Ставив "маски" Д. Ініго Джоне (1573—1652). Виконавцями "масок" часто були придворні, які перевдягалися в костюми античних героїв, християнських святих або пастухів і пастушок, зазвичай, позбавлених будь-якої індивідуальності. Дійство, як правило, проходило у величезній залі святкових церемоній. Його учасники розташовувались у строгій симетрії відносно монарха. За кожним закріплювалося місце. Все розташування відображалося у величезному дзеркалі. "Маска" була емблемою двору. Вона ідеалізувала королівську владу і як жанр протиставлялася сатирі. У "масках" Джонсона королева Анна зображувалася Прекрасною Анною, царицею Океанії; король Джеймс — Паном, богом усієї Природи; принц Уельський — Обероном, Принцом казкового царства. Джонсон ускладнив жанр, увівши в нього "антимаску", яка втілювала світ дисгармонії та хаосу і виконавцями якої були професійні актори. У 1609 р. була представлена "Маска королев" ("Masque of Queens"), у 1612 p. — "Повернене кохання" ("Love Restored"), у 1616 р. — "Меркурій, врятований від придворних алхіміків" ("Mercury Vindicated from the Alchemists at Court").
Останні п'єси Джонсона: "Склад новин" ("The Staple of News", 1626), "Новий заїзд" ("The New Inn", 1623), "Магнетична леді"("The Magnetic Lady", 1631) — молодий критик Драйден назвав старечими і немічними.У 1633 р. Джонсон виступив у жанрі сатири, створивши "Казку про бочку" ("A Tale of a Tub"). Наприкінці життя Джонсон побував у Шотландії у свого друга, поета-аристократа Драммонда, власника замку, куди через бідність прийшов пішки. Помер Джонсон у нестатках, заживши слави людини пихатої, скандальної, але безстрашної, відвертої, здатної на сердечну дружбу. До кола його літературного спілкування входили автори, котрі збиралися в таверні "Русалка": Д. Донн, Ф. Бекон, Ф. Бомонт, Д. Флетчер, Ч. Коттон. Поховали Джонсона з пошаною у Вестмінстерському абатстві. На надмогильній плиті викарбувані слова: "Рідкісний Бен Джонсон" ("Rare Ben Jonson"). Шанувальники його таланту видали на його честь збірку пам'ятних елегій. Ціле покоління поетів називало себе "синами Бена".
Окремі вірші Джонсона українською мовою переклав В. Бойченко (опубл. у періодиці). Є. Чорноземова