мого веління і світла і дії, бо "Я тихий і покірний серцем", помислами і способом мислення? Яку ж нагороду дістануть всі ці люди? Вони віднайдуть душевний спокій; вони отримають полегшу від спокус, турбот, принижень, злості, страху, горя і від усього, що хвилює серце людини. Так пояснює це преп. Іван Ліствичник, і так воно розумілося і переживалося християнами в наступні часи. Бо випробування знову і знову виявляє в серцях тих, які шукають спасіння, істину, що "Ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий " для тих, хто любить Мене (Мт.11:30).

" А хто витерпить до кінця, той буде спасенний" (Мт.10:22). Не ті, які відпали і віддалися безчестю; обітниця не стосується їх. Тому ми не повинні розслаблятись. Ми повинні бути твердими, непохитними, повинні збагачуватися завжди в Господньому ділі, знаючи, що наша праця не марна перед Господом .(1Кр.15:58). Раз почавши, не слід припиняти "чинити діла, гідні покаяння" (Ді.26:20). Відпочинок рівносильний кроку назад.

12

Про послух

У нашій боротьбі із самочинством необхідний і послух. "Послухом ти умертвляєш свої тілесні члени, щоб краще служити духовним", — каже преп. Іван Ліствичник. І ще: "Послух є гробом для власної волі і воскресінням для смирення". Ти повинен пам'ятати, що ти добровільно віддав себе у рабство. Нехай хрест, що ти носиш на шиї, нагадує тобі про це. Через це рабство ти прийдеш до істинної свободи. Чи має раб свою волю? Йому необхідно навчитися послуху. Напевно, ти запитаєш: кого я маю слухати? Святі відповідають: "слухайтеся ваших наставників" (Євр.13:17). Хто ж мої наставники щодо послуху? Де я знайду вчителів? На це св. Отці відповідають: Церква передбачила і це. Тому вона вже з апостольських часів дала нам путівника до святого послуху, який завжди з нами, де б ми не були і в яких би умовах не жили. В місті чи в селі, одружені чи не одружені, багаті чи бідні, завжди і всюди ми маємо можливість виявити послух. Наставником тим є установлені Церквою пости.

Господу не потрібний наш піст. Йому не потрібна навіть наша молитва. Досконалий не має ні в чому нестатку, і не потребує нічого, що ми, Його творіння, могли б Йому дати. Він також від нас нічого не вимагає. Але за словами св.Івана Золотоустого, Він дозволяє нам приносити Йому жертви, ради нашого спасіння. Більшої жертви, ніж самих себе, ми не можемо принести Господу. Це можливо зробити тільки відрікшись від своєї власної волі. Навчаємося ми цього через послух, а послух ми здобуваємо через працю. Найкращу нагоду для послуху подає нам Церква у виконанні встановлених нею постів.

Є в нас ще інші наставники, яким ми можемо виявляти послух. Вони зустрічаються на кожному кроці у нашому щоденному житті, якщо ми тільки будемо уважні до їхнього поклику. Твоїй дружині хочеться, щоб ти взяв свого плаща зі собою, виконай її бажання, щоб виробити у собі послух. Твоя співробітниця просить тебе провести її трохи. Проведи її заради послуху. Без слів дитина потребує догляду і ласки, дай їй цього скільки можеш для вироблення послуху. Не менше, ніж послушник в монастирі, ти можеш знайти нагоду до послуху в себе вдома, на роботі, у спілкуванні з близькими.

Послух знищує багато перепон. Якщо твоє серце звикне не опиратися, ти здобудеш свободу і спокій. Ти підкоряєшся і колючі загороди падають; тоді відкриваються простори для любові. Послухом ти зламаєш свою гордість, свій дух протиріччя, самовпевненість і впертість, які тримають тебе в лещатах. У цих лещатах ти не можеш зустріти Бога любові і свободи. Привчись тішитися кожній зустрічній нагоді до послуху. Шукати їх не треба, бо можна впасти у штучну послужливість, яка безпомилково приведе до самолюбства. Сподівайся на те, що тобі буде послано саме стільки нагод до послуху, скільки тобі треба і такі, які тобі найбільше потрібні. Але якщо ти помітив, що пропустив нагоду, викрий себе, бо ти був схожий на вітрильник, що пропустив порив вітру, не скориставшись ним. Для вітру байдуже, чи був він використаний, чи ні. Але для того, хто пливе, вітер був засобом швидше досягнути цілі. Схожим чином розглядай своє відношення до всього, що посилається нам Богом у поміч.

13.

