Білл — герой галактики

Гаррі Гаррісон

Гаррі Гаррісон

Білл – герой галактики

Роман

З англійської переклав Олександр Коваленко

КНИГА ПЕРША

Розділ І

Білл так і не збагнув, що виною всьому — секс. Якби сонце того ранку не пекло так безжально, зависнувши у мідному небі Фігерінадона II, і, якби він не уздрів білі, немов цукор, і широкі, як подушки, сідниці Інги-Марії Каліфігії, коли вона милася в струмку, тоді він, можливо, думав би більше про оранку, а не про жіночу стать, і мабуть дотяг би борозну до пагорба, перш ніж почув звабливу музику. Вона лунала з шляху. Якби Білл її не почув, то все його життя пішло б зовсім-зовсім інакше. Та він почув її, відпустив чепіги плуга, який тяг робомул, обернувся, і подих йому перехопило від подиву.

Перед його очима постало казкове видовище. Парад відкривав робот-оркестр — дванадцяти футів заввишки, невідпорний у своєму чорному ківері, під яким ховалися потужні гучномовці. Позолочені стопи його ніг гупали по землі, а три десятки рук вправно водили смичками, бринькали струнами, натискали клавіші сили-силенної музичних інструментів. Бравурний марш хвиля за хвилею вливав піднесення, і навіть Біллеві дебелі селянські ноги, взуті в постоли, не могли встояти спокійно, коли сяючі чоботи десятка солдатів у бездоганному порядку промарширували по шляху. На їхніх грудях, обтягнутих червоними мундирами, видзвонювали медалі, і, звісно, у світі не могло бути шляхетнішого видовища. Позаду крокував сержант, величний у своїх нашивках овець, глядачі попрямували до нього; усі,за винятком Білла, якого з натовпу вихопила могутня рука.

— Слухай, я припас тут для тебе,— мовив сержант, подаючи йому заздалегідь приготовану склянку, так начинену обезволюючими наркотиками, що ті викристалізувалися на денці.— Ти міцний хлопець, і, як я бачу, не рівня всім цим селюкам. Школи не замислювався над кар'єрою в армії?

— Я не військовий тип, шержанте... — з трудом пробелькотів Білл і сплюнув — щось наче зв'язувало йому язик, і в голові був суцільний туман. Тільки завдяки своєму міцному здоров'ю він після добрячої дози наркотику і інфразвуку не втратив свідомості. — Не військовий тип. Моя найзаповітніша мрія — стати добрим оператором механічного угноєння, і я вже майже скінчив заочний курс...

— То нікчемна робота для такого розумного хлопця,— мовив сержант і поплескав його по руці, щоб помацати м'язи. Сталеві. Він ледве стримався, щоб не відтягти вниз Біллову губу і перевірити стан його корінних зубів. Потім. — Облиш цю роботу тим, хто полюбляє її. Жодних шансів на підвищення. Тоді як для кар'єри зоряного піхотинця не існує меж. Хіба гранд-адмірал Пфлунгер не пройшов крізь ракетні дюзи, як мовиться, від новобранця до гранд-адмірала? Як тобі це подобається?

— Це має подобатись містерові Пфлунгеру, але, гадаю, що бути угноювачем приємніше. Ой, мене хилить у сон. Мабуть, я приляжу.

— Тільки після того, як побачиш оце, звичайно, якщо твоя ласка,— мовив сержант, показуючи на велику книгу, яку тримав відкритою крихітний робот. — Одяг робить чоловіка, і більшість чоловіків згоріли б від сорому, якби на них був такий мішкуватий комбінезон, як на тобі, або такі шкарбани. Навіщо виглядати так, коли можна виглядати ось як?

