ДІЙОВІ ОСОБ И
АТОССА.
ВІСНИК.
ТІНЬ ДАР1Я.
КСЕРКС.
ХОР
ПЕРСЬКИХ СТАРІЙШИН.
Площа перед палацом у Сузах.
Видно гробницю Дарія.
ХОР
Зброєносні війська наші перські пішли
На Елладу походом, лиш ми тут одні,
Сивочолі, зостались, лиш ми бережем
Ті палати багаті на злото й срібло —
Сам володар — син Дарія, Ксеркс, повелів
Найвірнішим із слуг
Невсипуще цеп край пильнувати.
Та вже в душу закралось лихе ііречуття:
Чи володар, чи славні загони його
Злотосяйні повернуться?.. Серце щемить"
Та й не диво: вся сила, весь Азії цвіт
Нас покинув. За мужем ридає жона.
Але жодної звістки... Ні піший гонець
Відтіля не прибув,
Ані кінний у персів столицю.
А вони ж вирушали од Суз, Екбатан,
Од кіссійських прадавніх мурованих веж-
Піхотинці і вершники; інші — пливли
Кораблями по морю, й кінця не було
Тій осяйливій зімкнутій силі.
А попереду війська — Амістр, Артафрен,
Мегабат і Астасп — вели персів вони,
Владареві ясному підлеглі вожді,
Незчисленного воїнства проводирі.
З ними-лучники вправні, кінні війська,
Ті, що й видом своїм навести можуть жах,
Ті, що в битнгіх жахні
І рішучістю, й силою духу.
На коні боновім гарцював Артсмбар,
І Масістр,. і прославлений лучник Імей,
Благородний боєць, а ще — Фарандак
І візниця досвідчений — Состан.
Ще ж і Ніл плодоносний послав багатьох,
Повновода ріка: поспішив Сусіскан,
І в Єгипті народжений Пегастагон,
І правитель священного Мемфіса йшов —
Величавий Арсам, далі — й Аріомард,
Що стояв на чолі вікопомних Фів,
А з болотяних заводей йшли човнярі —
Незчисленні та грізні загони.
І лідійці ступали — розніжений люд--
Що тримають у послуху всі племена
Суходолу свого; два вожді їх вели —
Мітрогат і Арктей — оба владарі.
Виряджали їх Сарди — град золотий —
У похід — гримотіли ряди колісниць:
І четвірки, йі шестірки били копитом.
Було страшно й поглянути збоку.
1 священного Тмола відважні сини
Похвалялись накинуть Елладі ярмо —
Мардон, Тарабід, нездоланний загін
Списоносних місійців. А там —-золотий
Вавілон різнорідну рать свою шле:
Мореплавці — на суднах, а піші бійці —
Всі при луках надійній зброї своїй.
Із Азійського краю, мов ріки, пливли
Мечоносці війська,
Володарським наказам послушні.
І без квіту лишилася перська земля —
Її сила за обрій далекий пішла.
А дружини і діти в тривозі тремтять —
Одраховують дні,
Що стають у чеканні роками.
Строфа І
Нездоланні в бою, загони царські,
Вже ввірвались туди, по той бік моря,
В край сусідній: плоти зв'язавши міцно,
На протоку Гелли Атамантиди
Їх пустили — ярмо на шию моря,
Міст хисткий, наклали.
Антисрофа І
Многолюдної Азії грізний владар,
Щоб укрити весь світ, жене те військо
Незчисленне-двома жене шляхами:
Суходолом і морем. Вождям суворим
Довіряє він — роду золотого
Пагін богорівний.
Строфа II
Ув очах його іскриться
Темно-синій гнів дракона.
На сірійській колісниці
Мчить — керує кораблями
І бійцями. Шле несхибні
Стріли — проти списників.
Антистрофа II
Хто б то міг чинити опір
Тій бурхливій силі війська?
Де є гребля, та, що море
Втихомирила б у бурю?
Перське воїнство — незламне,
Сильний духом перський люд.
Строфа III
Але хто б то міг із смертних
Розгадати хитрість бога?
Хто, потрапивши в тенета,
Тут же б вислизнув із них?
Антистрофа III
Божество лихе людину
В сіть заманює ласкаво,
А тоді з тієї пастки,
Ой, нелегко вже втекти!
Строфа IV
Так боги й сама доля рішили,
Так віддавна вже велено персам:
Воювати, укріплення в прах повергаючи,
Мчати вітром на конях
І міста брати з маху.