Про внутрішню кліть душі

Зовнішні прийоми ведуть до тієї боротьби, яка відбувається у глибині. Коли при чищені цибулі поступово здирають лушпиння, пагінець, з якого виростає рослина і тягнеться до світла, оголюється. Там, у глибині, в твоїй внутрішній кліті, ти побачиш небесну світлицю, тому що та і друга, — одне і те ж, — за словами св. Ісаака Сірійського.

Тепер, коли ти важкою працею ввійшов у саму глибину твоєї душі, ти разом зі своїм справжнім обличчям побачиш щось, що св. Макарій Єгипетський порівнює з "повзучим змієм, який гніздиться в так званих глибинах твоєї душі і який умертвляє тебе у найголовніших членах твоєї душі". Тому, якщо ти вбив цього змія, то хвалися чистотою перед Богом, якщо ж ні, то впокорись, як бідний ще і грішний, приступи до Христа і благай про глибини твоєї душі.

Отже, що і як нам почати, нам, які ще ніколи не входили в таємниці свого серця? Стоячи ззовні, будемо гримати постом і молитвою, як велів Господь, сказавши: "стукайте і відчинять вам" (Мт.7:8). Бо стукати означає діяти. І якщо перебуватимемо в слові Господньому, в злиднях, у смиренні і у всіх чеснотах, що вимагаються у заповідях, день і ніч стукаючи в духовні двері Господні, то ми зможемо віднайти те, що шукаємо. Тому що через ці двері можна отримати відкуплення кожному, хто хоче уникнути темряви. Там здобуваємо і можливість пізнати Небесного Царя Христа, — каже св. Макарій.

14.

Про смирення і чування

Той, хто почав внутрішню боротьбу, кожної миті потребує смирення, уваги, протистояння і молитви. Бо треба буде, з допомогою Божою, оволодіти ворогами на рівні думок, відганяти й "розбивати" їх біля дверей серця. Для ведення внутрішньої боротьби необхідно здобути покору, тому що гордий раз і назавжди виключений. Увага необхідна для того, щоб відразу побачити ворога і оберегти серце. Протидія повинна зустрічати кожного ворога, як тільки він буде виявлений. "Бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Ів.15:5), тому молитва є основою всієї нашої боротьби. Нехай буде для тебе повчальним такий приклад.

Своєю увагою ти виявляєш ворога, що наближається до дверей твого серця, наприклад: бажання подумати зле про свого ближнього. Протистоянням волі ти уникаєш цієї спокуси. Але в наступну хвилину ти впадаєш у сильце приємної самозадоволеної думки: який я уважний. Твоя уявна перемога виявилася поразкою. Забракло смирення. Молитвою ти немов би передаєш боротьбу в руки Божі і в тебе не буде приводу до самозадоволення. І незабаром ти переконаєшся, що немає сильнішої зброї, як ім'я Господнє. Той же приклад показує, що боротьбу треба вести безперервно. Бурхливим потоком вриваються ворожі помисли, їх треба якомога швидше зупинити. Апостол Павло у своєму посланні до Єфесян (6:16) порівнює злі помисли з вогненними стрілами лукавого, який безупинно посилає їх. Безперервною повинна бути і наша молитва до Господа, тому що наша боротьба не проти крові і тіла, але проти начальств, проти властей, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Єф.6:12).

Спочатку виникає уявлення помислів чи предмету — привід, — пояснюють св. Отці. Коли ми починаємо співчувати цьому — це вже сукупність. Третій крок — згода і четвертий — здійснення гріха. Ці чотири кроки можуть миттєво йти один за одним, але можуть і чергуватися поступово, так, що можливо ще встигнути відрізнити їх один від одного. Помисли стукають у двері, як крамар. Досить впустити його, як починається розмова про запропоновані товари, і важко вже показати людині на двері, нічого не купивши в неї, хоча і бачиш, що товар поганий. Так доходиш до згоди на купівлю, часто навіть проти власного бажання. Ми виявилися переможені ворожою спокусою.

Про причини говорить Давид: "Всіх безбожних землі буду нищити кожного ранку, щоб з міста Господнього вигубити всіх злочинців" (Пс.100:8), які чинять беззаконня, не буде жити в домі моєму той, хто діє підступно (ст.7). І Мойсей говорить про угоду: "Не складай умови з ними та з їхніми богами" (Вих.23:32). Перший вірш першого псалма має ту ж думку, — кажуть св. Отці. "Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить". Важливо почати говорити з ворогами, коли у брамі вони (Пс.126:5). Оскільки наплив біля воріт твого серця великий, то знай, що сам сатана набирає виду "Ангела Світла" (2Кр..11:14). Тому святі радять нам очищати наші серця від випадкових настроїв і мрій, якого б роду вони не були. Не в силах людини відрізняти злі наміри від добрих, тільки Один Господь може це зробити. Тому покладемо уповання цілком на Господа, добре знаючи, що "якщо Господь не охороняє дім, даремно чуває сторожа при ньому!" (Пс.126:1).

