Десь у Мічігані

Хемінгуей Ернест

Ернест Хемінгуей

Десь у Мічігані

Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Джім Гілмор приїхав до Гортонової Бухти з Канади й відкупив кузню в старого Гортона. Джім був невисокий на зріст, чорнявий, мав великі вуса й великі руки.

Він добре підковував коней, проте зовсім не скидався на коваля, навіть і в шкіряному фартусі. Мешкав він там-таки над кузнею, а столувався у Д. Дж. Сміта.

Ліз Коутс працювала у Смітів служницею. Місіс Сміт, опасиста й дуже охайна жінка, часто казала, що такої чистьохи, як Ліз Коутс, вона ще зроду не бачила.

Ліз мала гарні ноги, завжди носила чисті бавовняні фартушки, і, як помітив Джім, волосся її завжди було гладенько зачесане на потилицю. Йому подобалося обличчя Ліз, бо воно було незмінно веселе, проте думати про неї він ніколи не думав.

А от він подобався Ліз страшенно, їй подобалося дивитись, як він виходить із кузні, й вона часто ставала в кухонних дверях і виглядала, коли він з'явиться на дорозі, їй подобалися його вуса. Подобалися його білі зуби, коли він усміхався.

Дуже подобалося їй і те, що він зовсім не схожий на коваля. І те, що він так подобається містерові й місіс Смітам. А якось, коли Джім умивався над рукомийником надворі, вона спіймала себе на думці, що їй подобається чорне волосся в нього на руках і те, які вони білі там, де їх не торкнулася засмага. І аж самій чудно стало, що їй таке подобається.

Дивіться також

Селище Гортонова Бухта налічувало з півдесятка будинків при головній дорозі між Бойн-Сіті й Шарлевоєм. В ньому були крамниця, поштова контора з високим ґанком, перед яким майже завжди стояв чийсь фургон; а поза тим — будинки Сміта, Строуда, Діллворта, Гортона й Ван Гузена. Будинки стояли серед гаю, в затінку великих в'язів, а дорога була геть піскувата. Обабіч неї розлягалися фермерські лани й ліси. Трохи віддалік при дорозі була методистська церква, а з другого краю селища — парафіяльна школа. Кузня, пофарбована в червоне, стояла навпроти школи.

Крута піскувата дорога збігала з порослого лісом пагорба до затоки. Із кухонних дверей Смітового будинку було видно ліс, Що спускався до озера, і протилежний берег затоки. Весною і влітку там був дуже гарний краєвид: затока голуба й блиску-ча, а ген за мисом, на озері,— білі баранці на хвилях, знятих вітром, що віяв з Шарлевоя і озера Мічіган. Із кухонних дверей Смітового будинку Ліз бачила вдалині на озері баржі з рудою, що йшли до Бойн-Сіті. Коли вона дивилась на них, вони мовби й не рухалися зовсім, та досить було повернутись до кухні й витерти кілька тарілок, а тоді знову вийти на поріг, як їх уже й не видно було за мисом.

На превеликий жаль
Відображення повного тексту твору обмежено правовласником.