Ярошинська Євгенія Іванівна

Але, на жаль, збірка так і не була надрукована.

Деякі свої фольклорні записи Євгенія надіслала І. Франкові та М. Павликові, а 1892 р. до Львівського товариства "Просвіта" нову збір­ку народних пісень, але й цього разу не пощастило: вона не побачила світ. Проте рукописні збірки Є. Ярошинської стали у пригоді дослідни­кам фольклору (зокрема, ними користувалися М. Павлик, І. Франко,О. Маковей та інші.

У 1880—1890 рр. Є. Ярошинська починає збирати й етнографічні матеріали. Про це є згадки в її листах до М. Павлика та видатного чесь­кого фольклориста й етнографа Ф. Ржегоржа, якому невтомна фольк­лористка передала чимало малюнків народних вишивок, писанок (і самі писанки), зразків народного одягу, а також описи народних вірувань про сонце і місяць, народні легенди, народний календар свят, гербарій лі­карських рослин з відповідними поясненнями. Малюнки народних ви­шивок, зроблені Є. Ярошинською, публікувалися в чеських і німецьких журналах.

Багато цікавих фольклорних та етнографічних матеріалів Євгенія Іванівна передала етнографу О. Монастирському. Зібрані нею пісні, прислів'я, приказки, описи народних обрядів, народні ігри, народну ме­дицину тощо вчений використав у праці про українців Буковини. У 1891 р. Є. Ярошинська надіслала до Львівського об'єднання товариства "Про­світа" фольклорно-етнографічну розвідку під назвою "Весільні обичаї буковинсько-руського народу в наддністрянських околицях", яка скла­далась з п'ятидесяти шести весільних пісень й була надрукована в "Ка­лендарі товариства "Просвіта" на рік переступний 1892". Про свою "збирацьку роботу" Євгенія Іванівна розповідає в листах до своїх друзів і знайомих, а також у художніх творах ("Вірна люба"). Фольклорно-етнографічна праця плідно позначилася на літературних творах пись­менниці. Як і інші українські художники слова, вона черпала для своїх творів теми, образи та ідеї з народної поезії. Чимало народних пісень органічно ввійшло до новел "Понад Дністром", "Липа на межі", "Про­клятий млин", до повісті "Перекинчики". Це надало творам письменниці емоційної сили й краси. У дусі казок написано твори для дітей: "Цвіти", "Найбільший скарб", "Панна і мужичка", "Богиня снів", "Сніг", "Лис і бузько", "Орел і лис". За народними мотивами створено оповідання "Брати".

Сучасники Є. Ярошинської високо оцінили її діяльність. Так, М. Пав­лик назвав її "різносторонньою невсипущою робітницею — рішучою громадянкою". Український письменник-демократ С. Яричевський, який особисто знав Ярошинську, у своїх спогадах про письменницю наголошував, що це була "одна з перших жінок буковинських", яка "власним трудом і силою волі видобулася з низин ігноранції, вибилася на ясну поляну-царину рідної літератури, осяяну всіма проміннями га­рячої любові до цілого нашого українського народу... В ній пізнав я ви­сокоідейну людину, що розуміла, відчувала і всім серцем плекала ідеали України" .

Є в записах Євгенії Ярошинської й балади. Деякі з них дуже давньо­го походження, наприклад, балада "Іди, синку, куда знаєш". Збирала письменниця-фольклористка і календарно-обрядову поезію — колядки, щед­рівки, обжинкові пісні, коломийки — своєрідний поетичний літопис жит­тя українського народу гірського краю. Ім’я Євгенії Ярошинської добре відоме і в наші дні. Окремими книгами вийшли твори письменниці.

Кінець 1880-х рр. — це напружена виснажлива праця в кількох на­прямах. Як письменниця вона привернула увагу І. Франка, котрий, здій­снюючи огляд української літератури за 1888 р., відзначив: "Гарний талант початківця виявився на Буковині в особі панни Є. Ярошинської, яка своїми новелками, взятими з життя, підтримує виключно буковин­ські видання".

У липні 1891 р. Євгенія у складі делегації діячів української куль­тури Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в "Споминах з подорожі до Праги". З білою заздрістю ди­вилась Ярошинська на чеських жінок-патріоток, перейнятих проблема­ми сучасного життя, безпретензійних в одязі, у поведінці з чоловіками, ділових і жіночних водночас. Приклад чеських жінок, які щасливо по­єднали соціальне й жіноче питання, знайомство з Н. Кобринською, ви­датною діячкою феміністичного руху в Галичині, надихнули письмен­ницю взятися до праці. Є. Ярошинська остаточно утвердилась у думці працювати для народу на ниві освіти. З 1888 р. вона виступає з публіч­ними статтями в газеті "Буковина" та журналі "Народ", в альманасі "Наша доля" — на теми соціальної емансипації людини, особливо жін­ки; про соціальне становище селян, особливо селянок у тодішньому су­спільстві; про роль і завдання інтелігенції у національно-визвольному русі; про стан і потребу національної освіти тощо: "Дещо про буковин­сько-руську інтелігенцію", "Як ведеться нашим селянкам на Буковині, коло Вікна", "Чого нам боятися?" та багато інших. Поринувши з головою в громадську роботу, Є. Ярошинська не полишає письменницької й педагогічної діяльності. Вона обстоює навчання дітей рідною мовою в дусі любові до своєї землі, свого народу.

