Роберт Фрост

Біографія

Сторінка 2 з 2
  • Фрост Роберт
  • Фрост Роберт
  • Фрост Роберт
  • Фрост Роберт

В есе "Рух, що відбувається у вірші"("The Figure A Poem Makes", 1939) Фрост писав, що формула вірша тотожна формулі любові.

У стилістичному плані Фрост прагнув до лапідарності, стислості і логічності — якостей, які сам поет означував поняттям "гораціянська ясність". Прозорість фростового вірша не повинна вводити читача в оману, адже це простота, що приховує неабияку глибину і складність. Думка у його віршах виникає з конфлікту двох антагоністичних мотивів. У вірші "Берези" (збірка "Міжгір'я") контрастні мотиви — земне і небесне, вічна двоїстість людських прагнень — перетинаються в одному образі. Поет описує забаву сільських хлопчаків — гойдання на березі. Вони видираються нагору по стовбуру, щоби потім стрибнути вниз і пізнати відчуття польоту. Поєднання з небом — начебто так виглядає мета цього польоту. Проте насправді він поєднує передусім із землею: "...у Всесвіті немає ліпшого, ніж Земля, місця для кохання".

У своїх віршах Фрост прагнув зрівноважити протилежні і навіть ворожі стихії з тим, щоби досягнути гармонії буття. В есе "Рух, що відбувається у вірші" він назвав поезію "миттєвістю істини на тлі хаосу". Прагнучи до такої високої мети, Фрост нехтував усім, що пов'язане зі злободенністю поезії. Світ тремтить від катастроф, гримить Друга світова війна, а поезія Фроста практично не змінює свого характеру, але у ній помітно посилюється драматизм:

Земля як Місяць буде незабаром —Загине все на тверді кам'яній.Чи не була вона завжди такоюБезлюдною, пустошньою, гіркою?Хто людям жити наказав на ній?!("Розбита посуха")

Справжній поет-філософ, Фрост розмірковує над трагедією людського буття як такого. У центрі його уваги, як завжди, Нова Англія, буденне життя Вермонта і Нью-Гемпширу. Фрост називав себе "синекдохістом", метод якого — показувати загальне через часткове. Фермерська Нова Англія у його віршах уособлює весь світ, змальований у традиції американської романтичної поезії.

Більше того, лірика Фроста не відображає і його особистих переживань. Жодну з трагедій, які пережив поет у зрілому віці — смерть дружини від серцевого нападу, божевілля однієї із доньок, самогубство сина — поет не згадує у віршах навіть натяком. Поезія Фроста уникає відповідальності, ліричне "я" — це своєрідна машкара. Знаменитий фростів гумор позначає дистанцію, що відділяє автора від героя, притишує драматичний пафос в одних віршах і увиразнює приховану серйозність в інших. В епоху "ліричної сваволі" Фрост жорстко визначає межі для самовираження у поезії, розглядаючи поетичну творчість як засіб пізнання світу.

У збірках пізніх літ — "Неозора далечінь" ("A Further Range", 1936, Пулітцерівська премія), "Дерево-свідок" ("A Witness Tree", 1942, Пулітцерівська премія), "Таволга" ("Steeple Bush", 1947), "На вирубі" ("In the Clearing", 1962) — очевидна єдність поетичного світу Фроста, який загалом визначився вже у перших книгах. У цій єдності — велич поета-філософа, невтомного шукача істини, який сам обрав свій шлях і сам його торував:

У лісі я вийшов до двох дорігІ мусив якусь одну вибирати,Щоб рушити далі... Я ж довго не мігНаважитись; глянув управо — пролігТой шлях попід сосни крислаті, —І рушив ліворуч я... Тим путівцем

Нелегко було в самоті простувати,Бо трави за ноги хапали тихцем...Лежала дорога між ялівцем —Комусь же й її торувати.Осінній лист на піску золотів —По ньому жодна нога не ступала.

Я й іншим шляхом пройти б хотів,Та ж доля, глуха до бажань і чуттів,Назад нікого ще не вертала.Й коли вже роки мої відійдуть,Скажу я, зітхнувши, як то й годиться:"І в мене було роздоріжжя... й отут

Обрав я собі менш торовану путь —Лиш в цьому й була різниця".("Необраний шлях", пер. В. Бойченка)Українською мовою ряд віршів переклали Д. Павличко, В. Бойченко, О. Тарнавський, Є. Крименко.

О. Половинкіна

1 2