Вірші

Жигулін Анатолій

Анатолій Жигулін

Вірші

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

Вартіше медалі

1

Хлопчаком я вишпортував міни

Із важенних весінніх грунтів,

Вдалині

рожевіли руїни,

Поряд пролісок перший зацвів.

Треба дуже спокійно вдивитись,

Перевірити кожне стебло.

Ось і міна.

Куди-бо їй дітись?!

Розгортав я поволі "кубло".

Детонатори в кожній "каструлі",

Три сталевих ростки,

три чеки.

І сталеві округлені кулі,

В них доцільно плескаті боки.

Вже не вірю,

що справді було це.

Чом так легко я ризикував?

А на кулях тих сяяло сонце,

Я коробки страшні розкривав.

Зайвий рух — і за ним небуття.

Виправлять було б помилку пізно.

Та дароване, мабуть, первісно

На щось інше було це життя.

2

Якщо я не учасник війни,

То не думайте, люди, неначе

Тим стражданням не знаю ціни,

Від яких і дорослий заплаче.

Я учасник жахкого вогню,

Коли вікна і двері палали,

Бомбували мене день по дню,

"Мессершмітти" прицільно стріляли.

Я з тридцятого в світі живу.

І роками для фронту не вийшов.

Та сьорбнув я біду фронтову

Серед білих воронезьких вишень.

Я частенько в лікарнях лежу —

Дивіться також

В череп влучила куля тодішня.

Про дороги я вірші пишу...

Власне, це вже розмова про інше,

Не бентежте мене і рідню,

Що медалі нема — це ж деталі.

Я учасник жахкого вогню,

Що, здається, вартіше медалі.

* * *

Коли сниться далеке дитинство,

Думаю вві сні по-українськи.

Коли пригадується північ,

Вчувається вимова волинян.

Мови мої рідні!

Як я між вами хвилююся

Вже п'ятдесят п'ять років.

Уже пятьдесят пять лет!

А ще мені запам'яталась пісня —

І дуже давня, і гірка,

Про якихось стрільців,

Що з ворогами боролись колись.

Ота пісня була

Гірка і протяжлива —

Всі стрільці полягли,-

Не здались.

В Софії,

У братньому слов'янському колі,

У прекрасному й древньому,

Багатостраждальному краю,

Коли ми переспівали

Чимало болгарських і російських пісень,

Я заспівав української.

І кращою народною піснею

Визнали мою.

---------------------

Виділені курсивом рядки в оригіналі

написані українською мовою

* * *

В. Пєскову

Засипають землею байрак —

Дубняку і вільшини затіння.

І куріє суглинистий прах,

І повисла над яром шпаківня.

Та й вона вже ось-ось упаде

Під коток у жорству щебеневу.

І широка дорога пройде

Там, де стоячи вмерли дерева.

Я не проти прогресу.

Ні-ні.

Розумію масштаби й великість..

Прошу, часе, в моїй стороні

Збережи хоч яку-небудь дикість,

Збережи комишів гущину,

Збережи і шипшину, і вишні,

Й ту незайману ще тишину,

Із якої ми всі колись вийшли.

Збережи сільські верби в імлі,

Чорні гнізда і сплетені крони,

Хай спокійно живуть на землі

Хоч звичайні граки і ворони.

* * *

О. Яшину

Я навмання прошкую полем.

Хрустить межа — а я іду.

Що знов пригадується з болем,

Чого ніяк тут не знайду?..

Напевне, станеться тепер це...

В степу обвітрений тернок,

Я підійду і вийму серце,

Повішу серце між гілок.

В житті не знатиму незлагод.

Дроздина гамірна сім'я

Зрадіє ко?льорові ягід.

Насправді-бо — це кров моя.