Поезії

Гарді Томас

Томас Гарді

Поезії

Перекладач: Є.Крижевич

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

Листопадова ніч

Тої ночі, буремної хвищі,

Марив я у хисткому півсні,

Чув, як вітер пронизливо свище

І шибками дзвенить у вікні.

Лист останній на гілці тріпоче

І, мов птиця, влітає в мій дім,

А дерева жаліються ночі,

Що розстались з убранням своїм...

Сухозлітка на руку упала,

А примарилося: це ти

Знов прийшла, як тоді, і сказала,

Що прозріла — нема сліпоти!

Остання хризантема

Чому тепер твій квіт зацвів,

Чом пелюстки тремтять?

Уже пора для снігурів,

Уже всі квіти сплять.

Таж влітку сонечко було

Для кожного зела,

І силу віддало, й тепло, —

Чому ж ти не цвіла?

Збагнула ти лишень тепер

Могутній сонця клик,

Коли вже лист останній вмер,

І згус у стеблах сік.

Спізнилась ти в своїй красі —

Минув осяйний час,

На вітрі пелюстки усі

Тріпочуть раз у раз.

Чому розквітла на сльоту?

Чи вірила дарма,

Що на тендітну красоту

Та й зглянеться зима?

Тебе питати — то ж мана!

Не скажеш і слівця.

Ти просто маска ще одна

Великого лиця.

Не купують

Візок під дощем — із різним начинням, щітками, —

Дивіться також

Запряжений поні, а поруч подружжя, що теж

Змокріло і ледве ворушить ногами.

Хазяїн ступa на чолі, розмовляючи сам із собою.

Іде повільніше, аніж похоронний кортеж,

Бурмоче, мов псалми, хвалу незугарному краму,

Вимахує в такт велетенською диво-мітлою,

Наче керує оркестру мінорною грою.

Слідком за старим дріботить непоквапливо поні.

І рухи його, як в хазяїна, теж монотонні:

Спинився хазяїн — спиняється поні, до всього байдужий,

Напевно, слабкий, неборака, й недужий,

Радіє нагоді спочить при якійсь перепоні,

Чвала по калюжах хисткою ходою,

Тягнути візка з вантажем як годиться не в силі —

Візок підпихає бідагу своєю вагою

На кожній ковбані та першому-ліпшому схилі.

А збоку іде по бруківці хазяїна жінка.

На жінці тій біла,

Заляпана брудом, до нитки змокріла,

Така широченна опинка.

Хазяйка із щіткою теж, та несе її, як немовля,

Й собі щось під ніс промовля,

Неначе думками далеко-далеко витає...

А біла її фартушина до ніг прилипає.

Отак вони втрьох, здощавілі, похмуро прошкують.

А краму в них не купують.