Біллеві очі простежили за товстим пальцем і побачили кольоровий малюнок у книзі, де, завдяки зловживанню чудесами технології, у постаті, вбраної у червоний мундир піхотинця, було його обличчя. Сержант гортав сторінки, і на кожному Новому малюнку мундир був трохи пишніший, звання вище. На останньому було зображено гранд-адмірала, і Білл вирячився на своє обличчя під шоломом із плюмажем, з тонкими зморшками довкола очей і дженджикуватими, торкнутими сивиною вусами, та однаково, незаперечне його.

— Так ти виглядатимеш,— шепотів сержант йому на вухо,— коли піднімешся по сходинках успіху. Хочеш приміряти мундир? Кравець!

Коли Білл розкрив рота, щоб заперечити, сержант тицьнув туди сигару і, перш ніж Білл устиг виштовхнути її назад, підкотився робот-кравець, обгорнув його рукою із ширмою й роздягнув догола.

— Гей, гей!.. — гукнув Білл.

— Це не боляче,— мовив сержант, просунувши за ширму свою велику голову й уп'явши очі у м'язисту Біллову статуру. Тоді ткнув пальцем у Біллеві груди (скеля!).

— 0х1 — зойкнув Білл, коли кравець висунув холодну указку і став тикати нею, знімаючи розміри. Щось зачвакало десь у глибині округлого тулуба і з отвора посередині тіла робота почав виповзати сяючий червоний мундир. За мить він був уже на Біллових плечах із застебнутими блискучими золотими ґудзиками. Потім на нього натягли розкішні сірі молескінові штани і лискучі високі чоботи. Білл захитався, коли ширму прибрали, а натомість розгорнули велике, у повний зріст дзеркало.

— Ах, як дівчата полюбляють форму,— мовив сержант,— і я не можу винуватити їх за це.

На мить Біллів погляд затьмарило видіння білих місяців Інги-Марії Каліфігії, а коли в очах йому проясніло, то виявилося, що його рука стискає перо і от-от підпише документ, який тримав перед ним сержант-вербувальник.

— Ні,— мовив Білл, трохи вражений власною твердістю. — Я справді не хочу. Оператор механічного угноювача...

— Ти отримаєш не тільки цю чудову форму, премію за призов і безкоштовне медичне освідчення, але й будеш нагороджений оцими гарними медалями. Сержант узяв пласку коробку, подану йому роботом, і розкрив її, щоб показати різнобарвний ряд стрічок і кружалець.

— Це — Почесна Призовна Нагорода,— урочисто виголосив він, пришпилюючи до широких Біллових грудей всіяну коштовними каменями туманність, підвішену до стрічки. — А ще: Імператорський Поздоровчий Оздоблений Ріг, Вперед до Переможної Зорі, Поздоровлення Від Матерів Загиблих Героїв і Невичерпний Ріг Достатку, який сам по собі нічого не дає, але гарний на вигляд і в ньому можна тримати презервативи.

Він відступив назад і захоплено оглянув Біллеві груди, які тепер було оздоблено стрічками, блискучим металом і стразами.

— Я просто не можу,— сказав Вілл. — Звичайно, я вдячний за пропозицію, але...

Сержант усміхнувся, готовий навіть до цього опору, і натис у себе на поясі кнопку, що приводила в дію запрограмовані гіпно-спіралі у підборах нових Біллових чобіт. Потужний невральний струм пробіг крізь контакти, Біллова рука здригнулася й підстрибнула — коли туман розвіявся перед його очима, він побачив свій підпис.

— Але ж...

— Ласкаво прошу до лав Зоряної Піхоти,— зареготав сержант, ляскаючи Білла по спині (міцній мов скеля) і відбираючи в нього перо. — ШИКУЙСЬ! — грізно вигукнув він, і рекрути посипалися з таверни.

— Що вони зробили з моїм сином,— заголосила Біллова матір, виходячи на базарний майдан; одну руку вона притискала до грудей, а другою тягла за собою меншого Біллового брата Чарлі. Чарлі заплакав і напудив у штани.

— Ваш син тепер битиметься для більшої слави імператора,— мовив сержант, підштовхуючи Білла до шеренги своїх вузькоплечих, з дегенеративними щелепами рекрутів.