Однак від тебе залежить стерегтися, щоб у серці твоїм не зародилася зла думка (Втор.15:9) і слідкувати, щоб серце не стало місцем ярмарки, де як хвилі змінюються всілякі враження, аж поки ти зовсім не втратиш пильності над тим, що діється. Ярмарка — улюблене місце перебування злодіїв і розбійників, але аж ніяк не ангела миру, якого ти шукаєш. Мир, а тому і Господь миру, уникає таких місць.

Тому Христос сказав нам через свого Апостола: серця ваші освятіть (Як.4:8) і Сам закликає нас: уважайте, чувайте (Мк.13:33). Бо якщо Він, прийшовши, знайде наші серця нечистими, а нас сплячими, то скаже: не знаю вас (Мт. 25:12). І цей час завжди тут, якщо не в цей момент, то в наступний, бо як і Царство Небесне, так і час суду завжди в наших серцях. Якщо сторожа не пильнує, то не збереже і Господь, а якщо не збереже Господь, даремно пильнує сторожа. Тому чуваймо біля дверей нашого серця, неустанно взиваючи до Господа про поміч.

Не спрямовуй свій погляд на ворога, не вступай з ним у суперечку, тому що ти не маєш можливості протистояти йому; зі своїм тисячолітнім досвідом він знає достатньо хитрощів, щоб обеззброїти тебе. Ні, ти стій на сторожі свого серця і нехай погляд твій буде спрямований на небо. Тоді і серце буде всіляко захищене — Господь Сам зішле Своїх ангелів оберігати його. Розумій це так, якщо ти підпадаєш під спокусу, не займайся розглядом і оціненням її, чи роздумами про неї. Тим ти засмутиш своє серце і загубиш час, чого ворог і прагне. Замість того, звернися негайно до Господа з молитвою: "Боже, милостивий, прости мені грішному". І чим швидше ти відвернеш свою думку від спокуси, тим швидше прийде допомога.

Ніколи не покладайся на себе. Ніколи не приймай благого рішення, думаючи, — звичайно, я здолаю. Ніколи не надійся на свої сили і спроможності протистояти будь-якій спокусі, як малій, так і великій. Думай навпаки: я сам не вистою, якщо впаду в спокусу. Самовпевненість — поганий товариш. Чим менше надієшся на свої сили, тим міцніше ти стоїш. Почувай себе слабким і цілком позбавленим можливості протистояти навіть найменшому помаху злого Духа, тоді ти зі здивуванням зауважиш, що він немає жодної влади над тобою. Бо, вибравши Господа своїм пристановищем, ти незабаром переконаєшся, що тебе зло не спіткає (Пс.90). Єдиним нещастям, якому піддається християнин, є гріх.

Якщо тобі прикро, що ти все-таки впав у спокусу і за це бичуєш себе, постановивши "ніколи так більше не чинити", то це вірна прикмета, що ти на добрій дорозі, — це уражена твоя самовпевненість. Той, хто не надіється на себе, з подякою дивується, що не впав ще глибше, він прославляє Господа за Його своєчасну допомогу, бо інакше він і зараз не піднявся б. Швидко вставши, він творить молитву, починаючи її трикратним "Благословенне Ім'я Господнє".

Розбещена дитина, впавши, довго лежить і плаче. Вона шукає співчуття і ласки для свого заспокоєння. Однак, ти себе не шкодуй, як би боляче тобі не було. Встань зараз же і продовжуй боротьбу. У боротьбі завжди отримують поранення. Лише ангелам властиво ніколи не падати. Отже, молись до Господа, щоб Він простив тебе і не допустив, щоб ти знову впав у гріх. Не поступай за прикладом Адама і не звинувачуй жінку чи диявола, чи ще якусь зовнішню причину. Причина твого падіння у тобі самому. В ту мить, коли господаря не було у твоєму серці, ти дозволив грабіжникам і розбійникам увійти і господарювати там. Молися до Господа, щоб цього не повторилось.