Антистрофа IV
І привчились на обширах моря,
Що під вітром шаленим сивіє,
Споглядати без остраху путь розколихану,
Довіряючи суднам,
Що на хвилю злітають.
Строфа V
Ось тому-то з дня на день
Темний смуток душу їсть —
Може, й виляг цвіт твій, Персіє?
І безлюдні Сузи тут
Заголосять, поникнуть у журбі.
Антистрофа V
Плач підхопить Кіссія —
Піде ген луна сумна...
І жінки, зчинивши крик та зойк,
Мов шалені, рватимуть
Тонко зітканий одяг на собі.
Строфа VI
Піший люд, кінний люд —
Грізне військо — за вождем
Роєм бджіл ринуло
У похід, рідний дім покинувши.
І, миси два мостом з'єднавши
Спільним для двох берегів,
Перейшло протоку.
Антистрофа VI
А тим часом од сліз
Намокають подушки:
Перські жони — в журбі:
Сльози ллють за мужами любими,
Що в бій пішли, бійці суворі,
Жон залишивши одних
На подружнім ложі.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не гаймося, перси! Присядемо ж тут,
Біля давнього муру. Подумаймо всі
Якнайпильніше.
ГІора-бо вже знати, що з Ксерксом,
Володарем, Дарія сином, який
Свого предка ім'ям увесь перський народ-
Наше плем'я — назвав? Чи звитяжний наш лук
Тятивою дзвенів, а чи спис переміг,
Зброя елліна, вістрям залізним?
Появляється Атосе а у супроводі прислуги.
Та ось, мов очей божественних блиск,
Виступає володаря мати ясна,
Повелителька. Ниць упавши,
Належно зустріньте володарку всі,
Словами складіть їй шану!
ХОР
О владарко персіянок низько підперезаних,
Сивочола мати Ксеркса, здрастуй, Дарія жоно!
Богу персів ти дружина, мати бога персів ти,
Тільки б щастя, як раніше, на війні всміхалось нам.
АТОССА
Ось тому я вийшла нині з дому злотосяйного,
Де ми з Дарієм обоє спочиваємо тепер.
Щиро, друзі, вам зізнаюсь: і від мене одвернувсь
Нині спокій, бо тривога і моє вже серце їсть,
Щоб під натиском багатства в пил не обернулося
Щастя — Дарія здобуток і якогось бога дар.
От і мучать невимовне мою душу дві журби:
Не вшановують багатства, як беззахисне воно,
Але й силі без багатства не прославитись вовік.
Є всього в нас нині вдосталь, та за Око страх бере,
Бо господар — це як око, без якого й дім сліпий.
Тож порадьте, старці перси, найвірніші з-між усіх,
Як тут бути, що робити, жду розумних слів од вас.
ХОР
Певна будь, владарко наша, двічі нас не мусиш ти
Закликати, щоб тобі ми посприяли в міру сил
Чи то словом, чи то ділом, вірні піддані твої.
АТОССА
Постійно сни я бачу з того дня, коли,
Зібравши військо, син мій у похід пішов,
Щоб луком Іонійський край спустошити.
Виразного ж такого ще не бачила,
Як той, що нині снився. Розкажу тобі.
Приснилися дві жінки в гарнім одязі:
Одна — у перськім, друга — у дорійському.
Обидві ставні, красні; серед нинішних
Таких ніде не знайдеш, хоч би світ сходив.
Обидві — рідні сестри. Та судилось їм
Окремо вікувати: з них одна живе
В Елладі, друга — у країні варварській.
Між сестрами отими — в сні здалось мені —
Пішла незгода. Син мій, те помітивши,
Рішив їх усмирити — в колісницю впряг,
Та ще, немов телицям, він на шию їм
Ярмо наклав. Одна з них не противилась —
Вудила звично, без принуки, в рот взяла.
А друга —дибки стала. Далі й збрую всю
Руками стала рвати; без вуздечки вже
Метнулась, і ярмо на шиї — надвоє.
Зваливсь мій син на землю. Тут і Дарій став
Над ним у тузі, батько. Ксеркс же, вгледівши
Отця свого,— в печалі весь свій одяг рве.
Таке мені в минулу ніч наснилося.
Прокинувшись, я тут же у струмку дзвінкім
Помила руки й підійшла до вівтаря,
Щоб, як годиться, вшанувати пряником
Богів, що від напастей захищають нас.
Та бачу тут: орел шукає захисту
При жертовнику Феба. Заніміла я.
