Загадка

Фаулз Джон

Джон Фаулз

Загадка

Хто може, забруднившись,

з часом стати прозоро-чистим?

Дао-де-цзін

Найчастіше пропадають дівчата-підлітки, за ними йдуть хлопці їхнього віку. Здебільшого це діти з робітничих сімей і, як правило, з тих, де у взаєминах між батьками — серйозний нелад. Серед тих, хто розміняв третій десяток, зниклих безвісти теж досить багато, хоч процент робітничого класу тут менший. Це — чоловіки та дружини, які рвуться з набридлих сімейних пут або тікають від певних домашніх обставин. Для тих, кому за сорок, ця цифра різко зменшується. В старшому віці по-справжньому й надовго зникають надзвичайно рідко, і знову це здебільшого стосується дуже бідних людей, майже бродяг, які не мають родини.

Отож коли зник Джон Маркус Філдінґ, це геть суперечило соціальній статистиці. П'ятдесят сім років, багатий, вдало одружений, має сина та дві дочки. Вельми діяльний член правлінь кількох компаній лондонського Сіті; власник однієї з найкращих у східній Англії садиб у єлизаветинському стилі, жваво цікавився управлінням своєю фермою у тисячу вісімсот акрів; співвласник (правда, певною мірою почесний) зграї англійських гончаків, завзятий стрілець... Одне слово, якби існував якийсь скляний ковпак, під яким тримали б кращих представників людської раси, то Філдінґ, ділок і поміщик, був би одним із них. Його легко було б зрозуміти, якби він раптом відчув, що котрась із сторін його життя забирає надто багато часу, але... як на диво, він був ще й членом парламенту від консервативної партії.

Дивіться також

Тринадцятого липня 1973 року, в п'ятницю, о другій тридцять пополудні, його літня секретарка, міс Парсонс, бачила, як він сідав у таксі біля своєї лондонської квартири в Найтсбріджі. В Сіті Філдінґ мав бути на засіданні правління, звідти поїздом о п'ятій двадцять дві збирався їхати до невеличкого міста під Лондоном, де містився центр виборчого округу. Поїзд прибував близько сьомої, години дві Філдінґ мав приймати своїх виборців з особистих питань, вислуховуючи, "що в кого болить". Драммонд, його довірена особа, якого він запросив на вечерю, мав потім відвезти Філдінґа додому, у його садибу Тетбері-Хол, що знаходилась за дванадцять миль від місця їхньої зустрічі. Філдінґ вірив, що особисте спілкування допомагає здобувати голоси і тому проводив такі бесіди з виборцями двічі на місяць. Зустріч, призначена на цей зловісний день, передбачала ті самі заходи, що й завжди.

Як з'ясувалося згодом, Філдінґ так і не з'явився на засідання правління. Зателефонували до нього на квартиру, але міс Парсонс ще раніше відпросилася з роботи, бо на вихідні вибиралася зі своїми родичами до Гастінгса. Хатня робітниця теж пішла на той час додому. Філдінґ ніколи не пропускав засідань, а коли й пропускав, то обов'язково про це повідомляв. Отож йому вибачили й почали без нього. Першим, хто запідозрив щось недобре, був Драммонд, який виїхав до поїзда, щоб зустріти свого патрона. Драммонд спробував зв'язатися по телефону з квартирою Філдінґа в Лондоні, а коли там ніхто не відповів — з його заміською садибою. Місіс Філдінґ теж нічим не могла допомогти. Востаннє вона говорила з чоловіком у четвер вранці й вважала, що він має бути там, де його насправді не було. Можливо, сказала вона, чоловік вирішив цього разу приїхати додому разом із сином, аспірантом Лондонського економічного коледжу. Пітер, тобто син, якось на тижні казав, що збирається приїхати до Тетбері зі своєю подругою. Можливо, він розмовляв з батьком пізніше. Драммонд пообіцяв зателефонувати через півгодини, якщо доти не зустрінеться з Філдінґом.

Місіс Філдінґ теж зателефонувала на лондонську квартиру, а коли там ніхто не відповів, подзвонила до секретарки додому. Однак міс Парсонс уже поїхала в Гастінгс. Тоді місіс Філдінґ зателефонувала на квартиру в Айлітіг-топі, де проживав її син разом з двома друзями по коледжу. Хлопець, який відповів на дзвінок, сказав, що він не знає, де Пітер, але "гадає", що той залишився на вихідні в місті. Філдінґова дружина зробила ще одну, останню спробу — подзвонила до Пітерової подруги, яка жила в Хемпстеді. Проте й там ніхто не брав трубки. Поки що місіс Філдінґ не дуже турбувалася. Скоріше всього її чоловік просто не встиг на поїзд і тепер чекав наступного, проте не повідомив, чи не зміг повідомити нікого про свою затримку. Вона чекала, поки його довірена особа, Драммонд, знову зателефонує.

Драммонд теж припускав, що Філдінґ міг не встигнути на поїзд або проспав свою зупинку, тому послав когось па станцію простежити за поїздами, які йтимуть в обох напрямках. Коли місіс Філдінґ дочекалася нарешті дзвінка Драммонда, він не зміг повідомити їй нічого втішного. Вона здивувалася і навіть трохи стривожилась. Маркус завжди мав при собі якісь папери, безліч речей, за якими можна встановити його особу навіть якби з ним сталося якесь нещастя і він не міг говорити. Але ж чоловік вій був цілком здоровий як на свій вік — ні серце, ні що інше досі не дошкуляло. Якщо місіс Філдінґ і тривожилася, то це була невиразна тривога жінки, врода якої вже прив'яла, її, так само як багатьох інших дружин, просто приголомшила скандальна історія Лембтона й Джелікоу, що набула розголосу на початку року. Але навіть для такої підозри місіс Філдінґ не мала ніяких підстав. Чоло вікова відраза до будь-яких скандалів видавалася їй цілком щирою і...цілком співзвучною з тією зневагою, яку він виявляв до буйних звичаїв "суспільства вседозволеності".

