Буковині

Емінеску Михаїл

Михаїл Емінеску

Буковині

Перекладач: В.Коломієць

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

Не забуть довіку, мила Буковино,

Горду твою вроду, гори та долини,

Квіти з полонин...

Ще й потоків чистих шум дзвінкий у скелях,

Ще й річок перлистих на полях веселих

Світанковий плин!

Плач моєї долі, сміх моєї долі —

Ув одежі співу мрії молодої...

Дивна таїна!

Все єство проймає, спонука до дії

І солодким словом щастя та надії

Серце розтина!

Земле, горем бита, тут, під чистим небом,

Сенс життя пізнав я і себе — крізь тебе.

Ще й признаюсь я:

Волею твоєю став співцем у світі,

Долю-наречену взяв, що вічно світить, —

То зоря твоя.

Як у піднебессі тремко місяць ходить

І хмарки сплелися в ніжні хороводи —

Присинають день.

Слухаю я легіт!.. Він на дивній арфі

Грає і співає все співанки гарні

З Буковини ген...

Листям легіт має... Чи флояра грає?

І у тому співі б'ється, не вгаває

Серце мовчазне!..

Видивами стеле шлях собі за обрій

Через гори й доли — в край хоробрий, добрий,

Що гука мене.

Голос мій таємний — все туди, до тебе...

А на віях сльози... чи проміння тепле?..

Ні, я не мовчу!

Завжди так, мій краю, як тебе згадаю, —

В серці сум і сонце... Марю і зітхаю,

Буковино, чуй!

Інші твори цього автора: