Вірші

Ісаковський Михаїл

Михаїл Ісаковський
Вірші

Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З газети: Літературна Україна, 4 жовтня 2001 р.

Ой немає, як у маї

Ой немає, яку маї,
Коли яблуня цвіте,
Ой немає, як надвечір.
Коли милий мій іде.

Як побачу, як почую,
Все озветься у мені, —
Вся душа моя палає,
Вся душа моя в огні...

Тільки скинемось очима,
Руки жарко сплетемо,
І куди — й самі не знаєм,
Наче п'яні, ми йдемо...

Все лугами-берегами,
Де некошена трава,
Де із серця рвуться-ллються
Приголубливі слова...

А кругом сади біліють,
А кругом шумить розмай,
А на небі — місяць! місяць!
Хоч голки іди збирай!

За селом гармонь десь грає,
Сипле срібне-золоте...
Ой немає, як у маї,
Коли яблуня цвіте...

Почуй мій спів, хорошая

Почуй мій спів, хорошая,
Почуй мій клич, прекрасная,
Вечірня зоре ясная,
Любов моя незгасная!

Іду, іду по вулиці,
А місяць в небі міниться.
Ой міниться-проміниться,
Що мила з милим стрінеться.

То лугом-луговиною
Не всі ще трави скошені
Ще квіти, медом зрошені,
Не всі тобі положені.

То ще не скоро молодість
Із нами розпрощається,
Кохай, поки кохається,
Стрічай, поки стрічається.

......................

Стрічай, моя хорошая,
Дивіться також
Вітай, моя прекрасная,
Вечірня зоре ясная,
Любов моя незгасная!

Самотня гармонь

Мов завмерло село, всі поснулись,
Ані рипне, ні блимне ніде,
Тільки чути, як затишком вулиць
Десь гармонь самотою іде.

Попід всіми ворітьми блукає,
Вийде в поле, знов верне до хат,
Мов когось серед пітьми шукає,
І не може ніяк розшукать.

Прохолодою дихає з неба,
Рясно струшує яблуня цвіт...
Ти признайся, кого тобі треба,
Гармоністе закоханих літ.

Може тут вона, поруч з тобою,
Та не зна, чи її це ти звеш.
Чом блукаєш всю ніч самотою,
Чом дівчатам заснуть не даєш?

Катюша

Розцвілися яблуні і груші,
Попливли тумани над ріку,
Встала рано на зорі Катюша
І на кручу вийшла на стрімку.

Вийшла, стала, пісню заспівала
Про степного сизого орла,
Що його так вірно покохала,
Що листи од нього берегла.

Ой ти, пісне, линь назустріч сонцю,
Залети аж на Далекий Схід,
І бійцю, чуйному прикордонцю,
Від Катюші передай привіт.

Хай згадає він свою дівчину,
Хай почує пісню її знов,
Хай він рідну береже країну,
А Катюша збереже любов.

В лісу прифронтовім

З берез безшелесно часом
Спадає жовклий лист,
Старинний вальс "Осінній сон"
Ридає гармоніст.
Чимсь любим, рідним звуки ці
Озвалися в душі,
Сидять, замріявшись, бійці,
Мої товариші.

Під цей же вальс, було, в маю
Ходили ми на круг,
Під цей же вальс в своїм краю
Любили ми подруг,
Під цей же вальс струмилось нам
Ясних очей тепло,
Під цей же вальс журилось нам,
Коли їх не було...

І ось він знову забринів
В лісу прифронтовім,
І кожен слухав, кожен снив
Про дальній рідний дім.
І кожен думав про свою,
Що вроду не забуть,
І кожен знав, що лиш в бою
До неї знайде путь.

Ну, друзі, що ж, як нам черга,
Міцніш стискаймо сталь!
Нехай в руках росте снага,
Хай змовкне в серці жаль;
Хай сяйво світлої мети
Веде на подвиг нас,
А в землю випаде лягти —
То це ж буває раз.

Та хай і смерть — в огні, в диму
Не віджахне бійця,
І що призначено кому, —
Хай зробить до кінця.

Настав наш час, як інші йшли,
Так, друзі, й ми підем!
За все, чим вчора ми жили,
За все, що завтра ждем.

За тих, що в'януть, ніби лист,
За весь наш рідний край...
Заграй другої, гармоніст,
Похідної заграй!

Тут похований червоноармієць

Куди б не йшов, не їхав ти,
А тут устань, спинись,
І цій могилі дорогій
Всім серцем поклонись.

Хто б ти не був — рибак, шахтар,
Учений чи пастух,-
Не забувай, що тут лежить
Твій щонайкращий друг.

Для тебе й мене, й нас усіх
Він все зробив, що міг,
Себе в бою не пожалів,
А рідний край зберіг.

Я уся горіла малиново

Я уся горіла малиново,
Як до нього йшла.
Ой, зелена ж ти, моя діброво,
Навесні була...

Ми стрічались в гаї край доріжки,
Ми блукали там,
Кожен листик кожної берізки
Усміхався нам.

Вся земля пишала і ясніла,
Та пройшла весна,-
Птахи змовкли, небо спохмурніло,-
Почалась війна!

Він поліг в бою біля Медині,-
Болю мого крик,
Щирі очі, очі молодії
Там склепив навік,

При тропі-тропинці непомітній,
Поміж двох рябин,
Славою безсмертною повитий,
Він лежить один.

Звістка ця отрутою раптово
Серце пропекла...
Ой, зелена ж ти, моя діброво,
Навесні була.

Дівоча пісня

Не тривож ти себе, не бентеж,
Бо на мене ти марно загадуєш,
І коли мимо хати ідеш,
На вікно моє марно поглядуєш.

Фотокартку лиши при собі,
Не візьму я від тебе у дар її.
Гарні очі твої голубі,
Тільки я полюбила вже карії.

Полюбила, й любов та навік,
Не загасне вона, не відміниться,-
Ось повернеться мій фронтовик
І надвечір зі мною зустрінеться.

Я до серця його пригорну,
Приголублю руками дівочими,
Сплетемо нашу долю ясну
Нерозлучно удвох тої ночі ми.

А тобі я по правді скажу:
Не мороч, не клопоч ти голівоньки...
На весілля тебе запрошу,
На щось інше — даремні сподіванки.

Де ви, де ви, очі карії

Де ви, де ви, очі карії,
де ти, де ти, рідний край?
Вже дійшли ми до Болгарії,
Перейшли через Дунай.

У боях ходою грізною
По чужій землі ми йшли,
Та з Радянською вітчизною
Завше серцем ми були.

І під зорями балканськими
Споминаєм без кінця
Ярославськії, рязанськії
Та смоленськії місця.

Споминаєм очі карії,
Сміх дзвінкий і тиху річ...

Гарно, гарно у Болгарії,
А в Росії — найгарніш!