Минула ще година, Філдінґ так і не з'явився ні перед своїми виборцями, ні в Тетбері-Хол. Ревні виборці, вислухавши вибачення, розійшлися, не підозрюючи, що через три дні про цей випадок уже писатимуть газети. Драммонд погодився затриматись якийсь час на роботі. Про вечерю з Філдінґом, що мала бути неофіційною і на яку все одно нікого більше не запрошували, він уже й забув. Умовилися, що Драммонд зателефонує місіс Філдінґ, коли матиме якісь новини, й навпаки. Якщо ж новин не буде, то наступна розмова — о дев'ятій годині. Місіс Філдінґ охопила паніка. У неї з думки не йшла лондонська квартира. Вона попросила телефонну станцію перевірити лінію. Лінія виявилася справною. Тоді місіс Філдінґ переговорила по телефону з чоловіковими лондонськими друзями, без надії сподіваючись, що через неуважливість (хоч вона й не була його рисою) Маркус прийняв якесь запрошення на вечерю чи в театр. Всі розпитування виявилися марними. Здебільшого їй ввічливо пояснювали, що той, з ким вона хоче розмовляти, перебуває за кордоном або за містом. Ще раз спробувала розшукати сина. Проте навіть хлопець, з яким вона розмовляла минулого разу, кудись запропав. Пітерова подруга й міс Парсонс теж були невідомо де. В місіс Філдінґ наростало збентеження й відчуття безпорадності, однак натура в неї була практична й ділова. Місіс Філдінґ ще раз зв'язалася по телефону з одним знайомим, від якого до їхньої квартири можна було дійти за дві-три хвилини; хай попросить швейцара, щоб той відімкнув йому квартиру. Потім повідомила про те саме швейцара й запитала, чи не бачив він її чоловіка. Швейцар відповів, що заступив на чергування о шостій і за цей час містера Філдінґа не бачив.

Хвилин через десять з Філдінґової квартири зателефонував знайомий. Маркуса немає, але в квартирі ніби все, як має бути. На столі в міс Парсонс він знайшов Філдінґів діловий щоденник і зачитав усе, що було заплановано на день. На ранок начебто нічого, і це не дивно, бо по п'ятницях Філдінґ мав звичку залишати ранковий час для відповіді на менш термінові листи. На щастя, місіс Філдінґ була знайома з одним із директорів компанії, правління якої мало почати своє засідання о третій годині. Лише після розмови з ним вона зрозуміла, що таємничі події почали розгортатися до відходу поїзда о п'ятій двадцять дві, і дізналася, що міс Парсонс теж зникла з квартири перед третьою того ж таки дня. Місіс Філдінґ, яка нічого не знала про поїздку секретарки до Гастінгса, ця випадковість видалася зловісною. Тепер вона збагнула: хай би що сталося, воно явно сталося вчора. В четвер о дев'ятій ранку, коли вона сама розмовляла з чоловіком, Маркус ще був у квартирі. Далі все видавалося дуже непевним. Цілком очевидно, скоїлося щось серйозне.

Драммонд погодився приїхати до Тетбері-Хол — виробити якийсь план дій. Тим часом місіс Філдінґ зателефонувала до місцевої поліції. Попередила, що це лише припущення, але... бажано перевірити, чи не потрапив її чоловік до лікарні — може, стався нещасний випадок. Невдовзі після того, як приїхав Драммонд, надійшла відповідь: за останні двадцять чотири години не було жодного випадку без встановлення особи потерпілого. Місіс Філдінґ і Драммонд почали обговорювати інші можливі варіанти: викрадення з політичними цілями і подібне. Проте, що стосується близькосхідного конфлікту, Філдінґ скоріше був на боці арабів, отже, організація "Чорний вересень" обрала б об'єктом для нападу якогось іншого парламентарія. Ірландську Республіканську Армію він теж не міг зацікавити до такої міри, хоча стояв за законність, порядок і схилявся до твердого політичного курсу в Ольстері. Фактично всі його не дуже численні промова в парламенті зводилися до фінансових та сільськогосподарських питань.

Драммонд звернув увагу співбесідниці й на те, що викрадачі так довго не мовчали б. Викрадення з неполітичною метою теж видавалося неправдоподібним. Довкола були й багатші люди, а Філдінґові дочки, Кароліна і Франческа, відпочивають за кордоном і заради викупу викрали б скоріше їх. Так чи інак, викрадачі досі вже поставили б свої вимоги. Що довше тяглося обговорення, то більше співбесідники схильні були пояснити все тимчасовою амнезією. Однак навіть при амнезії люди усвідомлюють, що забули, хто вони е і де живуть. Місцевому лікареві довелося відірватися від телевізора й дати приватну консультацію. Чи не зраджувала містеру Філдінґу останнім часом пам'ять? Може, його щось непокоїло, тримало в напруженні? Може, він нервував, хвилювався? Ні? А може, якесь несподіване потрясіння? Теж ні. Тоді навряд чи амнезія. І лікар лагідно запропонував зробити те, що вже було зроблено,— обдзвонити лікарні.

Місіс Філдінґ знову почала підозрювати, що на спокійному обрії її особистого життя зібралися хмари скандальної історії. Раніше її уява малювала чоловіка непритомним у лондонській квартирі. Тепер — вечерю вдвох десь у Парила. Місіс Філдінґ важко було уявити обличчя манірної міс Парсонс в інтимному світлі свічок якогось розкішного закладу. Однак цього літа міс Парсонс провела в Лондоні менше часу, ніж звичайно. Ось-ось задзвонить телефон, і Маркус обізветься й розкриє якусь довго приховувану правду про їхнє подружнє життя, хоча... Воно завжди здавалось місіс Філдінґ не гіршим, ба навіть кращим, ніж у більшості людей їхнього кола. Тут якась глибоко захована таємниця, щось поза межами їхнього класу й звичного оточення. Якась лялечка з простолюду — чи бозна-хто. В глибині душі місіс Філдінґ вирішила, що на сьогоднішній вечір досить. Вона теж належала до консерваторів і дуже чітко розрізняла таємні грішки й публічний скандал. Роби, що хочеш, та не допускай ніякого розголосу.

І, ніби наздогад, подзвонив інспектор поліції й запитав, чи не може ще чимось допомогти. Місіс Філдінґ намагалася говорити спокійно й невимушене: не слід робити з мухи слона, їй вдалося переконати інспектора, бо страшенно не хотілося, щоб втрутилася преса. Таку саму тактику місіс Філдінґ застосувала далі і в розмові з Драммондом: розгадка може виявитися зовсім простою — чи телеграма загубилася, чи міс Парсонс забула подзвонити. Треба принаймні зачекати до ранку. А вранці Пітер піде на квартиру і огляне все ще ретельніше.

Слуга-філіппінець зачинив за Драммондом двері після одинадцятої. Той уже мав свої висновки. Він теж підозрював якийсь скандал і був внутрішньо приголомшений — не тільки політичним боком справи. Крім того, що місіс Філдінґ була дружиною одного з найдостойніших членів парламенту, вона, на думку Драммонда, залишалася ще досить привабливою жінкою.

Гультяй Пітер подзвонив аж по півночі. Він сперту ледве повірив матері. Виявляється, в четвер вони вечеряли разом з батьком і його, Пітеровою, подругою Ізабеллою. Батько поводився як завжди, ні про які зміни планів на п'ятницю чи вихідні не згадував. Та незабаром і Пітер перейнявся материною тривогою і погодився одразу ж поїхати на їхню квартиру в Найтсбрідж і залишитися там на ніч. Місіс Філдінґ спало на думку: а раптом викрадачі, якщо її чоловіка справді викрадено, знають лише ту адресу і, може, так само як і вона, марно намагалися додзвонитися туди вчора ввечері.

Пітер зателефонував з квартири близько першої і сказав те саме, що й знайомий місіс Філдінґ: у квартирі все гаразд. Скринька для кореспонденції була порожня.

В батьковій спальні ніщо не свідчило про квапливе пакування речей, всі валізи та саквояжі, які перелічила мати, були на місці. В записнику — нічого про те, що треба подзвонити Драммонду чи дружині. В щоденнику — звичайний перелік справ на наступний тиждень, що починався із засідання одного з правлінь та обіду в понеділок. Залишалося з'ясувати, чи на місці паспорт. Він зберігався в шафці, ключі від якої мали тільки Філдінґ та його секретарка.

Мати й син знову стали радитись, чи слід турбувати лондонську поліцію. Врешті вирішили дочекатися ранку — може, він принесе розгадку хоча б таємничого зникнення міс Парсонс. Філдінґова дружина спала неспокійно. Прокинувшись після шостої в суботу рано (вп'яте чи вшосте за ніч), вона вирішила їхати в Лондон. Близько дев'ятої добралася до квартири, протягом півгодини разом з Пітером ще раз оглянула приміщення. З чоловікової одежі нічого не бракувало і взагалі ніщо не свідчило, що він і кудись раптово виїхав. Востаннє зателефонувала па квартиру до секретарки. Ніхто не відповів. Місіс Філдінґ вирішила, що з неї досить.

Після цього вона мала ще дві телефонні розмови. Близько десятої подзвонила додому до міністра внутрішніх справ. Очевидно, йдеться не тільки про злочин, тому вона вважає розголос надзвичайно небажаним, принаймні, поки поліція закінчить перше ретельне розслідування.

Минуло ще кілька хвилин, і справа розшуку Філдінґа була передана в надійні руки фахівців.

У суботу надвечір картина хоч і залишалася таємничою, проте дещо з'ясувалося. Від сусідів пощастило дізнатися, що міс Парсонс у Гастінгсі. Звістка приголомшила її — вона працювала у Філдінґа вже майже двадцять років. Секретарка пригадала, що, виходячи з квартири, Філдінґ спитав, чи вклала вона в портфель папери, які йому знадобляться на засіданні правління. Міс Парсонс була певна що він поїде просто на Чіпсайд, де мало відбутися те засідання.

Швейцар сказав поліції, що не чув, яку адресу назвав водієві таксі Філдінґ, що цей пан нічим особливим не звертав на себе уваги. Хіба що "трішки поспішав". Міс Парсонс негайно повернулася в Лондон і відімкнула шафку. Паспорт був там, де йому й належало бути. Вона не пригадує, щоб хтось погрожував Філдінґові в листі чи по телефону, щоб він брав останнім часом у банку великі суми чи готувався до подорожі. Протягом останнього тижня його поведінка нічим не відрізнялася від попередньої. У довірчій розмові з офіцером поліції, який дуже швидко прибув на квартиру, щоб зайнятися справою на місці, секретарка скористалася відсутністю місіс Філдінґ і заявила, що гадка про іншу жінку просто "безглузда". Містер Філдінґ був відданий своїй дружині та сім'ї. Вісімнадцять років міс Парсонс працює в нього довіреною секретаркою і ніколи не помічала навіть найменших ознак зрадливості в його поведінці. На щастя, швейцар, який чергував удень, встиг перемовитися з водієм таксі перед тим, як Філдінґ сів у машину. Швейцарів опис виявився досить детальним, і в другій половині дня таксиста пощастило розшукати. Свідчення його були несподівані і майже виключали будь-який випадок амнезії. Таксист запам'ятав свого пасажира й нітрохи не сумнівався в тому, що говорить. Він завіз Філдінґа до Британського музею, а не на Чіпсайд. По дорозі Філдінґ мовчав і весь час був заглиблений у читання, тримаючи в руках то газету, то якісь папери, що їх він виймав із портфеля. Водій не запам'ятав, чи Філдінґ увійшов до приміщення музею, бо щойно він розрахувався, як до машини підійшов інший пасажир. Відповідь на це запитання знайшли в самому музеї. Старший гардеробник одразу показав портфель, за яким ніхто не приходив з п'ятниці. Портфель розкрили і — нічого не знайшли, крім газети "Таймс", паперів, приготовлених на засідання правління, та кореспонденції, що стосувалася запланованої зустрічі з виборцями.

Місіс Філдінґ сказала, що її чоловік цікавився мистецтвом, навіть збирав при нагоді гравюри й картини із сценами полювання. Але навіщо йому було їхати до Британського музею... тим більше, що й часу на це не було. Наскільки вона знає, він ніколи там не бував. Гардеробник, який прийняв портфель, виявився чи не єдиним з-поміж працівників музею, хто зміг пригадати цього члена парламенту. І не дивно, адже в липні — великий наплив туристів. Мабуть, він просто пройшов до північного входу і там знову сів у таксі. Це нагадувало поведінку людини, яка знала, що за нею стежать і явно намагалася будь-що збити зі сліду своїх переслідувачів.

Тепер поліція не розраховувала зберегти справу в таємниці пізніше неділі. Краще зараз дати газетам офіційну версію, щоб у понеділок вранці вона була надрукована, аніж допустити, щоб повідомлення ґрунтувалися на безглуздих чутках. Найкращим видавалося все-таки припущення про психічний розлад. А фотографія значно розширила б можливості для розпізнання. Звичайно, поліція провела значно глибшу перевірку, ніж могла собі уявити місіс Філдінґ. Для цього вдалися по допомогу до контррозвідки та спеціальної служби карного розшуку. Проте Філдінґ ніколи не займав міністерської посади, отже, не може бути й мови про державні таємниці чи якусь шпигунську історію. Жодна з компаній, з якими він мав справи, не висловила сумніву в тому, що Філдінґ — людина, гідна довіри. Отже, скандал в Сіті також виключався. Залишалася історія на зразок тієї, що трапилася з Лембтоном і Джелікоу — шантаж і нервовий розлад. Але знову ж таки, не та він людина. Філдінґові папери вже ретельно перевірили: ні загадкових адрес, ні зловісних листів. Чудової думки про Філдінґа були й ті, хто вважав, що знає його особисто. Перевірили і його банківські рахунки: не тільки за останній тиждень, а й впродовж кількох попередніх місяців жодного разу не знято значної суми. Протягом літа були операції з акціями, проте біржові маклери запевняли, що він продавав акції з вигодою — і для того, щоб купити інші. У заповіті не виявили ніяких змін, що стосувалися б Філдінґової родини; він залишався незмінним відтоді, як був написаний багато років тому.

