ФАУЛЗ, Джон Роберт (Fowles, John Robert — 31.03.1926, Лі-Он-Сі, Ессекс — 05.11.2005, Дайм Реджіс) — англійський письменник.Увійшов у літературу в 60-х pp., здобув визнання як один із найвидатніших прозаїків. Твори Фаулза — романи, повісті, оповідання, есе — попри розмаїття тем і образів, багатство прийомів художнього зображення — об'єднані провідною для його творчості проблемою: формування самосвідомості як необхідної умови для досягнення свободи. Осягнення власної сутності сприяє орієнтації у світі і розкриттю можливостей особистості. Подолання відсталої, архаїчної, темної стихії, притаманної людині, відкриває можливості для прилучення до життя, краси, гуманності.
Фаулз народився у містечку Лі-Он-Сі, що у графстві Ессекс. Навчався в елітній школі у Бедфорді, згодом служив у Королівському флоті у морській піхоті. Після Другої світової війни продовжив освіту у Нью-коледжі Оксфордського університету, де спеціалізувався в царині романо-германської філології. Викладав англійську мову та літературу у Франції, Греції, Англії й облишив педагогічну діяльність лише у 1963 p., коли успіх першого опублікованого роману "Колекціонер" ("The Collector") дозволив йому цілковито віддатися творчості. Тоді Фаулзу було вже майже сорок років, він мав ґрунтовний життєвий досвід, його погляди сформувалися, а політичні симпатії визначилися. Він був переконаним супротивником англійських консерваторів, йому були близькі погляди лейбористів (особливо їхнього "лівого" крила). Фаулз називав себе "соціальним демократом", прибічником "англійського соціалізму", за відродження якого він і висловлювався, маючи на увазі (і в цьому його погляди збігалися з позицією Дж.Б. Шоу), що капіталізм неминуче виснажить, переживе себе, а система продуманих реформ може сприяти цьому процесові. Фаулз підтримував рух "зелених", що виступають за збереження природного довкілля. У своїх естетичних принципах він орієнтувався на класичні традиції, високо цінував реалістичне мистецтво, вважав його зв'язок із життям непроминущою вартістю, хоча у власній літературній творчості аж ніяк не дотримується традиціоналістських кліше, органічно поєднуючи свою відданість класиці зі сміливими художніми експериментами.
Гуманізм є наріжним каменем світоглядних і творчих позицій письменника. Фаулз вважав, що література повинна сприяти духовному вдосконаленню людини, бути серйозною і гуманною. Він надавав великого значення етичному компонентові у творчості. Критики й про самого Фаулза пишуть як про письменника, який втілив у своїх творах етичні норми кращих зразків світової літератури. Працюючи в різних жанрах, Фаулз найповніше виявив самобутність свого таланту як романіст. Романний жанр він цінував і як "можливість виразити свій погляд на життя", і як форму впливу на духовне та моральне життя суспільства.
Після "Колекціонера" у 60-х pp. побачили світ такі романи Фаулза: "Маг" ("The Magus", 1965), "Жінка французького лейтенанта" ("The French Lieutenant's Woman", 1969). До цього ж періоду належить і книга "Арістос" ("The Aristos", 1964), у якій Фаулз ділиться своїми думками та міркуваннями з проблем філософії, мистецтва, етики. Це своєрідний "автопортрет митця", який дозволяє читачеві познайомитися з широким колом питань, що хвилювали письменника. У цій книзі Ф. висловлює думку про те, що основою творчості повинна бути чітка філософська та естетична концепції. В оновленій редакції книга "Арістос" була перевидана у 1980 р. Протягом 70-х pp. Фаулз видав романи "Вежа з чорного дерева" ("The Ebony Tower", 1974) та "Деніел Мар-m(H"("Daniel Martin", 1977), у 80-хpp. побачили світ "Мантиса" ("Mantissa", 1983) і "Хробак" ("A Maggot", 1986).
Серед багатьох шедеврів світової літератури Фаулз з особливим пієтетом ставився до "Одіссеї" Гомера та "Бурі" В. Шекспіра. Про це він пише в есе "Острови". "Одіссея", цей перший роман в історії людства, містить у собі вічні теми — подорожі теренами життя і мандри глибинами власного "я", тему пошуку і прагнення до пізнання довкілля. Шекспірівську "Бурю" Фаулз сприймає як п'єсу про перемогу істинної культури над бездуховністю, шляхетності і порядності — над фальшивими цінностями. Глибокого сенсу набуває в цьому контексті образ "острова" і мотив "перебування на острові". В "Одіссеї" Фаулз особливо вирізняє епізод з німфою Каліпсо, бранцем якої упродовж семи років залишається герой, потрапивши на острів Огігію. Тут, у гроті, обплетеному виноградною лозою, Каліпсо переховувала Одіссея від усього світу; тут, знаджений її чарами, він залишався протягом багатьох років, проте не забув своєї батьківщини і знову повернувся у світ життя, продовживши свою подорож до рідної Ітаки. Герої шекспірівської "Бурі" також опиняються на острові, де мудрий Просперо, вгамовуючи егоїстичні прагнення і в самому собі, і в інших, допомагає людям повернути душевну рівновагу, відчути красу природи. Ведучи мову про "Бурю", Фаулз зазначав: "Справжнім островом у п'єсі є наша планета у безмежному океані Всесвіту".
