Поезії

Елюар Поль

Поль Елюар

Поезії

Перекладач: М.Москаленко

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

Мова

Моя краса легка, і це вже радість.

Я ковзаюсь дахом вітрів,

Я ковзаюсь дахом морів.

Я вже сентиментальна,

Вже без поводиря.

Уже не рухаюсь шовково по дзеркалах,

Я занедужала камінням і квітками.

Люблю візерунки у хмарах,

Люблю надхмар'я в леті птахів.

Я стара, але тут я прекрасна,

І тінь, яка зійшла з глибоких вікон,

Береже вечорами чорне серце моїх очей.

Найперша в світі

Присвячується Паблові Пікассо

Ти — бранка рівняви, безумна. Над тобою

Сховалось сяєво, на небосхил поглянь:

Заплющив очі він, щоб осягти твій сон,

Він одяг твій запнув, щоб ретязь твій розбити.

Там, де загрузнули колеса,

Сміється віяло невтримно.

Серед сплетінь зрадливих трав

Тьмяніють відблиски доріг.

Отож, чи ринеш ти у хвилі,

Де кораблі — мигдальні зерна

В твоїх долонях теплих, ніжних,

Або ж у кучерях твоїх?

Чи не поринеш ти між зорі?

Далека, ти до них подібна,

Ти в їхньому гнізді вогненнім

Живеш, і множиться твій спалах.

Забито ранку рот — єдиний рветься крик,

І сонце кружеля й пульсує під корою.

Воно зупиниться у тебе на повіках:

Єдині день і ніч, коли ти, ніжна, спиш.

Дивіться також

* * *

Земля вся синя, ніби апельсин,

Оман уже нема, слова правдиві,

Вони вже не співати нам дають,

А тільки розумітися в обіймах.

Шаленці — і міцний кохання потиск,

Вона — й її уста злились з моїми,

Всі усміхи, всі таємниці,

Й одіння того поваб зримий,

Що вкрило голизну її.

Вже оси зелено цвітуть,

В ранкової зорі на шиї

Виблискує намисто вікон,

Під крилами сховалось листя;

Всі ласки сонячні — твої,

І сонце геть по всій землі

Верстає шлях твоєї вроди.

Ми є

Ти бачиш як вогонь вечірній виходить зі своєї шкаралущі

Бачиш у свіжість занурений ліс

Бачиш голу рівнину в оправі повільного неба

Сніг високий як море

І море високе в блакиті

Досконалість каміння ласкаві гаї потаємна підмога

Ти бачиш так само золоту меланхолію міст

Ввічливість тротуарів

Площу з усміхненим монументом самотності

І кохання єдину оселю

Ти бачиш звірів

Лукавих двійників рокованих на жертву одне одному

І невинних братів серед плетива тіней

У кривавій пустелі

Ти бачиш чудову дитину що грається сміючись

Вона легша за пташку

На кінчику гілки

Ти бачиш краєвид із присмаком оливи та води

Немає там скель а земля віддає свою зелень літу

Й те щедротно встеляє плодами її

Виходять жінки зі своїх старовинних свічад

І приносять тобі свою юність та віру в юність твою

Й одна з них у покриві сяйва що вабить тебе нестримно

Тобі потай велить щоб без себе ти бачив цей світ.

Свобода

На зошитах моїх шкільних

На парті на корі дерев

На пісковинах на снігах

Пишу твоє ім'я

На друкові всіх сторінок

На білині всіх сторінок

На попелі крові камінні

Пишу твоє ім'я

На позолочених малюнках

На бойовій вояцькій зброї

На імператорській короні

Пишу твоє ім'я

На нетрищах і на пустелях

На гніздах на рослинах дроку

На відгуку свого дитинства

Пишу твоє ім'я

На чудесах усіх ночей

На найбілішім хлібі днів

На заручанні зим і весен

Пишу твоє ім'я

На кожнім клаптику блакиті

На ставі пліснявому сонці

На плесі місяця живого

Пишу твоє ім'я

На виднокрузі на полях

На крилах перелітних птахів

На вітряку що меле тіні

Пишу твоє ім'я

На кожнім подиху світання

На морі на човнах і суднах

На божевільному бескеті

Пишу твоє ім'я

На білій піняві хмарин

На поті душної грози

На зливі тьмяній і рясній

Пишу твоє ім'я

На мерехтливих силуетах

На передзвонах кольорів

На істині незаперечній

Пишу твоє ім'я

На всіх пробуджених стежках

На розпросторених шляхах

На переповнених майданах

Пишу твоє ім'я

На кожній спалахнулій лампі

На кожній лампі що погасла

На всіх моїх оселях давніх

Пишу твоє ім'я

На рівних половинках плоду

Свічаді та моїй кімнаті

На ліжку спорожнілій мушлі

Пишу твоє ім'я

На моїм псові-ласунові

На його вухах сторожких

І на його незграбній лапі

Пишу твоє ім'я

На приступці моїх дверей

На найбуденніших предметах

На хвилі полум'я святого

Пишу твоє ім'я

На всіх тілах моїх коханих

На чолі друзів-побратимів

І на простягнутих руках

Пишу твоє ім'я

На склі усіх подій нежданих

На всіх уважливих устах

Так високо над безгомінням

Пишу твоє ім'я

На знищених моїх притулках

На маяках моїх розбитих

На мурах розпачу свого

Пишу твоє ім'я

На найболючішій розлуці

На голій самоті безмежній

На сходах що ведуть у смерть

Пишу твоє ім'я

На знов од найденім здоров'ї

На щойно збіглій небезпеці

На безогляднім сподіванні

Пишу твоє ім'я

Наснажений єдиним словом

Я починаю жити знов

Народжений тебе спізнати

І наректи тебе

Свободо.

На незайманім верхогір'ї

І трави і квітки за мною линуть слідом

Із вітром їхні пахощі летять

Пустують радо молоденькі козенята

Орел у небесах розгаданих застиг

На землю сперлось життєдайне сонце

І кольори його в закоханих на лицях

І світлота людська знов набуває сил

Між вічних безмірів людина славна пише

У небі тінь свою вогонь свій на землі.

Добра справедливість

Є гарячий людський закон:

З винограду робити вино,

З вугілля — вогонь,

Із цілунків — людей.

Є суворий людський закон:

Не віддати життя

Попри війни і бідність,

Попри загрозу смерті.

Є ніжний людський закон:

Обертати воду у світло,

Мрію — в дійсність

І ворогів — у братів.

Давній і новий закон

Вдосконалюється далі —

Від серця дитини

До найвищого розуму.