У понеділок, шістнадцятого липня, повідомлення про зникнення Філдінґа з'явилося на перших сторінках усіх щоденних газет. Подавалися короткі біографічні дані. Молодший і єдиний живий син члена верховного суду. 1939 року пішов на фронт з першого курсу юридичного факультету Оксфордського університету. Піхотним офіцером брав участь у північноафриканській кампанії, нагороджений воєнним хрестом. Перехворів жовтою лихоманкою і за станом здоров'я був відправлений на батьківщину, війну закінчував у чині підполковника воєнно-поліційного управління міністерства оборони. Після війни — успішна кар'єра адвоката, спеціалізувався з торговельно-економічного та податкового права. З 1959 року — політичний діяч; член правління таких-то фірм, власник маєтку в східній Англії; в партії торі — правий центрист.

Висувалися звичайні в таких випадках припущення. Поліція вважала, що не можна повністю виключати можливість політичного викрадення, хоча й немає свідчень про те, що Філдінґ не з своєї волі не з'явився на засідання правління. У короткому повідомленні для преси Філдінґів повірений у справах запевняв — поведінка Філдінґа була у всіх відношеннях бездоганною. Те ж саме твердила й поліція. Цей член парламенту у всьому дотримувався закону, ніколи не був під слідством чи під наглядом.

Припускаючи, що Філдінґ міг виїхати за кордон під чужим іменем і з чужими документами, зробили відповідні перевірки в аеропорту Хітроу та в головних морських портах, звідки можна було виїхати в Європу. Проте жоден чиновник паспортного контролю, жодна з працівниць авіакомпаній не могли пригадати Філдінґового обличчя. Він розмовляв трохи французькою та німецькою але не так добре, щоб видати себе за іноземця. Та й паспорт, залишений в квартирі, переконливо свідчив про те, що Філдінґ в Англії. Широкі повідомлення у пресі та на телебаченні — з показом фотографій — викликали, як завжди, численні відгуки. Всі припущення були перевірені, жодне не справдилось. За кордоном теж досить широко повідомлялося про цей випадок, і якщо Філдінґа досі не знайшли, то не через те, що в його пошуках бракувало гласності. Цілком очевидно: його сховали (коли він ще живий), або він сам ховається. Останнє означало б, що Філдінґ має спільника. Однак усі, хто знав його, були поза підозрою. І все-таки за кількома встановили нагляд, серед них і за міс Парсонс. Її телефонні розмови з дому та з квартири Філдінґа підслуховувалися. Всі заходи завели в глухий кут. Чиновники, поліцейські, родичі, друзі й знайомі були спантеличені, а любителі незбагненного пригадували загадкове зникнення команди з бригантини "Марі Селест".

Проте будь-яка сенсація існує доти, доки живиться свіжими фактами. Тому, не минуло й десяти днів після перших публікацій, як на Фліт-стріт Філдінґа нишком "поховали".

Місіс Філдінґ, однак, не давала спокою різним інстанціям і всіма можливими засобами підштовхувала їх до подальших дій. Вона зробила все для того, щоб поліція не сиділа склавши руки: поліції в таких випадках важче, ніж пресі. На жаль, і поліція вважала, що більшого зробити не може. Слід був і так ледь помітний, а тепер і зовсім згубився. Нічого не вдієш, поки не знайдуться нові факти, а це скоріше в руках божих, ніж поліції. Сплели павутину — найтоншу і найрозгалуженішу, яку тільки здатний сплести поліційний павук. Залишалося чекати, доки муха чимось себе виявить. А тим часом доводилося заспокоювати місіс Філдінґ — вона вимагала новин про успіхи слідства.

На тридцяте липня в Нью-Скотленд-Ярді було скликано нараду. Вирішили (звісно, погодивши це з верхами) розформувати групу, яка досі займалася лише справою Філдінґа, і доручити її одному сержантові спеціальної служби карного розшуку. Досі він підбирав тільки матеріали, що могли стосуватися "політичного боку" справи. Номінальне ж і, звісно, для місіс Філдінґ за хід слідства відповідали люди значно вищого рангу. Сержант добре зорієнтувався в ситуації: він має зчиняти галас за десятьох. Ніхто не чекав від нього якихось наслідків. Він мав просто створювати враження, ніби пошуки в усіх напрямках тривають. Якось у розмові з приятелем сержант зауважив, що його завдання — метушитися, про всяк випадок — раптом міністр внутрішніх справ озирнеться.

Та сержант знав і те, що для нього ця справа — невеличке випробування. Він закінчив приватну школу закритого типу. Випускники таких шкіл рідко йдуть служити в поліцію, а вже коли вдягнуть форму, то знають, що їх чекає висока посада. Йому відразу ж довелося виявляти спритність канатохідця. В поліції теж є свої династії, так само як в армії і флоті. Сержант був третім в родині, хто пішов служити законові. Показний і кмітливий, що в поєднанні з манерами та мовою, типовими для буржуазного середовища, могло й зашкодити. Проте він був ще й дипломатом. Чудово знав — до таких, як він, у середніх поліційних ланках, де панують вихідці з дрібної буржуазії, ставляться з упередженням. Він міг подумки обізвати того чи іншого інспектора йолопом, міг аж стогнати нишком, спостерігаючи незграбну роботу за інструкцією, коли ситуація вимагала нестандартних методів, або чуючи нудотний жаргон, до якого вдавався дехто з начальства, щоб здаватися освіченішим. Проте він ніколи не давав волі своїм почуттям. І таке лицемірство було доброю школою для детектива. Цей сержант був особливо корисним, коли слідство торкалося когось із вищих суспільних кіл. Він не здавався поліцейським у картярському домі фешенебельного району Мейфер чи розкішному ресторані. Він легко міг видати себе за багатого й модного світського молодика. І хоча це викликало заздрість у його товаришів по службі, зате не відповідало шаблонним уявленням про поліцейського. Сержантове бездоганне походження (батько — начальник поліції графства) теж відігравало неабияку роль. Одне слово, цей сержант був живою рекламою поліційної кар'єри і, безперечно, саме тому одержав завдання, яке вимагало спілкування з різного роду впливовими людьми. Сержанта звали Майкл Дженінгс.

Одержавши це таємне доручення, він протягом дня вивчав уже досить грубу справу Філдінґа і накидав собі короткий підсумок, назвавши його "Обставини спектаклю". Це був перелік усіх "за" і "проти".

1. Самогубство. Труп не знайдено. Схильності не мав, явної причини теж.

2. Вбивство. Труп не знайдено. Ніщо не вказує на наявність особистих ворогів. А терористи оголосили б про свою причетність відкрито.

3. Викрадення. Викрадачі нічого не вимагають. Не зрозуміло, чому вибрали саме Філдінґа.

4. Амнезія. В таких випадках не ховаються, а губляться. З погляду лікарів — малоймовірно, не той тип.

5. Загроза життю. Підтверджень немає. Одразу звернувся б до поліції, як на його характер.

6 Шантаж. Ніяких даних щодо шахрайства чи ухиляння від сплати податків. Ніяких даних щодо аморального поводження.

7. Набрид спосіб життя. Ніяких доказів. Ніяких фінансових чи сімейних проблем. Дуже розвинене почуття громадського обов'язку — впродовж усієї кар'єри. Тип мислення — діловий, до вибриків не схильний.