"Що ви робите там у монастирі? "— спитали одного ченця. Він відповів: "Ми падаємо і встаємо, падаємо і встаємо, і знову падаємо і встаємо". Бо мало хвилин у твоєму житті проходять без того, щоб ти щонайменше один раз не впав. Тому молися до Господа, щоб змилосердився над всіма нами. Молись за прощення і милість, про помилування, як просить засуджений до страти злочинець, і пам'ятай, що лише благодаттю ми спасенні (Еф.2:6). В тебе немає права вимагати свободи чи помилування. Уяви себе на місці раба-втікача, який лежить у ногах свого володаря і просить, щоб його помилували. Такою повинна бути і твоя молитва, якщо ти хочеш наслідувати св. Ісаака Сірійського і " у себе самого заглибитись від гріха, щоб там у глибині знайти шлях догори, по якому зможеш підійматися завжди тільки вверх".

15.

Про молитву

Зі сказаного видно, що молитва — головна і найважливіша зброя у боротьбі. Навчись молитися і ти переможеш всі мислимі злі сили, що нападають на тебе. Молитва є одним крилом, а віра другим, і вони підносять нас до неба. З одним крилом ніхто не може літати. Молитва без віри така ж безглузда, як віра без молитви. Але якщо твоя віра дуже слабка, то ти можеш взивати: Господи, дай мені віру. Ця молитва рідко буває не вислухана. З гірчичного зерна, — каже Господь, — виростає велике дерево (Мт.17:20).

Хто хоче дихати свіжим повітрям і насолоджуватися сонячним світлом, відчиняє вікно. Було б безглуздо сидіти при опущених шторах і говорити: нема світла, нема повітря, нема чим дихати. Нехай цей приклад покаже тобі дію молитви на нас. Сила Божа і милість завжди і всюди доступна всім, але здобути її можна лише бажаючи цього і живучи у вірі. Молитва — це дія, молитися — значить бути вищою мірою діяльним. Для будь-якого роду діяльності потрібний досвід. Говорячи чужою мовою, навчаєшся цієї мови, і молячись, вчишся молитися.

Без молитви не можна й думати знайти те, чого шукаєш. Молитва є початком і основою всіх прагнень до Господа. Молитва запалює першу іскру світла, молитва дає перші передчуття того, що шукаєш. Вона пробуджує і підтримує бажання йти вперед. "Молитва —утвердження миру", — сказав св. Іван Ліствичник, а інший святий порівнює всесвіт з чашею, в якій спочиває Церква Христова, яка утримується молитвою. Молитва є спілкування і єднання людини з Господом. Молитва ніби міст, через який людина переходить від свого тілесного "я" з його спокусами до духовного — з її свободою. Молитва — це оборонна стіна проти горя, меч проти розпачу, вона знищує смуток і підкоряє гнів. Молитва — їжа для душі і просвітлення розуму, вона приносить в теперішнє майбутню радість. Для того, хто щиро молиться, молитва є суддею, судом і престолом. Суддею перед страшним судом, зараз, в даний момент — у твоєму серці.

Молитва і уважність — одне і те ж, бо ти реагуєш молитвою на найменші зміни у твоєму полі зору; те саме робить і серце, в якому твориться молитва. Нехай іншим прикладом для тебе буде павук. Він знаходиться всередині своєї павутини і, тільки відчуваючи наближення найменшої мушки, вбиває її. Такою ж уважною є молитва у серці: вона відчуває найменше наближення ворога і вбиває його. Покинути молитву — це те саме, що піти зі свого вартового посту. Ворота відкриті для спустошуючих орд, і зібрані скарби будуть розграбовані. Хижакам недовго завершити свою справу. Прикладом може служити гнів, який знищує все в одну мить.

16.

Про молитву

Отже, тепер ми розуміємо, що святі отці молитвою називають не тільки молитви ранні і вечірні та молитви, що творяться протягом дня і при починанні якоїсь справи, але для них молитва ототожнюється з постійною молитвою — життям у молитві. "Безперестанку моліться" (1Сл.5:17) — це обов'язкова заповідь. Молитва, яку розуміють саме так, — це наука з наук і мистецтво з мистецтв. Художник працює з глиною, фарбами, словами чи звуками. У міру своїх сил він наповнює їх змістом і красою. Той, хто молиться, працює над живою людиною, своєю молитвою він преображає людину, наповнює її змістом і красою, працюючи спочатку над самим собою і тим самим над іншими.

Вчений вивчає створені предмети і явища. Той, хто молиться, проникає молитвою до Самого Першоджерела творіння. Не в тіло, не в явища життя, а до джерела цього тепла і життя, не до свого власного "я", а до Творця цього "я". Художник чи вчений повинен прикласти багато зусиль і праці, щоб досягнути вершин, однак, бажаної досконалості він ніколи не

1 2