Є. Ярошинська разом з Н. Кобринською, О. Кобилянською, У. Крав­ченко брала участь у написанні та поданні низки петицій до австрійсь­кого парламенту, домагаючись права жінки на навчання в університе­тах, відкриття української жіночої гімназії. Вона співпрацювала з орга­нізаціями різних товариств у відкритті читалень, виступала з доповідями на конференціях, стала членом Радикальної партії, заснованої І. Фран­ком та М. Павликом; у журналі "Дзвінок" опублікувала більше 40 творів для дітей; 12 травня 1896 р. склала кваліфікаційний іспит, що давав пра­во викладання німецькою та українською мовами. "Моя писательська діяльність не приносила мені ніяких гонорарів, звичайно, як у русинів, треба, отже, за кавалком хліба обзиратись, щоб могти для своєї музи жити". Є. Ярошинська навчала семилітніх дівчаток вишивати прекрас­ні узори, а старших гаптувати та панчохи плести, не забуваючи при цьому читання, писання і рахування. Віддавалася роботі цілком. Свої знання, уміння, серце, любов передавала дітям, не цураючись пособити в міру можливості й їхнім батькам-селянам. Її поведінка, праця, незалеж­ність викликали подив та осуд ровесниць. Євгенія Іванівна не цура­лась, як вони, своєї мови, не насміхалась над своїм народом, чесно від­працьовувала шматок хліба, як це робили І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, пізніше М. Коцюбинський, котрі, часто за рахунок власного сну і здоров'я, займалися літературою. Вона тішилася найменшим по­ступом у праці своїй, навчанні дітей, але найбільшим щастям світилися її очі, коли серед того загального суму, темноти, горя і байдужості ба­чила проблиск національного прозріння народу, пробудження зі спляч­ки, зацікавленість у власній долі. Тоді не чула втоми і з новими силами поринала в працю, бо "нема ліпшої потішительки в журі, як праця, при ній забуваєся на бурі, які душею метають, на біль, що серце стискає, а хочеться все вперед та вперед йти. Отже, най жиє праця!".

І Євгенія Ярошиинська йшла по життєво-творчій дорозі граціозно і впевнено, не сповільнюючи кроку, не звертаючи вбік, жодного разу не впавши. Звіт, який вона прочитала на вчительській конференції — останній публічний тріумфальний виступ у Чернівцях — уважно вислу­хали й високо оцінили 200 учасників.

До останнього дня Євгенія Іванівна намагалася дбати про духовний хліб для свого народу. Перемагаючи смертельний біль (невдала опера­ція), вона не переставала цікавитися громадським життям, а відчуваючи наближення невідворотного кінця, турбувалася про видання своїх творів (навіть за власний рахунок), дуже засмучувалася, що не буде більше писати. А стільки було великих планів! Смерть, що настала 21 жовтня 1904 р., залишила їх нездійсненними. Зосталися невимовлені слова, не­дописані твори. Та духовний спадок, який залишила Є. Ярошинська українському народові — це скарб, над яким не владні ні час, ні суспі­льні зміни.

Література про Євгенію Ярошинську: із фондів ЧОУНБ ім. В. Г. Короленка

Гнідан О. Євгенія Ярошинська / О. Гнідан // Ми — в історії (1868—1904) : збірник / за ред. Г. Дацюка. — K., 1998. — С. 22—41.

Ковалець Л. "Власним трудом і силою волі..." Штрихи до портрета Євгенії Ярошинської / Лідія Ковалець // Слово і час. — 2012. — № 2. — С. 63-72. — Бібліогр. в кінці ст.

Ковалець Л. М. Листи Григорія Купчанка до Івана та Євгенії Ярошинських як причинки до портретів автора й адресатки : спроба презентації / Л. М. Ковалець // Народна творчість та етнологія. — 2011. — № 4. — С. 62-69. — Бібліогр. в кінці ст.

Ковалець Л. Уроки Євгенії Ярошинської / Л. Ковалець // Дивослово. — 2005. —№ 1. — С. 59—60.

Козачок Я. Дві долі — дві зорі : Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська / Я. Козачок, М. Козачок. — Тернопіль : [б. в.], 1997. — 55 с.

Козинський Л. В. Жанрово-стильове багатство малої прози Євгенії Ярошинської / Л. В. Козинський. — [K.] : Інтелект, 1999.

Коковський Ф. Забута піонірка / Коковський Ф. // Жінка. — 1937. — № 18. — С. 2-3.

Коржупова А. П. Євгенія Ярошинська / А. П. Коржупова // Літературна газета. — 1958. — 17 жовт.

Коржупова А. П. З фольклористичної та етнографічної спадщини Євге­нії Ярошинської / А. П. Коржупова // Народна творчість та етнографія. — 1958. — Кн. 4. — С. 116—117.

Погребенник Ф. Євгенія Ярошинська / Ф. Погребенник // Українська мова і література в школі. — 1968. — № 10. — С. 94—95.

Стецько П. І. Євгенія Ярошинська і народна творчість / Стецько ГІ. 1. // Народна творчість та етнографія. — 1966. — № 1. — С. 61—64.

Тарнавська М. Євгенія Ярошинська : життя і творчість / М. Тарнавська // Сучасність. — 1976. — № 6. — Є. 5-—24.

Тарнавська М. Оповідання Кобилянської, Ярошинської, Грицька Григоренка і Лесі Українки — англійською мовою / М. Тарнавська // Всесвіт. — 2002. — № 3/4. — С. 166—167.

Філіп Ю. Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська: на перехресті життєвих і творчих доль / Ю. Філіп // Українська мова та література (Шкільний світ). — 2009. — N 9. — С. 15-18.