8. Вибір моменту. Скористався відсутністю Парсонс (відпросилася наперед за десять днів). Отже, планував свій крок? Але Ф. міг би створити собі запас часу, від мовившись від наради і зустрічі з виборцями. Або відпустивши Парсонс на цілий день. Отже, чотирьох годин йому було досить, з урахуванням, що поліція почне діяти не раніше, ніж о 6.35, коли він не вийде до виборців. Отже все було продумано заздалегідь? Або здатний діяти імпульсивно?

Потім сержант написав ще один заголовок: "Безглузді припущення".

9. Кохання. Жінка чи дівчина — невідома. Має бути щось серйозніше, ніж любовна пригода. Соціальні перепони (одружена, низького походження, кольорова)? Перевірити, хто ще зник тоді ж.

10. Гомосексуалізм. Щонайменших підтверджень.

11. Манія переслідування. Ніяких доказів, на нього не схоже.

12. Непередбачена зустріч. Зв'язок до одруження, ворог з часів війни або юридичної практики? Ніяких доказів, але перевірити.

13. Гроші. Найімовірніше — таємний рахунок за кордоном?

14. Мисливський вибрик. Якась паралель: по-лисячому збити зі сліду собак? Але навіщо?

15. Крах подружнього життя. Помстився дружині. Перевірити, чи мала коханця.

16. Криза на релігійному ґрунті. Поміркований англіканець. Виключено.

17. Таємна справа за кордоном, пов'язана з парламентською діяльністю. Нікого не викривав, для розвідки тип не підхожий. Дуже послідовний, проконсультувався б з Форін-офісом, принаймні попередив би дружину. Не годиться.

18. Син. Щось не те. Зустрітися ще раз.

19. Співучасники. Зникнути безслідно одному не під силу. Мусить мати криївку, хтось купує їжу, стежить за тим, що діється довкола, і т. д.

20. Має бути якийсь ключ до розгадки. Випадкова репліка в розмові? Скоріше з Парсонс, ніж дружиною? Опитати близьких знайомих у Вестмінстері й Сіті.

Подумавши ще, сержант накарлючив великими літерами в кінці свого аналізу ще два слова, одне з них — непристойне.

Наступний тиждень він почав з міс Парсонс. Франческа й Кароліна повернулися, одна з вілли поблизу Малаги, друга — з морської подорожі довкола Греції — і тепер уся сім'я зібралася в Тетбері-Хол. Міс Парсонс тим часом захищала родинний форт у Лондоні. Сержант знову повернувся з нею до подій, що відбувалися вранці у п'ятницю — того дня, коли зник Філдінґ. Містер Філдінґ продиктував з п'ятнадцять ділових листів, потім працював над паперами, поки вона друкувала ті листи. Більшу частину ранку він провів у вітальні, нікуди не виходив. Вона виходила з квартири — хвилин на двадцять,— купити сандвічів у кулінарії біля Слоун-сквер. Повернулася відразу після першої, приготувала кави й занесла йому разом із сандвічами. Такі імпровізовані обіди в п'ятницю були звичайним явищем. Повернувшись, ніяких змін у Філдінґу вона не помітила. Розмовляли про її поїздку на вихідні до Гастінгса. Він сказав, що й сам з нетерпінням чекає вихідних, коли зможе нарешті відпочити без гостей у себе в Тетбері-Хол. Звісно, він тримався з нею невимушено, адже вона вже так давно працює в нього. В його родині її називають просто "Пе". Вона часто бувала в Тетбері. Вважає, що вона не тільки секретарка, а й "нянька".

Сержант зрозумів, що торкатися Філдінґового минулого слід обережно. "Пе" самовіддано захищала добре ім'я свого шефа і як юриста, і як політика. У сержанта промайнула цинічна думка: для порушення закону, а надто в Сіті, необов'язково порушувати його букву. Філдінґ був обізнаний у цій галузі краще ніж будь-хто. Проте секретарка рішуче відкидала припущення про те, що він має рахунки в закордонних банках. Містер Філдінґ ніколи не виявляв прихильності до махінаторів, які ухиляються від сплати податків. Його позиція у справі Лонро (ще один тогорічний скандал, у якому були замішані торі) збігалася з поглядом прем'єр-міністра: "капіталізм у найгірших своїх виявах". І все-таки, обережно наполягав сержант, коли б він справді захотів мати таємний рахунок за кордоном, він знав, як це зробити? Тут заговорило вражене самолюбство секретарки. Вона знає про фінансові справи і можливості містера Філдінґа не менше, ніж він сам. Цього просто не могло бути.

Запитавши, чи, бува, не скакав містер Філдінґ у гречку, сержант наткнувся на ще міцніший мур: нічого подібного вона ніколи за ним не помічала й нічого більше на цю тему додати не може. Хто-хто, а містер Філдінґ надто поважав себе, щоб піти на якусь інтрижку. Дженінгс, змінив тактику.

— Чи не згадував він того ранку про вечерю напередодні в товаристві сина?

— Згадував. Він знає, що я люблю його дітей.

— Він був задоволений?

— Звичайно.

— Але ж їхні політичні погляди розбіжні?

— Молодий чоловіче, це ж батько й син. Вони сперечалися, бувало. Містер Філдінґ навіть жартував з цього приводу: мовляв, у Пітера перехідний вік. В його літа він і сам був такий. Я напевне знаю, що в сорок п'ятому році він мало не проголосував за лейбористів.

— Може, були якісь гіркі спогади про ту зустріч, може, він згадував про якусь сварку?

— Нічого подібного. Сказав, що Пітер добре виглядає. Що його нова подруга — чарівна дівчина.— І додала: — Гадаю, він був трішечки засмучений тим, що вони не збираються до Тетбері-Хол на вихідні. Але його не дивувало, що в дітей своє життя.

— Отже, Пітер нічим його не засмучував?

— Та ні, чого б це? Він блискуче вчиться.

— Але не поспішає йти батьковими слідами?

— Всі чомусь гадають, що містер Філдінґ — якийсь вікторіанський тиран. А він — людина широких поглядів.

Сержант усміхнувся.

— Хто всі, міс Парсонс?

— Ваш начальник, наприклад. Він ставив мені ті ж самі питання.

Сержант спробував удатися до лестощів: ніхто не знає містера Філдінґа краще за неї, тому від неї так багато й чекають.

— Я вже ламала над цим голову, ясна річ. Але й досі не можу повірити в те, що сталося. А от щодо причини...

— Блискучий здогад? — Він знову посміхнувся. Секретарка подивилася на складені на колінах руки.

— Як вам сказати. Він не давав собі ніякого перепочинку.

— Далі?

— Можливо, щось у ньому... Я не повинна була б цього казати. Це лише мої припущення.

— Вони можуть нам придатися.

