Вірші

Євтушенко Євген

Євген Євтушенко

Вірші

Перекладач: Анатолій Глущак

Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр — Одеса: Маяк, 1988.— 232 с. ISBN 5-7760-0115-3

* * *

В рядку, що полискує сталлю,

холодна прихована гра.

Я вище поезії ставлю

незрідненість зла і добра..

Поезія враз помирає,

коли збайдужілим пером

добро вона злом називає,

а зло — називає добром.

Байдужий — це гірше каліки.

Я вірю шерезі рядків,

де власні вкарбовують лики

і радість, і сором, і гнів.

Рятує рядок недомовка,

та натяк уб'є боязкий.

А кров'ю строфа не намокла,

то вийде весь віршик мулький,

Я бачив епох потрясіння,

руками розламував зло,-

у тім було справжнє змужніння,

все інше — то вже ремесло.

Поезія — вчинок прилюдний,

і автор на пласі стоїть:

добро замогло — непідсудний,

а зло — то й поета судіть.

Та часом собі відщепенство

маскує мистецьке шатро,

і схоже це на двоєженство —

засватати зло і добро.

Талант не бува непорядним.

Ніколи й ніде не була

звитяга мистецтва і правди —

на крихту! — звитягою зла.

У кожної людини сто прикмет

С. Преображенському

У кожної людини — сто прикмет

цікавих, мов історії планет.

Є всесвіт неповторності судьби:

Дивіться також

трудів і днів, шукань і боротьби.

Коли хто-небудь непомітно жив,

з цією непомітністю дружив,

то він прикметним був серед людей

своєю непомітністю, єй-єй.

Є в кожного таємний власний світ.

Є мить духопіднесення в зеніт.

Є від усіх прихована пора,

коли насподі — сором і жура.

Ступаючи на смертний свій поріг,

ми забираємо і щонайперший сніг,

і перший поцілунок, перший бій —

все, що зіткало пам'яті сувій.

Так, залишаються і книги, і мости,

машини, порятовані грунти;

одне — продовжує чиєсь життя,

а інше — таки кане в небуття.

Це правило безжалісне й старе,

що з кожним — неосяжний світ помре.

Не забуваєм грішних і земних,

а що, по суті, знали ми про них?

Що знаємо про рідних нам людей:

про друзів, про кохану, про дітей?

В нас на очах все батькове життя,

а що про батька знаєм до пуття.

Вмирають люди... Губляться сліди

в ці таємничі, втрачені світи.

Мені кричати хочеться щораз,

бо так безповоротно це для нас.