Еріх Марія Ремарк

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Ремарк Еріх Марія
  • Ремарк Еріх Марія
  • Ремарк Еріх Марія
  • Ремарк Еріх Марія
  • Ремарк Еріх Марія
  • Ремарк Еріх Марія

У центрі розповіді — в'язень № 509, колишній редактор ліберальної газети. Перебуваючи серед щоденних страт і катувань, в оточенні сотень і тисяч людей, котрі повільно вмирають від голоду, герой однаково зневажає і нацистів, і комуністів як "ірраціональну, злу стихію", як абстрактне насильство над суверенною особистістю.

У 1954 p. Ремарк створив роман "Час жити і час умирати" ("Zeit zu leben und Zeit zu sterben"). Основу сюжету становить "виховання війною" молодого солдата гітлерівської армії Ернста Гребера. Наприкінці твору Ернст пориває із нацизмом, але гине від рук російського партизана, котрий нічого не відає про зміни, що відбулися у Ґреберовій душі, а бачить перед собою лише людину у ворожому мундирі.

У романі "Чорний обеліск" ("Der schwarze Obelisk", 1956) автор повертається до початку 20-х pp., у пору юності своїх героїв. Головний із них — Людвіґ Боймер — працює у фірмі свого товариша Георґа Кроля і виготовляє надмогильні пам'ятники. Зазирнувши в минуле очима людини 50-х pp., Ремарк побачив багато спільного між ситуацією в сучасній йому Західній Європі та життям у Веймарській республіці. Це ро-ман-попередження. Герой намагається знайти відповідь на питання про сенс людського існування, і цим він яскраво вирізняється на тлі свого середовища, для якого не існує жодних "проклятих" питань. Люди вбачають сенс у тому, "щоби думати більше про себе, ніж про інших", "у сні, їдлі та зляганні", у тому, щоби бути "власником крамниці, чоловіком і батьком". На думку письменника, саме небажання замислитися над мірою власної відповідальності за долю світу згодом стало соціальною базою фашизму.

У 1958 p. Ремарк видав роман "Позичене життя" ("Gebergtes Leben"), що відтворює атмосферу гірського туберкульозного санаторію, у якому розвивається історія кохання смертельно хворої дівчини Ліліан і автогонщика Клерфе. Їхнє кохання осяяне похмурою загравою смерті. У центрі твору — проблеми життя і смерті.

У романі "Ніч у Лісабоні" ("Die Nacht von Lissabon", 1962) Ремарк повертається до теми поневірянь німецької еміграції. Ідейно і фабульно цей твір тісно пов'язаний із "Тріумфальною аркою", "Возлюби ближнього свого" та "Позиченим життям". Герой — німець-емігрант, придбавши надійний паспорт, не може утриматися від бажання побачити свою дружину Елен, котра залишилася у нацистській Німеччині. Він повертається на батьківщину, щоби забрати Елен за кордон. Невиліковно хвора на сухоти жінка, сестра значного нацистського чиновника, Елен вирушає назустріч небезпеці, назустріч власній смерті, не бажаючи залишатися у рейху.

Останній роман Ремарка "Тіні в раю" ("Die Schatten im Paradies") побачив світ через рік після смерті автора. Герой твору — Росе — потрапляє у Нью-Йорк. Тут не було війни, тут — "рай", але емігранти у цьому раю видаються тінями. Надто багато сил змарновано там, у Європі, на виживання та помсту. Ніколи раніше Ремарк не зображав розшарування в емігрантському середовищі так правдиво і певно. Є бідні, але є й багаті, для яких Штати стали рідним краєм. Один із героїв — Кан — раніше брав участь в організованій антифашистській боротьбі, нападав на поліцейські дільниці, визволяв людей із нацистських катівень. А тут він внутрішньо зламався. Його розчавила філістерська атмосфера бездіяльності, брак постійного ризику, до якого він призвичаївся у Європі. Кан міг існувати тільки у боротьбі. Америка начебто й була тим світом, за який він боровся, але правда про цей світ, де фактично також панували і несправедливість, і нелюдяність, і байдужий егоїзм, тільки в інших, "цивілізованих" формах, — ця правда убила Кана. Щось подібне відбувається і з Россом. Він отримав у Америці все, про що не міг навіть мріяти у завойованій Гітлером Європі. Але його також виснажують невдоволеність, неспокій, внутрішнє спустошення. Відтак одразу ж після закінчення війни Росе залишає все, навіть кохану жінку, і відпливає у Європу. Втім, Р. не намагається протиставити "хорошу" Європу "поганій" Америці. "Часом я з болем думаю про Кана, — читаємо на останніх сторінках роману, — виявляється, він-таки мав рацію. Найтяжчі випробування почалися після нашого повернення; ми повернулися в чужий, байдужий світ, нас зустріли таємна ненависть і боягузтво". Проте у цей світ герої Р. повернулися вже іншими: вони пройшли через "американський світ" з його культом грошей, вимушеною бадьорістю, штучною молодістю і, відкинувши позірні вартості, осягнули ідеали справжню! людяності, знайшли себе.

1 2