— Ну, в ньому могло щось зламатися. І він зірвався. Але я певна, що через кілька днів він би збагнув, що вчинив. Адже він завжди був такий вимогливий до себе, а тут іще всі ці газетні повідомлення. Я гадаю...

— Що саме?

— Це лише здогад, але я припускаю, що його могла...

приголомшити власна поведінка. Я не певна, що саме...

— Ви хочете сказати, що він міг накласти на себе руки?

Очевидно, вона саме це й хотіла сказати, хоч і похитала заперечливо головою.

— Я не знаю, я просто не знаю. Певна, що це сталося раптово. Без будь-якої підготовки. Він завжди був за порядок. За те, щоб усе робилося послідовно. А це так несхоже на нього. Метод, тобто спосіб, до якого він удався. Він діяв би зовсім інакше, якби...

— Якби щось надумав? Але ж йому і так вдалося, якщо він саме те й надумав.

— Він не міг вчинити цього з власної волі. Бувши при своєму розумі. Це неймовірно.

На хвилину сержант відчув у своїй співбесідниці якусь глуху непроникність: ясно, що для Філдінґа вона готова на все, а як доведеться, то й на нескінченну брехню. Щось у її ставленні до нього промовляло про потаємне кохання. Ну, нехай вік не перешкода, але в її зовнішності: незграбна постать, стислий рот, окуляри, типове вбрання вічної секретарки і старої діви — нема і натяку на жіночу привабливість. Навіть якби уявити її молодою і припустити, що між нею та Філдінґом щось колись було, то тепер міс Парсонс скоріше виявляла б приховану зловтіху, ніж таку відданість. Підозра, не встигши народитись, розвіялася. Однак її тінь промайнула в наступному питанні сержанта:

— А як він проводив вільні вечори в Лондоні, коли місіс Філдінґ була за містом?

— Як звичайно — в своєму клубі або театрі. Часто вечеряв з друзями. Полюбляв зіграти в бридж.

— Перегонами не цікавився?

— Вряди-годи. Робив невеликі ставки — на Дербі або Загальнонаціональних — не більше.

— А в гральних клубах?

— Певна, що не бував.

Сержант розпитував далі, намагаючись намацати якесь вразливе місце, щось ганебне, хай і давнє — але намарне. І ось він має підсумок: людина перевтомилася — і натяк, дуже сумнівний: в хвилину кризи Філдінґ міг вдатися до харакірі. Дженінгс підозрював, що міс Парсонс видавала бажане за дійсність, а в глибині душі ховала сумніви. Хай краще патрон її достойно загине, ніж знеславить себе зв'язком з якимось брудним дівчиськом чи встряне в якусь іншу ганебну історію.

Тут же на квартирі сержант поговорив і з хатньою робітницею. Вона не сказала нічого нового. Ніколи не помічала, щоб тут ночував хтось незнайомий, не бачила забутої жіночої білизни, ні склянок зі слідами помади чи зайвої чашки з-під кави на кухонному столі. Містер Філдінґ був джентльменом. Сержант не розібрав, чи це означало, що джентльмени завжди вчасно замітають сліди, чи те, що вони завжди поводяться гідно.

На багатьох фотографіях у Філдінґа — напружене обличчя (дивно, що знімків, на яких би він усміхався, було дуже мало). Можливо, тому сержантові уявлялася в його обличчі стримувана чуттєвість, і він підозрював якусь любовно-романтичну драму. Стрункий, вищий середнього зросту, завжди чисто виголений, старанно одягнений навіть у неофіційній обстановці, Філдінґ таки напевне подобався жінкам. Одного дня сержантові здалося, що після безплідних пошуків до нього нарешті усміхнулося щастя. Він перевіряв список осіб, які зникли в ті самі дні, що й Філдінґ. У списку натрапив на дівчину, секретарку-вестіндку яка втекла від батьків з Ноттінг-Хіл. Ця деталь зазвучала як гострий сигнал: адже Філдінґ був членом правління тієї самої страхової компанії, де дівчина працювала секретаркою. Їй дев'ятнадцять років, має непогану освіту, батько працює в системі соціального забезпечення. Уява Дженінгса вже малювала картину, про яку мріяв би кожен детектив. Філдінґа, який ніколи не мав расових упереджень, по дорозі на засідання перехоплює ця сама дівчина і, не без участі батька, заманює на зліт темношкірих. І Філдінґ піддається звабі чорних щічок... Повітряні замки... Одного телефонного дзвінка виявилося досить, аби з'ясувати, що дівчину знайшли — тобто вона сама через кілька днів після втечі знайшлася; пошуки припинили. Вона уявила себе співачкою і втекла разом з гітаристом з вест-індського клубу в Брістолі. Гітарист теж чорний.

Не більше пощастило Дженінгсові і в бесідах із Філдінґовими знайомими в Сіті та в парламенті, вірніше, з тими небагатьма, хто не поїхав кудись відпочивати. Комерсанти в Сіті цінували Філдінґів гострий розум та знання юридичної справи. Політики, так само як міс Парсонс, малювали портрет людини кращої, ніж вони самі: справжній представник свого округу, поміркований член консервативної партії, виступав завжди по-діловому, до пуття, дуже приємна людина, дуже надійна... Всі були розгублені, здивовані. Ніхто не помічав за Філдінґом чогось схожого на нервовий розлад. Найважливіший, психологічний ключ до розгадки таємниці ніяк не давався в руки сержантові.

Лише один депутат, із лейбористів, який випадково разом з Філдінґом підтримував один і той самий законопроект рік тому, виявився балакучішим. Так, у них ділове знайомство, не більше. Він нічого не знає про те, яке життя вів Філдінґ взагалі або чому "накивав п'ятами". Однак зауважив, що в певному розумінні тут "усе сходиться". Сержант запитав — чому.

— Тільки між нами.

— Звісно, сер.

— Бачите, він тримав себе в залізних шорах. Тиха вода, самі знаєте. Колись мав терпець урватися.

— Не зовсім вас розумію, сер.

— Не прикидайтеся, хлопче. Ваша робота мала вас навчити, що ідеальних людей немає. Принаймні таких, яким хотів бути наш друг.— І він пояснив: — Візьміть будь-якого консерватора — або пісний святенник, або хапуга. А цей усіх випередити хотів: гнатися за наживою і бути стовпом суспільства. І це в наш час. Та не такий він був дурний. Знав, що йому не повірять.— Депутат насмішкувато зиркнув на сержанта.— Цікавились, чому він тут загруз?

— Я цього не знав, сер.

— Звісно, місце в парламенті йому було забезпечене. На виборах завжди успіх. І зі своїми однопартійцями в ладу жив. Та це ще не все, хлопче. Коли доходило до діла, йому не вдавалося пошити їх у дурні. Палата — як дикий звір. Або ти його приручиш, або ні. Наш друг не зміг підібрати до них ключа. І він це знав. Навіть мені якось признався.

— В чому ж причина, сер?

Депутат розвів руками.

