"Хто друзів собі не шукає, самому собі ворог він", — сказано в поемі. Міцними виразами дружби пов'язані не два (як звичайно в середньовічних поемах), а три героя, що характерно для фольклорної традиції (як, наприклад, у грузинських фольклорних пісенних сказаннях). Усе своє вміння, весь свій хист поет віддає темі самовідданої рицарської дружби, яка пронизує наскрізь поему:
Мусить друг заради друга нести горе, злиднів лють І віддати серце серцю, бо любов їм креслить путь,
Араб Автанділ, індієць Таріел і мулгазанзарець Придон не тільки самі стали друзями, але й зв'язали вузами дружби свої народи. Шота Руставелі — співець міцної дружби побратимів, що переростає в дружбу народів. Поема пройнята благородною ідеєю патріотизму. З великим поетичним підйомом описані виступи Таріела проти підступного царя Рамаза. Гарячі патріотичні серця охопили індійців в тривожні дні зіткнення між царем Парседаном і його амирбаром Таріелом. Таріел і Нестан-Дареджан вище особистих інтересів ставлять інтереси державні: "Ні, не повинно чужоземцю в Індостані утвердитися... Наша Індія вовіки не дістанеться ворогам", — каже Нестан-Дареджан.
Політичним ідеалом Руставелі є об'єднана сильна держава на чолі з освіченим і гуманним царем. Поет засуджує феодальні незгоди, сепаратистські погляди васальних володарів, він стоїть за повну централізацію влади, за царя, який користується порадою мудрих мужів. Він вимагає від владик справедливості. Він ганьбить малодушних воїнів, боягузів, зрадників, клятвовідступників, підлабузників і лицемірів, оспівує рицарську мужність, відвагу:
Муж повинен бути мужнім, скарга втихнути повинна, І біді зміцнитись треба, мов тверда стіна камінна, Бо коли обсіли злидні — в цім сама людина винна.
Руставелі один з перших у світовій літературі змалював колоритну реалістичну картину життя купців. Поет яскраво зображує хитрого, улесливого й необачного Усена, похітливу та легкодумну його дружину Фатьму, яка, проте, здатна і на благородні почуття самовідданості та дружби. Поет уникає виводити у своїй поемі "потойбічні", чарівничі сили — елемент, майже обов'язковий для поезії того часу. Віддаючи Неста-Дариджаи в руки каджів (злих духів), автор квапиться пояснити своєму герою Автонділу, який так і розуміє слово кадж як визначення злих духів:
...Так знай же,— що не духи лиховодні,
А лиш люди, що обрали житлом скелі та безодні.
Ніяка потойбічна сила не порушує течії сюжету поеми, чи то полегшуючи, чи то ускладнюючи для героїв їхню боротьбу та їхнє прагнення до щастя.
"Витязь в тигровій шкурі" має певну схожість із західноєвропейським рицарським романом і зі східними романтичними поемами.
Жінка виступає в поемі Руставелі не тільки як об'єкт оспівування та кохання — мотив, звичайний для всієї поезії феодального середньовіччя, — але як активна дійова сила.
"В лева рівні левенята — чи самець то чи самиця..." — каже поет, стверджуючи право Тінатін узяти, замість старого батька, владу в державі.
Треба відзначити, що хоч і поема названа ім'ям Таріела — адже він є витязем, убраним у тигрову шкуру,— проте носієм лицарських ідеалів є не цей мандрівний журливець і відлюдник, а витязь більш активної вдачі, рішучий і діяльніший Автонділ. Не раз мусить Автонділ повчати засмученого Таріела, що не втечею від кривди життя, а боротьбою проти них може витязь сягнути вершин справжніх лицарських чеснот. Життєвим девізом є для Автанділа його слова:
Витязь, навіть в горі, мусить мати місць для боротьби.
Зневажаю тих, що духом підупали в час журби!
Свої поетичні думки Руставелі виразив чудовими віршами, відомими під назвою шаірі. Він законодавець і неперевершений майстер цього розміру. Шаірі — шістнадцятискладовий вірш. Поет користувався двома його видами: високим (4+4+4+4) і низьким (5+3+5+3). Рима низького шаірі — трискладова, а висока — двоскладова. Рима у Руставелі завжди точна, багата. Різноманітність віршового розміру допомагає уникнути монотонності.
Увібравши в себе мудрість останніх неоплатоністичних шкіл Елади, міцно зв'язану з класичною філософією Греції, Руставелі поєднав її з високою поезією Сходу, з давньою поезією азербайджанського та іранського народів. Він не тільки згадує і порівнює своїх героїв до Ростома, Лейли і Менджуна, Віси та Раміна, до цих образів стародавньої східної поезії, але він і свій словник, свої метафори, свою поетичну майстерність збагачує тим доробком, що його створили Фірдоусі та Нізамі.
Поема Руставелі відіграла величезну роль для розвитку культури, мови, громадської думки грузинського народу. Цю поему високо шанували всі видатні письменники й діячі Грузії. Починаючи від письменників XVII — XVIII століть — Теймураза І, Бесікі, Давида Гурамишвїлі — до таких видатних постатей грузинської літератури початку XX століття, як Ілля Чавчавадзе, Акакій Церетелі, Важа Пшавела,— всі вони так само захоплено говорили про геніального основоположника грузинської літератури, як говорив про нього Давид Гурамішвілі, цей достойний продовжувач Руставелієвої справи, похований на українській землі, в Миргороді, де він написав про Руставелі такі слова:
В дні прадавні древо віршів
Посадив був мудрий Шота,
Вкорінив його, розвинув,
Щоб росла плодів пишнота,
І плоди давало дерево
Всім, кому була охота.
Віршів, рівних Руставелі,
Жодна не складе істота!
Треба також зауважити, що Шота Руставелі є, по суті, родоначальником нової грузинської літературної мови. Він не визнає книжно-архаїчних норм давньогрузинського церковного письма. Для його поетичної мови характерні метафоричність, афористичність. Афоризми, ліричні прелюдії, епітолії красиво оформляють сюжет.
Перше видання "Витязя у тигровій шкурі" (під редакцією і з коментарями Вахтанга VI) вийшло у Тбілісі в 1712 році.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"Витязь у тигровій шкурі".
ЛІТЕРАТУРА: 1. Барамидзе А. Шота Руставели.— М., 1966; 2. Цаишвили С. Шота Руставели и его поэма.— Тбилиси, 1966.