Тема "острова", боротьби життя і смерті, розуму і мороку безумства, краси й утилітаризму розвивається вже у першому романі Фаулза "Колекціонер " і так чи інакше продовжує звучати в наступних його творах. Нерозвинутість розуму і серця Фредеріка Клеґґа, який зробив своєю бранкою прекрасну Міранду, стає причиною смерті дівчини. Клегг, натура ординарна, спосіб життя котрого не має нічого спільного зі справжньою культурою і знаннями, за виграні гроші купує будинок, у підвалі якого утримує викрадену ним дівчину. Клеґґ сподівається здобути прихильність Міранди, ладен виконувати будь-які її забаганки, але натомість відбирає у неї свободу і, сам того не бажаючи, мимоволі стає не лише тюремником, а й убивцею дівчини. У романі протистоять два світи, дві позиції, два типи мислення. Міранда — уособлення життя, натура творча, яскрава, глибоко мисляча і чутлива. Клеґґ є її цілковитим антиподом, саме тому всі його старання нічого не варті. Його будинок — острів смерті, а Міранда прагне життя і світла. Вона сама випромінює світло, але Клеґґ не здатний цього зрозуміти.
Два голоси звучать у романі: перша частина написана від імені Клеґґа, друга — у формі щоденника Міранди. Події і факти — одні й ті самі, але висвітлені вони з різних точок зору. Що ж до авторської оцінки взаємин героїв, то у тексті роману її немає. Фаулз зумисне обрав позицію спостерігача, залишаючи читачеві можливість самостійно визначитися у фантасмагорії жорстокості і жаху, якими сповнена буденна дійсність. У книзі "Арістос" Фаулз пише: "Клеґґ, викрадач, вчинив зло; але я прагнув показати, що це зло значною мірою, а може, й повністю, є наслідком кепської освіти, буденного середовища, сирітства — всього того, над чим він не владний. Коротко кажучи, я намагався довести фактичну невинність Більшості".
Пошуки істинної реальності стали провідною темою роману "Маг". Його герой Ніколас Ерф, вихований у традиціях вікторіанської моралі, лицемірство якої є для нього осоружним, намагається звільнитися від нав'язаних йому уявлень і від будь-яких зобов'язань. Справжню свободу він вбачає лише у задоволенні власних егоїстичних бажань, відтак без вагань розриває стосунки з коханими, нехтує щирістю почуттів Елісон Келлі. Спосіб життя і вчинки Ніколаса позначені симптомами тієї хвороби, що вразила багатьох молодих людей повоєнної генерації і виявилася у прагненні, забувши про все, втішатися принадами життя і думати лише про власне задоволення. Але й таке життя невдовзі набридло Ніколасові. Усе навколо остогидло, з'явилося бажання порвати з прозою дійсності. Після студентських років у Оксфорді Ніколас вирушає на грецький острів, де йому запропонували посаду вчителя. Його принаджує "нова земля" і "нова таїна", на зустріч із якою він сподівається. На екзотичному острові Ніколаса справді очікує чимало несподіванок. Проте все те незвичайне, фантастичне, а іноді й надприродне, що йому доводиться побачити і пережити, врешті перетворюється на облудну ілюзію. Зустріч із "магом" Морісом Кончісом, його "дива", підступи прекрасної Джулії, котра своїми чарами намагається полонити Ніколаса, — все це лише жалюгідний обман. Ніколас знаходить у собі сили, щоби покинути острів, усвідомивши марність пошуку істинних вартостей в ілюзорному світі, надзвичайно чужому і далекому від реальної дійсності. Розірвавши "магічні" пута облуди, він повертається у Лондон, відчуваючи готовність жити і діяти. Своєрідність стилістики "Мага" — у переплетенні реального з фантастичним, звичайного з надприродним.
"Жінка французького лейтенанта" написана у традиції вікторіанських романів XIX ст., але водночас ця традиція переосмислена в іронічному річищі з погляду письменника XX ст. Цей роман — свідчення щирої любові Фаулза до культури вікторіанської епохи, захоплення її досягненнями, поваги до майстерності її класиків, і водночас це віртуозне оновлення її стилю, особливості якого Фаулз надзвичайно тонко відчуває і передає.
Століття відокремлює час дії роману від часу його написання. Фаулз точно називає дату початку подій, змальованих у творі, — "кінець березня 1867 року". Це перехідний період в історії Англії, коли відходили в минуле, ставали анахронізмом колишні уявлення про світ і людину, натомість нові світоглядні засади лише починали формуватися. За пеленою зовнішньої стабільності визрівали серйозні зміни. У романі це передано словами: "Вся вікторіанська епоха збилася з дороги". Духовний злам переживають і герої роману — Чарлз Смітсон і Сара Вудраф. Кожен із них прагне здобути свободу й осягнути свою справжню сутність. Чарлза пригнічує "задушлива добропорядність" його оточення й епохи. Сара прагне до незалежності. Доля, поєднавши їх на якусь мить, приховує в собі багато непередбачуваних ситуацій, як і характер головної героїні. Фаулз не випадково пропонує у фіналі роману кілька варіантів можливого завершення сюжетних колізій. Проте головна подія у долі кожного з героїв відбулася — вони не змирилися із детермінованістю, утвердивши своє право на власний вибір. Становлення особистості відбулося.
У "Жінці французького лейтенанта" чимало літературних асоціацій, прямих і опосередкованих перегуків з романами Ч.