— Може, він просто був для них чужим? Ніколи не розкривався. Глянеш з одного боку — з шахраями водиться. Глянеш з другого — поважною справою займається, радник з питань оподаткування.— Він зневажливо пирхнув.— Отаке-то.

— Ви хочете сказати, що він у певному розумінні зсунувся з розуму?

— Може, й зсунувся, але не в той бік. Вирішив уперше в житті пожартувати як слід.

Дженінгс усміхнувся й удавано-наївно запитав:

— Чи не могли б ви висловитися точніше, сер? Гадаєте, він розчарувався в консервативній політиці?

Депутат весело хрюкнув.

— Це вже стосується людських почуттів. А їх у нього було небагато. Я б сказав, йому просто все остогидло. Вся оця метушня: парламент, Сіті, гра в благодійника перед провінційними простачками-виборцями. От він і на думав дати дьору. Ну й молодець, а інші хай беруть приклад.

— Дозволю собі зауважити, сер, ніхто з його родини чи близьких друзів нічого подібного за ним не помічав.

Депутат усміхнувся.

— Так, так, несподіванка.

— То він і від них дав дьору?

Депутат підморгнув і насмішкувато промовив:

— І на вигляд він був аж ніяк не бридкий.

— Cherchez la femme? 1

— Ми тут билися об заклад. Я поставив на Єву. Але майте на увазі — це лише здогад.

Це справді був лише здогад. Ніяких доказів. Депутат був куди помітнішою постаттю, ніж Філдінґ. Задерикуватий оратор і завзятий ворог консерваторів — отже, свідок не дуже надійний. Проте він вказав на вражене Філдінґові честолюбство, а вороги часом бачать далі, ніж друзі.

Потім Дженінгс зустрівся з тим, кого теоретично вважав головним свідком,— тим більше, що він скоріше нагадував Філдінґового ворога, ніж друга,— з Пітером. Сержант мав доступ до картотеки, якої офіційно не існувало. Про Пітера там було сказано дуже мало, його взято на облік просто як сина парламентарія. Зазначалося, що він "невиразний НЛ (повий лівий)"; "інтерес виявляє більше емоційний, ніж інтелектуальний, далекий від активності". В кінці короткого запису стояло зневажливе "Тимчасово рожевий?" — слово, яким користувалися ті, хто таємно служив анти соціалізмові у стані його ворогів і робив це так ревно, що навіть переймав їхні терміни.

Сержант зустрівся з Пітером на квартирі Філдінґів у Найтсбріджі. Хлопець успадкував зріст і приємну батькову зовнішність, та посмішка давалася йому так само важко. Пітер досить відверто демонстрував свою зневагу до розкішного інтер'єру і не приховував свого роздратування тим, що доводиться знову гаяти час і повторювати вже сказане.

Сам Дженінгс був скоріше аполітичним. Він поділяв батькову думку про те, що при консерваторах поліції краще, і зневажав Уїлсона. Проте й Хіт здавався сержантові не набагато кращим. Не якась із партій була йому ненависна, а взагалі круговерть політики, пов'язані з нею брехня, крутійство, дріб'язкові рахунки. Не був він і тупим служакою, "фашистською свинею", до яких, він це швидко відчув, зарахував його Пітер. Дженінгс мав уяву про справжнє правосуддя, на практиці не випробуване; і йому не подобалися грубі фізичні методи, до яких вдавалися в поліційній роботі, та відверта брутальність, про яку він чув із розповідей і свідком якої був сам раз чи два. На життя він дивився як на гру, в якій кожен гравець дбає про власну користь і лише вряди-годи робить щось, виходячи з почуття обов'язку. Те, що він сам діяв на боці закону, було лише однією з умов гри, а не моральним обов'язком. Отже, неприязнь до Пітера, яку одразу відчув сержант, диктувалася не стільки політичними причинами, скільки соціальними і самою грою... Таку саму неприязнь відчуваєш до суперника й за те, що він вдається до недозволених прийомів, і за те, що не вміє скористатися з власних переваг. "Актор", подумки охрестив хлопця Дженінгс. Сержант не робив різниці між принциповою, "лівою" зневагою до поліції і природною класовою зверхністю. Він бачив просто зневагу. Сам він умів приховувати її краще, ніж хлопець, що сидів перед ним.

У четвер вечеряли разом випадково. Пітер зателефонував батькові близько шостої й попередив, що на вихідні додому не приїде. Тоді батько запропонував повечеряти утрьох, разом з Ізабеллою, тільки не пізно, він має години дві, не більше. Вони повели його у східний ресторанчик на Шарлот-стріт. Він часом полюбляв зазирнути разом з ними до міських "нетрів", отже, така вечеря не була чимось особливим. Тримався він як звичайно, "по-світському". Про політику вони з батьком вже не сперечаються "бозна-відколи". Обговорювали сімейні новини, говорили про Уотергейт. Батько погоджувався з тим, що писала "Таймс": Ніксона покарано за чужі гріхи,— проте не намагався серйозно захищати Білий дім. Ізабелла розповідала про свою сестру, яка вийшла заміж за француза, майбутнього кінорежисера, а поки що бідака, і незабаром чекає дитини. Філдінґа насмішила розповідь Ізабелли про те, як її вагітна сестра подорожувала через Ла-Манш. Ніяких серйозних розмов не було, нічого такого, що натякало б на несподіванку, яку принесе наступний день. З ресторану вийшли разом близько десятої. Батько взяв таксі (й одразу повернувся у свою квартиру, як підтвердив швейцар, що чергував уночі), а вони з Ізабеллою пішли на пізній сеанс в кіно на Оксфорд-стріт. Батько сказав "на добраніч", і їм навіть на думку не спало, що він прощається назавжди.

— Як вам здається, ви хоч раз переконали батька, коли сперечалися з ним про політику?

— Ні.

— Чи не міг він зневіритися в своїх поглядах? Чи не казав, що йому остогидла політика?

— Хоч як дивно, але теж ні.

— Але він знав, що ви зневажаєте все це?

— Я лише його син.

— Єдиний син.

— Я відмовився від цих суперечок. Немає сенсу. Просто визнав ще одне табу.

— А в чому полягали інші?

— Їх було безліч.— Пітер швидким поглядом обвів кімнату.— Все, що нагадувало про реальне життя.

— А може, ці табу колись стануть вашими?

— Це ще побачимо.— Помовчавши, додав: — Чи я цього захочу.

— Було серед них табу на секс?

— Що саме ви маєте на увазі?

— Він знав, які у вас взаємини з міс Доджсон?

— Отакої!

— Пробачте, сер. Мені треба знати, чи він вам заздрив.

— Ми ніколи про це не говорили.

— А самі ви ні про що не здогадувались?

— Вона йому подобалась. Хоч і не нашого кола. Але табу ще не означало, що його син мусить...

Сержант застережливо підняв руку.

— Вибачте. Ви не так мене зрозуміли. Я питаю, чи міг би він закохатися в дівчину її віку.