— Ні! Не може бути... — схлипувала Біллова мати, рвучи на собі сиве волосся. — Я бідна вдова, він моя єдина опора... ви не маєте права!..

— Мамо... — почав Білл, але сержант заштовхнув його назад у шеренгу.

— Будьте мужні, пані,— сказав він.— Для матері не може бути більшої честі. —1 опустив їй ^в руку велику щойно викарбувану монету. — Ось вам призовна премія — імператорський шилінг,— я знаю: ваш син хоче, щоб ви отримали його. СТРУНКО!

Клацнувши підборами, незграбні рекрути випростали плечі й задерли підборіддя. На своє здивування Білл зробив те саме.

— Право-руч!

Єдиним вправним рухом вони повернулися після того, як командний робот передав наказ до гіпно-спіралей у чоботях.

— Кроком руш!

І вони рушили у такому досконалому порядку, що Білл, хоч як намагався, не міг ні обернути голову, ні востаннє помахати на прощання матері рукою. Вона зникла в далині, і лише один її останній пронизливий крик долинув крізь гупання солдатських чобіт.

— Прискорити ходу до 130 кроків на хвилину,— наказав сержант, поглядаючи на годинник, вживлений під ніготь його мізинця. — До станції, хлопці, залишилось десять миль і надвечір ми вже будемо в таборі.

Командний робот перевів свій метроном на одну поділку — чоботи прискорили ходу і чоловіки вмилися потом. Коли вони дісталися до вертольотної станції, вже опустилися сутінки; їхня червона паперова форма звисала клаптями, позолота зійшла з олов'яних ґудзиків і з пластикових чобіт вивіялося покриття, що відштовхувало пил. Вони виглядали не менш пошарпаними, змученими, запорошеними і жалюгідними, ніж відчували себе такими.

Розділ II

Білла розбудив не записаний на плівку звук сурми, а ультразвук, що йшов від металевої рами його ліжка і від якого в нього зацокотіли зуби. Білл скочив з ліжка і стояв, тремтячи, у сірих досвітніх сутінках. Оскільки було літо, підлогу охолоджували: у таборі імені Льва Троцького не місце для пестунчиків.

Посхоплювалися й інші рекрути — бліді, вони цокотіли зубами, і коли вібрація вщухла, вони похапали з ліжок свої роби, пошиті з мішковини й наждаку, квапливо натягли їх на себе, втисли ноги у великі фіолетові рекрутські черевики і, спотикаючись, повиходили назовні.

— Я тут, щоб зламати вашу волю,— пролунав грізний голос і, підвівши очі, вони затремтиш ще дужче, побачивши головного диявола цього пекла.

Старшина Убивайло Дренг був професіоналом від кінчиків наїжачених шпичаків його волосся до рифлених підошов начищених, мов дзеркало, черевиків. Він мав широкі плечі і вузькі стегна, але довгі руки звисали, покручені, немов у якогось антропоїда, кісточки пальців його велетенських кулаків були покраяні шрамами від тисяч вибитих зубів. Дивлячись на ці огидні форми, не можна було уявити, що життя їм дало ніжне жіноче лоно. Він не міг народитись: його мабуть створили на замовлення уряду. Найжахливішою була голова. Обличчя! Чуприна починалася усього на палець вище чорних кошлатих брів, що скидались на буйну парость понад краєм чорних ям, де ховалися очі — у непроникливій пітьмі видно було лише, як жевріють червоні вогники. Ніс, кривий і розплющений над ротом, який нагадував ножову рану на розбухлому череві трупа, а поміж губів стирчали великі білі кровожерливі ікла; принаймні п'ять сантиметрів завдовжки, вони спочивали в канавках у нижній губі.

— Я — головний старшина Убивайло Дренг, і ви звертатиметесь до мене "сер" або "мілорд".

1 2 3 4 5 6 7