Забуття

Ередіа Жозе-Марі

Жозе-Марі Ередіа

Забуття

Перекладач: М.Москаленко

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

На мисі гострому лежить в руїнах храм.

Тут Смертю замкнені у земляному схові

Герої бронзові й Богині мармурові,

Що трави стали їм останнім сповиттям.

Лиш інколи пастух на скельний сходить злам:

Чорніє силует в пустелі лазуровій,

Лунає ріг його — і небеса чудові,

І овид повняться прадавнім цим гранням.

Земля своїх Богів не зрадила, й незмінно

І марно щовесни, у пишну вбрана цвіть,

На мармурі колон новий акант ростить.

Та, мрію предківську зневаживши, Людина

Нечуло слухає, як Море, в твердь б'ючи,

Оплакує Сирен і скаржиться вночі.