Пітер подивився на сержанта, потім на свої витягнуті ноги.

— Йому бракувало сміливості. А може, й уяви.

— А може, не виникало такої потреби? Здається, ваші батьки були щасливою парою?

— А насправді вважаєте, що навпаки?

Ні, сер. Я просто питаю.

Пітер зміряв сержанта довгим поглядом, потім встав і підійшов до вікна.

— Послухайте, ви, мабуть, не знаєте, в якому світі я виріс. Там живуть за таким принципом: головне — ніколи не виказуй своїх почуттів. Можливо, мої батьки жили щасливо. Але насправді я не знаю. Може, вони роками сварилися так, щоб я не чув. Може, батько й мав бозна-скільки коханок. Я не думаю, що саме так воно й було, але якщо говорити чесно — то не знаю. Ось такий їхній світ, і мені доводиться в ньому жити, коли я разом з ними. А вони прикидаються. І не викажуть правди, хоч земля під ними розійдися.— Він повернувся обличчям до сержанта.— Марно розпитувати мене про батька. Хоч би що ви про нього сказали, я не зміг би вам категорично заперечити. Можливо, він і був таким, за якого себе видавав. Але тепер, коли... Я просто не знаю. Сержант помовчав.

— Ну, а як сьогодні озирнутися назад — вам не здається, що того вечора він весь час прикидався?

— Їй-богу, я ж не готувався до поліційного допиту. Не звернув уваги.

— Ваша мати просила у вищих інстанціях, щоб ми не припиняли розслідування, а розслідувати майже нічого.

Пітер Філдінґ перевів подих.

— Гаразд, питайте.

— Ви кажете, він усе життя прикидався. Як ви гадаєте, він сам це усвідомлював?

— Звісно, іноді усвідомлював. Йому доводилось спілкуватися з такими бовдурами, підтримувати порожні балачки — та частіше це його навіть потішало.

— Він ніколи не натякав, що волів би обійтися без усього цього?

— Без чого — без потрібних людей? Ви жартуєте.

— Чи не виказував він часом розчарування тим, що не досяг більшого в своїй політичній кар'єрі?

— Це також заборонена тема.

— Він якось натякав на це своєму колезі депутату.

— Я не сказав, що цього не могло бути. У нього, наприклад, був такий жарт: мовляв, найміцніші в парламенті — задні лави; на них сидять ті, на кому він сам тримається. Мені в цьому завжди вчувалася якась каверза.-Хлопець відійшов від вікна і знову сів навпроти сержанта.— Ви все-таки не розумієте. Завжди одне й те саме — одні маски: для зустрічі з виборцями, для впливових людей, від яких тобі щось треба, для давніх друзів, для родини. Це однаково, що розпитувати мене про особисте життя актора, якого я бачив лише на сцені. Я нічого не знаю.

— А остання його личина — що ви про це думаєте?

— Не думаю — аплодую. Якщо він справді втік від усього цього.

— Отже, ви не певні цього?

— Статистична ймовірність — один проти всієї британської системи. Іти в заклад я б не ризикнув на вашому місці.

— Ваша мати, однак, думав інакше.

— Моя мати нічого не думає. Вона все робить про людське око.

— Дозвольте запитати — а ваші сестри поділяють ваші політичні погляди?

— Єдина червона вівця в родині — це я.

На сержантовому обличчі промайнула тонка посмішка. Він розпитував далі й далі одержував такі самі відповіді — напівсердиті, напівбайдужі. Наче Пітерові було купи важливіше пояснити своє ставлення до справи, аніж допомогти розкрити її. Дженінгс був досить проникливим і здогадався — хлопець щось приховує. Можливо, якесь горе, втрачене кохання. Може, в ньому борються дві істоти. Одна бажає того, що найкраще пасувало б до уявно-незалежної натури Пітера — ефектного розриву з лицедійством. Друга — щоб усе тривало, як і раніше. Коли хлопець — а схоже на те — і справді "тимчасово рожевий", то рішення батька випасти в "червоний осад", хай не в політичному, а в соціальному розумінні, мало б по-своєму принизити Пітера. Ніби глузлива відповідь: якщо ти й справді готовий на все плюнути, то плюнь, як я.

Вже на прощання сержант сказав, що хотів би зустрітися з Пітеровою подругою, Ізабеллою Доджсон, коли вона повернеться з Парижа, куди поїхала днів через десять після зникнення Філдінґа. Це видавалося досить безневинним. У її сестри нарешті народилася дитина, і візит, очевидно, був заздалегідь запланованим. І все-таки дехто вбачав у цьому детективний сюжет і за міс Доджсон та приїздами й від'їздами її численної французької рідні стежили протягом кількох днів, але нічого не виявили; все було до нудного безневинне. Пітер Філдінґ, здавалося, напевне не знав, коли дівчина повернеться. Можливо, через тиждень, коли їй виходити на роботу у видавництво.

— Та й не скаже вона вам нічого нового, тільки те, що ви вже сто разів чули.

— Мені треба зустрітися з нею ненадовго, сер.

Дженінгс знову не докопався ні до чого, коли не рахувати приглушеного едіпового комплексу — варто було старатися.

На черзі був попередньо домовлений візит у Тетбері-Хол. Та, перш ніж завітати в цю середньовічну пишноту, Дженінгс відвідав кількох сусідів. Вони уявляли справу кожен по-своєму, але всі одностайно підозрювали щось лихе, хоч і не могли сказати напевне, що саме. Філдінґа вважали жертвою і знов-таки в один голос розхвалювали, наче в серці кожного сільського жителя було навіки викарбовано заповідь De mortius 2. Який з Філдінґа був чудовий мисливець, точніше, був би, коли б не його часта й вимушена відсутність, він "так дбав про село", користувався такою широкою популярністю (не те, що колишній депутат). Коли сержант намагався пояснити своїм співбесідникам, що політичне вбивство без жодного доказу, та ще й коли не знайдено тіла, не можна вважати реальним, то помічав співчутливі погляди: нічого, мовляв хлопець не тямить у нинішньому житті городянина. Хто ж повірить бодай на мить, ніби Філдінґ міг свідомо накласти на себе руки якраз напередодні мисливського сезону?

Єдиним, хто дивився на Філдінґа дещо іншими очима виявився молодий чоловік у твідовому костюмі — управляючий Філдінґовим маєтком. Дженінгс нічого не тямив у справах, якими той займався, однак йому припав до душі меткий і лаконічний тридцятирічний управляючий. Сержант відчув, що їхнє ставлення до Філдінґа майже збігається — така сама суміш роздратування й поваги. Управляючий, правда, був роздратований з того, що йому не давали волі діяти на власний розсуд. Філдінґ любив, щоб з ним "у всьому радились" і щоб господарство велося па підставі точного розрахунку — просто диво, як це досі хазяїн не поставив комп'ютера. Проте

1 2 3