За мить — шуліка, друзі, на очах моїх,
Шугнувши, впав на нього, кігті в голову
Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже
Пручатись. Вам, напевно, страшно слухати,
А я на це дивилась! Ви ж бо знаєте:
Як син мій переможе — слава й честь йому,
Схитнеться — свому краю не даватиме
Одвіту: врятувавшись, буде править ним.
ХОР
Ми не хочемо надміру ні залякувать тебе,
Наша мати, ні втішати. Сон лихий тобі приснивсь-
До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,
Щоб вона для тебе щастям обернулась і добром,
Для дітей, для твого краю і для друзів. А тоді —
Узливай Землі та мертвим. Потім Дарія благай,
Свого мужа осяйного, що вві сні тобі з'явивсь,
Щоб тобі й твоєму сину з-під землі добро послав,
А недобре все-занурив у глибінь, у млу густу.
Від душі, що зрить майбутнє, ця порада наша йде.
Слід на краще сподіватись-ось тобі й наш суд увесь.
АТОССА
Ти до мене й мого сина, перший сну цього товмач,
Щиру виявив прихильність, думку виклавши свою.
Хай і справді пощастить нам! А богів, як радиш ти,
Й тіні тих, що під землею, вшанувать не забарюсь,
Лиш додому повернуся. Та скажіть іще таке:
Де є ті Афіни, друзі? Де розміщений той край?
ХОР
Ген на заході, де Сонце, владар неба, спати йде.
АТОССА
А чому мій син надумав містом цим заволодіть?
ХОР
Вся Еллада владареві покорилася б тоді.
АТОССА
Чи такі в Афін загони незчисленні, як у нас?
ХОР
Військо їх самим мідійцям бід чимало завдало.
АТОССА
Чим іще Афіни славні? Чи не розкішшю в домах?
ХОР
Є в них жила сріблоносна — гордість їхньої землі.
АТОССА
А чи й там несхибні стріли підбиває тятива?
ХОР
Ні. Вони довженним списом володіють і щитом.
АТОССА
Ну, а хто в них воєвода, хто над військом володар?
ХОР
Не стоїть ніхто над ними, та й не вміють слугувать.
АТОССА
Як же сил ворожих натиск годні стримати вони?
ХОР
Так, що грізне, многолюдне військо Дарія змели.
АТОССА
Вість жахна для тих, що слали на війну синів, мужів.
ХОР
Та, здається, ти всю правду скоро знатимеш сама:
Он сюди хтось поспішає без оглядки — видно, пере.
Чи погане щось, чи добре-нам, напевно, сповістить.
Вбігає вісник.
ВІСНИК
О всі міста багатолюдні Азії!
О Персіє, багатств незмірних гаване!
Одним ударом щастя краю нашого
Повалено. Зів'янув цвіт твій, Персіє.
Біда тому, хто перший про біду звіща,
І все ж я, перси, перед вами горе все
Розкрити мушу: впало військо варварів.
ХОР
Строфа І
Горе нечуване! Біль страшний!
Плачте, перси! Плачте, тужіть,
Вістку таку почувши!
ВІСНИК
Усе пропало! Всі там склали голови!
Я сам собі не вірю, що живий вернувсь.
ХОР
Антистрофа І
Видно, задовго живу, якщо
Довелось на старості літ
Горе таке пізнати!
ВІСНИК
Я вам як очевидець — не із слів чужих
Повім про лихо, перси, що спіткало нас.
ХОР
Строфа II
Видно, по смерть свою
Загони строкаті в похід ішли
Збройне — з Азії на Елладу,
Зловорожу країну!
В ІСН ИК
Тілами нещасливців — наших воїнів —
Забитий Саламін весь, ще й околиці.
ХОР
Антистрофа II
Горе!.. Ти кажеш, там,
На морі,— тіла, дорогі для нас,
То підніме, то вкриє хвиля,
Зодягаючи в піну.
ВІСНИК
Не помогли нам луки: лиш зіткнулися
В протоці судна — впало наше воїнство.
ХОР
Строфа III
Ридайте, слізьми вмивайтеся,
Оплакуйте жереб свій!
Боги доклали рук своїх,
Щоб військо перське кістьми лягло.
В ІСНИК
О Саламіне, ймення найгіркіше нам!
Скажу "Афіни" — й стогін виривається.
ХОР
Антистрофа III
Афіни для мене — ненависть
І пам'ять моя про те,
Що стільки нині в Персії
Вдовиць сумних, матерів бездітних!
АТОССА
Уражена тим горем, наче мови дар
Я втратила.